Питання 3. Любов

З етичною категорією «дружба» тісно пов’язана категорія «любов». Вона є однією з найважливіших проблем, що хвилюють людину протягом усього життя, і особливо в молодості. Могутність сили любові, яка з більшим правом, ніж будь-яка інша, вважається божественною, заключається не тільки в тому, що вона міцними узами прив’язує одну людину до іншої, а в тому що вона радикально змінює її, спонукає всіма силами душі прагнути до вдосконалення. Мораль в любові виходить за свої особисті межі: повертається до джерел життя і зноситься до надлюдського ідеалу краси. Вихідні протилежності в ній приходять до стану єдності і гармонії.

Проблеми сутності, змісту етичної категорії «любов» хвилюють людство на протязі всієї його історії. Вони постійно стають різноспекторним предметом дослідження науковців – з часів перших цивілізацій і до сьогодення. Любов визначається як почуття (істинне морально-естетичне), яке базується на відношеннях спільності і близькості між людьми, емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, симпатії, прив’язаності до об’єкта любові, потреби в єднанні і в постійних контактах з ними. Любов може мати різну етичну цінність в залежності від об’єкта, на який вона направлена. Можна виділити:

По-перше, Любов до всього світу, любов до Бога, до всіх людей, здатність до милосердя (піднесена любов);

- любов до Вітчизни, народу та ін. (лежить в основі світогляду);

- любов до батьків, дітей чоловіка або жінки (може бути складовою сенсу життя людини);

- любов до предметів, занять (конкретної моральної цінності не має).

По – друге, любов між чоловіком і жінкою як моральне почуття:

- основна на біологічному прагненні, але не зводиться до нього;

- стверджує іншу людину як унікальну істоту;

- означає прийняття любимого таким, яким він є як абсолютну цінність;

- розкриває особистість іншого (його кращі, ще не реалізовані можливості).

По – третє, любов-турбота (батьківська, братська, тощо). Її компоненти:

- турбота про об’єкт любові (старання вберегти його від небезпеки, проблем, праця для його блага та ін.);

- відповідальність (почуття тісного зв’язку з предметом любові, виконання обов’язку);

- повага і відношення до об’єкта любові як самоцінної особистості.

Специфічний зміст любові складають вибірковість, самовідданість, духовна близькість і висока емоційно-духовна напруга, ідеалізація предмета любові, потреба у з’єднанні з ним, взаємопроникнення, здатність до загостреного сприйняття навколишнього світу. Любовні стосунки за своєю природою вибіркові й самоцінні. Почуття любові виявляється у найрізноманітніших людських стосунках:

Перш за все, любов передбачає турботу про іншу людину, зацікавленість в покращенні її життя і розвитку.

Друге: любов поряд з турботою передбачає і відповідальність.

Третє: любов має і таку рису як активне проникнення у світ людини, яку ти любиш.

Четверте: моральна цінність любові полягає у її здатності мобілізувати всі сили особистості, збуджувати в ній творчу енергію створювати і формувати людину, і людське в ній.

Загалом можна сказати, що існують любов-утіха і любов – самопожертва, любов-пристрасть і любов-інтерес, любов-похіть, і любов-благовіння, «любов небесна» і «любов-земна». У кожного з названих і не названих нами різновидів любові є своя внутрішня логіка логіка, і зачіпають вони людину порізному. Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почуттів і стосунків, вона постійно розвивається змінює, свою силу, спрямованість, форми існування.

Але з усіх різноманітних виявів любові. Вас, шановне студентство, більш за все хвилює кохання чоловіка і жінки, тобто, індивідуальна статева любов.

Що ж таке кохання? Саме слово любов у лексиконі різних мов звучить по різному. І якщо взяти із давньогрецької мови слово «ерос», із латині «амур», із арабської мови – «ішк», то ці 3 слова означають, що це чуттєва любов. В українській мові цей вид любові передається поняттям «кохання».

Аналізуючи феномен чуттєвої або статевої любові науковці виділяють дві її сторони: внутрішню психологічну – як здатність емоційно сприймати і переживати почуття, і зовнішньо-соціальну – реальні стосунки, що виникають між закоханими. У житті обидві ці сторони діалектично взаємопов’язані. Коли людина любить, вона хоче отримати відповідну любов. Вступаючи у реальні стосунки з обранцем, закоханих приносить у них наявний у нього соціальний досвід, досвід переживань. І навпаки, люди, які задовольняються лише фізіологічною стороною любові, до краю збіднюють і вихолощують це високе почуття. Справжнє, велике кохання не залишає місця егоїзму, «ламає» станові й інші межі. Ромео і Джульєтта, Діана – простолюдинка вийшла заміж за принца Чарльза, Поль і Віргінія та інші герої із класичної літератури. Над проблемою любові кохання працювали і Платон (звідси «платонічна любов», і еліни, і Аристоель.

У минулому столітті науковцем Дж. Лі була започаткована розгорнута типологія кохання. В 1980 – 1990 році вона була перевірена психологами Клайдом і Сьюзен Хендрік. В її основі знаходяться визначення шести стилів «стилів любові» - три «первинні», і три «вторинні», утворені поєднанням трьох первинних. Ці стилі позначені стародавньогрецькими словами:

- Ерос – пристрасне захоплення, прагнення до фізичної близькості;

- Людус – любовна гра, яка приносить насолоду, але без глибокого почуття, допускає можливість зради;

- Сторге – спокійне, тепле, надійне кохання – дружба;

- Прагма – із суміші сторгеі людуса, одержимість, неподолана пристарсть, ірраціональна залежність від об’єкта;

- Манія – суміш еросу і людосу, одержимість, неподолана пристрасть, ірраціональна залежність від об’єкта.

- Агапе – безкорислива самовідданість, синтез еросу і строге.

Різноманіття існуючих у дійсності видів статевої любові (кохання) важко підпорядковувати якому-небудь ідеалу. За дві тисячі років після прийняття християнства практика любовних відносин реально не наблизилась до канонованого ним ідеалу любові. Уявлення людей про ідеальне кохання довільне. Його вибір людьми зумовлений тим полем, яке пропонує існуюча суспільна мораль і яке з можливих сценаріїв любовної поведінки кожна людина може вибрати.

Дослідники виділяють низки типів любовної культури, в яких відображаються станово-класові й етно-культурні особливості. Романтичний тип любовної культури пов’язується з натхненною любов’ю середньовічного лицаря до дами. Романські народи вважаються спадкоємцями цього публічного (романтичного) кохання, яке палко переживається на людях.

Прагматичний, або американський тип любовної культури склався на іншому історичному фоні, його базовими критеріями є корисність і фундаментальний прагматизм. Для доброчесного буржуа любовна пристрасть через її некерованість повинна бути виключена з центральних життєвих цінностей.

Якщо у прагматичному типі акцентуються раціональні практичні міркування (задоволення сексуального потягу, необхідного для здоров’я, продовження роду, стабільності шлюбу, тощо), то у слов’янському типі любовної культури домінує моральна своєрідність – інтимність, глибинне співпереживання, що виключає публічну маніфестацію любовних стосунків. У межах цієї інтимної культури сексуальний зв'язок закоханих не асоціюється з моральним падінням. Просто фізичні взаємозв’язки у будь-якій формі (поцілунки, пестощі, обійми тощо) не призначені для сторонніх очей. Тут домінує цінність почуття. Яке не залежить від соціальних умов, свобода і правдивість.

Різні форми кохання забарвлені морально-етичними підходами у різнобарвні фарби: рожева – сентиментальна любов; безкольорова – кохання звичка; кривава – любов драма; чорна – демонічна пристрасть; блакитна – гомосексуальне кохання. Кожен вибирає фарбу, яка більше підходить до його натури…

Таким, чином суттєвими ознаками людського етичного почуття любові є духовність, вибірковість, взаємність, інтенсивність. Першопочатковими етапами до любові, в своїй змістовній більшості, виступають товариськість і дружба. Їх діалектична сутність передбачає якнайтісніше поєднання в цілісній моральній атмосфері людського спілкування. В цілому розглянуті основні категорії етики різні епохи життєдіяльності людства змінюються як суттєво, так і змістовно. До їх обґрунтування науковці підходять не адекватно.

Дата добавления: 2014-01-11