Тема 21

ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ КАПІТАЛІСТИЧНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

ПЛАН

1. Економічна система капіталізму вільної конкуренції

2. Економічна система капіталізму на вищій стадії його еволюції

1. Економічна система капіталізму вільної конкуренції

Об’єктивними основами виникнення і розвитку капіталізму є, по-перше, процес відчуження безпосередніх працівників від засобів виробництва і формування приватної капіталістичної власності; по-друге, наявність юридично вільних найманих працівників, які позбавлені власності на засоби виробництва, але є власниками своєї робочої сили (такої власності були позбавлені раби та кріпосні селяни); по-третє, розвинене товарне виробництво, яке набуває всезагального характеру, коли робоча сила перетворюється на товар; по-четверте, ринковий механізм регулювання економіки, який базується на приватній капіталістичній власності і передбачає наявність вільної конкуренції, стихійного ціноутворення, стихійного переливу капіталу всередині галузей і між галузями; по-п’яте, підпорядкування економічної системи закону виробництва додаткової вартості, що виявляється на практиці у формі прибутку.

Ці об’єктивні передумови формуються поступово в межах феодалізму в процесі первісного нагромадження капіталу. Таке нагромадження означає процес відокремлення мас дрібних товаровиробників від засобів виробництва і перетворення їх на юридично вільних, але економічно залежних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва, інших видів багатства в руках незначної меншості – з другого. Поняття “первісне нагромадження капіталу” вперше вжито у працях А.Сміта.

Прискорили первісне нагромадження капіталу великі географічні відкриття, які сприяли формуванню світового ринку. Із ввезенням значної кількості золота і срібла до Європи із колоній ціни на товари широкого вжитку зросли в 4-5 разів, що сприяло значному збагаченню купців і підприємців.

Викуп селян із феодальної залежності розпочалося ще в ХІІІ ст., що означало формування юридично вільних товаровиробників. Еволюційно первісне нагромадження капіталу здійснювалося під час переходу від відробіткової форми феодальної земельної ренти до продуктової, а від неї – до грошової і супроводжувалося впровадженням капіталістичної оренди, об’єктом купівлі – продажу дедалі частіше ставала феодальна земельна власність. Еволюційне первісне нагромадження капіталу в сільському господарстві України було пов’язане з розвитком фільваркової системи. Для існування фільваркових господарств необхідна була значна кількість вільної робочої сили.

Методами первісного нагромадження капіталу були: система протекціонізму, колоніальна торгівля, піратство, державні позики й податки та ін.

Процес первісного нагромадження капіталу в Україні у 90 – х рр. – наслідок кланово-номенклатурної приватизації, масового безробіття, знецінення трудових заощаджень населення, масового розкрадання державної власності, тотальної корумпованості чиновників, гіперінфляції та інших чинників.

Ринковий механізм саморегулювання економіки реалізується, передусім, через внутрішньогалузевий і міжгалузевий види конкуренції.

Боротьба між капіталістами однієї галузі ведеться за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів, передусім, за привласнення надприбутку. Останній виникає на тих капіталістичних підприємствах, власники яких першими запровадили нову техніку, за допомогою якої наймані працівники створюють більшу масу додаткової вартості.

Суперечності, що виникають між капіталістами з приводу неоднакових умов виробництва (а отже, різних витрат виробництва) і привласнення прибутку, передусім надприбутку, вирішуються внаслідок виконання внутрішньогалузевою конкуренцією своїх функцій:

• по-перше, перетворення багатьох індивідуальних вартостей товарів на єдину суспільну або ринкову вартість, яка лежить в основі ринкової ціни;
• по-друге, стимулювання процесу впровадження капіталістами нової техніки у виробництво, а отже, стимулювання науково-технічного прогресу;
• по-третє, перерозподіл додаткової вартості у формі прибутку між капіталістами однієї галузі;
• по-четверте, на цій основі відбувається розшарування та диференціація між капіталістичними підприємствами, діє закон нерівномірності економічного розвитку на мікрорівні.

Така конкуренція доповнюється міжгалузевою, зумовленою тим, що капіталісти за умов однакової норми додаткової вартості в різних галузях на рівновеликий капітал (однакові обсяги вкладеного капіталу) отримують неоднаковий прибуток. Суперечність вирішується шляхом переливу капіталу із галузей з низькою нормою прибутку у галузі з вищою нормою прибутку, а отриманий за цих умов прибуток є середнім.

Внаслідок цих видів конкуренції, стихійного переливу капіталу між галузями (оскільки він не здійснюється централізовано з боку держави) досягається певна пропорційність розвитку економіки, а отже, регулювання попиту і пропозиції, виробництва і споживання, розподіл ресурсів і формування доходів тощо.

Крім економічної власності до економічних відносин входять техніко-економічні та організаційно-економічні.

Інтенсивний розвиток техніко-економічних відносин розпочинається лише з часу розгортання промислової революції кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Незначним був на той час і рівень концентрації виробництва, що було матеріальною основою панування індивідуальної (приватної) капіталістичної власності або капіталу.

Індивідуальна капіталістична власність – власність, що належала окремій особі, максимум – сім’ї і базувалась на експлуатації найманої праці. Індивідуальна капіталістична власність охоплювала майже всю сукупність виробничих відносин на нижній стадії капіталізму (оскільки крім неї існувала ще приватна неокапіталістична (трудова) власність та державна власність, які, однак, були другорядними) і розвивалась у всіх сферах суспільного відтворення. Її теоретичним вираженням була система економічних категорій, що групувались навколо специфічних економічних законів даного способу виробництва та всезагальних і загальних економічних законів, які також діяли у специфічних формах. Окремими економічними категоріями, які характеризували становлення і розвиток даної форми власності, були товар, вартість, споживна вартість, гроші, заробітна плата, індивідуальний капітал, постійний капітал, оборотний капітал, кругообіг капіталу, наймана праця і т.д., більшість яких була розглянута у попередніх темах.

Індивідуальна капіталістична власність під впливом дії, передусім, закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, єдності праці і власності, концентрації виробництва і капіталу та ін. Переростає в акціонерну капіталістичну власність. Таке переростання відбувається наприкінці ХІХ ст. впродовж чотирьох десятиліть і завершується на рубежі двох століть переходом нижньої стадії капіталізму у вищу.

2. Економічна система капіталізму на вищій

стадії його еволюції

Організаційною формою розвитку акціонерної капіталістичної власності є акціонерні компанії. Про їх домінуючу роль в економіці сучасного капіталізму свідчить те, що у США, наприклад, близько 90% ВВП на початку ХХІ ст. створюється у межах акціонерних компаній Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний та позичений. Власний капітал формується з отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може зростати за рахунок наступних випусків акцій. Із прибутку власникам акцій виплачують дивіденди. Але перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у випадку погіршення економічної кон’юнктури.

Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Це зумовлене тим, що вони, по-перше, виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал. По-друге, на акціонерних підприємствах праця має колективний характер. По-третє, величина прибутків, що розподіляються, залежать від результатів колективної праці, від колективного ухвалення на загальних зборах рішень. По-четверте, власники акцій не можуть претендувати на частку майна компанії, і у випадку продажу акцій вони отримують лише їх вартісний еквівалент.

Акціонерні компанії поділяють на два основні типи: 1) відкриті, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі; 2)закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

Акція – це вид цінного папера без встановлення терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право на участь в управлінні товариством, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Як предмет постійного продажу і купівлі акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, - це її номінальна вартість, а фактична ціна (за яку продано акцію) – курс акцій, який перебуває у прямій залежності від розміру виплаченого дивіденду, а отже, величини прибутку, і в оберненій – від рівня позичкового відсотка

Домонополістичний капіталізм, який існував впродовж майже чотирьох століть, на початку ХХ ст. перетворився на монополістичний. Основними економічними ознаками останнього є процес утворення та панування монополій, злиття банківського монополістичного капіталізму з промисловим і утворення фінансового монополістичного капіталу, економічний поділ світу міжнародними монополіями й територіальний поділ світу між великими державами і боротьба за його переділ.

Монополістичний капіталізм виникає внаслідок діалектичного заперечення нижчої стадії, а отже, з утримання монополістичним капіталом позитивних сторін індивідуального капіталу й акціонерної власності, внаслідок чого формується складніша економічна система, в якій поєднуються різні форми власності (у т.ч. капіталу), відповідні форми і методи конкурентної боротьби, неоднакові механізми регулювання економіки, різні за обсягами ланки організованості і планомірності та ін., тому не може існувати повної монополізації економіки. Водночас домінуючими є форми і методи, що виникають на вищій стадії, а тому з’являються нові економічні закони та суперечності. Такими законами є, передусім, породження високим рівнем конкуренції виробництва монополій у різних сферах економіки (або процес монополізації економіки), зрощування банківського та промислового монополістичного капіталу й утворення фінансового монополістичного капіталу.

Монополістичний капітал у політекономічному аспекті – це сукупність відносин економічної власності між монополістичною буржуазією та найманими працівниками, з одного боку, власниками монополістичних та немонополістичних підприємств (які прямо або опосередковано підпорядковані монополіям), з другого боку, у всіх сферах суспільного відтворення, спрямованих на привласнення монопольно високих прибутків.

Монополістичний капітал є суспільною формою розвитку монополій (у т.ч. олігополій). Найважливішими його елементами за сучасних умов є цінні папери, а формою економічної реалізації – привласнення монопольно високих прибутків. Основним джерелом останніх є монополізація особистого фактора капіталістичного виробництва найвищої якості, тобто зосередження на монополістичних підприємствах найманих працівників із найвищим, порівняно з немонополістичними підприємствами, рівнем освіти, кваліфікації, організованості, культури, психологічної стійкості та інших якостей.

Привласненню монопольно високих прибутків сприяють вигідні для великих компаній техніко-економічні відносини з дрібними та середніми компаніями, досконаліші маркетингові дослідження, планомірність та організованість у межах монополізованого сектору та інші чинники.

Теоретичним вираженням монополістичного капіталу у сфері безпосереднього виробництва є певне коло економічних категорій, до якого, з одного боку, входять традиційні поняття та категорії, що розкривають сутність менш розвинених форм капіталу, або наповнених якісно новим монополістичним змістом, а з другого боку, принципово нові категорії, які характеризують появу сутнісно нових сторін, рис та властивостей монополістичного капіталу. До традиційних належать постійний капітал, змінний капітал, процес зростання вартості, товар, вартість та ін., які набувають форм монополістичного товару, монополістичного постійного капіталу тощо. До принципово нових понять та категорій належать монополізація виробництва, монополізація науки, монополізація технологій та ін., а загалом – монополізація продуктивних сил, монопольна додаткова вартість, фінансовий капітал та ін.

До відносин економічної власності, які стимулюють процес реалізації монополістичного капіталу у сфері обігу, належать обмеження принципів плюралізму типів та форм власності (намагання монополізувати їх), застосування механізму “ножиць цін”, фінансові спекуляції з цінними паперами і т. ін.

У сферу розподілу безпосередніми чинниками зростання монополістичного капіталу, зокрема привласнення монопольно високих прибутків, є встановлення монополіями заниженої заробітної плати для найманих працівників (порівняно з вартістю робочої сили), виплата занижених податкових ставок (порівняно із законодавчо встановленими), отримання вигідних державних контрактів та ін.

У сфері споживання факторами зміцнення монополістичного капіталу, передусім, привласнення монопольно високих прибутків, є нав’язування нової моди, стимулів життя для широкого кола споживачів, створення моделей їхньої поведінки в цій сфері, вивчення поведінки споживачів, стимулювання споживачів та інші.

Політичний аспект монополістичного характеризує процес перетворення монополістичного капіталу на політичну владу, взаємодії монополістичної власності та влади монополій, взаємопереходу між ними.

Наступною якісно новою суспільною формою розвитку монополістичного капіталу є фінансово-монополістичний капітал.

Фінансово-монополістичний капітал означає процес зрощування монополій та інших крупних фінансово-кредитних інститутів із нефінансовими монополіями (промисловими, торговельними, транспортними та ін.), у процесі якого посилюється контроль наймогутніших банків над промисловістю, торгівлею, сільським господарством та іншими сферами економіки. Ця форма капіталу є, в основному, тотожною до фінансового капіталу.

Персоніфікатором процесу формування та розвитку фінансового капіталу є фінансова олігархія. Остання є верхівкою економічно панівного класу, яка зосередила у своїх руках більшу частину національного багатства, контроль за власністю, а отже, законодавчу, політичну та ідеологічну владу. У США, зокрема, майже 1,5 млн. мільйонерів, однак до фінансової олігархії наприкінці 80-х років належало приблизно 400 осіб, а капітал кожного з них становив понад 160 млн. доларів. Організаційно-економічна форма існування фінансової олігархії – гігантські фінансові групи, в яких відбувається зрощування крупного банківського, промислового капіталів, торговельних монополій та інших видів монополій без їхнього організаційного об’єднання в одну монополію на основі посилення фінансових зв’язків, особистої угоди керівництва, спільності інтересів крупних акціонерів та ін.

Основні методи економічного панування фінансової олігархії – “система участі”, особиста угода, підкуп вищих чиновників державного апарату, політичних діячів через фінансування виробничих компаній, надання у майбутньому високооплачуваних посад, корупція та ін. Фінансова олігархія привласнює основну частину монопольного прибутку.

Наступною формою еволюції капіталу на вищій стадії капіталізму є державно-монополістичний капіталізм. Останній притаманний вищому і останньому ступеню вищої стадії капіталізму – державно-монополістичному ступеню в межах національних економічних систем. Суспільною формою цього ступеня є державно-монополістичний капітал. Останній означає процес поєднання і зрощування державного капіталу з монополістичним, у процесі якого відбувається їх діалектична взаємодія (взаємообумовленість, взаємопроникнення, взаємозаперечення) і формується та розвивається якісно нова форма капіталу, насамперед, в інтересах державно-фінансової олігархії. Причинами виникнення та розвитку державно-монополістичного капіталу є переростання продуктивними силами меж монополістичної (у т.ч. колективної монополістичної – олігополістичної) власності, перехід суперечності між цими сторонами суспільного способу виробництва в конфлікт, дія законів концентрації та монополізації виробництва, одержавлення економіки та ін.

Розвиток та функціонування державно-монополістичного капіталу здійснюється в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні та споживанні), внаслідок чого він перетворюється на домінуючу підсистему виробничих відносин капіталізму на вищій стадії його еволюції.

Ширші можливості у розвитку основної продуктивної сили виявляються у величезних витратах, які здійснює держава на розвиток освіти (так, у розвинених країнах світу у ВНЗ можуть навчатись до 80% випускників середньої школи); зростання частки чоловіків віком 25 і більше років з вищою освітою (4-річний коледж і вище); у збільшенні витрат держави та крупних компаній на підвищення кваліфікації робочої сили, покращення здоров’я працівників, охорону навколишнього середовища тощо.

У межах державно-монополістичного капіталу розвиток державного та монополістичного капіталу, попри їх зрощування, здійснюється відносно самостійно. Це зумовлено дією законів монополізації та одержавлення економіки, діалектичним характером взаємодії двох форм капіталу в процесі їх зрощування, посиленням ролі загально - національних інтересів у еволюції економічної системи, організованістю осіб найманої праці та іншими чинниками, що теоретично виражається в нових економічних категоріях у кожній зі сфер суспільного відтворення.

Дата добавления: 2014-01-07