Фізіологічне обґрунтування принципів спортивного тренування

2а. Принцип єдності загального і спеціального тренування. Принцип єдності загального і спеціального тренування являється одним із основних принципів. В основу розвитку спеціального тренування покладено загальну фізичну підготовку учнів, яка характеризується кількістю набутих рухових навичок і ступенем розвитку рухових якостей. Чим більше в арсеналі рухових навичок і чим краще розвинені у дітей рухові якості, тим краща їх загальна фізична підготовка.

Доведено, що чим більше в корі великого мозку сформовано тимчасових зв'язків, тим швидше утворюються і закріплюються нові. Характерно, що з розвитком всебічної фізичної підготовки учнів поліпшуються спортивні результати не лише у вибраному виді спорту, а і в інших видах. Пояснюється це позитивним переносом рухових навичок і рухових якостей. В початковий період тренувального процесу майже всі види спорту сприяють позитивному переносу рухових навичок і рухових якостей, росту спортивної майстерності у вибраному виді спорту.

Всебічна загальна фізична підготовка учнів повинна поєднуватися з спеціальною їх підготовкою і, як правило, передувати їй. Чим, вищий ступінь тренованості дітей, тим ширше повинні використовуватися на тренувальних заняттях спеціальні фізичні вправи і менше загальні.

2б. Принцип неперервності і поступовості тренування. Принцип неперервності і поступовості зумовлений умовно-рефлекторними закономірностями розвитку тренованості. Коли юні спортсмени систематично повторюють фізичні вправи, то тимчасові зв'язки закріплюються, а рухові якості і рухові навички при цьому стають постійними і міцними. Тривалі перерви в тренуваннях призводять до згасання тимчасових зв'язків і ослаблення рухових навичок і рухових якостей. Раніше інших згасають ті тимчасові зв'язки, які утворилися пізніше, і тонко спеціалізовані. Інтервали відпочинку між фізичними вправами або двома заняттями повинні бути такими, щоб на «сліди» попередньої роботи накладався ефект наступної.

Оптимальні інтервали відпочинку між фізичними вправами повинні визначатися завданнями даного періоду тренування, розвитком загальної спеціальної фізичної підготовки, віком спортсмена тощо.

Щоб уникати перетренування та перенапруження організму в спортивній практиці, необхідно систематично дотримуватись поступовості в підвищенні фізичних навантажень. Це стосується як одного тренувального заняття, так і тренувальних мікро- і макроциклів.

Якщо тренувальні навантаження не будуть збільшуватись поступово, то виконувана робота стає звичною для людини, і реакції.організму на них не змінюються.

3. Методи тренування. Повторний метод характеризується багаторазовим повторенням вправи без зміни інтенсивності, темпу і структури її виконання. Використовується цей метод в усіх видах спорту для вдосконалення рухових навичок і розвитку фізичних якостей спортсмена..

Перемінний метод тренування – це такий метод, коли при багаторазовому застосуванні вправи змінюється або її інтенсивність, або тривалість, або структура. Цей метод є одним із основних для підвищення функціональних можливостей організму.

Інтервальний метод характеризується поступовим скороченням інтервалів відпочинку між виконуваними вправами. У малотренованих осіб інтервали відпочинку повинні забезпечити початок наступної роботи в фазу суперкомпенсації, тобто фазу підвищеної працездатності. У міру росту тренованості організму інтервали відпочинку скорочуються, і наступна робота повинна розпочинати­ся в фазу зниженої працездатності, тобто в фазу недовідновлення. Це сприяє адаптації організму до рухової діяльності при значному накопиченні в організмі продуктів метаболізму. Цей метод тренування є сильним стимулом анаеробної працездатності організму, а тому він широко застосовується для виховання швидкісної витривалості.

4. Періодизація тренування. Спортивне тренування складається із трьох періодів: підготовчого, основного (змагального) і перехідного.

Підготовчий період включає в себе два етапи. На першому етапі досягається висока загальна фізична підготовка спортсменів. На другому етапі підготовчого періоду основна увага приділяється розвитку фізичних якостей і рухових навичок, які необхідні для досягнення високих результатів у даному виді спорту. На кінець цього етапу повинна бути сформована спортивна форма і учні повинні показувати високі спортивні результати.

Основний період характеризується участю учнів у відповідальних змаганнях. В інтервалах між змаганнями проводяться тренувальні заняття. В зв’язку з тим що в цей період фізичні навантаження дуже великі, необхідно весь режим навчальної і тренувальної роботи направляти на збереження і навіть підвищення ступеня тренованості. Засоби, які застосовуються в цьому періоді, найрізноманітніші і повинні сприяти не тільки підвищенню працездатності учнів, а й забезпечувати активний відпочинок їх. Тривалість Основного періоду 4...5 місяців, оскільки спортивну форму можна. підтримувати на одному рівні в межах цього часу.

В перехідному періоді учні, які займаються спортивними тренуваннями, в змаганнях участі не беруть, тренувальні навантаження зменшуються і змінюється характер їх. У цей період їм частіше, ніж в інших тренувальних періодах, надається відпочинок, у зв'язку з чим тренованість організму дещо знижується. Тривалість перехідного періоду не більше 4...6 тижнів.

5. Вікові особливості спортивного тренування. Фізичними вправами систематично можуть займатися діти молодшого шкільного віку і навіть дошкільного, але підготовка юних спортсменів повинна включати такі етапи: 1) попередню підготовку; 2) початкову спортивну спеціалізацію; 3) поглиблене спортивне тренування в обраному виді спорту і 4) спортивне вдосконалення.

На попередньому етапі тренування основна увага повинна приділятися зміцненню здоров'я і всебічній фізичній підготовці дітей. Крім того, на цьому етапі повинні розвиватись такі фізичні якості, як швидкість і спритність.

На етапі початкового спортивного тренування різнобічна фізична підготовка повинна бути спеціально направленою. Основним завданням етапу початкової спортивної спеціалізації є формування фізіологічних, морфологічних і психологічних передумов, поглибленого спеціалізованого тренування в обраному виді спорту.

У молодшому шкільному віці потрібно вдосконалювати координацію рухів, розвивати швидкість і спритність стимулювати роботу вегетативних органів. В середньому шкільному віці заняття спортом і фізкультурою прискорюють і поліпшують статеве дозрівання дитячого організму. В цьому віці, починаючи з 12 років, рекомендується займатися бігом на середні дистанції, стрибками на лижах, ручним м'ячем, бігом на ковзанах і парусним спортом. З 13 років дозволяється займатися боротьбою, греблею на байдарках, каное та академічною греблею, а з 14 років — велосипедним спортом і боксом. З 15 років діти можуть займатися важкою атлетикою. Учні старшого шкільного віку при хорошому стані здоров'я можуть займатися практично всіма видами спорту.

6. Фізіологічні механізми розвитку тренованості. Фізіологічна суть тренування полягає в тому, що при тривалому і повторному застосуванні фізичних вправ зміни функцій, які теж стають тривалими і повторними, залишають слід, викликають стійкі зміни в макро- і мікроструктурах організму. Спортивне тренування залишає слід від повторення в усіх ланцюгах функціональних систем – від ефекторів до центральної нервової системи і залоз внутрішньої секреції. Під впливом спортивного тренування вдосконалюється нервова діяльність, формуються нові координації, які пізніше перетворюються на автоматизовані рухові стереотипи і домінантні установки. У тренованих учнів нервові процеси стають більш концентрованими і зрівноваженими, підвищується рухливість їх і утворюються взаємовідношення між ними. Завдяки складним біохімічним структурним і фізіологічним змінам, що наступають під.впливом фізичних вправ, організм спортсменів має більші енергетичні і функціональні резерви ніж організм нетренованих. У перших вища. здатність до більш швидкої і повної мобілізації ресурсів організму, причому вони використовуються у них економніше, ніж у нетренованих. Треновані учні можуть виконувати роботу навіть при значному зниженні рН, зменшеній концентрації глюкози в крові більш ніж у 2 рази, великому кисневому боргу тощо. Нетреновані учні в цих умовах припиняють роботу. Всі ці фізіологічні зміни виникають тільки під впливом багаторазового повторення роботи.

7. Прояв тренованості в стані спокою. У тренованих юних спортсменів більша сила, рухливість і зрівноваженість нервових процесів, ніж у нетренованих учнів. Спортивні тренування сприяють розвитку всіх органів чуттів.

Під впливом систематичних багаторічних тренувальних занять відбуваються гістологічні зміни в структурі і розташуванні кісткових балок, збільшується кількість остеонів, поліпшується кровопостачання як компактної, так і губчастої речовини тощо. Тренування збільшує об'єм і масу м'язів, особливо тих, які часто виконують силові і статичні напруження. Це явище в фізіології одержало назву робочої гіпертрофії.

В організмі тренованих людей збільшені запаси вуглеводів, які підвищують працездатність їхнього організму під час фізичної роботи. Запаси жирів у тренованих дещо менші, ніж у нетренованих.

Основний обмін у тренованих осіб може бути як вищим, так і нижчим за стандартні величини. Швидкісна робота здебільшого призводить до підвищення основного обміну, тоді як тривала – до зниження його.

Систематичні тренування сприяють розвитку дихальних м'язів, що призводить до збільшення екскурсії грудної клітки і глибини дихання (або дихального об'єму). Частота дихання (ЧД) в спокої у тренованих осіб менша, ніж у нетренованих. У перших вона становить 10..14 дихань за 1 хв., у других – 18-20.

Серце спортсменів гіпертрофоване, в ньому збільшується кількість глікогену і білка міоглобіну. У високо тренованих спортсменів часто спостерігається синусова аритмія.

8. Прояв тренованості при стандартній роботі. Для визначення тренованості широко використовують стандартну (дозовану) роботу (степергометрія, велоергометрія).

Дата добавления: 2014-01-11