Дифтерія зіва

Дифтерія.

Гіпертрофія піднебінних мігдаликів

Гіпертрофія піднебінних мигдаликів буває в дитячому віці і є проявом загальної гіперплазії лімфоаденоїдної тканини без запальних прояв.

Клініка: виділяють 3 ступеня гіпертрофії

1ступень- мигдалики охоплюють 1/3 відстані між передньою піднебінною дужкою і середньою лінію зіва

2 ступень – мигдалики охоплюють 2/3відстані

3 ступень – мигдалики досягають середньої лінії (язичка).

Дитина скаржиться на утруднене ковтання, гугнявий відтинок мови, іноді утруднення ротового та носового дихання.

Лікування: якщо гіпертрофія перешкоджає ковтанню або диханню, показано часткове видалення мигдаликів – тонзілотомія.

При 1 та 2ступені застосовують консервативне лікування: полоскання чи змащування глотки в’яжучими розчинами, ФТЛ, курортотерапія.

Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, що викликається коринебактерією дифтерії (паличкою Лефлера) та проявляється запальними змінами слизової оболонки з утворенням фібринозного нальоту і токсичним ураженням серцево-судинної та нервової систем.

Збудник дифтерії – коринебактерія дифтерії виділяє єкзотоксин, що викликає значні патологічні зміни в організмі хворого: загальну інтоксикацію з ураженням серцевого м’яза, периферичної та вегетативної нервової систем, нирок і надниркових залоз.

Джерелом інфекції є лише людина: хворий, реконвалесцент, бактеріоносій. Передається захворювання переважно повітряно-краплинним шляхом або контактним (іграшки, посуд, білизну) та продукту харчування. Інкубаційний період триває 2-10 днів. Вхідними воротами для інфекції найчастише є слизова оболонка піднебінних мигдаликів, рідше – інших відділів глотки, носа, гортані.

Дифтерія ротової частини глотки становить 90% усіх випадків цієї хвороби. У разі дифтерії ротової частини глотки токсикоз має найбільшу вираженість.

За ступенем токсикозу виділяють такі форми дифтерії: субтоксичну, токсичну, гіпертоксичну, геморагічну.

Субтоксична форма дифтерії може бути локалізованою та поширеною.

У разі локалізованої форми запальний процес не виходить за межі мигдаліка, вона характеризується появою сіруватих або сірувато-білих точкових нальотів на помірно припухлій і почервонілій поверхні мигдаликів при наявності незначних запальних явищ.

За умови поширеної - окремі точкові нальоти незабаром зливаються, утворюючи білуваті, сірувато-білі плівки, які вкривають м’яке піднебіння та піднебінні дужки, ці плівки щільно прикріплені до підлеглих тканин. Біль у горлі несильний. Підщелепні лімфатичні вузли припухають незначно. Після відторгнення нашарувань залишається ерозія, яка трохи кровоточить, але швидко епіталізується. Загальний стан порушується мало, інтоксикація виражена слабко. Це може призводити до того, що захворювання не діагностується, а через 1-2тиж після перенесеної ангіни розвиваються ускладнення (параліч м’якого піднебіння тощо).

У разі токсичної форми дифтерії загальний стан хворого порушуються значніше, з’являється помірна інтоксикація. У хворого частий аритмічний слабкого наповнення, що є ознакою токсичного ураження серця. Збільшується площа дифтерійних нашарувань, вони переходять га слизову оболонку носової частини глотки, гортані та трахеї. Лімфатичні вузли збільшуються. З’являється набряк підшкірної клітковини шиї, який у важких випадках може досягати ключиць.

За наявності геморагічної форми дифтерії спостерігаються крововиливи в слизову оболонку та шкірні покриви, а дифтерійні нашарування, просочені кров’ю, набувають коричневого кольору.

При токсичній і геморагічній формах іноді не вдається врятувати життя хворому.

Диференціально-діагностичні ознаки дифтерії:

1. Гострий початок захворювання.

2. Загально-інтоксикаціїний синдром (включаючи катаральну форму)

3. Рівень Т та інтоксикації не відповідає вираженості місцевих змін.

4. Голос гугнявий за рахунок обмеження рухомості м’якого піднебіння.

5. Біль у горлі помірний, не відповідає вираженості місцевих змін.

6. Набряк у горлі переважає над почервонінням.

7. Лімфатичні вузли збільшуються не завжди, збільшені лімфатичні вузли помірно болючі.

При ангіні наліт більш поверхневий, легко знімаються, не виходить за межі мигдалика.

Підтвердженням діагнозу дифтерії служить виявлення в матеріалі з ротоглотки і носа дифтерійної палички:

- бактеріологічне - посів на наявність палички Лефлера, але отримати відповідь можна через 72-96 год (3-4сут)

- бактеріоскопія – для виявлення подібних до коринебактерій дифтерії,

- серологічні дослідження з визначенням антибактеріальних антитіл у сироватці крові.

Ускладнення: - інфекційцно-токсичний шок, міокардит, стеноз гортані, неврит черепномозкових нервів, полірадикулоневрит, токсичний неврит, пневмонія.

Лікування: Усі хворі на дифтерію підлягають госпіталізації в інфекційне відділення незалежно від клінічної форми. Призначають ліжковий режим, напіврідку їжу, багату на вітаміни. Основою специфічного лікування є введення протидифтерійної антитоксичної сироватки. Лікувальна доза (разова та курсова) у кожному випадку визначається індивідуально з урахуванням форми, ступеня важкості, наявності та характеру ускладнень, віку хворого: від 30000МО до 400000МО. Для попередження алергічних реакцій протидифтерійну сироватку вводять невеликими дозами.

А також проводять симптоматичне лікування: антибиотики, серцеви препарати и т.д.

Література.

1. Ю.В. Мітін «Основи хвороб вуха, горла, носа»

Київ «Здоров’я» 2001 стор. 111-152

2. І. А. Яшан «Медсестринство в оториноларингології»

Тернопіль, «Укрмедкнига» 2000 стор.67-84

3. В.Т. Пальчун, Н.Л. Вознесенский «Болезни уха, горла и носа»

Москва «Медицина» 1986 стр.71-124

Дата добавления: 2014-01-11