Лекція 7. Соціально відповідальні відносини бізнесу з територіальними громадами

ПЛАН

1. Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій.

2. Вплив громади на роботу компаній і відповідальність компаній перед населенням.

3. Функціонування фондів громад.

4. Співпраця бізнес-структур із неурядовими організаціями.

1. Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій.

У системі становлення та розвитку громадянського суспільства центральне місце належить територіальній громаді. (Запис) Територіальна громада формується на основі постійного населення сіл і міст, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями або їх об'єднаннями.

Фахівці Світового банку розрахували, що мінімальна кількість населення територіальної громади з погляду ефективного управління має бути не меншою ніж 5-6 тис, осіб. В Україні понад ЗО тисяч населених пунктів налічує менше ніж 5 тис. населення в кожному. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування з метою реалізації різних проектів або ж фінансування заходів, спрямованих на розв'язання їхніх спільних проблем.

Більшість учених визнають наявність чотирьох основних ознак територіальної громади:

> населення / спільність людей (історична, культурна, сусідська);

> місце (територія), простір у межах певних кордонів (географічних, адміністративних, економічних, інформаційних і т. д.);

> соціальна взаємодія (сусідські відносини, спільні правила і норми поведінки, суспільні послуги, організації, взаємозв'язки у виробничій діяльності і т.д.);

^ почуття спільноти (психологічна ідентифікація із спільнотою,

спільність інтересів, почуття належності, почуття співучасті до подій у суспільстві, почуття відповідальності перед спільнотою і т. д.).

Отже, за своєю соціально-економічною суттю функціонування громади передбачає налагодження тісних взаємовідповідальних відносин між усіма її учасниками.

Для бізнесу територіальна громада - не лише місце розташування підприємства. Передусім, це середовище життєдіяльності його теперішніх і потенційних працівників, споживачів, інвесторів. Саме тому підприємці розуміють, що не можна побудувати успішну компанію без успішної громади. Допомагаючи громаді, бізнесмен фактично закладає підґрунтя для розвитку власної справи в майбутньому.

Сучасні реалії ринку прості: завоюєш довіру громади і місцевий ринок -матимеш перспективи щодо розвитку бізнесу і надалі. Нерозумно не допомагати розвиватися місцевій громаді, яка власне і споживатиме товари чи послуги компанії. У такому контексті особливої ваги набуває такий інструмент стратегічної корпоративної філантропії, як інвестування громади.

Історія розвитку соціально відповідальних відносин бізнесу і громади в Україні сягає часів становлення Київської Русі й тісно пов'язана з історією християнства, яке визначає благодійність однією з найбільших чеснотлюди-ни і суспільства.

Однією з найдавніших форм участі підприємців у житті громади можна вважати сплату десятини на потреби церкви, яка на той час була осередком суспільного життя громади. За ці кошти церква здійснювала широку благодійну діяльність, зокрема: опіку над жебраками, хворими, старими, каліками та іншими бідними прошарками населення.

Практика залучення бізнесу до розв'язання соціально-економічних проблем громади в Україні того періоду формувалася виключно на громадських засадах і приватній ініціативі та не перебувала під державним впливом. У той же час почали створюватися соціальні фонди, установи, які мали за головну мету залучення населення до повноцінного громадського життя, а не лише надання матеріальної підтримки.

У після революційний та радянський період благодійництво і громадська діяльність однозначно тлумачилися як негативні явища, притаманні буржуазній культурі й чужі культурі соціалістичній. Радянська влада не визнавала поділу суспільства на багатих і бідних, на благодійників і бенефіціаріїв. Діяльність благодійних організацій була визнана непотрібною, її замінила державна система охорони здоров'я та соціального забезпечення. Поряд із цим у радянський період отримала поширення така практика соціально відповідальної взаємодії підприємств та громади, як патронат. Тут під патронатом розуміється надання підтримки одержувачеві благодійної допомоги на постійній основі. Система патронату під назвою «шефи і підшефні» передбачала, що велике підприємство брало під свою опіку дитячі садки, школи, інтернати, будинки культури, елементи міської інфраструктури, а інколи й цілі населені пункти. Слід зазначити, що й сьогодні в Україні такий вид взаємовідносин бізнесу і територіальної громади активно розвивається.

На жаль, за роки існування соціалістичної компартійної системи в Україні традиції благодійності та участі представників бізнесу в життєдіяльності громад були значно зруйновані. Відродження їх розпочинається на початку 90-х років XX століття, після проголошення незалежності України. Однак кінець XX - початок XXI століть ознаменувався не лише активізацією процесів соціальної участі бізнесу в розвитку громад і суспільства загалом, а й появою нових інструментів реалізації принципів соціальної корпоративної відповідальності. Такі традиційні форми участі компаній у житті територіальної громади, як-от патронат, меценатство та спонсорство, перестають бути просто благочинністю і перетворюються на інструмент досягнення стратегічних цілей бізнесу шляхом соціального інвестування. Тобто відбувається перехід від хаотичного неспланованого фінансування нагальних потреб чи бід громади до систематичного стратегічного інвестування соціальних програм, які дозволяють підприємцеві не лише виконати обов'язок перед громадою, а й отримати певний соціальний чи економічний ефект (хоча й не завжди швидкоокупний і вимірюваний у вартісному вираженні) для розвитку самої компанії.

Перш за все, ці процеси спричинили видимі зміни у вертикалі: мотивація - системність - управління - контроль. Так сьогодні альтруїстичні мотиви власників компаній відійшли на другий план, поступившись дуже прагматичним цілям, спрямованим на зміцнення іміджу компаній. Як наслідок, благодійна діяльність компаній набула більш систематичного характеру, а керівники компаній делегували власні повноваження щодо управління благодійною діяльністю ділам, які намагаються ввести цю діяльність у загальну стратегію компаній. У результаті значно посилилися інструменти контролю за використанням ресурсів, спрямованих на благодійність.

Отже, можна стверджувати, що в практику українського бізнесу прийшли новітні соціальні технології: конкурси соціальних проектів (грантові конкурси), інвестиції в розвиток соціальної і комунальної інфраструктури на основі спільного фінансування з муніципалітетами, участь у фондах громад, заохочення участі співробітників у підтримці неурядових організацій, стипендіальні програми, створення корпоративних фондів тощо.

Соціальні інвестиції бізнесу поділяють на внутрішні, тобто такі, що спрямовані на співробітників компаній, і зовнішні, що спрямовані на розвиток місцевих громад та навколишнє середовище. Універсальними соціальними інвестиціями є вкладення в підтримку добросовісної ділової практики.

Соціальні інвестиції бізнесу в громаду можна трактувати як сукупність фінансових, матеріальних, технологічних, управлінських або інших ресурсів, що спрямовані на реалізацію соціальних програм територіальної громади, розроблених із урахуванням інтересів компанії, і дозволяють їй отримати соціальний та економічний ефект.

Головну увагу соціальних інвестицій у громаду приділяється інвестуванню неприбуткових організацій, кооперативів, малого бізнесу, шкіл, лікарень, культурних центрів та дешевого житла. Провідною метою цих інвестицій є зміцнення та посилення місцевих громад.

Як показує аналіз, загалом соціальні інвестиції українських компаній більшою мірою спрямовані на внутрішні програми, метою яких є розвиток власного людського потенціалу та задоволення потреб працівників. Аналогічна ситуація характерна і для інших пострадянських країн. Так, за даними вибіркового обстеження Російської асоціації менеджерів, до 90% соціальних інвестицій бізнесу спрямовані на реалізацію внутрішніх програм (з них: на розвиток персоналу - 52,3%>, ресурсозбереження - 17%, охорону здоров'я - 12,6%), у той час як лише 10% інвестицій спрямовується в розвиток місцевих громад. Натомість у країнах, які мають більший досвід реалізації соціальної відповідальності бізнесу перед територіальною громадою, частка зовнішніх соціальних інвестицій значно перевищує внутрішні. Так, за даними Корпорації з дослідження громадської думки у СІЛА, близько 60% соціальних інвестицій спрямовані саме на розвиток місцевої громади.

Більшість великих вітчизняних компаній вважають свою участь у розвитку територіальної громади складовою власної стратегії корпоративної соціальної відповідальності. Представники цих компаній позиціонують свою діяльність, спрямовану на розв'язання тих чи інших соціальних проблем територіальної громади та суспільства, саме як вагому складову політики соціальної корпоративної відповідальності компанії. При цьому не йдеться про те, що корпоративна благодійність є повноцінним виявом соціальної відповідальності перед громадою. Навпаки, пов'язуючи її з власною місією, стратегією та ключовими компетенціями, компанії інтегрують благодійність та участь у життєдіяльності громади в загальні стратегії розвитку бізнесу, що охоплюють широке коло завдань і відповідальності компанії.

Дата добавления: 2014-01-11