Коротка характеристика періодів онтогенезу

Після народження дитини починається постембріональний етап онтогенезу, протягом якого відбувається подальший розвиток організму.

Постембріональний онтогенез людини можна поділити на такі періоди: ювенільний (до статевого дозрівання), зрілий (дорослий статевозрілий стан), період старості, який закінчується природною смертю.

Поділ онтогенезу на вікові періоди в дітей відображає етапи дозрівання ряду систем: кісткової, нервової, статевої.

Найінтенсивніше дитина росте на першому році життя, довжина її тіла при цьому збільшується в середньому на 25—35 см. На другому році темпи росту уповільнюються (10—11 см), на третьому — 8 см, від 4 до 7 років — 6—7 см, у молодшому шкільному віці — 4—5см, з 11—12 років у дівчат і з 13—14 років у хлопців і до 16—17 років спостерігається останній «спалах» росту (7—8 см за рік).

Подібна закономірність спостерігається і в наростанні маси тіла. На 5-му місяці життя вона подвоюється, до року — збільшується у 3 рази, після двох років уповільнюється. З 11—12 років у дівчат темп росту маси тіла прискорюється, після 15 років хлопці обганяють дівчат за цими показниками, і це перевищення зберігається й надалі.

Процес росту залежить від впливу багатьох факторів як ендогенного, так і екзогенного походження. Важлива роль належить вітамінам, особливо ретинолу (вітамін В), кальциферолам (вітамін О), вітамінам групи В. Для нормального росту необхідні також мінеральні солі й мікроелементи. Суттєво впливають на ріст і розвиток такі фактори середовища, як кисень, температура, світло. Роль світла для організму, який росте, передусім, полягає у тому, що з ним пов'язаний синтез кальциферолу (вітамін О).

У новонародженої дитини опірність організму впливам зовнішнього середовища дуже низька, тому дитина легко піддається захворюванням. Усі процеси обміну в організмі немовляти відбуваються нерівномірно. Кора великих півкуль, швидко стомлюючись і знижуючи свою збудливість, перебуває в стані тривалого гальмування, впадаючи у фізіологічний сон.

Вища нервова діяльність дитини грудного віку перебуває в стадії диференціювання і вдосконалення, хоча переважає перша сигнальна система. Починає формуватися друга сигнальна система — мова, виробляються численні умовні рефлекси. Розвивається статика (дитина вчиться сидіти, потім стояти), а під кінець періоду — моторика (вчиться ходити).

У переддошкільному періоді (ясельному) в дитини розвивається руховий апарат, вона починає самостійно ходити, бігати. Збільшуються головний мозок і звивини великих півкуль, інтенсивно розвивається психіка. Тривалість фізіологічного сну поступово зменшується, функції захисного опору й адаптації до мінливих умов середовища, зокрема функція теплорегуляції, продовжують розвиватися. Швидко костеніє скелет.

До 7 років закінчується диференціювання структури кори головного мозку, а також інтенсивне наростання маси головного мозку. Гальмівний контроль кори над інтенсивними реакціями підкорки починає розвиватися помітніше, ніж у дошкільному віці. У 7 років стійкішими стають шийний і грудний ви­гини хребта. Костеніють 7 з 8 кісток зап'ястка, а також епіфізи п'ясткових кісток, фаланг та променеві кістки. Малювання, ліплення, писання, в'язання сприяють роз­витку м'язів кисті.

У молодшому шкільному віці міцніє скелет дитини, розвиваються і стають сильними м'язи, особливо дрібні. Під впливом навчання розвиваються функції кори великих півкуль, пам'ять, здатність до узагальнення. Продовжує розвиватися функція дихання, збільшується життєва ємність легень, розвивається диференціювання кольорів і правильне сприйняття форми, підвищується здатність розрізняти тони і висоту звуку.

Середній шкільний вік — це період статевого дозрі­вання, у якому відбуваються зміни в діяльності ендо­кринних залоз, особливо статевих. Значно посилюється процес окостеніння скелета, спостерігається збільшення м'язової сили. Кровоносні судини розвиваються по­вільніше, ніж серце, тому просвіт артерій на одиницю маси зменшується. Це приводить до підвищення кро­в'яного тиску. Маса головного мозку збільшується мало, проте суттєво ускладнюється структура нервових клітин кори головного мозку. Нервова система стає збудливою. У старшому шкільному віці ще триває окостеніння в різних частинах скелета, але непропорційність у розвитку кісток скелета кінцівок і тулуба зникає. Зміцнюється м'язова система, підвищуються м'язовий тонус, рухова активність і працездатність організму.

У 17—18 років юнак за розвитком м'язової системи наближається до остаточно сформованого типу дорослої людини. Період статевої зрілості у жінок настає після 20 років, у чоловіків після 22—24 років.

У віці 30—35 років, коли здійснюється перехід від молодого піку в зрілий, виявляються деякі зміни фізіологічних реакцій, зміни обміну, які передують інволюції і певною мірою обмежують можливості люди­ни до окремих видів спорту і трудової діяльності. Протягом п'ятого десятиріччя відбуваються зміни, які визначають процес старіння. Разом з тим вмикаються і механізми, які забезпечують перебудову організму та його адаптацію.

Старість — заключний етап онтогенезу, віковий період, який настає за зрілістю і характеризується суттєвими структурними, функціональними і біохіміч­ними змінами в організмі, що обмежують його присто­сувальні можливості.

Ознаки старіння виявляються на різних рівнях організації живого організму, молекулярному, тканинно­му, системному й організмовому. На рівні організму зміни під час старіння виявляються, передусім, у зовнішніх оз­наках: змінюються постава, форма тіла, зменшуються його розміри, з'являється сивина, шкіра втрачає еластичність, що призводить до утворення зморшок, послаблюються зір, слух, погіршується пам'ять.

У людей похилого віку зменшується ємність легень, зростає артеріальний тиск, змінюються стінки кровонос­них судин, розвивається атеросклероз. Знижується активність щитоподібної залози, зменшується основний обмін, відбувається інволюція статевих залоз і зниження продукції статевих гормонів.

Вікові зміни можуть бути різнобічними. Одні функції прогресивно знижуються з віком (скоротливість серця, гормональна активність залоз внутрішньої секреції, гострота зору і слуху, активність багатьох ферментів), інші істотно не змінюються — рівень цукру в крові, кількість еритроцитів, тромбоцитів, гемоглобіну, а деякі показники зростають (синтез гіпофізарних гормонів, чутливість клітин до хімічних факторів, рівень холестерину в крові).

В одних системах вікові зміни виникають рано, але розвиваються повільно (наприклад, у кістковій тканині), в інших настають пізніше, але потім швидко прогресують (наприклад, у центральній нервовій системі).

Починаючи зі зрілого віку, імунні властивості організму поступово знижуються, у зв'язку із цим у людей похилого віку послаблюються механізми захисту як проти збудників хвороб різної природи, так і проти власних клітин, які переродилися або у яких виникли мутації.

Старіння характеризується зменшенням надійності системи регуляції, яка забезпечує гомеостаз, зокрема нервової й ендокринної. Інтенсивність процесу старіння зумовлена багатьма біологічними факторами. Необхідно враховувати також роль соціального середовища.

Дата добавления: 2014-01-07