Будова і функції епіфіза

Епіфіз, або верхній мозковий придаток, — це невеличка непарна залоза вагою 0,2 г. Розташована вона в головному мозку: своїм переднім кінцем прилягає до третього шлуночка, а задній вільний її кінець лежить між верхніми горбиками чотиригорбикового тіла.

Вважають, що епіфіз виділяє в кров гормон, який гальмує секрецію статевих залоз. При захворюванні епіфіза в дитячому віці, яке спричиняє припинення секреції гормону, настає рання зрілість. У 8— 10-річних хлопчиків з'являються статеві ознаки дорослих чоловіків. Виділяє гормон мелатонін, який зумовлює пігментацію шкіри, епіфіз вважають біологічним годинником людини.

Будова та функції вилочкової залози.

Вилочкова залоза, або тимус, — парний орган, розта­шований позаду груднини. Гормон у чистому вигляді не виділений. Найбільшого розвитку залоза досягає в 11— 13 років, коли маса її дорівнює 35—40 г, після чого настає зворотний розвиток. У дорослих людей зберігаються серед жирової тканини лише окремі ділянки залози з ендокринною функцією.

Вважають, що гормон вилочкової залози бере участь у дозріванні лімфоцитів. Стовбурові клітини, які утворюються кістковим мозком, мігрують у тимус, де перетворюються в Т-залежні лімфоцити. Т-клітини-кілери реагують на залишки знищених антигенів та на інші, "інфіковані клітини своїми сильнодіючими білками лімфокінами. Т-клітини знижують ракові клітини та пухлини, що характеризуються повільним ростом. Т-клітини-хелпери (помічники) активують В та Т-кліти­ни, тоді як Т-клітини-супресори пригнічують відповідь інших клітин на вражаючий антиген. Видалення залози в перші дні після народження спричиняє різке ослаблення імунних властивостей організму, антитіла не утворюються. У дітей із вродженою недорозвиненістю вилочкової залози розвивається різка недостатність лімфоцитів, у крові немає гамма-глобуліну, з яким пов'язано утворення антитіл. Такі діти гинуть у віці 2—5 місяців.

Вважають, що між вилочковою залозою і статевими залозами існує певний взаємозв'язок: вилочкова залоза гальмує активність статевих залоз, а статеві гормони спричиняють поступове зменшення маси вилочкової за­лози, різке зниження її функції.

Будова і функції підшлункової залози.

Підшлункова залоза міститься позаду шлунка поруч із дванадцятипалою кишкою і складається з двох видів тканин. Ендокринну функцію здійснюють клітини інсулярної тканини, розташованої у вигляді окремих острівців, які називаються острівцями Лангерганса. Острівці виділяють у кров гормон — інсулін, який бере участь в обміні вуглеводів: він посилює окислення вуглеводів у клітинах і підтримує здатність печінки відкладати глікоген та глюкагон, який розщеплює глікоген до глюкози.

При захворюваннях підшлункової залози, які призводять до зниження вироблення інсуліну, більша частина вуглеводів, що надходять в організм, не затри­муються в ньому, а виводяться із сечею. Це призводить до цукрового виснаження (цукровий діабет).

Інсулін за своєю хімічною природою — білкова речовина. Під його впливом відбувається синтез гліко­гену з молекул цукру і відкладання запасів глікогену в клітинах печінки. Разом з тим інсулін сприяє окисленню цукру в тканинах, забезпечуючи найповніше його використання. Утворення інсуліну регулюється нерво­вою системою (через блукаючий нерв) і надходження цук­ру в кров. Коли вміст цукру в крові збільшується, інсу­ліну виробляється більше, і навпаки.

Дата добавления: 2014-01-07