Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ТЕМА 22





ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУЧАСНОГО КАПІТАЛІЗМУ

ПЛАН

1. Сутність і ознаки змішаної економічної системи.

2. Соціально-економічний прогрес та історичні перспективи економічної системи змішаного капіталізму.

3. Методи державного регулювання змішаної економіки

 

1.Сутність та ознаки змішаної економічної системи

Поняття „змішана економіка” запровадили у науковий обіг західні вчені, зокрема американський економіст Е. Хансен. Воно означало, передусім, створення „держави добробуту”, що вимагає від держави певного перерозподілу національного доходу (на відміну від теорії соціально-орієнтованого господарства в інтерпретації Л. Ерхарда) через бюджет, запровадження певних форм національного планування, основою яких є оптимальне поєднання недержавної і державної власності.

Якщо врахувати основні типи та форми власності за умов капіталізму і складові господарського механізму, що на них базується, то змішана економіка передбачає оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності з одного боку, механізму ринкового саморегулювання, монополістичної планомірності і державного регулювання з другого боку, з метою узгодження приватних, колективних і загальнонаціональних інтересів.

Водночас поняттям „змішана економіка” можна характеризувати певне поєднання різних за своєю сутністю економічних процесів, що відбуваються у розвинених країнах світу внаслідок соціалізації економічної системи, дії відповідного економічного закону. Якщо у першому випадку „змішана економіка” відображає поєднання якісно різнорідних явищ і процесів у межах національної економічної системи, то у другому – сутнісно різнорідних (капіталізації та соціалізації).

З приводу цього в західній науковій літературі сформувались дві основні моделі змішаної економіки – ліберальний і соціал-реформістський варіанти.

Згідно з ліберальним варіантом змішаної економіки необхідне проведення важливих інституційних і соціальних реформ, раціональна взаємодія недержавного і державного секторів, впровадження системи національного планування, підпорядкування приватного сектору інтересам розвитку суспільства, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Найвидатнішими представниками цієї варіантної моделі є американські економісти Дж. Гелбрейт, Р. Хейлброннер та інші.



Соціал-реформістський варіант змішаної економіки передбачає оптимальне поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму у прогресивніше суспільство. Його представники – теоретики Лейбористської партії Великобританії, автори концепції демократичного соціалізму.

Найважливішими формами соціалізації власності соціал-реформістської теоретики називають пряме одержавлення окремих галузей або великих компаній через націоналізацію, будівництво державних підприємств і розвиток на цій основі державного підприємництва, створення спільних державно-приватних компаній. Важливо при цьому забезпечити умови та механізм розвитку державної власності в суспільних інтересах. За відсутності демократизації контролю і управління цією формою власності, наявності демократичних інститутів, плюралізму політичних сил та інша державна власність може сприяти посиленню монополізації економіки. Необхідною умовою соціалізації економіки є перетворення державної власності на основу розгалуженої системи демократичного планування.

Значного поширення в деяких країнах Заходу набули реформістські ідеї соціалізації капіталістичної економіки через здійснення спільного (змішаного) державно-приватного підприємництва, зокрема впливу держави на інвестиційну, цінову, промислову політику великих приватних підприємств тощо, завдяки чому відбувається розширення частки державного капіталу. Цей шлях привабливіший (порівняно націоналізацією окремих підприємств і галузей) як з погляду трансформації наявних форм власності, так і щодо створення відповідного механізму регулювання. Доцільно також, на думку реформістських теоретиків, створювати спеціальні державні фінансові інститути, які б скуповували контрольні пакети акцій окремих великих компаній у ключових галузях народного господарства і спрямовували їх на розвиток у загальнонаціональних інтересах.

Ліві соціал-демократи пропонують широко практикувати розвиток децентралізованих форм суспільної власності – регіональної, муніципальної, комунальної та ін. Крім цих методів соціалізації капіталістичної економіки, вони вважають за необхідне розвивати профспілкову, кооперативну та інші форми колективної власності, асоціації дрібних підприємств тощо. Такі форми, на їхню думку, сприяють розвитку самоуправління, залученню трудящих до процесу управління власністю.

Щодо одержавлення національного доходу, то оптимально допустимою є верхня межа до 60-65%. Ця межа майже досягнена лише в Швеції, що є певною мірою кількісним виміром процесу соціалізації її економічної системи. Оскільки таке одержавлення приблизно на 90% здійснюється через механізм оподаткування, то межі державного регулювання залежать від соціально-економічних меж вилучення податків у осіб найманої праці, прибутків підприємств, капіталістів.

Найбільшу частку в процесі одержавлення національного доходу в більшості розвинених країн світу становлять податки на осіб найманої праці (особистий подохідний податок і податок на соціальне страхування). Наприклад, особистий прибутковий податок у Німеччині, Данії Фінляндії та інших країнах досяг 48%, а в окремих країнах (Франції, Греції) – 13%. Отже, межі державного регулювання економіки залежать від моделі економічної системи (мал.).


 

 

       
   
МОДЕЛІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
 
 

 

 


Економіка Японії, інших країн Східної Азії   Тісна взаємодія держави і бізнесу, особливо у розміщенні капіталів. Індикативне планування ґрунтується на узгодженні уряду і фірм. Бізнесмени разом з міністерствами розробляють стратегічні напрями розвитку економіки та визначають ключові галузі для вкладення капіталів. Державне соціальне забезпечення в Японії відсутнє. Цю функцію виконують фірми
Економіка США     Незначне втручання держави і всебічна підтримка підприємництва. Роль федерального уряду менша, ніж у інших країнах. Податки та державні витрати по відношенню до ВВП в США менші, ніж у інших країнах. Державна власність у промисловості незначна
Економіка Західної Європи   Суттєве втручання держави в економіку. Вона відіграє головну роль у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби. Розвинена система соціального забезпечення (державне страхування здоров’я, грошова допомога родинам). Державні виплати отримують безробітні, пенсіонери та інші категорії населення  




При оподаткуванні йдеться не лише про економічні межі, а й про соціальні, тобто встановлення таких максимальних ставок податків, які б не призводили до соціальної нестабільності у суспільстві, втрати стимулів до праці.

Якщо держава зосереджує у своїх руках від 20 до 60% національного доходу, така економічна система (а отже, економіка) є змішаною, тобто поєднує державну і недержавну форми власності. Інші кількісні параметри змішаної економіки при зіставленні державної та недержавної власності на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, зазвичай, вищі.

Органічно пов’язаним із цими проблемами є з’ясування історичних перспектив змішаного капіталізму.

 

  1. Соціально-економічний прогрес та історичні

перспективи економічної системи змішаного капіталізму

Соціально-економічний прогрес означає поступальний розвиток соціально-економічної системи, в якій органічно поєднані найважливіші стикові підсистеми як економічної, так і соціальної систем. Такими підсистемами в межах економічної системи є виробничі відносини і господарський механізм, а в межах соціальної системи – відносини між класами, соціальними верствами і групами, а отже, між працею і капіталом.

Оскільки системною сутністю виробничих відносин є економічна власність, то історичною перспективою економіки змішаного капіталізму є посилення процесу соціалізації економічної власності. З погляду характеру відносин економічної власності у майбутньому найінтенсивніше розвиватимуться асоційовані форми власності трудових колективів як у межах окремих країн, так і між державами. Зростатиме частка профспілкової, кооперативної власності. У структурі сучасної корпоративної власності збільшуватиметься частка акцій трудящих. Оскільки однією з основ економічної свободи людини й надалі буде приватна трудова власність, то її значення зростатиме. Водночас поглиблення процесу усуспільнення виробництва і праці передбачає домінування колективних форм власності. Щоб узгодити ці імперативи майбутнього прогресу особи та виробництва, необхідне поєднання індивідуального та колективного привласнення. Різні комбінації таких форм привласнення стануть іще однією тенденцією еволюції відносин власності.

У цілому розвитком цих процесів управлятиме закон соціалізації, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між досягненим рівнем розвитку технологічного способу виробництва, передусім, продуктивних сил, зростаючим усуспільненням виробництва й праці, з одного боку, та наростаючим підривом товарного виробництва, поступовим подоланням відчуженості найманих працівників від процесу праці, власності та економічної влади на мікрорівні в розвинених країнах світу – з другого, внаслідок чого відбувається еволюційне самозаперечення економічної системи капіталізму, що базується на експлуатації найманої праці.

Частка державної власності на засоби виробництва досягне оптимальної межі (близько 35%), але її розвиток все більше спрямовуватиметься в інтересах переважної більшості населення, що також означає посилення процесу соціалізації даного типу власності.

У цілому процес соціалізації економіки охоплюватиме соціалізацію умов виробництва, передусім, на засоби виробництва, соціалізацію праці, управління власністю і результатами виробництва.

Сам процес формування та розвитку інтегрованої економічної власності також буде здійснюватись під впливом закону соціалізації, який діятиме у модифікованих формах на інтернаціональному рівні.

Внаслідок цього еволюція соціальних відносин характеризуватиметься поступовим посиленням праці та відповідним послабленням капіталу як на національному, так і на інтернаціональному рівнях.

Відповідно до цих змін у наступні десятиліття на розвиток господарського механізму все істотніше впливатиме процес демократизації усіх ланок системи управління народним господарством. У межах корпоративного, державного та наддержавного регулювання матиме місце поєднання адміністративних й економічних важелів. Але переважатимуть економічні форми й методи регулювання мікро- та макроекономічних процесів. Поступово посилюватимуться елементи свідомого, планомірно організованого розвитку реалій економічної дійсності й відповідно послаблюватимуться елементи анархії, стихійності.

На закономірності еволюції основних елементів економічної системи в межах окремих країн значно впливатиме процес інтернаціоналізації продуктивних сил і техніко-економічних відносин (або технологічного способу виробництва) з одного боку, виробничих відносин (або економічної власності та господарського механізму) – з другого.

3. Методи державного регулювання змішаної економіки

Соціальна політика сучасної держави – це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємства, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень і так далі.

Основні принципи проведення соціальної політики:

  • захист рівня життя через застосування різних форм компенсацій від підвищення цін і проведення індексацій;
  • надання допомоги найбіднішим сім’ям;
  • надання допомоги у разі безробіття;
  • здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;
  • розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;
  • проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв’язується в межах певної соціально-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу України до соціально-орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму у проведенні такої політики.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним забезпеченням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини умов.

Щоб забезпечити такий захист держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства та самі наймані працівники – їх профспілкові організації.

Більше того, держава бере на себе забезпечення деяких необхідних громадських послуг, без яких немислиме життя суспільства і які через їхній характер не можуть виконуватися приватним підприємництвом. Держава виникла, коли люди усвідомили, що „справа кожного – це нічия справа”. Наочним прикладом цього є організація національної оборони, охорона громадського порядку і законності і т.п.

Держава, втрачаючи гроші, проводиться так, як і будь-який інший великий платник. Подаючи свої голоси у формі доларових заявок у достатній кількості і скеровуючи їх певним чином, вона примушує ресурси переміщуватись у тому ж напрямку. Система цін діє так, ніби ресурси йдуть на задоволення індивідуальних, а не колективних потреб.

Якби держави фінансували свої витрати, тільки друкуючи паперові гроші чи постійно випускаючи позики, то сказаного про державу, було би майже достатньо. Насправді більша частина державних витрат покривається податками, які збираються. Якраз з цим значною мірою пов’язаний важливий елемент примусу. Суспільство як ціле саме бере на себе податковий тягар; кожен громадянин одержує свою частку від держави.

Крім того, другу важливу форму примусу тягне за собою звичай прийняття державних законів: ти не повинен підпалювати будинки; ти не повинен випускати дим з фабричної труби, ти не повинен продавати чи курити опіум, ти не повинен продавати продовольство за цінами, вищими від максимальних, і т.п. Цей набір правил утворює рамки, у межах яких функціонує приватне підприємництво, і разом з тим змінює напрям його діяльності. Декрети держави поряд з державними витратами і оподаткуванням доповнюють систему цін у визначенні економічної долі нації. Немає сенсу дискутувати про те, що важливіше – суспільне чи приватне підприємництво. Це так само даремно, які і дебати про значення спадковості і навколишнього середовища. І без того, і без іншого наш економічний світ був би зовсім інакший.

До функції держави також належить сприяння обмеженню гострих і хронічних циклів безробіття й інфляцій, забезпеченню економічного зростання.

Ще один напрям соціалізації економіки – вплив держави на інвестиційну діяльність і розподіл доходів. Вплив на інвестиційну діяльність здійснюється через податки, кредити, надання позик, субсидій, державні закупівлі товарів і послуг, контроль за якістю продукції і встановлення стандартів якості, за умовами праці, заробітною платою і капіталовкладеннями та ін. Вплив на розподіл доходів здійснюється через механізм трансфертних витрат, контроль за цінами, заробітною платою, дивідендами, розподілом сировини, споживчим кредитом та ін. Деякі з цих важелів прямо або опосередковано стосуються як інвестиційної діяльності, так і розподілу доходів.

Засобами соціалізації є також впровадження загальнонаціонального регіонального регулювання і планування всього народного господарства (макроекономічний рівень), мікроекономічного регулювання (через контроль стандартів якості продукції, укладення контрактів між державою і окремими компаніями, галузевими асоціаціями підприємців, селективного впливу на розвиток окремих галузей, економічну кон’юнктуру на окремих ринках та ін. Надзвичайно важливе значення з-поміж цих заходів надається процесу демократизації планування, підпорядкування його суспільним інтересам, а також демократизації управління на макро- і мікрорівнях. Демократизація процесу планування дасть змогу здійснити як демократичні перетворення в державному секторі, так і реформувати приватний сектор, спрямувати розвиток гігантських монополій в русло загальнонаціональних інтересів.

В інвестиційній діяльності впровадження демократичного планування передбачає докорінну зміну в структурі виробництва і в розподілі доходів. Вирішальну роль в інвестиційному процесі повинні відігравати державні капіталовкладення і насамперед інвестиції в соціальну сферу, в наукові дослідження й розробки, пов’язані з новою технікою. Це, на думку прихильників радикально-реформістської моделі змішаної економіки, стане засобом комплексного вирішення інфляції і безробіття.

У моделі змішаної економіки, в т.ч. демократичного планування, важлива роль відводиться ефективному функціонуванню дрібних і середніх підприємств.

Якщо зіставити сутність змішаної економіки з реаліями української дійсності щодо трансформації існуючої економічної системи, то можна зробити висновок, що із трьох варіантів цієї економіки в Україні втілюється в життя консервативний. Найповніше він представлений консервативною економічною політикою, що ґрунтується на концепції монетаризму. Її основними принципами є такі постулати неокласичного напряму політичної економії, як надання переваги приватній власності, механізму ринкової конкуренції і вільного ціноутворення. Серед сфер державного регулювання економіки монетаризм відіграє вирішальну роль у грошовій сфері, а для досягнення стабілізації економіки – вирішальна роль належить обсягу грошової пропозиції. Стабільне зростання останньої, максимальне обмеження державного втручання в економіку поряд із скороченням податкового тягаря – такі, як вважають монетаристи, основні важелі державного регулювання народного господарства. На думку монетаристів, ринкові важелі слід впроваджувати також у сферу соціального забезпечення.

Ці принципи монетаристської концепції (крім низьких податків на прибуток підприємств)послідовно втілювалися в Україні.

Внаслідок цього руйнувалося державне управління економікою в умовах переважання державного сектора, проводилася свавільна лібералізація цін. За умов відсутності сформованої структури та інфраструктури ринку це означало некерованість макроекономічними процесами, призвело до величезних збитків в народному господарстві (воно постраждало більше, ніж під час другої світової війни), до крайнього зубожіння трудящих і казкового збагачення жменьки мафіозно-номенклатурної еліти.

 

 


 





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 532; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.008 сек.