Методи оцінки ризику на фінансовому ринку

Фінансові ризики — це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі лише два результати: прибуток або збиток. Особливістю фінансового ризику є ймовірність зазнати збитків у результаті проведення будь-яких операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, який випливає з природи цих операцій, тому суть ризику полягає в імовірності настання або ненастання події з можливими негативними наслідками через обмеженість матеріальних і нематеріальних ресурсів.

Поняття і класифікація фінансових ризиків

Ризик органічно властивий ринковій економіці, він існує всюди, та особливо важливе значення ризик має для учасників фінансового ринку.

В цілому ризик у ділових операціях — це економічна категорія, що відображає ступінь успіху (невдачі) фірми в досягненні своїх цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих факторів. Операції з фінансовими інструментами завжди пов'язані з ризиком.

У цілому фінансовий ризик як міру економічної або соціальної невизначеності можна охарактеризувати:

· за величиною — високий, середній і низький;

· за ступенем допустимості — допустимий ризик, коли втрачається частина доходу; критичний (локальний) ризик, при якому повністю втрачаються доходи і виникає необхідність відшкодовувати втрати; катастрофічний ризик повної втрати майна;

· за об'єктами — ризик підприємця, підприємства, банку, страхової компанії, тобто окремих юридичних і фізичних осіб;

· за видом діяльності — ризик виробничої, посередницької, торговельної, транспортної, консалтингової, страхової, охоронної та іншої діяльності;

· за економічним змістом — чистий ризик як об'єктивна можливість зазнати збитків (нульового результату) і спекулятивний ризик як суб'єктивна можливість отримання позитивного або негативного результату певної діяльності;

· за характером — операційний, інфляційний, кредитний, процентний, валютний.

Операційний ризик пов'язаний із помилкою або неправильною організацією, неправильним вибором методу проведення тієї чи іншої фінансової операції. До цього виду ризику відносять і можливі помилки менеджерів. Інфляційний ризик визначається ступенем точності прогнозування інфляції та її впливу на результат фінансово-господарської діяльності. Кредитний ризик розглядається як ризик непогашення кредиту і несплати процентів за ним. Процентний ризик виникає у разі зміни процентних ставок за кредитними ресурсами, що надаються. Валютні ризики можливі у разі зміни курсів валют, а також політичної ситуації, коли курси валют незмінні, а можливості вільного обігу валют обмежені. Ці ризики пов'язані з переоцінкою статей балансу закордонних філій підприємств у національну валюту та при зворотних операціях. Валютні ризики властиві кліринговим розрахункам і товарообмінним, бартерним операціям;

· за галузевою і територіальною ознакою — загальноекономічний, галузевий, країни, регіональний тощо.

Виділяють такі основні види ризику:

ü систематичний ризик, тобто ризик кризи фінансового ринку;

ü несистематичний ризик, тобто ризик поєднання всіх видів ризику, пов'язаних із конкретними фінансовими інструментами;

ü селективний ризик — ризик неправильного вибору цінних паперів для інвестування при формуванні портфеля;

ü часовий ризик — ризик емісії, купівлі або продажу цінного паперу у невідповідний час, що тягне за собою втрати;

ü ризик законодавчих змін (можуть змінитися умови емісії, вона може бути визнана недійсною і таке інше);

ü ризик ліквідності — ризик, пов'язаний з можливістю втрат при реалізації цінного папера через зміну в оцінці його якості;

ü інфляційний ризик — ризик того, що при високій інфляції доходи, які отримують інвестори за фінансовими інструментами, знецінюються швидше, аніж зростають, інвестор зазнає реальних втрат.

Існує і багато інших видів ризику операцій із фінансовими інструментами. В Україні всі вони мають місце і породжуються наявною в країні політичною та економічною нестабільністю. Високий ступінь ризику не лише перешкоджає розвитку фінансового ринку, а й стимулює заощадження коштів населення і підприємств.

Систематичний ризик пов'язаний із загальною економічною і політичною ситуацією в країні та світі, зростанням цін на ресурси, загальноринковим падінням цін на фінансові активи. До категорії систематичних ризиків належать: ризик зміни відсоткової ставки, ризик падіння загальноринкових цін і ризик інфляції. Ризик зміни відсоткової ставки набуває особливої актуальності в умовах інфляції. Ризик падіння загальноринкових цін пов'язаний з одночасним падінням цін на всі цінні папери, що мають обіг на ринку. Цей ризик у першу чергу стосується операцій з акціями. Ступінь ризику різний для акцій різних емітентів. Ризик інфляції зумовлений зміною купівельної спроможності грошей і призводить до того, що вкладення навіть у найбезпечніші цінні папери можуть завдати збитків. Цей вид ризику існує в усіх країнах, тобто інфляція — загальносвітова тенденція. Відрізняється лише її річний рівень у різних країнах. У розвинутих країнах вважається нормальним щорічний рівень інфляції у 3%.

Несистематичний ризик пов'язаний із фінансовим станом конкретного емітента цінних паперів. Його оцінка потребує певних зусиль як із боку посередників ринку фінансових активів, так і з боку інвесторів. До категорії несистематичних відносять ризик ліквідності, галузевий ризик.

Ризик ліквідності — ризик, пов'язаний із можливістю втрат при реалізації цінного папера через зміни оцінки його якості. Ризик ліквідності нині один із найпоширеніших в Україні. Причиною цього є не лише загальне падіння ринку, а й реалістичніша оцінка того, що являє собою той чи інший емітент, скажімо біржа, де протягом біржового дня іноді укладалося лише декілька угод; фінансова або інвестиційна компанія, чий капітал зібраний для перекачування коштів або покриття збитків від "проїдання" статутних коштів у інших комерційних структурах, тощо.

Галузевий ризик — ризик, пов'язаний зі специфікою окремих галузей. З позиції цього виду ризику всі галузі можна класифікувати на:

а) підвладні циклічним коливанням (галузі конструкційних матеріалів, виробництво обладнання тощо);

б) менш підвладні циклічним коливанням (виробництво товарів для населення та продовольчих товарів).

Крім того, можливо класифікувати галузі на: венчурні (ті, що виникають), "вмираючі", стабільно працюючі, швидко зростаючі молоді галузі, засновані на найпрогресивнішій технології (класифікація за стадією життєвого циклу, в якій перебуває галузь).

Галузеві ризики проявляються в змінах інвестиційної якості та курсової вартості цінних паперів та відповідних втратах інвесторів, залежно від приналежності галузі до того чи іншого типу та правильності оцінки цього фактору з боку інвесторів.

Таким чином, фінансовий ризик в економічній діяльності — це об'єктивний фактор, зумовлений дією стохастичних причин і чинників, зокрема конфліктністю ситуації прийняття рішень, невизначеністю цілей і наслідків дій, відсутністю повної та об'єктивної інформації щодо процесів, які відбуваються тепер чи відбуватимуться в майбутньому.

Фактори, які стосуються фінансового ризику і впливають на його рівень, умовно можна поділити на дві групи: об'єктивні й суб'єктивні.

Об'єктивні фактори — це ті, що безпосередньо не залежать від дій керівництва підприємства (фірми), але повинні враховуватися при підготовці й прийнятті рішень, наприклад, інфляційні процеси, дії конкурентів, політичні й економічні кризові явища, екологічні вимоги, митні пільги, режим найбільшого сприяння, можливість діяти у вільних економічних зонах, зміни в податковій політиці держави тощо.

Група суб'єктивних факторів характеризує саме підприємство (фірму) та внутрішні умови його функціонування, зокрема виробничий потенціал, наявність висококваліфікованих працівників та управлінського персоналу, організацію діяльності фірми, наявність кооперативних зв'язків, рівень технології тощо.

Причини, які зумовлюють необхідність виникнення ризикових фінансових рішень на підприємстві, бувають внутрішнього і зовнішнього походження.

Внутрішні причини породжуються здатністю працівників системи управління ризикувати підприємством (фірмою), невизначеністю управлінських рішень (нововведень), організаційними неузгодженостями.

Зовнішні причини пов'язані з поведінкою контрагентів, впливом макроекономічних факторів, природно-кліматичними умовами та ринковою ситуацією.

З розвитком ринку змінюється ставлення інвесторів до різних цінних паперів. Інтереси інвесторів на ринку, наприклад, корпоративних цінних паперів, головним чином зводяться до таких моментів: збереження і зростання капіталу; придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть заміняти кошти; доступ (шляхом придбання цінних паперів) до дефіцитних видів продукції, послуг, майнових і немайнових прав; розширення сфери впливу і перерозподіл власності. В умовах ринкових відносин виникає необхідність взаємного порівняння прибутку і ризику. Оптимальне поєднання цих категорій гарантуватиме ефективність вкладення капіталу. Якщо ефективність достатньо висока, то ризик вважається обґрунтованим.

Інвестування капіталу завжди пов'язане з вибором варіантів інвестування та ризиком. Вибір різних варіантів вкладення капіталу пов'язаний зі значною невизначеністю. В інвестуванні капіталу доводиться також іти на певний ризик, тобто вибирати ступінь ризику.

Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність настання втрат, яка спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки будь-якої окремої дії і ймовірність самих наслідків. Ймовірність означає можливість отримання певного результату.

При виборі юридичною або фізичною особою напряму вкладення капіталу одним із головних критеріїв служить оцінка ризику, яка передбачає:

а) визначення ризику;

б) дослідження основних видів ризику за певними ознаками;

в) вибір методів оцінки ризику, яким може бути експертний, соціально-економічних експериментів, економіко-математичне моделювання та інші;

г) підбір методів управління ризиком (лімітування, диверсифікація, страхування тощо).

У статистичному аналізі величина (або рівень) ризику вимірюється двома критеріями: середнім очікуваним значенням (дисперсією) і коливанням, змінністю (варіацією можливого результату). Дисперсія при цьому вимірює можливий середній результат. Варіація показує міру або ступінь відхилення від фактичної середньої величини. Дисперсія при оцінці фінансового ризику підприємства являє собою середньозважену величину з квадратів відхилень дійсних фінансових результатів ризикованих вкладень від середніх очікуваних:

, (1)

де σ ² — дисперсія; х — очікуване значення для кожного випадку вкладення фінансових ресурсів; - середнє очікуване значення; п — кількість вкладень фінансових ресурсів (частота).

Середнє очікуване значення — це те значення величини події, яке пов'язане з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване значення є середньозваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, якого ми очікуємо в середньому.

Середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дає змоги прийняти рішення на користь будь-якого варіанта вкладення капіталу. Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти змінність показників, тобто визначити міру змінності можливого результату. Змінність можливого результату — це ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього розраховують середнє квадратичне відхилення:

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:

. (2)

Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною і вказується у тих же одиницях, у яких вимірюється варіаційна ознака. Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є мірами абсолютної змінності. Для аналізу використовується коефіцієнт варіації. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середнього арифметичного і показує ступінь відхилення отриманих значень. Коефіцієнт варіації — відносна величина, він відображає змінність. Тому на його величину не впливають абсолютні значення показника, який вивчається. За допомогою коефіцієнта варіації є можливість порівнювати навіть змінність ознак, виражених у різних одиницях виміру.

Коефіцієнт варіації обчислюється:

, (3)

де ν – коефіцієнт варіації; σ – середнє квадратичне відхилення; – середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації може змінюватися від 1 до 100 %. Чим вищий цей коефіцієнт, тим сильніші коливання. Встановленою є така якісна оцінка значень коефіцієнта варіації:

до 10 % — слабкі коливання фінансового ризику вкладень;

10—25 % — середні, помірні коливання;

понад 25 % — високі коливання фінансового ризику.

При використанні дисперсії і варіації враховують, що фінансовий ризик має математично визначену ймовірність отримання фінансового результату. Ця ймовірність, у свою чергу, може бути визначена експертним шляхом або на підставі математичних розрахунків частот ступеня фінансового ризику. Розрахунок ймовірності фінансових ризиків на основі дисперсії, варіації і середніх величин як методів статистичного аналізу в сучасних умовах є безперечно основним методом оцінки фінансових ризиків підприємства.

Широко застосовуються й інші аналітичні методи оцінки фінансового ризику. Найперспективнішим із них є факторний аналіз фінансових ризиків. Наприклад, диверсифікований інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив розвитку об'єкта інвестицій, рівнем конкуренції, кількістю укладених договорів і отриманих замовлень тощо, а недиверсифікований — за ставкою банківського відсотка за кредитами, інфляційними очікуваннями, загальними тенденціями розвитку економіки країни. Розраховуються коефіцієнти ділової активності, фінансової стійкості, визначається ймовірність настання банкрутства.

Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок. Складаються різноманітні порівняльні характеристики рівнів ризику, визначаються рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди. Особливо важливі рішення можуть прийматися групою експертів.

Одним із методів оцінки фінансових ризиків є економіко-математичне моделювання. Головне при цьому — правильний вибір моделі, виходячи з конкретної ситуації. Необхідно враховувати завчасно суб'єктивний характер тієї чи іншої моделі, що обирається, і робити поправку на певну схематичність, надлишкову зарегульованість або заданість фінансової ситуації. І все таки саме моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію і оцінити можливу ймовірність фінансового ризику. Досить перспективною є комп'ютерна імітація фінансового ризику підприємства. В сучасних умовах створено певний набір готових програмних продуктів за його оцінкою. Майже кожне підприємство має можливість змоделювати фінансовий ризик індивідуально. При економіко-математичному моделюванні вибір критеріїв (цільової функції) і факторів (системи обмежень) пов'язаний зі стратегічною метою емітента або інвестора, який здійснює моделювання. Важливе значення має місце галузі, до якої належить емітент. Негативними характеристиками галузі є високий ступінь демонополізації, велика кількість власників, затяжний виробничий спад.

Достатньо перспективним є метод соціально-економічного експерименту, який передбачає проведення окремих експериментів за типовими фінансовими ситуаціями. До недоліків методу можна віднести нетиповість багатьох фінансових ситуацій, що ускладнює поширення висновків, отриманих внаслідок окремих експериментів, на конкретні випадки фінансового життя підприємства.

На практиці при оцінці фінансового ризику широко застосовується метод аналогій. Спеціалісти, фінансові менеджери на підставі різних публікацій або практичного досвіду інших підприємств оцінюють ймовірність настання певних подій, отримання конкретного фінансового результату, ступінь фінансового ризику. На основі методу аналогій будується фінансова стратегія і тактика багатьох підприємств. Однак необхідно враховувати, що кожне підприємство має велику кількість властивих лише йому одному особливостей кадрового, сировинного, галузевого характеру.

Оцінка ризику ґрунтується на поєднанні наукових методик та інтуїції експертів, аналітиків. Вона базується на одночасному врахуванні багатьох суперечливих факторів, використанні різноманітних теоретичних підходів і знанні прецедентів практики.

Систематичний фінансовий ризик достатньо точно прогнозується фундаментальними методами вивчення ринкової кон'юнктури. Аналіз кон'юнктури передбачає відстеження як поточного стану ринку, так і прогноз його розвитку. Спостереження, оцінка і виявлення тенденцій розвитку ринку об'єднані поняттям "моніторинг". Фундаментальні методи використовуються при довгостроковому прогнозуванні і базуються на аналізі сукупності макроекономічних показників. Вони розроблюються і використовуються службами кон'юнктурного передбачення, які створюються при дослідницьких інститутах та університетах, товарних і фондових біржах.

3. Аналіз та оцінка ризику на ринку цінних паперів. Модель оцінки капітальних активів (МОКА). Визначення необхідного рівня прибутковості (дисконтної ставки).

Призначення аналізу ризику - одержати необхідні дані для ухвалення рішення про доцільність участі в проекті й передбачити при цьому заходи щодо захисту від можливих фінансових втрат. Ризик існує завжди, він об'єктивний. Розуміючи це й уміючи оцінити величину ризику, учасники ринку можуть значною мірою мінімізувати фінансові втрати.

Аналіз ризиків можна класифікувати на два основних види:

Кількісний аналіз дозволяє оцінити чисельне значення розмірів окремих ризиків і ризику проекту або конкретного цінного папера.

Якісний аналіз дозволяє оцінити фактори ризику, ризик етапів, робіт і операцій, при виконанні яких ризик виникає, тобто виділити потенційні області й дії ризику.

Аналізувати й оцінювати ризик звичайно рекомендується в таких ситуаціях:

• Перед прийняттям стратегічних та інвестиційних рішень.

• При формуванні портфеля цінних паперів, при його оцінці й коригуванні складу цінних паперів, що входять у портфель (управління портфелем).

• При необхідності видачі або одержання кредиту, при залученні інвестицій для реалізації інвестиційних проектів.

• При діяльності в сфері консалтингу й аудиту.

• При прогнозуванні кон'юнктури й маркетингових дослідженнях на ринку.

Аналіз ризиків має носити системний характер, тобто повинна використовуватися комплексна методологія дослідження об'єктів і операцій, пов'язаних з ризиком, з метою визначення основних джерел ризику й розробки найбільш ефективних методів керування ризиком і його зниження.

Будь-який фінансовий ризик складається з двох компонентів, які називаються систематичним і несистематичним ризиком.

• Систематичний (недиверсифікований) ризик показує, в якому ступені проявляється ризик, пов'язаний із загальним характером поведінки ринку, це ризик падіння ринку цінних паперів у цілому (зниження цін на ньому). Цей ризик властивий практично всім цінним паперам, і його не можна знизити шляхом збільшення числа й видів цінних паперів, наявних у портфелі (шляхом диверсифікованості портфеля). Цей вид ризику вважається ринковим ризиком, і на ринку цінних паперів він пов'язаний з мінливістю цін на акції даного емітента, що викликано загальноринковими коливаннями цін. Вважається, що цей ризик піддається певному прогнозуванню шляхом аналізу загального стану ринка, про який можна судити з біржових індексів. Як індикатор цього ризику приймається коефіцієнт β (бета), описаний далі.

• Несистематичний (диверсифікований) ризик - це ризик, пов'язаний з володінням цінним папером конкретного емітента, його називають неринковим ризиком. Це вид ризику властивий конкретному об'єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора. Він є слідством впливу внутрішніх факторів діяльності об'єкта інвестування, і негативні наслідки цього ризику можуть бути деякою мірою відвернені. Для інвестора цей ризик можна знизити шляхом диверсифікованості портфеля, тобто шляхом формування оптимального портфеля цінних паперів різних емітентів. Несистематичний компонент ризику показує, в якому ступені прояви ризику незалежні від загальної поведінки ринку.

Систематичний ризик - це єдиний ризик, що зберігається після виконання ефективної диверсифікації портфеля. Систематичний він у тому розумінні, що впливає на всі цінні папери.

Основні фактори систематичного ризику.

Серед безлічі ринкових факторів, що мають вплив на коливання цін і рівень ризику фондових інструментів, найважливіше значення мають такі:

• процентний ризик пов'язаний з тим, що ринкові процентні ставки відображають очікування учасників ринку, й у розвинених країнах головним об'єктом аналізу й спостереження є зміни ринкових умов, коливання прибутковості довгострокових державних облігацій; прояви процентного ризику особливо помітні на ринку боргових інструментів; він впливає одночасно на більшість боргових інструментів;

• ділові цикли характеризуються процентною зміною промислового виробництва;

• довіра інвесторів до фондового ринку є останнім часом найважливішим фактором, що впливає на формування цін. Це відзначено не лише в таких країнах, як Росія, Україна, а й на ринках західних країн;

• короткострокова інфляція виражається в систематичних або сезонних коливаннях цін;

• інфляційні очікування істотно впливають на активність інвесторів і відображаються в змінах процентних ставок (зокрема ставок по безризикових активах).

Фахівці вважають, що багато інших факторів систематичного ризику впливають на прибутковість ринкових інструментів за допомогою впливу на перераховані основні фактори.

Для зниження рівня несистематичного ризику в портфелі збільшується кількість цінних паперів різних емітентів, тобто проводиться диверсифікація.

Диверсифікація (diversification) — процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладень, безпосередньо не пов'язаних між собою, це включення в портфель великої кількості цінних паперів з метою зниження його ризику.

Чим більше диверсифікований портфель (тобто чим більша кількість N цінних паперів до нього входить), тим менше частка кожного папера, що входить у портфель.

Портфель, що складається з 20 і більше обраних цінних паперів, матиме відносно низький власний ризик, а загальний ризик буде не набагато більше від наявного ринкового (систематичного) ризику. Вважається, що оптимальна кількість різноманітних активів у портфелі приблизно дорівнює 15-20. Збільшення вже майже не зменшує ризик, але збільшує витрати на управління портфелем.

Вкладення коштів у різні види цінних паперів знижує загальний ризик портфеля. Наприклад, акції й облігації часто змінюються в протилежних напрямах.

Диверсифікація дозволяє істотно мінімізувати несистематичний ризик, а систематичний ризик при цьому не піддається зниженню, він тільки усереднюється. За умови ефективних диверсифікованих інвестицій основний ступінь ризику припадає на систематичний ризик.

Систематичний ризик неможливо диверсифікувати, тому при формуванні інвестиційних стратегій та управлінні портфелем важливо правильно виділити й оцінити цей ризик.

Просте формування портфеля з певної кількості випадково підібраних активів різного класу (наприклад, акцій, облігацій) не дозволяє домогтися ефективної диверсифікації портфеля. Адже при цьому відсутня обґрунтована рекомендація, скільки яких активів має бути включено в портфель, які конкретно акції й облігації дозволяють домогтися поставлених цілей.

У зв'язку з цим учені розробили інші, більш ефективні способи диверсифікації. Найбільш відомою стратегією диверсифікації є стратегія Марковіца, що полягає у виборі активів, які мали б можливо меншу позитивну кореляцію прибутковості. Кореляція означає ступінь взаємозв'язку доходностей двох активів. Позитивна кореляція означає, що прибутковості цих активів змінюються в одному напряму. Негативна кореляція означає, що прибутковості активів змінюються в різних напрямах – коли прибутковість одного активу зростає, то іншого падає.

Модель оцінки капітальних активів (МОКА).

Модель МОКА запропонована У. Шарпом і пов'язує прогнозований ризик з очікуваними доходами від вкладення коштів у цінні папери й звичайно використовується для аналізу надійності вкладень. Модель МОКА передбачає такі спрощення:

• приймаючи рішення, інвестори враховують лише два фактори – очікувану прибутковість і ризик;

• усі інвестори передбачають однаковий строк своїх інвестицій;

• збігаються оцінки інвесторів щодо ймовірної прибутковості й ризику активів;

• існують безризикові активи, за якими визначається безризикова ставка, що діє на ринку кредитів і депозитів;

• існує ефективний ринок капіталу й досконала конкуренція учасників ринку.

Ця модель розділяє ризик на дві складові частини – диверсифікований і недиверсифікований ризик.

Відомо, що фондовий ринок є чутливим механізмом, який підсумовує всю інформацію про цінні папери й відображає її в цінах і доходах по цих паперах. Тому інформацію про прибутковість окремого цінного папера, насамперед йдеться про акції, про її мінливість (ризик) можна порівнювати з інформацією про загальну (середню) прибутковість ринку. При цьому рівень ризику визначається чутливістю змін прибутковості даної акції від ситуації на ринку, від зміни прибутковості ринку.

Якщо прибутковість від певних акцій піднімається або падає більше, ніж прибутковість у середньому по ринку, то такі акції вважаються більш ризикованими, ніж сам ринок. Якщо прибутковість від акцій зростає або падає менше, ніж прибутковість цілого ринку, то такі акції вважаються менш чутливими й менш ризикованими, ніж ринок. Тому ризикованість різних цінних паперів у кожний конкретний момент можна визначити шляхом порівняння їх прибутковості з прибутковістю ринку. Прибутковість ринку й коливання цієї прибутковості звичайно визначаються за відповідним фондовим індексом.

Взаємозв'язок між прибутковістю акцій компаній і загальним станом ринку (прибутковістю ринкового портфеля) визначає коефіцієнт (β бета). Коефіцієнт β (бета) — це міра зміни прибутковості акції при зміні прибутковості ринку в цілому на 1%.

Акції, які мають однакову чутливість з ринком, мають бета, що дорівнює одиниці. Прибутковість акції А з β_а = 1,0 характеризується таким само недиверсифікованим (систематичним) ризиком, як ринок.

Таким чином, модель САРМ відслідковує вплив на прибутковість акцій лише одного фактора - поведінки ринку в цілому. Безумовно, прибутковість акцій залежить від специфічних умов, пов'язаних з діяльністю даною фірми-емітента. Адже прибутковість активу істотно залежить від ефективності керування, від продуктивності праці, організації виробництва тощо.

Значення коефіцієнта бета в спрощеному вигляді дорівнює відношенню прибутковості аналізованої акції до середньої прибутковості ринку та визначається за такою формулою:

(4)

де R_S- рівень прибутковості акції; R_M - рівень прибутковості ринку, прибутковості ринкового портфеля акцій.

Чим вище значення коефіцієнта бета, тим вище рівень ризику для інвестування в дану акцію порівняно з середнім рівнем ризику по ринку в цілому. Тому чим більше бета, тим більше необхідний доход. Відповідно до моделі САРМ на ефективному ринку необхідна прибутковість по кожній акції пропорційна ризику.

При цьому під ефективним ринком розуміється ринок, на якому вся інформація про цінні папери і їх емітентів доступна інвесторам.

Дата добавления: 2014-01-11