Список рекомендованої літератури

Лекція 3. Категорії „менеджмент”, „менеджер”, „менеджмент освіти”. Функціональна система освітнього менеджменту.

1. Співвідношення понять „управління” і „керівництво” у вітчизняній педагогічній літературі.

2. Поняття „педагогічний менеджмент”. Менеджер як професійний управлінець в освіті.

3. Менеджмент освіти як теорія і технологія ефективної управлінської діяльності в освіті.

4. Функціональна система освітнього менеджменту.

1. Алифанов С.А. Основные направления анализа лидерства // Вопр. психологии. — 1991. — № 3. — С. 90-98.

2. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995. — 296 с.

3. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. — М.: Политиздат, 1977. — 382 с.

4. Бойко А.М., Шемет П.Г. Виховуємо громадянина і професіонала: теорія, досвід. — Полтава: Полтава, 2003. — 403 с.

5. Волков И.П. О личном авторитете руководителя // Социальная психология личности. — Л.: Знание, 1974. — С. 138-161.

6. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощённый менеджер. Для руководителя-практика: Пер. с англ. — М.: Дело, 1991. — 320 с.

7. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. — К., 1997.

8. Калініна Л., Михайленко Т., Бурма В. Історичний контекст розвитку теорій менеджменту // Освіта і управління. – 2003. — Т.6., № 2. — С. 63-72.

9. Климов Е.А. Введение в психологию труда. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — 200 с.

10. Климов Е.А. Как выбирать профессию. — М.: Просвещение, 1984. — 160 с.

11. Коломінський Н.Л. Психологія менеджменту в освіті (соціально-психологічний аспект): Монографія. — К.: МАУП, 2000. — 286 с.

12. Кравченко А.И. История менеджмента: Учеб. пособие. — М.: «Академический проект», 2000. — 352 с.

13. Красовицький М. Директор школи — менеджер чи лідер? // Директор школи, ліцею, гімназії. — 2000. — № 2-3. — С. 126-132.

14. Крыжко В.В., Павлютенков Е.М. Психология в практике менеджера образования — С-Пб.: КАРО, 2001. — 304 с.

15. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок 57000 слов / Под ред. чл.- корр. АН СССР Н.Ю.Шведовой. — 17-е изд. стереотип. — М.: Рус. яз., 1985. — 797 с.

16. Підкурганна Г. Педагогічний менеджмент у діяльності викладача вищої школи // Освіта і управління. — 1998. — Т. 2, ч. 2. — С. 21-26.

17. Підкурганна Г.О. Ідеї управління (менеджменту) в теорії і практиці вищої педагогічної освіти // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 4. – С. 28-34.

18. Симонов В.П. Педагогический менеджмент: Учеб. пособие. — М.: Роспедагенство, 1997. — 264 с.

19. Симонов В.П. Управление образовательным процессом в средней школе: методология, теория, технология: Автореф. … д-ра пед. наук / МПГУ имени В.И. Ленина. — М., 1993. — 32 с.

20. Уткин Э.А. Управление связями с общественностью. PR. — М.: ТЕИС, 2001. — 292 с.

21. Філософський енциклопедичний словник. — К.: Абрис, 2002. — 742 с.

22. Цокур О.С. Педагогіка вищої школи /Випуск 2. Педагогічний менеджмент — Одеса: «Юридична література», 2002. — 76 с.

23. Цокур О.С. Теоретичні засади управління загальною середньою освітою в Україні / Педагогіка:Навч. посіб. Південноукраїнського ДПУ імені К.Д. Ушинського. — Харків, 2003. — С. 207-264.

24. Шаркунова В.В. Соціальне управління та концепції педагогічного менеджменту в загальноосвітніх закладах. Автореф. дис..... канд. пед. наук. 13.00.01. / Ін-т педагогіки АПН України. — Київ, 1998. — 16 с.

У вітчизняній педагогічній науці категорія “менеджмент” у контексті управління шкільною організацією використовується досить широко, проте несистемно і досить обережно. У поняттєво-термінологічному апараті науки, традиційних довідниках з педагогіки вона зовсім відсутня, хоча застосування цієї категорії як інноваційної дефініції (у різних словосполученнях і з досить різним трактуванням) характерне для української педагогіки кінця ХХ – початку ХХІ століття. Ця проблема стає актуальною з поглибленням внутрішніх перетворень в освіті України, з розвитком економічних, наукових, педагогічних зв’язків з країнами зарубіжжя, зокрема – із уходженням нашої держави до Болонського процесу. Сьогодні постає завдання більш глибокого теоретико-методологічного обґрунтування категорій “менеджмент освіти” і “менеджер освіти” як сталих і традиційних дефініцій педагогічної науки і практики.

1. У науковій літературі здійснюються спроби визначення названих вище понять на основі співвідношення традиційних термінів “управління” і “керівництво”. При цьому існує значна кількість означень, які не завжди співпадають з сучасним значенням категорій “менеджмент освіти” та “педагогічний менеджмент”. Як висхідні у вітчизняній науці, нас цікавлять поняття “адміністрування”, “керівництво” та “управління”. Тлумачні словники дають такі визначення: “адміністрування” – управління будь-чим бюрократично, формально, без розуміння суті справи; “керівництво” – цілеспрямована діяльність особи, що є на чолі керівництва, керівника, що дає принципові вказівки чи накази; “управління” – підпорядковане і узгоджене поєднання, при якому здійснюється керівництво будь-чиєю діяльністю, спрямування дій [15, с. 726].

Енциклопедичні словники дають такі визначення понять: “адміністрування” – керування, завідування, командування (від лат. administro); “управління” – складова й функція організованих систем різного походження (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує дотримання певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію відповідних програм і цілей; “соціальне управління” – вплив на суспільство з метою його впорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку в контексті соціального освоєння, переходу індивідуального в соціальне [21, с. 598].

Аналіз вітчизняної педагогічної літератури свідчить, що найбільш уживаним у ній є термін “керівництво” (особливо у середині і в 70-80-х роках ХХ століття). Термін “управління” переважно вживається в розумінні “упорядкування системи”, приведення системи у відповідність з об’єктивною закономірністю, чинною в даному середовищі.

Термін “управління” стосовно явищ і процесів вітчизняної соціальної і педагогічної діяльності став використовуватися з кінця 70-х років ХХ століття. В. Афанасьєвим було дано визначення управління як внутрішньої властивості суспільства на будь-якій стадії його розвитку, сукупності певних дій, операцій, що здійснюються людиною, суб’єктом управління, щодо об’єкта з метою його перетворення та забезпечення його просування до визначеної мети [3, с. 58]. З цього часу в педагогіці відбувається ствердження засад системного підходу до вивчення явищ, процесів і закономірностей навчання, виховання та освіти. Проте і сьогодні переважає думка, що в педагогічній діяльності поняття “керівництво” більш адекватне, аніж поняття “управління”, бо “керівництво”, на погляд авторів, є більш загальним поняттям [22]. За цим підходом, що базується на теоретичних розробках М. Кондакова, М. Портнова, П. Худомінського та ін., специфіка управління виражається в його функціонально-діяльнісному аспекті у рамках загальних принципових установок, здійснених у процесі керівництва.

На відміну від цієї точки зору, В. Бондарь, Є. Машбиць, М. Приходько, В. Симонов, В. Якунін та ін. вважають поняття “управління” більш широким за своїм обсягом і змістом, аніж поняття “керівництво”. Головний аргумент такий: якщо управління може поширюватися на колективи, предмети, речі, технічні системи, то керівництво – лише на людей [22, с. 24]. Зважаючи на те, що керівництво відображає сутність відносин між людьми (керівниками та підлеглими) у процесі управління, інші автори (А. Сороковой, І. Герчиков, Б. Андрушків, О. Кузьмін) визначають поняття “керівництво” як видове відносно родового поняття “управління” [2].

У контексті нашого дослідження поняття “управління” і “керівництво” розглядаються як семантично однопланові, оскільки кожне з них традиційно трактується як цілеспрямований уплив на людину і колектив, здійснюваний шляхом відповідних заходів з метою організації, регулювання та координування їх діяльності. У цьому сенсі виділяємо історичний аспект проблеми: якщо на попередніх етапах розвитку вітчизняної теорії управління (і внутрішньошкільного управління зокрема) ставлення того чи іншого автора до співвідношення цих понять було досить суттєвим, визначало специфіку його наукової позиції, то сьогодні вихідні положення традиційної вітчизняної теорії управління освітою – школознавства - вважаємо історично минулими, а протиріччя між поняттями “управління” і “керівництво” – такими, що залишилися притаманними лише вітчизняній управлінській думці середини ХХ століття з огляду на специфіку минулого етапу розвитку суспільства. У даному дослідженні терміни “керівник”, “управлінець” вживаються як однозначні термінові „менеджер”, традиційні чи ті, що належать до дефініцій попередніх етапів розвитку науки управління.

Сучасне суспільство ринкової економіки вимагає врахування як нових економічних механізмів і реалій, у яких розвиваються соціально-педагогічні системи й організації, так і повного переходу систем управління на засади наукового менеджменту, у першу чергу – на оновлений науково-педагогічний поняттєвий апарат.

2. Найбільш поширеним і розробленим у цьому контексті вважаємо поняття „педагогічний менеджмент”. Узгодження понять „педагогічний менеджмент” і „управління” стосовно системи освіти, що функціонує в умовах ринкової економіки, і відповідних їй соціальних відносин, було предметом аналізу в працях А. Бойко, В. Бондаря. Л. Веретенникової, Г. Дмитренка, Г. Закорченної, Л. Карамушки, Л. Каращук, А. Козакова, Л. Коломінського, Ю. Конаржевського, М. Кривка, В. Крижка, В. Лазарєва, А. Немова. В.Маслова, П. Одинцова, Є. Павлютенкова, А. Попова, М. Поташника, В. Симонова, О.Цокур, Т. Шамової, В. Шаркунової, Н. Шапошнікової та ін.

О. Цокур зазначає, що у вирішенні питання щодо співставлення понять “управління” та “менеджменту” стосовно їх використання у педагогічній теорії і практиці науковці дотримуються наступних позицій:

1) розуміння того, що поняття “управління” ширше від поняття „педагогічний менеджмент” (Л. Веретенникова, Н. Коломінський, П. Одинцов та ін.);

2) повне ототожнення даних понять стосовно їх використання для вирішення проблем внутрішньошкільного керівництва і педагогічної практики навчально-виховних закладів (В. Лазарєв, М. Поташник, В. Симонов, В. Хриков та ін.);

3) визнання факту, що зміст поняття “менеджмент” значно глибший і ширший за своїм обсягом, аніж поняття “управління” (А. Немов, Т. Шамова, Є. Павлютенков, В. Крижко та ін) [22, с. 26-29].

Ґрунтуючись на позиціях соціально-психологічного бачення педагогічного менеджменту, на визначенні ролі фактора особистості в управлінні педагогічною системою, Н.Л. Коломінський вважає, що менеджмент – це усвідомлена взаємодія керівника навчально-виховного закладу з іншими людьми (підлеглими, партнерами, співробітниками, батьками, дітьми), спрямована на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досягненні поставленої мети [11]. Тобто, згідно старої термінології перевага надається аспектам керівництва, яке по-суті трактується як уплив на інших людей; при цьому майже зовсім ігноруються такі сутнісні ознаки менеджменту (в контексті поняття управління) як взаємозв’язки і психолого-педагогічна взаємозалежність нижчих і вищих рівнів; спектр специфіки підготовки кадрів регіонального рівня і макрорівня (державного управління галуззю), який нами трактується як досить глибокий, і ін.

В. Симонов, розглядаючи менеджмент як уміння керівника досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей, тобто як науку та мистецтво управління людьми й соціально-педагогічними процесами, формулює таке визначення: “Педагогічний менеджмент – це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління педагогічними системами, спрямований на підвищення ефективності їх функціонування і розвитку” [19]. Автор розуміє педагогічний менеджмент вузько, лише як внутрішньошкільне управління, тобто як певну функціонально-діяльнісну систему, що має свою структуру й системотвірні чинники: цілі, завданя, принципи, функції, методи, результати діяльності, умови попередження та подолання негативних факторів, забезпечення ефективності. По суті, ним майже не враховується специфіка впливу на внутрішнє педагогічне середовище навчального закладу факторів зовнішнього середовища, що в ринкових соціально-економічних обставинах є суттєвим недоліком даної наукової позиції, адже педагогічна система розглядається як самоорганізована та стабільна.

Знаходячись на позиціях внутрішньошкільного керівництва, Т. Шамова значно ширше трактує поняття “менеджмент”. Наголошуючи на зміні соціально-економічних умов функціонування закладів освіти, вона обґрунтовує “необхідність збагачення теорії внутрішньошкільного управління елементами теорії менеджменту” [3]. У назві праці “Менеджмент в управлінні школою” (1992 р.) автор вживає і поняття “менеджмент”, і поняття “управління”, обґрунтовуючи положення про те, що в сучасній педагогічній практиці необхідно використовувати менеджмент для вирішення проблем, пов’язаних з бізнесом, “вкраплюючи” його засоби в систему вирішення педагогічних ідей і завдань.

Узагальнюючи спільне в даних наукових позиціях, можемо зробити висновок: термін “педагогічний менеджмент” використовується вченими там, де об’єкт, яким управляють, набуває якостей суб’єкта ринкових, комерційних соціально-економічних відносин, в умовах яких сьогодні функціонує система освіти в цілому. Це передбачає заміну традиційної концепції внутрішньошкільного управління на адекватну сутності й закономірностям розвитку ринкових відносин концепцію педагогічного менеджменту, особливо в сучасних обставинах, коли Україну визнано країною з ринковою економікою.

Виходячи з аналізу означених підходів, підкреслимо: термін “педагогічний менеджмент” у вітчизняній літературі має полісемічний характер. З одного боку, “він проявляє свою сутність як наука про управління педагогічними системами, завданням якої є пошук і розроблення засобів та методів, що сприяють найбільш ефективному досягненню цілей сучасних закладів освіти, підвищенню праці їх співробітників, досягненню рентабельності та прибутковості педагогічних послуг, виходячи з конкретних умов внутрішнього та зовнішнього середовища, обумовленого розвитком ринкової економіки”. З іншого боку, педагогічний менеджмент – це “комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності” [14, с. 32], тобто – це високоефективна організація роботи працівників (від керівника до кожного вчителя і представника допоміжного персоналу), спрямована на досягнення поставленої мети найбільш раціональним і вигідним способом (табл. 1.).

Порівняльний аналіз поняття „педагогічний (освітній) менеджмент”

Автор	Рік	Зміст поняття	Коментар
В.І. Маслов	1992-1998	„Педагогічний менеджмент — специфічний вид управлінської діяльності, який базується на концептуальних і теоретичних положеннях тієї чи іншої школи соціального управління з урахуванням специфіки та призначення конкретної організаційно-педагогічної системи. …це, насамперед, технологія організаційного, психолого-педагогічного, правового, економічного впливу на зміст і діяльність індивіда й колективу з метою забезпечення функціонування освітніх систем”.	Базується переважно на функціональному підході до управління школою як соціально-педагогічною системою; ототожнює поняття „менеджмент” і „управління” стосовно їх використання в педагогічній практиці як окремих навчально-виховних закладів, так і масштабних освітніх систем; розглядає менеджмент як управління, що функціонує в умовах ринкової економіки.
В.П. Симонов	1995-1997	„…комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління педагогічними системами, спрямований на підвищення ефективності їх функціонування і розвитку; цілеспрямований уплив, керівника на педагогічний колектив і учнів шляхом науково обґрунтованого планування, організації та контролю їхньої діяльності”.	Визначає посадову диференціацію менеджменту в школі, його специфіку, опосередкований характер впливу менеджера на кінцевий результат; розмежовує продукт і результат праці менеджера; автор не враховує складність і специфіку впливу зовнішнього середовища.
Г.А. Дмитренко		„…механізм самоорганізації (системи освіти) та її осередків, приводиться в дію людьми, працює за допомогою людей і здобуває результат в інтересах людей …визначає реальні шляхи орієнтації сфери освіти на кінцеві цілі суспільства й особистості…, щоб згодом створити цілісний механізм управління галуззю на базі єдності інтересів усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесів”.	Базується на стратегічному підході до розуміння поняття „менеджмент освіти”; розробляє теорію і технологію цільового управління організацією на основі кваліметричної моделі цілеспрямованої діяльності; автор концепції управління „за цілями” в системі освіти.
Н.Л. Коломінський		„…усвідомлена взаємодія керівника навчально-виховного закладу з іншими людьми — підлеглими, партнерами, співробітниками, батьками, дітьми, спрямована на забезпечення їхньої активної скоординованої участі; та частина управління, яка є впливом на інших людей, у процесі і в результаті якого в них з’являються психічні стани, властивості, якості, що становлять психологічне підґрунтя ефективної діяльності, спрямованої на досягнення мети”.	Базується на соціально-психологічному підході до визначення ролі особистості в управлінні педагогічною системою; увага приділяється значенню її мотиваційного, когнітивного й рефлексивного „Я”; автор вважає, що менеджмент в освіті — це складова управління, яка є впливом на інших людей тобто, відображає лише аспекти керівництва людини людиною і особистості колективом.
Л.І. Даниленко Л.М. Карамушка		„… комплекс організаційних форм, цілеспрямованих впливів керівника школи на діяльність персоналу та прийомів управління взаємодією освітніх процесів, до яких належать навчально-виховний, навчально-виховальний та самоосвітній процеси”.	Підхід до управління ЗНЗ як до професійної діяльності директора школи; уявлення про освітній (шкільний) менеджмент як інноваційну діяльність значної групи спеціально підготовлених менеджерів освіти; бачення менеджера освіти як організатора й освітнього лідера. Певна замкнутість на внутрішньому середовищі закладу.
В.В. Крижко Є.М. Павлютенков	1998-2005	„… комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності”.	Враховують те, що роботу з управління педагогічними кадрами необхідно будувати таким чином, щоб вона відповідала потребам усіх учасників навчально-виховного процесу; розробляють педагогічні і психологічні аспекти менеджменту в діяльності вчителя і викладача.
О.С. Цокур	2002-2005	„…економічний, соціально-психологічний та структурно-функціональний механізм, який спрямовано на вирішення конкретних проблем взаємодії учасників навчально-виховного процесу закладу освіти у реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних і професійних завдань, що виникають у процесі господарської діяльності, обумовленої дією ринкових відносин”.	Розуміє педагогічний менеджмент як науку про управління педагогічними системами, завданням якої є пошук і розробка засобів та методів найбільш ефективного досягнення цілей освітніх закладів, підвищення продуктивності праці співробітників, досягнення прибутковості та рентабельності педагогічного виробництва, виходячи з конкретних умов внутрішнього та зовнішнього середовища; автор не приділяє уваги особистісним аспектам розвитку менеджера освіти.

Наступною сутнісною ознакою педагогічного менеджменту є його розуміння як організації діяльності окремого закладу чи всієї системи, що має певний склад і структуру, у межах яких реалізується комплекс заходів і рішень, спланованих і скоординованих з метою досягнення спільних виховних і освітніх цілей. Організація в цьому сенсі виявляється як статика педагогічного процесу й освітнього бізнесу. Педагогічний менеджмент як орган указує на наявність суб’єкта управління [23]. Важливим у цьому контексті є положення про те, що “суть організації... полягає в тому, щоб виконати рішення організаційно, створити мережу організаційних відносин, які забезпечують насамперед цілісність системи..., органічне, найбільш ефективне співвідношення її компонентів, доцільні відносини координації і субординації між ними” [3, с. 102].

У цьому сенсі доцільно зазначити, що терміном “педагогічний менеджмент” у працях багатьох учених фіксується також система управління освітою, де заклади і структурні підрозділи є керованими об’єктами, а результатом реалізації зворотних зв’язків “система – середовище (внутрішнє і зовнішнє)” є управлінське рішення. Воно передбачає перетворення інформаційних, технологічних, фінансових, матеріальних, інтелектуальних і трудових ресурсів системи у кінцевий результат – високий рівень вихованості й навченості учнів, прибутковість господарської діяльності, якість додаткових освітніх послуг.

Під терміном “педагогічний менеджмент” також розуміють особливого типу знання, вміння та навички, що характеризують специфічну групу педагогічних кадрів – менеджерів як професійних управлінців. Маємо на увазі те, що реалізація статусу керівника освіти передбачає наявність у особи певного комплексу знань, умінь, навичок та правил поведінки, які забезпечують виконання сукупності особистісних, міжособистісних та організаційно-технологічних ролей. Зазвичай, це відбувається сьогодні в умовах нестандартних ситуацій, постійних реорганізацій, що вимагає від керівника специфічних якостей особистості, управлінської інтуїції, уміння оптимально визначати напрям руху керованої організації, її зміни і подальший розвиток.

Отже, поняття “педагогічний менеджмент” є набагато ширшим і докорінно відмінним від поняття “внутрішньошкільне управління”. Термін “внутрішньошкільне управління” відповідає тому історичному етапові розвитку освіти, коли діловий світ нашої країни існував практично у повній ізоляції від досвіду міжнародного управління і світових шкіл наукового менеджменту. Вітчизняними вченими й керівниками-практиками в рамках безринкової економіки досліджувалися і досить обережно вкраплювалися в практику діяльності організацій деякі прийоми менеджменту [8, с. 67]. Проте це не давало можливостей для розвитку підприємництва, для формування інтелектуального потенціалу групи менеджерів як спеціально підготовлених управлінців, багато в чому стримувало впровадження інноваційних ідей і новітніх досягнень практики міжнародного менеджменту [12].

Важливим, на нашу думку, у контексті даного дослідженняє розмежування сутності понять “педагогічний менеджмент” і “менеджмент освіти”. Якщо педагогічний менеджмент розглядати як специфічний вид здійснення владних повноважень у конкретній організаційно-педагогічній системі, то не можна не врахувати суттєвої його особливості: такі повноваження в освіті реалізує не лише керівник закладу чи структури, а й кожен учитель (викладач). “За специфічністю своєї професійної спрямованості вчитель є керівником і організатором життя і діяльності дітей, що посилює вимоги до його професіоналізму” [14, с. 33] і вимагає поглибленої психолого-педагогічної підготовки (володіння технологіями налаштування сприятливого психологічного клімату, стимулювання творчості й ініціативи, прогнозування соціальних перспектив розвитку особистості окремого учня і групи учнів. уміння створити обстановку конкуренції в освоєнні знань, толерантність, реальний гуманізм і ін.).

Ключовою фігурою менеджменту є менеджер. У школі цей акцент має значне зміщення на фігуру вчителя, який виконує ряд функцій менеджера: керівництво групами дітей, вирішення цілого комплексу світоглядних проблем, планування, визначення конкретних умов навчально-виховного процесу, організація, мотивація, стимулювання [14]. Концепція педагогічного менеджменту передбачає зміну ролі вчителя, розглядаючи його ставлення до політики, стратегії і тактики школи, її технологічних, процедурно-ритуальних і естетичних цінностей як визначальне і досить важливе. Головним напрямом роботи педагога вважається вдосконалення змісту, методів і прийомів навчання, виховання і розвитку дітей. Один із найбільш важливих факторів менеджменту в діяльності вчителя – удосконалення навчальних програм і процесу навчання, що безпосередньо пов’язане з його функціями. “І хоча програми (стратегія і принципи) знаходяться поза компетенцією вчителя, їх успішна реалізація (тактика) залежить від визначення розумних обсягів матеріалу до кожного уроку, обмежень, послідовності вивчення, оцінки і уточнення навчальної програми з допомогою тестів і особистого досвіду” [14, с. 36]. Концепція педагогічного менеджменту (який іноді ще називають “шкільним менеджментом”) дозволяє вчителям коректувати навчальні програми у відповідності з добором учнів у класі, їхніми запитами, цілеспрямовано добирати раціональні методи і експериментувати з ними.

Наступним аспектом менеджменту в діяльності вчителя і викладача визначається інформація і комунікація [14; 16; 17]. Обов’язковою умовою ефективного вирішення проблем навчально-виховного процесу вважається постійна висока інформованість учителя (викладача), знання ним результатів найновіших досліджень психолого-педагогічної науки, присвячених удосконаленню технологій навчання, виховання і розвитку, послідовне і систематичне підвищення рівня загальної культури.

У змісті діяльності вчителя (викладача) і менеджера багато спільного: мета діяльності – задоволення потреб суспільства і людини в одержанні знань і підготовці до самостійного життя і праці; основні завдання – розвиток творчого потенціалу особистості; формування системи знань, умінь, навичок, життєвих компетентностей; об’єкт діяльності – колектив, суб’єкт діяльності – людина; основні професійні уміння – перцептивні, конструктивні, експресивні, академічні, дидактичні, комунікативні, організаторські, дослідницькі, спеціальні. З переліченого видно, що в змісті діяльності вчителя і менеджера більше спільного, аніж відмінного. Головне – і учитель, і менеджер є організаторами діяльності людей, лідерами колективів. Ця ознака становить сутнісну специфіку педагогічного менеджменту, є об’єктом і предметом ряду спеціальних досліджень. Концепція педагогічного менеджменту в даному його аспекті може бути з успіхом використана для посилення професійної підготовки вчителя (викладача) на всіх її етапах. Проте вчителя необхідно розглядати не як менеджера, а лише як працівника, в діяльності якого проявляються функції менеджера, що і становить сутнісну особливість організації освіти, її відмінність від інших суспільних організацій соціального типу. Менеджмент вимагає від учителя набуття нового рівня компетенції, знань, умінь, навичок, які він використовує у своїй професійній діяльності, відповідності обраної ним стратегії самовдосконалення і саморозвитку загальним стратегічним напрямам розвитку шкільної організації. У цьому контексті можливим є використання таких термінів як “менеджер навчально-виховного процесу”, “шкільний менеджер”, “менеджер у сфері освіти”, “менеджер позашкільної роботи” і ін.

3. Стає очевидним, що для чіткого визначення економічних, соціально-психологічних та структурно-функціональних механізмів і відповідної їм специфіки сучасного управління освітою як масштабною соціально-педагогічною організацією, необхідне чітке і більш конкретне поняття, яке відповідатиме сучасним досягненням теоретичного менеджменту і логічно співвідноситиметься з поняттям “педагогічний менеджмент”. На нашу думку, таким поняттям є “менеджмент освіти” як теорія і технологія ефективної управлінської діяльності в освіті з урахуванням специфіки організаційного, психолого-педагогічного, правового, економічного впливу на зміст і діяльність індивідів і колективів з метою забезпечення функціонування освітніх систем і організацій в умовах ринку освітніх послуг. Це поняття є видовим до родового поняття “педагогічний менеджмент”. Воно логічно вписується в традиційний термінологічний стандарт наукового менеджменту, адже в розширеному варіанті може трактуватися як “менеджмент організації освіти”.

У контексті цього поняття термін “менеджер освіти” характеризує професійно підготовленого управлінця, а не випадкового адміністратора зі стихійними навичками керівництва; враховується “універсальність наукових підходів і технологій, розроблених у межах науки менеджменту, застосування їх у різних сферах управління і в різних національних середовищах; поняттєва ідентифікація дає змогу інтегрувати світовий досвід у теорію менеджменту освіти України” [24, с. 6].

Економічний механізм менеджменту освіти складають такі компоненти: внутрішньоорганізаційне управління, управління якістю освітніх послуг, управління педагогічним персоналом. Він об’єктивно відповідає вимогам ринку, коли результати управлінської та господарської діяльності суб’єктів менеджменту отримують свою кінцеву оцінку на ринку освітніх послуг у процесі збуту “педагогічної продукції” (за А.С. Макаренком).

У соціально-психологічному аспекті сутнісно важливою є модель взаємодії основних суб’єктів і об’єктів менеджменту освіти [11, с. 12-13]. Кожний рівень організаційного управління характеризується співвідношенням об’єктивних та суб’єктивних диспозицій. Найістотнішою специфічною характеристикою цільового об’єкта всієї системи – дитини – є та, що об’єкт зрештою носить усі ознаки суб’єкта, тобто є свідомим носієм предметно-практичної діяльності, розпорядником душевних сил [18]. Це, зрештою, є визначальною особливістю як педагогічної праці в цілому, так і менеджменту освіти зокрема, адже об’єкт праці будь якої іншої системи не є суб’єктом.

Система освіти в її ієрархічній будові є масштабною конструкцією, розташованою над дитиною і заради дитини збудованою. За своєю суттю – це соціально-психологічний і культурно-освітній простір із стосунками (діловими та особистими), які регулюють діяльність людей, із системою професійних і міжособистісних ролей, з організаційним співупорядкуванням цілей і завдань, з функціональною спеціалізацією та відносною самостійністю підрозділів, комунікацією, координаційною цілісністю [11, с. 12]. Важливою характеристикою соціально-психологічного процесу організації освіти є його інтегрованість, тобто ступінь співвідношення конструктивних і деструктивних тенденцій в організації взаємодії всіх рівнів і установ, оптимальне розв’язання суперечностей, комфортність простору в цілому. Інтелектуально розвинена особистість дитини з національно-культурними і загальнолюдськими ціннісними установками – основний вектор цієї інтеграції і кінцевий результат діяльності усіх ланок організації.

Н. Коломінський зазначає, що специфічною психологічною особливістю менеджменту освіти “є більш тісний зв’язок і залежність кінцевого результату управління від психологічних і соціально-психологічних механізмів взаємодії як усередині педагогічних колективів, так і між ними в “піраміді” управління освітою” [11, с.14]. Зростає роль відповідності психологічних якостей менеджерів освіти тому ідеалу, якого намагаються досягти педагогічні колективи. Вони бачать і хочуть сприймати свого керівника не лише як адміністратора, а і як неформального лідера [1]. На основі теоретичного аналізу психологічних особливостей менеджменту освіти, вчений дає власне визначення цього поняття як усвідомленої взаємодії керівника з іншими людьми (підлеглими, партнерами, вищим керівництвом, дітьми, батьками), спрямованої на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досягненні поставленої мети – створення найсприятливіших умов для самоактуалізації, саморозвитку особистості дитини [11, с. 15].

Менеджмент освіти як діяльнісна система включає в себе такі структурно-функціональні компоненти: мета (запланований, очікуваний результат); суб’єкт діяльності (менеджер, його команда, вчителі, учні); другий суб’єкт діяльності – виконавець розпоряджень менеджера (учень, учитель, заступник); зміст діяльності (навчально-пізнавальна, управлінська, інша інформація); способи діяльності (методи і стиль взаємодії з людьми). За В. Симоновим, предметом праці менеджера освіти є діяльність керованого ним суб’єкта, продуктом праці – інформація, знаряддям праці – слово, мова, мовлення. Результатом праці менеджера освіти є ступінь навченості, вихованості та розвитку другого суб’єкта менеджменту – учнів, студентів, педагогічних працівників [20].

4. Функціональну систему менеджменту освіти складають три головні групи функцій: за цілями управління (орієнтовні), за змістом діяльності закладу (змістовні) та за процесом управління ним (операційно-технологічні). Під функцією (від лат. functio – виконання, здійснення) менеджменту освіти розуміється певна діяльність, обов’язок чи робота менеджера освіти, через яку проявляється суть зовнішніх і внутрішніх зв’язків певної педагогічної системи з навколишнім середовищем – ринком освітніх послуг.

Група функцій щодо цілей менеджменту освіти повинна включати в себе роботу менеджера з організації загальноосвітньої та професійної підготовки творчого, соціально мобільного, впевненого в собі у ринкових умовах суспільства підростаючого покоління та майбутніх фахівців [4]; формування педагогічного колективу та притаманних сучасному етапові розвитку суспільства відповідних морально-психологічних, соціально-педагогічних, професійних і соціально-економічних відносин між його членами; подальшого перспективного розвитку закладу як суб’єкта освіти й ринку освітніх послуг; створення необхідного позитивного соціокультурного та освітньо-виховного середовища для самоактуалізації та творчої самореалізації кожної особистості.

Цільові функції менеджменту освіти мають бути сконцентровані на забезпеченні: наукового підходу до організації роботи всіх служб системи, закладу чи підрозділу (психолого-педагогічної, методичної, фінансово-економічної, адміністративно-господарської, комерційної), що передбачає побудову управління процесом адаптації учнів, студентів та педагогічних кадрів до умов ринкової економіки на новітніх даних науки й практики сучасного менеджменту; гнучкості навчально-виховного процесу у відповідності до зміни соціального замовлення щодо якостей особистості кожного з його суб’єктів; позитивних морально-психологічних, естетичних і матеріальних умов для соціального благополуччя всіх членів колективу; взаємодії всіх елементів організаційної структури на основі загальнолюдських, соціокультурних і професійних цінностей; оновлення змісту й характеру освіти з урахуванням прогнозу розвитку сучасної науки, культури, виробництва та відносин у суспільстві ринкової економіки [16].

Група функцій педагогічного менеджменту щодо змісту діяльності має включати: організацію і контроль навчально-виховного процесу та господарської діяльності; адекватний його меті і завданням підбір, розстановку, навчання й виховання педагогічних працівників; удосконалення й оновлення матеріально-технічної бази закладу чи підрозділу; розширення масштабів та інтенсифікації додаткової освітньої, комерційної, підприємницької й фінансово-господарської діяльності. Вона має бути спрямованою на досягнення: високої економічної та соціальної ефективності загальнонаукової та професійної підготовки підростаючого покоління; адекватності навчання й виховання рівневі розвитку суспільства, виробництва, науки та культури; високого рівня організації навчально-виховного процесу, що відповідає нормативам державного та міжнародних стандартів освіти; оптимізації позитивних ділових, професійних, освітньо-виховних і міжособистісних відносин в педагогічному та учнівському колективах на основі принципів демократизації і гуманізації освіти [23].

Група функцій менеджменту освіти щодо процесу його організації передбачає: створення на контрактній чи договірній основі постійних або тимчасових колективів; залучення до участі у комерційній діяльності державних, кооперативних та акціонерних підприємств, громадських організацій, приватних осіб; фінансування витрат на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; організацію та фінансування коштів на придбання й видання підручників і навчально-методичних посібників, словників. додаткової літератури, необхідної для вдосконалення навчально-виховної роботи; фінансування витрат на популяризацію та пропаганду своєї діяльності й освітніх послуг; здійснення економічної діяльності для придбання матеріальних засобів, необхідних для реалізації освітніх програм, вирішення соціальних питань своїх учнів, студентів і працівників [22, с. 50-51].

Ця група функцій менеджменту має забезпечувати цілісність управлінського циклу діяльності керівних та педагогічних кадрів освіти. Їхній склад повинен передбачати наявність функцій: маркетингу державного, регіонального та місцевого ринків освітніх послуг; досягнення конкурентноздатної позиції на ринку освітніх послуг та інтелектуальних ресурсів за рахунок пристосування кількості та якості педагогічної продукції до рівнів попиту й конкретних вимог замовників; пошуку та створення педагогічних інновацій із подальшим їхнім упровадженням у навчально-виховний процес, систему керівництва та методичної роботи; стратегічного прогнозування напрямів і етапів розвитку закладу на підставі аналізу тенденцій розвитку суспільства, національної системи освіти й провідних положень державних нормативних документів; підготовки та прийняття управлінських рішень щодо кожного з провідних видів діяльності (навчально-виховної, науково-методичної, науково-дослідної, соціально-педагогічної, професійно-педагогічної, фінансово-господарської, адміністративної), перспективне, щорічне, щомісячне, тижневе та оперативне планування; організації виконання прийнятих рішень, делегування повноважень і реалізації комерційних операцій; регулювання, мотивування та виховання ділових, партнерських, професійних, соціально-економічних, правничих, комерційних, міжособистісних відносин між членами колективу та зовнішнім середовищем – ринком освітніх послуг, інтелектуальних і трудових ресурсів; обліку і контролю виконання прийнятих рішень; моніторингу якості освіти та функціонування кожного з підрозділів закладу на основі застосування нових інформаційних технологій та комп’ютерної обробки управлінської інформації; популяризації та рекламування базових та додаткових освітніх послуг, творчих досягнень закладу, всіх видів його діяльності, рівня його освітнього сервісу, формування соціокультурного іміджу.

Для реалізації означених функцій менеджменту освіти необхідна професійно підготовлена людина, яка організує процес спільної діяльності працівників, є “посередником соціального контролю і влади” [5, с. 79]. Мережа організаційних відносин, що забезпечують цілісність системи управління, найбільш ефективне співвідношення її компонентів, доцільні відносини координації і субординації залежать у першу чергу від особи, яка очолює, регулює і контролює цей процес.

Менеджмент освіти як вид діяльності окремої групи людей має свою специфіку, організаційну і психологічну, здійснюється за різного співвідношення стихійних і взаємоузгоджених дій суспільних суб’єктів з різним ступенем усвідомленості ними своїх потреб, інтересів, соціально значимих завдань. За відомими класифікаціями професій [9; 10] ця діяльність відноситься до типу соціальних (людина – людина), причому менеджер освіти – це значною мірою гуманізована професія, оскільки метою і результатом його праці теж є людина, особистість [11, с. 9].

У вітчизняній педагогічній літературі зустрічаємо ряд термінів, які характеризують професійну діяльність управлінця як менеджера освіти: “менеджер навчально-виховного процесу”, “менеджер (директор) загальноосвітнього навчального закладу”, “менеджер навчально-пізнавального та навчально-виховного процесів”, “менеджер педагогічного колективу”, “головний менеджер освітнього процесу” і ін. У більшості випадків ці дефініції детально не обґрунтовуються, досить помітною є їхня зорієнтованість на той рівень управління організацією, який раніше називався “внутрішньошкільним”. Якщо говорити сьогодні про освіту як масштабну соціально-педагогічну систему, то, на наш погляд, у визначенні поняття “менеджер освіти” у контексті неперервної педагогічної підготовки своєї реалізації потребують такі підходи:

1) збереження традиційного ставлення до розуміння професійної підготовленості управлінців як висококваліфікованих педагогічних працівників, базою підготовки яких є вища педагогічна освіта;

2) врахування потреби раннього виявлення лідерських здібностей майбутнього керівника освіти на основі педагогічної професійної орієнтації з наступною реалізацією цих здібностей у процесі спеціального відбору й тривалого професійного навчання на засадах наукового менеджменту;

3) ставлення до особистості менеджера як до мети, об’єкта, суб’єкта, результату впливу системи освіти в цілому, а не лише в рамках зумовленості тим рівнем, для якого цю особистість готують на певному етапі професійної управлінської освіти.

За реалізації таких положень буде врахованою та вимога, що менеджер освіти як особистість і як специфічний інтелектуальний товар здійснює свою діяльність у складному соціально-педагогічному й психологічному просторі і стосунками (діловими та особистими), які регулюють відносини людей, із системою професійних і міжособистісних ролей, з організаційним співупорядкуванням цілей і завдань „зверху до низу”, з функціональною спеціалізацією та відносною самостійністю підрозділів, комунікацією та координаційною цілісністю [11, с. 12]. Інтегрована підготовка менеджера освіти як професіонала в сфері управління має орієнтувати його на розуміння конструктивних і деструктивних тенденцій в організації в цілому, на оптимальне розв’язання суперечностей, комфортність єдиного соціально-психологічного простору, що забезпечує кінцевий результат – виховання інтелектуально розвиненої особистості дитини з національно-культурними і загальнолюдськими ціннісними орієнтаціями [4].

За Н. Коломінським підкреслимо: психологічною особливістю педагогічного менеджменту є більш тісний взаємозв’язок і залежність кінцевого результату процесу управління від психологічних і соціально-психологічних механізмів взаємодії як усередині педагогічних колективів, так і в “піраміді” управління освітою. Отже, менеджер освіти має відповідати тому ідеалу, якого намагаються досягти різні педагогічні колективи. Знаряддям професії менеджера має бути не лише адміністрування як процес правового впливу на основні влади, наданої людині суспільством, власником чи колективом, а й лідерство як психологічний уплив керівника на підлеглих. На думку вченого, менеджер освіти – це особистість, яка професійно здійснює роботу з вироблення й актуалізації таких психічних станів людей, якостей і властивостей, що стають психологічним підґрунтям їхньої ефективної діяльності щодо досягнення поставленої управлінської мети [11, с. 15]. Додамо також, що в означеному контексті підготовка менеджера освіти як професіонала має бути тривалою, ґрунтовною і максимально універсальною в рамках організації. Він повинен усвідомлювати загальну мету, вміти визначати конкретні завдання, розуміти і втілювати в життя стратегічні й тактичні орієнтири розвитку організації. Первинним рівнем такої підготовки є рівень навчального закладу (дошкільного, загальноосвітнього, позашкільного і ін.).

Отже, менеджер освіти розглядається нами як особистість, що має спеціальну педагогічну підготовку, володіє креативними й організаторськими здібностями лідера, є професіоналом у сфері управління, наділена відповідними владними повноваженнями з боку держави чи власника. Він керує педагогічним колективом закладу (підрозділу, установи) освіти відповідно до мети, освітнього стандарту й соціально значущих педагогічних вимог; забезпечує рентабельність і конкурентноздатність освітніх послуг; здійснює моніторинг зовнішнього й внутрішнього педагогічного середовища; проводить маркетинг освітніх послуг; налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю; володіє відчуттям нового, займається впровадженням інновацій у практику діяльності закладу (підрозділу, установи).

Стосовно даного визначення, підкреслимо: менеджерами освіти ми вважаємо не лише очільників навчальних закладів, установ, підрозділів організації, а й їхніх заступників, резерв керівних кадрів, керівників методичних об’єднань районного і шкільного рівня, які здебільшого на громадських засадах виконують значну роботу з координування зусиль організації щодо розробки й упровадження регіональних програм розвитку освітніх послуг, їх маркетингу, визначення якості та кількості тощо. Ці категорії управлінців мають потужний креативний потенціал, проте потребують особистісно орієнтованих технологій їхньої підготовки як високоосвічених лідерів тих колективів педагогів, якими вони керують.

У вітчизняній педагогічній науці останнього десятиліття зустрічаємо різноманітність підходів до розуміння сучасного менеджера освіти, сутність яких можна звести до двох основних позицій: менеджер – це лідер трудового колективу, і менеджер – організатор, управляючий. М. Красовицький, обґрунтовуючи другу позицію, зазначає: „Слово „директор” походить від англійського слова „to direct” – спрямовувати, направляти, що має і рівнозначний термін „leadership” – лідерство, тобто роль ведучого, спрямовуючого суб’єкта. Термін „manager” походить від слова „manage”– управляти, отже, менеджер – це управляючий” [13]. Далі, розвиваючи своє бачення проблеми, автор цитує провідних американських спеціалістів С. Кові та Дж. Каттера, які визначають лідерство як здатність людини впливати на групи людей чи на окремих осіб з метою досягнення певних, заздалегідь визначених кимось цілей. Функція лідера, на думку цих учених, полягає у виробленні мети, головних напрямів і шляхів її досягнення в певній галузі чи системі. Для лідера властивим є стратегічне бачення, що забезпечує високу результативність процесів. Менеджер розглядається цими авторами як працівник, що забезпечує досягнення мети і ефективність процесів шляхом створення відповідної структурної впорядкованості, тобто, він є організатором, виконавцем.

На основі праць указаних вище вчених, М. Красовицький порівнює функції менеджменту й лідерства, а також приходить до висновку, що у вітчизняній педагогічній науці існує протиріччя у трактуванні цих понять: „Наші шановні прихильники інновацій у педагогіці забувають про специфіку ролі директора школи, який має справу з унікальною системою, в якій усе – від розробки стратегічних цілей до розкладу занять і організації життя школи має виховуючий, педагогічний характер. Отже, це головний педагог, головний вихователь, як називав його В.О. Сухомлинський. Тому в оптимальному плані він лідер, а не менеджер, бо діє відповідно до своєї власної вистражданої педагогічної ідеї” [13].

Підтримуючи протилежну авторові позицію, хочемо в якості контраргументу навести використану М. Красовицьким думку І. Зязюна та Г. Сагач про те, що „ … слід враховувати три ключових моменти: вияснення співвідношень різних підходів, їх місця і ролі у вирішенні проблеми; встановлення характеру взаємозв’язку, способів включення результатів однієї науки в іншу; суміщення категоріальних апаратів, створення єдиних семантичних полів” [7]. На наш погляд, сучасна педагогічна наука і практика напрацювали достатньо аргументів саме для суміщення цих ключових аспектів щодо бачення особистості сучасного директора школи як освітнього менеджера і лідера: по-перше, близько 75% директорів шкіл в Україні сьогодні працюють у сільській місцевості, де вони виконують ці важливі функції майже одноособово, а в СЗОШ І-ІІ ст. – однозначно одноособово; по-друге, специфікою вітчизняної організації освіти традиційно визначено, що директором школи не може бути, як це подекуди практикується в США, людина без педагогічної освіти, а, отже, головною проблемою цієї категорії наших педагогічних кадрів є саме відсутність управлінської, менеджерської підготовки; по-третє, нестандартне, творче поєднання здібностей лідера, організатора ділового соціуму і педагога саме і є тією основою, на якій формується професіоналізм і висока якість сучасних керівників освіти як креативних менеджерів і освітніх лідерів.

Для забезпечення нового рівня гуманізації всіх сфер життєдіяльності людей, „олюднення” системи управління державою і соціальними організаціями, створення нової моральної ґенерації державних і громадських діячів необхідний ранній пошук і підготовка освітніх лідерів, адже освіта – визначальна сфера сучасного суспільства. Тому М. Вудкок і Д. Френсіс називають лідерство вирішальною та унікальною управлінською якістю, що характеризує ефективність роботи керівника [6]. Вони трактують лідерство як здатність керівника максимально використовувати людські та інші ресурси для досягнення конкретного результату. За рахунок оптимального поєднання якостей лідера й організаторських здібностей особистості удосконалюється стиль управлінського впливу на підлеглих, що виражається в більш повному, точному й нестандартному виконанні ними директивних вказівок, – підкреслює В. Крижко. За результатами соціологічних досліджень, поєднання в одній особі керівника й лідера підвищує продуктивність праці колективу на 30%.

Отже, неперервна пеагогічна підготовка креативного менеджера освіти має засновуватися на ранньому виявленні лідерських, організаторських, творчих та педагогічних здібностей особистості й забезпеченні умов для їх формування і саморозвитку в системі освіти. впродовж життя. Це значно посилить лідерський потенціал організації, сприятиме її адаптації в загальному контексті ринкового суспільства, входженню в світовий і європейський освітній простір.