Тема 20

ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ У СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

ПЛАН

1. Господарський механізм, його сутність та елементи.

2. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми

3. Основні напрями механізму господарювання

1. Господарський механізм, його сутність та елементи

Організаційно-економічні відносини є головною констатуючою ознакою господарського механізму. Вони виникають з приводу: трудової діяльності; усуспільнення та відособлення виробництва; розподілу, спеціалізації й кооперації праці; обміну засобами виробництва, менеджменту; грошового обігу; ціноутворення; фінансів і кредиту; маркетингу; інфраструктури ринку тощо. Загалом ці відносини утворюються господарською системою організації та управління економікою на різних рівнях.

Підсистеми господарського механізму: включає в себе такі самостійні підсистеми господарювання: планову підсистему; ринок як самостійну підсистему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як підсистему господарювання. Кожній з окремих підсистем відповідає адекватний господарський механізм: державний регулюючий механізм; ринковий механізм саморегулювання; господарський механізм, що відповідає традиційному натуральному господарству. Залежно від того, яка підсистема з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу, характеризується й вся економічна система: якщо переважає ринок, то й система – ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважає держава, то й система – планова (адміністративно-командна); якщо переважає натуральне господарство, то такою є система в цілому.

Виражаючи сутнісні риси економічних законів, взаємозв’язки в їх системі, механізм господарювання в той самий час виступає як інтегративна форма їх виявлення. Механізм господарювання являє собою сукупність організаційно-економічних форм, за допомогою яких держава здійснює функцію управління, регулювання економіки. Але з цієї точки зору механізм господарювання – це не проста сума організаційно-економічних форм, а явище, що відбиває взаємозв’язок між ними, взаємодію, взаємопереходи, тобто являє собою систему

Сутність господарського механізму проявляється через його функції. До основних з них у політико-економічній системі належать такі: реалізація відносин пануючого типу власності; сполучення і взаємодії продуктивних сил і виробничих віднос0ин в економічній структурі суспільства; узгодження й забезпечення руху економічних інтересів; розв’язання суперечностей; формування “поля” взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на основі таких основних принципів формування і функціонування господарського механізму, як: ефективність, збалансованість, системність, соціальна спрямованість.

Структура механізму господарювання зумовлена його об’єктивною природою і виробничими відносинами з їх глибинною сутністю – пануючим типом власності й адекватними економічними законами.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми:

· планування;

· стимулювання;

· організація;

· регулювання.

Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв’язках створюють відповідні системи механізму господарювання. Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо; підсистема стимулювання – економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації – форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов’язків економічних суб’єктів.

Таким чином, господарський механізм – це система основних форм, методів і важелів використання законів, розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

2. Державне регулювання суспільного відтворення

та його форми

Основні завдання ринкового механізму саморегулювання. Ринковий механізм саморегулювання дає можливість:

· ефективно розподіляти ресурси для виробництва необхідних суспільству товарів;

· успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);

· забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в70-ті рр. Ціни на нафту зросли в 4-6 раз;

· оптимально використовувати результати НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари;

· вільно вибирати і діяти споживачам і підприємцям (вони незалежні в прийнятті рішень, укладанні угод і т. ін.);

· задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість товарів і послуг, швидше досягати ринкової рівноваги;

· розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність продукції тощо.

Разом з тим, цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм господарського механізму, а забезпечується впливом централізованих державних форм. Це, наприклад, такі питання:

· збереження ресурсів, що не відтворюються;

· формування економічного механізму захисту навколишнього середовища (тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців вкладати кошти в екологічно чисте виробництво);

· регулювання використання ресурсів, що належать усьому людству (наприклад, рибні багатства океанів);

· створення стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування (наприклад, шляхи, громадський транспорт, освіта тощо);

· забезпечення права на працю і дохід, перерозподіл доходів;

· забезпечення фундаментальних досліджень у науці;

· орієнтація на виробництво соціально необхідних товарів, а не на задоволення потреб тільки тих, хто має гроші;

· стабільний економічний розвиток з його всебічними якісними і кількісними характеристиками;

· стимулювання тих рішень, які приносять дохід підприємцю.

Механізм господарювання отримує політико-правовий характер внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу і методу їх здійснення.

Форми господарювання – це зміст господарського права. Їх удосконалення відбувається за допомогою суб’єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Механізм господарювання, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється у своєму розвитку суперечностями, що виникають між новими організаційно-економічними формами і правовими відносинами. Аналізуючи механізм господарювання у політекономічному аспекті, необхідно виходити як з його економічного змісту, що сягає своїм корінням в глибину суть виробничих відносин, так і з інших його сторін, зокрема тих, що належать до сфери економічної політики та справляють на нього істотний зворотний вплив.

Ідеологічною платформою регулювання економіки у побудові господарського механізму є напрям кейнсіанства і неоконсервативних концепцій. Модель Кейнса передбачає стимулювання сукупного “ефективного” попиту шляхом “спонукання” до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, маніпулювання обліковою ставкою. Ця модель була використана в США в економічній політиці Ф.Д.Рузвельта і показала непогані результати. Кейнсіанство являє собою особливу концепцію регулювання економіки, пов’язану в першу чергу з непрямим макроекономічним регулюванням. Її цільові пріоритети – зайнятість і стабільність економічного зростання, а інструменти – державний бюджет і кредитно-грошова політика. Кейнс і його послідовники виходять з принципової посилки про те, що чисто ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, і саме тому потрібне втручання держави.

Прихильники неокласичної теорії виходять з постулату про тенденцію капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості і стабільності. Вони стверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін – кращі механізми встановлення економічної рівноваги.

Основним ідеологом антикейнсіанських позицій був Мілтон Фрідмен, лауреат Нобелівської премії, американський економіст. Альтернативу державному регулюванню він бачить у свободі конкуренції і підприємництва. Поділяючи ідеї А.Сміта з приводу “економічної” людини, він виступає проти втручання держави у грошовий обіг. На ідеології А. Сміта була побудована економічна політика Р.Рейгана.

Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різних коливань грошової маси, і перейти на суворе регулювання грошей в обігу незалежно від кон’юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише відповідно до довгострокового темпу зростання національного доходу.

3. Основні напрями механізму господарювання

Найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн підходять до принципового висновку про те, що ринковий механізм повинен бути доповнений механізмом державного регулювання економіки.

1. Державне програмування економіки. Економічне програмування – це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності.

Формально така програма має індикативний (бажаний) характер: конкретне підприємство саме вирішує питання про те, брати участь йому в державній програмі або діяти на свій страх і ризик.

Що стосується державних цільових програм, розрахованих на участь десятків і сотень підприємств, то вони мають обов’язковий характер. Однак обов’язковість базується не на наказах (командах), а на контрактах, які, передбачаючи жорстку матеріальну відповідальність виконавців, добровільно укладаються підприємствами-виконавцями з державним органом, що очолює програму.

2. Фіскальна політика – це політика доходів і витрат держави. Головний фінансовий план держави – державний бюджет. Як правило, доходи і витрати державного бюджету рідко збігаються. Частіше має місце дефіцит або профіцит. Держава застосовує регулювання податкових ставок і їх диференціацію. У період спаду і подальшої депресії вона істотно знижує прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, в результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з’являється стимул до розширення виробництва.

Нарівні із загальним регулюванням податкових ставок, що має циклічний характер, держава широко використовує їх диференціацію.

3. Грошово-кредитна політика – один із головних інструментів державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва. Мета грошово-кредитної політики – досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Держава регулює процентні ставки кредитів комерційних банків. Зниження цих ставок у період спаду і депресії веде до збільшення підприємницького прибутку і зрештою чистого прибутку корпорацій, а тому стимулює зростання виробництва і навпаки.

Зниження процентних ставок досягається шляхом “помірної інфляції” (до 6% на рік), тобто шляхом випуску в обіг зайвої маси грошей. У результаті пропонування грошей перевищує попит на грошовий капітал, процент знижується, чистий прибуток зростає, отже з’являється стимул до інвестицій і розширення виробництва.

4. Інвестиції у виробничу і соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі). Маючи у розпорядженні бюджетні кошти, держава вкладає гроші у будівництво шляхів, портів, аеродромів, продуктопроводів, ліній зв’язку, в тому числі комп’ютерних мереж, що забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і банківської системи.

Іншим напрямом державних вкладень є інвестиції в соціальну сферу. Завдяки системі трансферних платежів держава має можливість виплачувати допомоги по безробіттю, самотнім матерям, багатодітним сім’ям, будувати дешеве муніципальне житло і т.д.

Важливу роль у стимулюванні економічного зростання відіграє державна закупівля військової техніки, рухомого складу залізниць, надлишків сільгосппродуктів.

5. Регулювання грошової маси. Нарівні з урядом найважливішим органом регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк країни (в США – Федеральна резервна система), незалежний від президента, парламенту й уряду. Головною функцією центрального банку є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку має циклічний характер. У період, коли в народному господарстві відчувається нестача грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменшує процентну ставку за кредитами, що надаються комерційним банкам (облікову ставку), у масовому масштабі купує у них облігації державних позик.

В період загострення інфляції центральний банк підвищує резервну норму, проценти за кредитами комерційним банкам, продає їм облігації державних позик. Тим самим вужчають можливості комерційних банків створювати нові гроші, обмежуються їх можливості надавати кредити, підвищуються процентні ставки, що веде до уповільнення зростання платоспроможного попиту. Така політика отримала назву політики “дорогих грошей”.

6. Проблема регулювання цін. Основний принцип – відмова від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, посилає виробникам помилкові сигнали, що веде до різко виражених негативних наслідків.

7. Державне регулювання інтеграційних процесів. Економічна інтеграція означає зрощення національних господарств ряду країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів. Основні напрями інтеграційних процесів зводяться до поступового усунення митних і фінансових бар’єрів, створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Разом з тим, інтеграція пекредбачає уніфікацію цивільного законодавства, соціального страхування і соціального забезпечення, податкової системи, що веде до створення єдиних зовнішніх умов діяльності підприємств (фірм) різних країн. Нарешті, інтеграціяпередбачає валютний союз.

Господарський механізм України, яка стала на шлях упровадження економічних реформ, поєднує в собі елементи адміністративно-командного і ринкового механізму. Який з механізмів переважить – залежить від політичних сил у країні, характеру реформ, що відбуваються, підтримки їх міжнародним співтовариством.

Виходячи з викладеного вище, можна запропонувати такі напрями удосконалення господарського механізму в Україні:

· запровадження національного демократичного економічного планування;

· запровадження регіонального регулювання та планування через укладання контрактів між державою та окремими великими підприємствами, компаніями, введення до складу керівництва компаній представників центральних, регіональних і місцевих органів держави, а також профспілок споживачів тощо;

· здійснення через Національний банк України єдиної грошово-кредитної політики;

· проведення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже всього народногосподарського комплексу;

· здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової політики через національну державну кредитно-інвестиційну компанію;

· створення раціональних умов розвитку дрібних і середніх підприємств;

· здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки;

· здійснення антимонопольної діяльності, роздержавлення, приватизації, реприватизації, денаціоналізації;

· забезпечення справедливого розподілу та соціального захисту громадян;

· здійснення програмування та прогнозування економіки;

· максимальне використання позитивних сторін ринку і одночасно нейтралізація його негативних сторін (значна соціальна диференціація суспільства, монополістичні тенденції в економіці, знищення навколишнього середовища тощо).

Дата добавления: 2014-01-07