Методологічні засади вікової психології

Сутність, об'єкт і предмет вікової психології

ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ

ЛЕКЦІЯ 1

Вікова психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає особ­ливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.

Об'єктом дослідження вікової психології є людина на всіх етапах її життя. Його специфіка полягає в сис­темному з'ясуванні загальних закономірностей вікового розвитку. Предметом дослідження є ві­кова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення та розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і зумовлену віком ди­наміку співвідношень між ними; причини та закономір­ності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності; формування психічних якостей і властивостей особистості.

Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутво­рення, що формуються з віком у психіці та діяльності лю­дини. Вона розкриває передумови та умови, що визна­чають процес розвитку, співвідношення у ньому природ­них і суспільних факторів. Досліджуються рушійні сили індивідуального розвитку психіки, відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді, дорослих і старих людей.

Вікова психологія з'ясовує наявність і суть закономір­ностей розвитку психіки здорової людини, міру їх обов'яз­ковості для всіх, досліджує суть психічно­го розвитку та особливостей його перебігу.

Будь-яка методологія поділяється на загальнофілософську та конкретно-наукову. – НАМАЛЮВАТИ СХЕМУ.

Вікова психологія спирається на такі загальнофілософські принципи:

а) принцип всезагального зв'язку – полягає в необхідності враховувати у процесі вивчення психічного явища всю сукупність фактів, які його стосуються, а також виявляти ієрархію зв'язків між елементами структури цього явища, виокремлюючи в них головні і другорядні;

б) принцип розвитку – орієнтує на розгляд психіки та оточення особистості у процесі закономірних змін;

в) принцип єдності теорії і практики;

г) принцип конкретно-історичного підходу до аналізу явищ означає, що всі предмети і яви­ща дійсності необхідно розглядати в їх конкретних історичних зв'язках та відношеннях, як такі, стан яких на певний момент зумовлений особливостями їх поперед­нього розвитку.

На основі загальнофілософських принципів склалися методологічні принципи психології (в т. ч. вікової):

1) принцип детермінізму – дає змогу з'ясувати причини психічних явищ, їх динаміки та розвитку. Згідно із ним зовнішні причини діють на особистість через внутрішні умови (психіку людини). Піддат­ливість людини зовнішнім впливам суттєво залежить від внутрішніх умов, які є джерелом розвитку, а зовнішні причини – його умовами;

2) принцип єдності психіки та діяльності – дає змогу вивчати особливості розвитку та функціонування психіки через процеси і продукти діяльності, поведінку особистості. Психіка та особистість людини не тільки виявляються у діяльності, а й розвиваються завдяки їй. Вікова психологія трактує діяльність як реалізацію зусиль щодо створення предмета, в якому людина прагне виразити себе;

3) принцип особистісного підходу означає, що жодне психічне явище (процес, стан, власти­вість особистості), яке виявляється в діяльності, і сама ця діяльність не можуть бути правильно зрозумілими без урахування їх особистісної зумовленості. Він передбачає вивчення особистості в конкретній соціальній ситуації відпо­відно до конкретного вікового етапу розвитку. Даний принцип орієнтує на цілісне вивчення особистості, в єдності головних рушійних сил її розвитку – соціального оточення, діяльності та внутрішньої активності;

4) принцип розвитку психіки. Згідно з ним кожному рівневі детермінації поведінки притаманний свій тип роз­витку. На рівні організму суб'єкт розвивається в процесі дозрівання і формування психофізіологічних підструктур, на рівні індивіда – у процесі оволодіння діяльністю, на рівні особистості – у процесі перетворювальної діяльнос­ті;

5) принцип саморозвитку – полягає у визнан­ні пріоритету індивідуального майбутнього особистості над минулим. Зрозуміти людину означає зрозумі­ти не так її минуле (чому?), як її майбутнє (для чого?), ад­же конструктивно-стратегічні мотиви її поведінки зумов­лені переважно не минулим, а майбутнім. Цей принцип, як і принцип детермінізму, вимагає пошуку цільової причинності душевних явищ, в яких минуле є лише передумовою для формування одних цілей і пригнічення інших;

6) принцип суб'єктності – полягає у визначенні вкладу людини, як суб’єкта в спільну діяльність. Він передбачає пріоритет внутріш­нього над зовнішнім. Відповідно до нього зрозуміти люди­ну означає зрозуміти глибинні сили, які зумовлюють її ду­шевне життя і вчинки;

7) принцип системності – передбачає розгляд психічних утворень як су­купності елементів, кожен з яких прямо чи опосередкова­но залежить від інших, впливає на них та породжує разом з ними відносно самостійне утворення вищого порядку. Суть системного підходу полягає в дослідженні розвитку особистості у взаємозв'язку з її структурою, діяльністю і системою соціальних норм.

Дата добавления: 2014-01-11