Тема 16

ФОРМИ СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ

В ПРОЦЕСІ ВІДТВОРЕННЯ

ПЛАН

1. Суспільне відтворення: сутність, типи

2. Сукупний суспільний продукт

3. Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники

4. Національне багатство: зміст і структура

1. Суспільне відтворення: сутність, типи

Процес виробництва, взятий на національному рівні не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називають суспільним відтворенням. Останнє включає такі стадії: виробництво, розподіл та споживання товарів і послуг.

Типи суспільного відтворення: просте, розширене та звужене.

Просте відтворення – це відновлення виробництва з року в рік практично в незмінних масштабах і на практично незмінній техніко-технологічній основі. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств, темпи зростання суспільного виробництва низькі, і як наслідок – уповільнений соціально-економічний прогрес. Подібне явище має місце і нині у багатьох країнах світу.

Розширене відтворення – це відновлення виробництва у кожному наступному періоді у зростаючих масштабах та на постійно змінюваних техніко-технологічних засадах. Розширене відтворення за окремі періоди може мати і зменшення його масштабів, тобто звужене відтворення. Причинами такого стану є фізичне та моральне зношення основного капіталу, а також порушення (дестабілізація) зв’язків між господарюючими суб’єктами.

Процес суспільного відтворення органічно включає відтворення трьох його елементів: сукупного продукту, робочої сили, економічних відносин.

В аспекті процесу відтворення в політекономії нині прийнято говорити також про економічний кругообіг доходів і витрат у масштабах національної економіки. (див. мал. 3).

З наведеної схеми циркуляції реальних благ і грошових потоків у національній економіці видно, що за годинниковою стрілкою від домогосподарств через ринок ресурсів надходять послуги факторів виробництва (праці, капіталу, землі, підприємництва). Через ринок економічних благ від підприємств до домогосподарств ідуть різні матеріальні та нематеріальні блага. Цей процес так само відбувається за годинниковою стрілкою. Рух ресурсів і кінцевої продукції опосередковується грошовими потоками.

2. Сукупний суспільний продукт

Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт (ССП).ССП – це виражений у ринкових цінах обсяг товарів і послуг, що створені протягом певного періоду (як правило, року). Вихідним моментом його руху є виробництво, а кінцевим – споживання.

Відповідно до натурально-речової форми ССП і згідно з функціональним призначенням відповідного блага сукупний продукт поділяють на засоби виробництва і предмети споживання.

Стосовно промисловості виокремлюють групу “А” (засоби виробництва) і групу “Б” (предмети споживання).

Від сфери матеріального виробництва варто відрізняти сферу нематеріального виробництва. До останньої належать галузі, де створюються нематеріальні блага – духовні та інші цінності, та надаються нематеріальні послуги – освіта, охорона здоров’я, наукове обслуговування тощо. У сукупності виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

У західній літературі існує поділ виробництва на первинне, вторинне і третинне відповідно до характеру виробничих функцій. До первинного виробництва належать добувні галузі та сільське господарство (землеробство, тваринництво і т.п.). Вторинне виробництво базується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі оборонної промисловості, а також будівництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вторинного і пов’язане зі створенням різноманітних послуг, які, в свою чергу, поділяються на такі, що обслуговують або виробництво, або окремих осіб, тобто на виробничі та особисті послуги.

Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру (виробничий транспорт, зв’язок, а також у даному аспекті торгівлю, фінансово-кредитні установи).

Вартісна структура суспільного продукту – це важлива проблема аналізу суспільного відтворення, і зокрема суспільного продукту в натурально-речовій і вартісній формах. К.Маркс показав, що структура вартості окремого товару, складається з двох частин, а саме: матеріальних затрат (С) і новостворені вартості (V + M). Остання включає необхідний (для відтворення робочої сили) і додатковий продукт (необхідний для розширення виробництва, а також задоволення суспільних потреб).

В господарській практиці мають місце два підходи до обчислення обсягу суспільного продукту. Згідно з одним з них, який базується на марксистській теорії, ССП – результат матеріального виробництва, а тому невиробничі послуги не включаються у вартості даного продукту. За такої методики підрахунку ССП не був вільний від повторного обліку, оскільки проміжна продукція могла враховуватись кілька разів.

3. Система національних рахунків

та її основні макроекономічні показники

Сукупність методів (способів), за допомогою яких розраховується система взаємопов’язаних макроекономічних показників, називаються системою національних розрахунків (СНР). Дана система дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні.

З 1993 р. діє третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу яку побудовано на таких принципах:

• продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспільного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;
• виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв’язані сторони єдиного процесу відтворення;
• органічне поєднання обліку взаємопов’язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;
• грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

Головна мета системи національних рахунків – це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. СНР – це узгоджена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників.

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядження громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва. ВВП може бути обчислений за трьома методами.

Перший метод – за доходами. Підсумовуються доходи приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво та імпорт.

Другий метод – за витратами. Підсумовуються витрати на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупки (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій – це метод доданої вартості (виробничий метод): підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг всіх сфер економіки (факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами).

Додана вартість – це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги), тобто заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо.

Таким чином ВВП можна підрахувати:

• як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб’єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави);
• як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту;
• як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки.

Показник ВВП дає змогу у грошовому виразі визначити обсяг виробництва у країні. Разом з тим вважається, що ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку. Тіньова економіка – це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від органів державного управління об’єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами і соціальними групами.

До структури тіньової економіки входять:

· кримінальна економіка – розкрадання; підпільна, що приховується від усіх форм контролю, економічна діяльність: наркобізнес, азартні ігри, проституція; загальнокримінальна форма позаекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна;

· фіктивна економіка – економіка, що надає недостовірні результати, які відображаються у діючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

· неформальна економіка – система неформальних взаємодій економічних суб’єктів, які базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв’язків;

· нелегалізована економіка – приховування від контролю видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, яка або заборонена законом, або нормативно не зареєстрована в установленому порядку.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. За даними Національного банку України, на початок 2002 р. за межами банківської системи знаходилося 52% грошової маси в національній валюті.

Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального та реального ВВП.

ВВП, який обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним. Для визначення дійсної величини ВВП, - тобто реального ВВП, необхідно “очистити” номінальну його величину від впливу інфляції, а саме застосувати індекс цін. Останній виражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за відповідний період. Він визначається за формулою:

Індекс цін поточного року = Ціни поточного року х 100%

Ціни базисного періоду

Щоб показати реальну величину ВВП, нівелювати рівень інфляції при зіставленні виробництва двох конкретних періодів, використовують дефлятор ВВП. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Дефлятор ВВП = Індекс цін поточного року – Індекс цін базового року х 100%

Індекс цін базового періоду

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами.

4. Національне багатство: зміст і структура

Національне багатство безпосередньо пов’язане і з виробництвом національного доходу та його відтворенням.

Національне багатство – це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

По – перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство – це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т.п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов’язання).

У широкому розумінні слова до національного багатства належить усе те, чим так чи інакше володіє нація: не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо.

У практиці до показника національного багатства враховують все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни – це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент.

Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

· основних виробничих і невиробничих фондів;

· оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та резервів;

· природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.

Нині людська цивілізація вступає у постіндустріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, в першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.

З економічної точки зору інформація – це не просто відомості (знання), а “сировина” і основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства.

Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.

Таким чином, статистика національних рахунків забезпечує нас засобами виміру сукупного виробництва товарів і послуг, стану економіки в цілому. Такі дані мають велике значення для розуміння цих процесів та управління ними.

Дата добавления: 2014-01-07