Напрями, концепції, теорії вікової психології

Місце вікової психології в системі психологічних наук

Вікова психологія тісно пов’язана з:

1) генетичною психологією — галуззю психології, що вивчає зумовлені спадковістю психічні процеси і влас­тивості особистості, особливості психічного руху, що проявляються у почуттях, відчуттях, уявленнях;

2) загальною психоло­гією, яка вивчає загальнопсихологічні закономірності, визначає теоретичні засади і принципи психологічної нау­ки, її понятійний і категоріальний апарат, систематизує та узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень;

3) педагогічною психологією, зосередженою на вивченні психологічних за­кономірностей навчання і виховання, умов, чинників і механізмів ефективного навчання та виховання;

4) соціальною психологією –наукою про взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти;

5) диференційною психологією, яка вивчає психічні відмінності між ок­ремими індивідами і групами;

6) акмеологією — галуззю психологічної науки, яка вивчає закономір­ності та механізми розвитку людини на етапі зрілості, до­сягнення нею високого рівня розвитку;

7) психологією інтелекту — наукою, що вивчає закономірності та особ­ливості інтелектуального розвитку людини.

Вікова психологія використовує також дані психології особистості, психології емоцій, психології волі, психології здібностей та ін. Співпрацює вона і з філософією, педагогікою, психофізіологією, генетикою, наркологією, історією, географією та ін.

Біогенетичний напрям – акцентує увагу на вирішальному значенні спадковості у психічному розвитку та навчан­ні дитини. Соціальним чинникам відводиться роль середовища, в якому проявляються спадкові ознаки. Основні представники цього напряму: Стенлі Холл, який висунув теорію рекапітуляції (онтогенез є повторенням ос­новних стадій філогенезу); Зігмунд Фройд, який обґрунтував теорію про стадії психосексуального розвитку дитини.

Соціогенетичний напрям – заперечує активність особистості у процесі її розвитку, вважаючи соціальне оточення вирі­шальним чинником, що детермінує його. Яскравим представником К. Левін.

Концепція конвергенції двох факторів роз­витку дитини (В. Штерн) доводить, що психічний розвиток є результатом поєднання внутрішніх задатків із зовнішніми умовами життя.

Когнітивно-генетична теорія (Ж. Піаже) розгля­дає психічний розвиток як якісний процес, обумовле­ний внутрішніми законами саморуху. Важливо зрозуміти механізми пізнавальної діяльності особистості, приховані за зовніш­ньою картиною її поведінки. В цьому контексті Анрі Валон обґрунтовував необхідність вивчення конфліктів у розвитку особистості.

Теорія трьох ступенів розвитку дитини ( Карл Бюлер), згідно з якою виділяють три ступені розвитку дитини: інстинкти, тренування, інтелект.

Теорія розвитку вищих психічних функцій (Л. Виготський) робить акцент на опосередкованості процесу внутрішньої (психічної) діяльності людини, оскільки в ній вона користується знаками (сло­вом, цифрою, символом, нотою тощо). Знак спрямований всередину і змінює внутрішню природу суб'єкта діяльності. Розвиток особистості відбувається у процесі оволодін­ня знаками шляхом навчання. Тому розвиток психіки не можна розглядати поза соціальним середовищем, у якому відбу­вається засвоєння знакових засобів.

Усі вищі психічні функції людини (довільні та опосередковані форми сприйняття, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мови) спо­чатку виникають у стосунках між людьми і тільки потім стають психічними (внутрішніми) функціями дитини.

Теорія поетапного формування розумових дій (Петро Гальперін). Від­повідно до неї засвоєння дитиною знань відбувається в про­цесі діяльності, в результаті виконання нею певних дій, внаслідок чого вона вчиться думати.

Теорія ігрової діяльності та її впливу на психічний і особистісний розвиток дитини (Данило Ельконін та Антоніна Усова) розглядає основні етапи становлення ігрової діяльності, умови виникнення і розвитку сюжетної з'ясовує значення гри як рушійної сили розвитку дитини.

Психічні властивості – темперамент, характер, потреби та мотиви, таланти, стійкі ставлення до себе, оточуючих, світу.

Психічні процеси – когнітивні: відчуття, сприймання, мислення, свідомість, мова, увага, пам’ять, уява, уявлення; емоційно-вольові – емоції, почуття, мотивація, воля.

Психічні стани –

Дата добавления: 2014-01-11