Регіональні валютно-фінансові угрупування

Валютний союз країн ЄС.

Регіональні валютно-фінансові угрупування.

Еволюція валютних систем.

Валютна система та її елементи.

Тема 4. СВІТОВІ ВалютнО-ФІНАНСОВІ системи

Самостійні завдання

Minus(B,A,B_A), union(A_B,B_A,SM).

Можна переконатись, що симетрична різниця множин [1,2,3,4] і [3,4,5] дорівнює множині [1,2,5], а симетрична різниця множин [3,4,5] і [1,2,3,4] дорівнює множині [5,1,2]. Тобто множина [1,2,5] з точністю до порядку елементів збігається з множиною [5,1,2], що є підтвердження комутативності цього предикату.

Доповнення множини – множина, чиї елементи не належать вихідній множині. Доповнення множини A позначається через A, математичне визначення:

A={x|xÏA}.

Звичайно, має сенс говорити про доповнення лише в ситуації, коли є деяка універсальна множина, тобто множина, якому належать усі розглянуті елементи. Воно може залежати від розв'язуваної задачі. Наприклад, у якості універсальної множини може виступати множина натуральних чисел, множина букв деякого алфавиту, символів, що позначають арифметичні дії тощо.

Для прикладу оберем множину {0,1,2,3,4,5,6,7,8,9} цифр в якості універсальної множини та визначимо предикат доповнення над цією універсальною множиною, скориставшись визначенням предикату minus та відомою тотожністю:

A=U\A,

де символ U позначає універсальну множину.

supp(A,D):- U=[0,1,2,3,4,5,6,7,8,9], minus(U,A,D).

Можна перевірити, що доповнення множини [1,2,3,4] дорівнює множині [0,5,6,7,8,9].

Маючи доповнення, можна виразити операцію об'єднання через перетин і доповнення, або, навпаки, операцію перетину через об'єднання й доповнення, користовуючись законами де Моргана:

AÈB=AÇB

AÇB=AÈB.

Запишемо ці співвідношення на Прологу:

unioni(A,B,AB):-

supp(A,A_), /* A_ — доповнення множини A */

supp(B,B_), /* B_ — доповнення множини B */

intersection(A_,B_,A_B), /* A_B — перетин

множин A_ та B_ */

supp(A_B,AB). /* AB — доповнення множини A_B

intersectionu(A,B,AB):-

supp(A,A_), /* A_ — доповнення множини A */

supp(B,B_), /* B_ — доповнення множини B */

union(A_,B_,A_B), /* A_B — об'єднання

множин A_ та B_ */

supp(A_B,AB). /* AB — доповнення множини A_B

Перевірка на прикладах показує, що обоє предикати працюють на множиниах, що є підмножинами універсальної множини (її прикладом є множина {0,1,2,3,4,5,6,7,8,9}), так само, як і раніше створені предикати union і intersection.

Створіть предикат, що породжує всілякі перестановки вихідної множини.

Створіть предикат, що породжує всілякі підмножини вихідної множини.

У період світової економічної кризи 1929–1933 рр. із крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки – регіональні валютні угрупування, які вступили в жорстку конкуренцію між собою. Таких регіональних блоків сформувалося три: стерлінговий, доларовий та золотий.

Валютний блок – це угрупування країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн – учасниць блоку. Вони, як правило, офіційно не оформлювалися певними угодами, а утворювалися стихійно на основі вже сформованих відносин політичної, економічної та фінансової залежності слабких країн, що розвиваються, від могутніх капіталістичних держав – колишніх метрополій.

Стерлінговий валютний блок виник після відміни золотого стандарту у Великій Британії в 1931 р. До його складу ввійшли країни Британської імперії, окрім домініонів Канада і Ньюфаундленд, а також території Гонконгу. До блоку ввійшли також держави, які були економічно тісно пов’язані з Великою Британією (Єгипет, Ірак, Португалія, пізніше – Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія – де-факто, а потім Греція та Іран). Входження до валютного блоку, очолюваного Великою Британією, ставило країни перед необхідністю дотримання певних «правил гри». Це означало, що валюти залежних країн прикріплювались до валюти країни, яка очолювала блок – фунта стерлінгів. Курс цих валют ставився в залежність від фунта стерлінгів, а їх курс відносно інших валют встановлювався відповідно до курсу фунта стерлінгів щодо тих валют; взаємні розрахунки між учасниками блоку велись переважно у фунтах стерлінгів, а їхні валютні резерви зберігалися в Банку Англії і використовувались як для взаємних розрахунків, так і для розрахунків із третіми країнами.

Доларовий валютний блок було створено в 1933 р. після відміни золотого стандарту в США. До нього ввійшли економічно залежні від США країни Латинської Америки та Канада. Цікаво, що у валютному блоці не здійснювався валютний контроль з боку країни, яка його очолювала. Країни доларового блоку лише підтримували певні співвідношення між доларом США і власними валютами та зберігали переважну частину своїх валютних резервів у банках США, через які здійснювались розрахунки як між самими країнами - членами блоку, так і з третіми державами.

У червні 1933 р. країни, які намагалися будь-що зберегти вільне функціонування золотого стандарту на основі незмінного золотого вмісту національних валют, утворили золотий блок. До нього ввійшли держави, які навіть в умовах важкого кризового і післякризового періоду продовжували дотримуватися золотого стандарту: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія і Польща. Безпосередній вплив на тривалість існування цього блоку справив той факт, що країни - учасниці золотого блоку не могли успішно конкурувати з Великою Британією та США, які очолювали інші блоки і де, як і в переважній більшості інших країн, золотомонетний стандарт було відмінено. А вирішальне значення для долі блоку мали економічні інтереси країн, які входили до нього. Ці інтереси, як показало життя, були майже несумісними, що особливо чітко виявилося в умовах післякризової депресії. Зрештою всі країни золотого блоку змушені були відмінити вільний обмін банкнот на золото, і в 1936 р. цей блок остаточно розпався.

Валютні зони порівняно з валютними блоками є більш високою формою регіональних валютних об’єднань, які утворилися на базі валютних блоків. Це валютні угрупування країн, що сформувалися під час Другої світової війни і після її закінчення з метою проведення узгодженої політики у сфері міжнародних валютних відносин.

Головні ознаки валютної зони такі:

· підтримання всіма учасниками валютної зони твердого курсу своїх валют відносно валюти країни-гегемона;

· зміна курсів валют-учасниць зони відносно інших валют лише в разі згоди на це країни-гегемона;

· збереження в банках домінуючої країни переважної частини національних валютних резервів країн-членів валютної зони;

· вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять у зону;

· вільне переміщення коштів у межах валютної зони та наявність спільних обмежень відносно третіх країн;

· концентрування зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, що очолює валютну зону.

Після Другої світової війни утворилося шість основних валютних зон:

Cтерлінгова валютна зона утворилася на базі валютного блоку на початку Другої світової війни після введення у Великій Британії валютного контролю без якихось особливих інститутів. Між Сполученим Королівством і країнами стерлінгової зони були підписані угоди, які передбачали об’єднання їхніх золотих і валютних резервів, причому країни-учасниці мали право вільно використовувати значну частину цих резервів. Центр повинен був зберігати достатньо валютних резервів для забезпечення платіжних зобов’язань всіх країн валютної зони щодо зовнішнього світу. До складу стерлінгової валютної зони входять головним чином країни-члени Британської Співдружності Націй та деякі інші держави: Ірландська Республіка, Ісландія, Йорданія, Єгипет та ін.

Другим регіональним валютним угрупуванням стала доларова валютна зона, яка утворилася на початку Другої світової війни на базі доларового валютного блоку. До її складу входять головним чином країни Північної, Центральної і Південної Америки. Доларова зона – це регіональне валютне угрупування країн, грошові системи і зовнішні розрахунки яких орієнтуються на долар США. Зовнішня торгівля країн доларової зони орієнтується в основному на американський ринок. Основна маса капіталів, вкладених в економіку країн-учасниць зони, також належить США, що забезпечує цій країні значний вплив на всі країни, що є членами цього регіонального валютного угрупування.

Третім регіональним валютним угрупуванням стала валютна зона французького франка, яка виникла на базі колишніх французьких колоніальних володінь у 1945 р. На відміну від інших подібних регіональних угрупувань, між країнами-членами зони була досягнута угоди про заснування її як добровільного об’єднання країн-учасниць. Було створено Валютний комітет для координації валютної і кредитної політики у цій валютній зоні. Згодом Валютний комітет зони франка було замінено секретаріатом, який є дослідним підрозділом Французького банку.

Специфічною рисою валютної зони французького франка було існування трьох підгруп держав, що входили до неї. До першої підгрупи входили французькі департаменти метрополії, чотири французькі заморські департаменти і заморські території. Всі ці регіони перебували під валютним суверенітетом Французької Республіки. Другу підгрупу утворювали африканські держави і Мадагаскар. До третьої підгрупи входили Марокко, Алжир і Туніс.

Дата добавления: 2014-01-11