Тема 6. Міжнародна торгівля послугами

Блок 1. Значення світового ринку послуг, передумови його формування. Стан та перспективи міжнародної торгівлі ліцензіями та “ноу-хау”. Міжнародний лізинг, його види. Міжнародні інжинірингові та консультаційні послуги. Туризм на світовому ринку послуг. Страхові послуги. Франчайзинг. Регулювання умов використання торгових знаків, Мадридська угода про їх міжнародну реєстрацію. Україна на міжнародному ринку послуг

Розвиток міжнародного ринку товарів обумовив формування та інтенсивний розвиток міжнародного ринку послуг, який займає значне місце в економіці держав світу. Обсяги торгівлі послугами сягають 2 трлн. дол. США. Так, частка послуг у ВВП розвинутих країн становить зараз близько 70 %, у сфері послуг розвинутих країн світу зайнято понад 60 % працюючих.

Зазвичай, під послугами розуміють будь-який захід чи вигоду, які одна сторона може запропонувати іншій.

У довіднику розробленому у середині 90-х років ЮНКТАД та Світовим банком, дається таке визначення послуг: «Послуга — це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслідок дій та за взаємною згодою з іншою інституційною одиницею".

Послуга — товар специфічний і має свої особливості:

- невидимість;

- нерозривність процесу виробництва і реалізації;

- розрив у часі між фактом купівлі-продажу та фактом споживання;

- неможливість накопичення, зберігання і транспортування;

- невідчутність на дотик;

- високий ступінь індивідуалізації залежно від вимог споживача;

- територіальне розмежування виробника та споживача.

У зв'язку з цим, міжнародна торгівля послугами має такі особливості:

- торгівля переважно здійснюється на прямих контактах між виробниками послуг і їх споживачами;

- її регулювання здійснюється не на кордоні, а всередині країни відповідними положеннями внутрішнього законодавства.

Міжнародна торгівля послугами може відбуватися у формі:

- перетинання кордонів сервісними продуктами;

- руху споживачів до країни імпорту;

- встановлення комерційної присутності у країні, де надаватиметься послуга;

- тимчасового переїзду фахівців до країни, де надаватиметься послуга.

Передумови формування міжнародного ринку послуг:

1. Розвиток світового товарного ринку.

2. Високий рівень життя населення.

3. Науково-технічний розвиток і виникнення поняття про інтелектуальну власність.

Секретаріат СОТ поділяє послуги на 12 секторів:

- бізнесові, включаючи професійні і комп’ютерні;

- комунікаційні;

- будівельні та інжинірингові;

- дистриб’юторські;

- освітні;

- природоохоронні;

- фінансові (страхові та банківські);

- медичні;

- туристичні;

- рекреаційні, культурні та спортивні;

- транспортні;

- інші.

На туристичні та транспортні послуги припадає 25 % вартості всієї міжнародної торгівлі послугами. Визначились окремі країни, що мають міжнародну спеціалізацію по окремими видам послуг:

- Франція – фінансові і фрахтові послуги;

- Швеція – послуги технічного, управлінського та консультативного характеру;

- Норвегія – міжнародне судноплавство;

- Японія має найбільший в світі торговельний флот, тощо.

В таких країнах як Туреччина, Єгипет – туризм є вагомим джерелом надходжень в країну, а в Домініканській Республіці – головним джерелом.

З розвитком міжнародного ринку інтелектуальної власності високими темпами зростає торгівля ліцензіями і «ноу-хау». Найбільш інтенсивно це відбувається в розвинутих країнах, особливо в Японії (див. Тема 3. Міжнародний рух факторів виробництва (міжнародний трансфер технологій).

Лізинг як послуга, пов’язаний із орендою основних засобів виробництва, які мають високу вартість і технологічну цінність. Більшість лізингових компаній мають справу з промисловим обладнанням. Розрізняють оперативний та фінансовий лізинг. Перший – короткостроковий, другий – довгостроковий, з правом викупу об’єкту лізингу після завершення строку оренди.

Одним із поширених видів послуг на міжнародних ринках є інжиніринг — інженерно-технічні та консультативні послуги щодо створення об'єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраструктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає перед проектні техніко-економічні дослідження та обґрунтування, лабораторні або експериментальні дороблення технології чи прототипу, розроблення детальних структур проекту від ескізного варіанта до видання специфікації на обладнання, технологічне супроводження в процесі освоєння технології чи обладнання, консультування в процесі реалізації проекту тощо. Розрізняють проектно-консультаційний, технологічний, будівельний, управлінський інжиніринг.

Реінжиніринг – інженерно-консультаційні послуги з перебудови системи організації і управління виробничо-торговельним і інвестиційним процесами підприємства з метою підвищення його конкурентоздатності та фінансової стійкості.

Консалтингові послуги — консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірм організацій. Види консалтингових послуг: дослідження кон’юнктури світових ринків товарів та послуг; стратегічне планування і менеджмент; дослідження з проблем світових цін; фінансові питання; маркетинг та організація збуту; послуги з вибору партнера; з питань оподаткування; з оцінки і підбору кадрів; з організації інвестування і створення СП; з розробки нових виробничих концепцій; з питань структурної перебудови виробництва.

Міжнародний туризм - це система послуг, яка спрямована на задоволення потреб людей, які є представниками одних країн і перебувають з короткостроковим відвідуванням в інших країнах. Туризм визначають як «створення свята, що включає перебування вночі поза звичайним місцем проживання. Це свято може базуватися на культурних, історичних і соціальних пам’ятках або на привабливості довкілля» (Оксфордський географічний словник). У міжнародній економіці туристами вважають осіб, які провели за кордоном понад 24 години. В іншому випадку їх вважають екскурсантами.

В організації та реалізації туристичних послуг беруть участь туроператори та турагенти. Туроператор — це фірма (організація) або індивідуальний підприємець, які розробляють туристичні маршрути, забезпечують їх функціонування, організовують рекламу, встановлюють ціни на тури турагентам для випуску путівок та їх реалізацію.

Розрізняють наступні види міжнародного туризму:

- рекреаційний (70%)— з метою відпочинку, лікування, занять спортом,
поїздки до родичів, знайомих тощо;

- науковий (6%)— для участі в конференціях, симпозіумах, конгре­сах, наукових виставках тощо;

- діловий туризм (13%) — зустрічі з діловими людьми, відвідування
виставок, ярмарок.

Також є інші види міжнародного туризму: релігійний; етнічний; пригодницький; екологічний; екстремальний; спортивний; пізнавальний.

Класифікація Всесвітньої організації з туризму (ВОТ) передба­чає поділ усіх країн на дві групи:

- країни - постачальники туристів, або країни, які імпортують
туристичні послуги (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія);

- країни, які приймають туристів, або країни, які експортують
туристичні послуги (Австралія, Гре­ція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Фран­ція, Швейцарія).

Доходи від туризму забезпечують третину вартості експорту в Іспанії, Австрії. Негативне сальдо від туризму стабільно спостерігається в Японії та Німеччині. Серед країн, що розвиваються найбільше позитивне сальдо від туризму має Таїланд (3 млрд. дол.. США щороку), для Багамських островів туризм забезпечує 50 % валютних надходжень.

За розви­ток туризму відповідає міжурядова організація ВОТ (Всесвітня організація туризму).

Види міжнародних туристичних послуг: організація турпоїздок; продаж путівок та турів; послуги з розміщення та харчування туристів; організація переміщення туристів по країні; організація відвідування закладів культури, торгівлі; організація розваг; організація реклами; доведення інформації.

Страхові послуги - це система економічних відносин, яка включає створення спеціального ринку коштів (страхового фонду) і його використання для відшкодування різних збитків, які спричинені наслідками стихійних і випадкових дій природи та людини (страхових випадків), шляхом страхового відшкодування.

Страхові компанії – це організаційна форма проведення страхових операцій. Вони можуть бути публічними (відкритими акціонерними), приватними, державними.

Види страхування у сфері МЕВ:

1) страхування зовнішніх ризиків:

- експортно-імпортних операцій;

- національних майнових інтересів за кордоном;

- діяльності спільних підприємств;

2) при транспортуванні вантажів (морське, авіаційне страхування тощо);

3) страхування життя;

4) страхування від нещасних випадків;

5) на випадок хвороби;

6) від вогню та стихії;

7) хеджування (форма страхування ціни і прибутку при укладанні ф’ючерсних угод на міжнародних біржах, коли продавець (покупець) одночасно здійснює продаж (закупівлю) відповідної кількості ф’ючерсних контрактів).

До особливого виду міжнародних послуг відноситься франчайзинг (див. Тема 3 «Міжнародний трансфер технологій»). Прикладами успішної системи міжнародного франчайзингу можуть бути «Діснейленд», «Макдональдс», мережі бутіків під всесвітньо відомими брендами тощо.

У 1991 році Україна приєдналась до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (від 14 квітня 1897 року). Міжнародна реєстрація товарних знаків виконується строком на 20 років з можливістю продовження, можлива також передача права власності на товарний знак.

Україна також бере участь у міжнародній торгівлі послугами, зберігаючи в останні роки позитивне сальдо балансу. В експорті послуг у 2005 році найбільшу питому вагу займали: транспортні (73 %), різні ділові, професійні та технічні (9 %), послуги ремонту (5 %). В структурі імпорту за той же рік: транспортні (21 %), державні послуги, не віднесені до інших категорій (20 %), різні ділові, професійні та технічні (15 %).

Позитивне сальдо утворюється по таким послугам як транспортні (3,9 млрд. дол. США), послуги ремонту (119,4 млн. дол. США), різні ділові, професійні та технічні (117,5 млн. дол. США), послуги зв‘язку (111,7 млн. дол. США), подорожі (53,8 млн. дол. США).

Негативне сальдо спостерігається по статтям: державні послуги, не віднесені до інших категорій (590,4 млн. дол. США), фінансові послуги (220,1 млн. дол. США), роялті та ліцензійні платежі (199,9 млн. дол. США), інші ділові послуги (111,6 млн. дол. США), комп‘ютерні (91,5 млн. дол. США), послуги приватним особам та послуги в галузі культури та відпочинку (51,6 млн. дол. США), страхові послуги (35,4 млн. дол. США). По статті «будівельні послуги» спостерігається рівновага між експортом та імпортом.

Блок 2. Роль транспорту в МЕВ. Міжнародні перевезення. Структура морських вантажів, основні морські вантажопотоки. Фактори вибору транспорту для міжнародних перевезень. Міжнародні пасажирські сполучення. Міжнародний договір перевезень. Міжнародні правила перевезень “Інкотермс – 1990”. Транспортно-експедиторське посередництво. Світовий фрахтовий ринок, умови фрахтування. Чартерні угоди, їх види. Фрахтові ставки і тарифи. Особливості світових ринків фрахтування за видами транспорту. Регулювання міжнародних транспортних відносин. Проблема участі України в міжнародних транспортних послугах

Міжнародні транспортні послуги — це послуги всіх видів транспорту, які забезпечують переміщення товарів (вантажів) та людей (пасажирів) між двома чи більше країнами, та які надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

Залежно від виду транспорту, що використовується для переве­зень, розрізняють морські, річкові, повітряні, трубопровідні, космічні, залізничні та автомобільні сполучення. Міжнародні сполучення бувають прямі і комбіновані. Прямі міжнародні сполучення обслу­говує один вид транспорту, а комбіновані — послідовно два або де­кілька видів транспорту.

Перевезення:

1) міжконтинентальні (морський, авіаційний, трубопровідний транспорт);

2) внутрішньоконтинентальні (залізничний, автомобільний, річковий транспорт).

У світі не існує спеціалізованого міжнародного транспорту. Перевізниками міжнародних вантажів є національні транспортні системи:

- транспортні засоби;

- транспортні шляхи;

- аеропорти, порти, вокзали;

- термінали.

В міжнародних сполученнях 60% припадає на морські перевезення.

Види морських вантажів:

- наливні (нафта, нафтопродукти);

- навалочні (залізна руда, кам’яне вугілля, зерно);

- генеральні – товаро-штучні (70 % усіх перевезень): готова промислова продукція, продовольство.

Фактори вибору виду транспорту для міжнародних перевезень: вид вантажу; відстань, маршрут перевезення; фактор часу; вартість перевезення.

Етапи міжнародного перевезення вантажу:

1) територією країни-експортера;

2) транзитною або морською ділянкою;

3) територією країни-імпортера.

Переваги та недоліки різних видів транспортних перевезень

Види перевезень	Види транспорту	Переваги	Недоліки
Водні перевезення	Морський, річковий	Дешевий, великі обсяги вантажів	Низька швидкість, великі ризики, залежність від роботи портів
Сухопутні перевезення	Автомобільний	Мобільний, дешевий, не має прив’язки до колії, без перевантажень	Високі ризики, залежність від погоди, перевезення невеликих партій вантажів, швидка зношуваність транспортних засобів
Залізничний	Великі партії вантажів, малі ризики, слабка залежність від погоди, перевезення різних вантажів одним потягом	Дорогий, прив’язка до колії
Повітряний	Авіаційний	Швидкість, маневреність	Дорогий, високі ризики, залежність від погоди

Основні операції міжнародного перевезення вантажів:

1. Розвантаження одних видів транспорту – навантаження інших видів транспорту.

2. Складування в проміжних пунктах.

3. Переоформлення провізних документів.

4. Виконання митних вимог.

Суб’єкти міжнародних транспортних відносин:

Перевізник – укладає контракт на перевезення товару і здійснює перевезення;

Експедитор (фрахтовий агент, комісіонер, брокер) - організовує перевезення вантажів перевізниками і супроводжує вантажі;

Стивідор – оператор вантажних терміналів.

Міжнародний транспортний договір перевезення:

1. Закріплює відносини продавця і покупця з транспортними корпораціями;

2. Регламентує обов’язки сторін:

- щодо забезпечення транспортування товару від складу продавця до складу покупця;

- з розподілу транспортних витрат між продавцем і покупцем;

- з визначення умов переходу з продавця на покупця ризику випадкової загибелі товару і пошкодження його в дорозі.

Існує документ, який систематизує базисні умови транспортування: ІНКОТЕРМС. Це спеціальні торгові правила, збірник торгових термінів для тлумачення умов поставки. ІНКОТЕРМС видаються Міжнародною торговою палатою з 1953 р., остання редакція – 2000 р. Правила містять 14 базових транспортних умов, які визначають обов’язки продавця і покупця при міжнародних транспортних перевезеннях і перехід відповідальності щодо кожного з них.

Під час міжнародних перевезень вантаж багато разів переходить від перевізників до операторів терміналів, тому для захисту вантажу в дорозі власники використовують посередників-експедиторів або укладають договори з генеральним експедитором – спеціалізованою експедиторською компанією, яка організовує перевезення вантажу.

Послуги експедиторських фірм

1. До відправлення вантажу:

- вироблення транспортних умов контракту;

- вивчення кон’юнктури транспортного ринку;

- фрахтування суден і розрахунки за фрахт;

- укладання угод з іншими перевізниками;

- надання інформаційних послуг;

- оформлення супроводжувальної документації;

- страхування вантажів.

2. На шляху транспортування вантажу:

- контроль за збереженням і перевантаженням товарів у портах і на прикордонних переходах;

- організація навантажувально-розвантажувальних робіт;

- організація сортування, перетарювання, накопичення та комплектація вантажних партій, маркірування і пере маркірування вантажів.

3. Після доставки вантажу:

- проведення розрахункових операцій по контрактах;

- здійснення митного декларування;

- виступ в судах на боці власника вантажу.

Основною формою документування транспортних послуг є накладна (коносамент), яка підтверджує прийняття вантажу для перевезення і зобов’язує перевізника доставити вантаж покупцеві.

Форма оплати транспортних послуг:

1. Транспортний тариф (фрахтова ставка): постійно діюча величина; визначається на кожне перевезення за угодою.

Усі вантажі розбиті на 10 тарифних класів. Ставки фрахту диференціюються: за видами вантажів, за напрямком перевезення; за вантажомісткістю суден (нерегулярні рейси).

2. Чартер– договір фрахтування судна (нерегулярні рейси).

Види чартеру за формою організації:

- димайз – фрахт з командою судна;

- бербоут-чатер – фрахт без екіпажу, але судно знаходиться у власності фрахтувальника;

- нет-чартер – власник судна не бере на себе зобов’язання щодо навантаження та розвантаження судна.

Регулювання міжнародних транспортних перевезень

1. Міжнародні організації:

- ІМО – Міжнародна морська організація (до 1982р. – ІМКО);

- ІНМАРСАТ – Міжнародна організація морського супутникового зв’язку;

- ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації;

2. Міжнародні транспортні конвенції – міжнародні угоди, які визначають умови перевезення вантажів і пасажирів тими чи іншими видами транспорту.

Тема 7. Світова валютна система

Національні, міжнародні і світова валютні системи, їх сутність і види. Конвертованість валют. Валютний курс, його види. Валютний паритет. Крос-курс. Основні валютні операції. Котирування валют. Еволюція світової валютної системи. Перехід від золотого стандарту до вільного курсу. Паризька, генуезька, Бреттон-Вудська і Ямайська валютні системи. Європейська валютна система. Сутність валютно-фінансових відносин і механізм міжнародних розрахунків. Платіжний і розрахунковий баланси, їх структура. Баланс міжнародної заборгованості, її види. Нестабільність міжнародних розрахунків і основні проблеми платіжних балансів країн світу

Світова ВС – сукупність форм організації грошових відносин усіх країн світу, які обумовлені господарськими зв’язками; регулюються міжнародними організаційними інституціями; закріплені міжнародними договірними та державно-правовими нормами;

Міжнародні (регіональні ВС) – організаційно-економічна форма грошових відносин групи країн, що спрямована на зменшення та взаємозв’язок коливань курсів валют, стимулювання інтеграційних процесів.

Національна ВС –сукупність форми організації грошових відносин, що складаються при реалізації зовнішньоекономічних відносин окремої країни.

Елементи ВС:

- валюта;

- умови конвертованості;

- валютний курс та валютний паритет;

- засоби регулювання міжнародних розрахунків;

- міжнародні валютно-фінансові організації;

Валюта – грошова одиниця тієї чи іншої країни, яка використовується для виміру вартості товару. Поняття „валюта” застосовується у різних значеннях:

- національна - платіжний засіб на території країни, що її випускає (дол. США, рубль Росії, гривня України, японська єна та ін.);

- іноземна (валюта іноземних країн) – платіжний засіб інших країн, який законно або незаконно використовується на території певної країни;

- колективна міжнародна (СДР (СПЗ)*, ЄВРО),

- клірингові валюти (розрахункові валютні одиниці у безготівковій формі).

- резервна – валюта, в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовують для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу.

Конвертованість валюти – спроможність резидентів та нерезидентів вільно, без обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах. Різниця між ступенями конвертованості валюти залежить від того які обмеження накладає держава на обмін валюти.

Розрізняють вільно конвертовану валюту, частково конвертовану валюту і неконвертовану валюту.

Якщо валюта використовується лише для обслуговування внутрішніх економічних процесів і не обмінюється на іноземні валюти, то її можна назвати неконвертованою. Держава вводить заборону на ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, їх купівлю і продаж.

Частково конвертована валюта передбачає окремі обмеження щодо використання іноземної валюти. Розрізняють внутрішню конвертованість - право резидента купувати, зберігати здійснювати операції всередині країни з активами у формі валюти і банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті. Всі розвинені країни мають внутрішню конвертованість: іноземну валюту там можуть приймати до платежів, якщо на це згодні покупець і продавець. На Україні легальна внутрішня конвертованість відсутня. Не дивлячись на те, що резиденти можуть відкривати валютні рахунки, використання іноземної валюти у внутрішніх операціях заборонено законодавством з 1995 року.

Конвертація зовнішня – право резидента здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами. В Україні відсутня зовнішня конвертація.

З точки зору типів міжнародних операцій, валюта може бути конвертованою за поточними операціями та за капітальними операціями, тобто повністю конвертованою.

Конвертація за поточними операціями - відсутність обмежень на платежі й трансферти за поточними міжнародними операціями, які пов'язані з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів. Всі країни – члени МВФ, які підписували угоду про вступ, зобов’язані усунути всі обмеження на міжнародні платежі за поточними операціями

Конвертація за капітальними операціями — відсутність обмежень на платежі й трансферти за капітальними міжнародними операціями, які пов'язані з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів. Найбільш типові форми таких обмежень – це обмеження об’єктів прямих інвестицій окремими галузями, вимоги зразу здавати або продавати іноземну валюту, яка отримана з-за кордону, обмеження на отримання кредитів іноземцями. Конвертованість за капітальними операціями не є обов’язковою умовою для вступу країни у МФВ.

Конвертація повна — відсутність будь-якого контролю і будь-яких обмежень за поточними і капітальними операціями;

Паралельний обіг валюти — вико­ристання і визнання законним платіжним засобом однієї або декількох іноземних валют у грошовій системі держави разом з національною валютою. Не дивлячи на те, що по закону єдиним засобом платежу є національна валюта, валюти інших країн, частіше всього американський долар, а нині і ЄВРО широко використовується у внутрішньому грошовому обігу.

Валютним курсом називається співвідношення двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни, вира­жена в грошовій одиниці іншої країни. Валютні курси встановлюються між всіма основними валютами світу і постійно змінюються. Курс формується під впливом економічних і політичних факторів.

Фактори впливу на валютний курс:

- купівельна спроможність валют;

- рівень інфляції (чим вище рівень інфляції, тим нижче курс);

- стан попиту і пропозиції валют на валютних ринках;

- стан платіжного балансу (якщо він від’ємний, то курс національної валюти падає).

Підвищення курсу національної валюти робить менш вигідним експорт і стимулює імпорт і навпаки.

Валютні курси можуть бути вільними (ринковими) і регульованими. До факторів впливу на ринковий валютний курс можна віднести порівняльні зміни в доходах, у рівні цін та цінових очікувань (обернений вплив), зміни в процентних ставках (прямий вплив).

Державний вплив на валютні курси може відбуватися за рахунок маніпулювання офіційними запасами, шляхом проведення заходів по стимулюванню/обмеженню експорту/імпорту, методом раціонального використання іноземної валюти, а також через інструменти внутрішньої макроекономічної політики.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для об­міну.

Котирування проводять державні (національні) і великі комерцій­ні банки. Розрізняють офіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційними котируваннями здійснюються всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденні ко­тирування коливаються навколо офіційного курсу.

Валютне котирування може бути прямим і оберненим (непря­мим). Якщо котирування пряме 1, 10, 100 одиниць іноземної валю­ти дорівнюють X одиниць національної валюти, а якщо обернене - 1, 10, 100 одиниць національної валюти дорівнюють X одиниць іно­земної валюти. Котирування завжди дається з точністю до чотирьох знаків після коми.

Під час валютних операцій виникає необхідність встановлення крос-курсу. Крос-курс – обмінний курс двох валют, розрахований на базі курсу кожної з них до третьої валюти (USD). Це курс, отриманий розрахунково з курсів двох валют до третьої. Або це — котирування двох іноземних валют, жодна з яких не э національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, курс долара до ЕВРО, встановлений Нацбанком України.

Валютний паритет – основа валютних курсів,законодавчо встановлене співвідношення між валютами двох країн. Обмінний курс між двома національними грошовими одиницями повинен бути таким, щоб ціна двох однакових товарів в обох країнах була однаковою.

Поняття платіжного балансу (ПБ)

ПБ – відображає надходження країни від зовнішнього світу та її платежі йому. ПБ складається з трьох основних компонентів:

1. Зовнішньоторговельний баланс: стосується експорту та імпорту товарів, обчислюється за даними митної статистики і враховує вартісні обсяги товарів, що перетинають митний кордон окремої країни.

2. Баланс платежів за послуги і односторонні трансферти: надходження та витрати на транспорт, страхування, пошту, телеграф, телефон, комісійні операції, культурний обмін, туризм, некомерційні перекази (зарплата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), утримання дипломатичних і торговельних представництв, відсотки і дивіденди на інвестиції, ліцензійні платежі тощо.

Перший і другий баланси утворюють поточний баланс або баланс за поточними операціями.

3. Баланс руху капіталів і кредитів: співвідношення ввозу та вивозу приватного і державного капіталу, а також одержаних і наданих міжнародних кредитів.

У разі пасивного зовнішньоторговельного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит. Це пряма вказівка на те, що країна живе «не по кишені», в такому разі фінансування імпорту відбувається за рахунок залучення іноземних інвестицій або позик.

При позитивному сальдо поточного балансу країна має надлишок капіталу і може направляти його на придбання або створення іноземних активів, таким чином створюючи «закордонні економіки».

За рахунок позитивного балансу країни також створюють офіційні резерви (у вигляді золота не нижче 995 проби, ліквідних валют, цінних паперів тощо).

Етапи становлення світової валютної системи

1. Паризька валютна система (1867-1922 р.) – етап “Золотого стандарту”

Перша міжнародна грошова система була введена в кінці XIX ст. і відома в історії під назвою "золотого стандарту". Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели "золотий стандарт", тобто почали визна­чати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота. Дер­жавні банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відпо­відну кількість золота, тому валютні курси були твердими.

Основні валюти обмінювалися на золото за фіксованими золо­тими стандартами. Випуск (емісія) паперових грошей було обмежено золотим запасом країни – це перешкоджало розвиткові інфляції – знецінюванню грошей; діяли золоті паритети, валюти вільно конвертувались у золото, золото використовувалось як світові гроші, склався режим вільно плаваючих курсів валют на основі ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих точок: якщо ринковий курс золотих монет відхилявся від паритету, то боржники розраховувались по міжнародних зобов’язаннях золотом, а не іноземними валютами.

2. Генуезька валютна система (1922-1944 р.) – етап “золотодевізного стандарту”

Її основа – золото – але паперові банкноти обмінювалися тільки на валюти-девізи (представники), які були забезпечені золотом (валюти Великої Британії, США). Більшість валют були відірвані від золотого забезпечення, що призвело до збільшення їх емісії та зумовлювало інфляцію. Діяли золоті паритети і режим вільно плаваючих курсів валют в Європі з 1920 по 1929р. Діяв “золото зливковий стандарт: окремі заможні країни могли обмінювати свою валюту на золоті зливки великої маси (12,4-12,7кг).

3. Бреттон-Вудська валютна система (1944-1976 рр.), м. Бреттон-Вудс – етап “золотодоларового стандарту”

Така практика проіснувала до 1944 р, хоча вже в кінці 20-х років виникла необхідність її заміни, що було викликано активним впровадженням кредитних грошей. В цей час на базі національ­них валют провідних країн (Англії, США, Франції) почали склада­тися валютні зони — стерлінгова зона, зона долара, зона франка. Валюта цих країн застосовувалась у їхніх колоніях та напівколоніях. В 1944 р. була створена міжнародна валютна система, яка за місцем проведення міжнародної валютної конференції (м. Бреттон-Вудс, США) була названа Бреттон-Вудською системою. В осно­ву її була покладена ідея пристосувати валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США та Англії. Незначний золотий запас Англії не дав їй змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів. Панівне становище зайняв долар. Разом з ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно — золотодоларовим. Серед основних принципів Бреттон-Вудської сис­теми можна відзначити:

1. Збереження за золотом функції світових грошей.

2. Використання як світових грошей поряд із золотом амери­канського долара.

3. Зобов'язання США обмінювати центральним банкам інших
країн пред'явлені долари на золото за офіційним курсом — 35
дол. США за трійську унцію золота — (31,1 грама); 1$ = 0,818513 г золота.

4. Використання фіксованих паритетів валют до долара, а через
нього до інших валют. Відхилення ринкових валютних курсів мали складати всього ± 1% від доларових паритетів

5. Зобов'язання країн підтримувати коливання ринкових курсів
національних валют навколо фіксованих доларових паритетів у пев­них межах.

6. Регулювання міжнародних валютних відносин через спеціаль­но створений Міжнародний валютний фонд.

7. Отже, ця система по­ставила долар у привілейоване становище, і він почав переважати в міжнародних розрахунках. Система працювала нормально до сере­дини 60-х років.

4. Ямайська валютна система (з 1976 р.), м. Кінгстон (Ямайка) – стандарт СПЗ (спеціальні права запозичення).

З другої половини 60-х років на світовому ринку змінились пози­ції Японії та країн — членів ЄС, національні валюти яких усе час­тіше почали використовуватись у міжнародних розрахунках. Водно­час США вже не могли в необхідних кількостях обмінювати долари на золото. Почався відхід від принципів Бреттон-Вудської системи. Її місце зайняла Ямайська валютна система. Рішення про її ство­рення було прийняте в межах МВФ у 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) і набрало чинності у 1978 р. Основні принципи Ямайської валют­ної системи такі:

1. Демонетизація золота.

2. Перехід до використання національних валют у міжнародних
розрахунках.

3. Прийняття системи плаваючих валютних курсів.

4. Розрахунки золотом було припинено, воно перестало бути грошима й стало звичайними товаром;

5. Надання статусу головного резервного засобу міжнародної
валютної системи так званим СПЗ, які випускаються МВФ. СПЗ — це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних ра­хунках у МВФ.

СПЗ — це резервні валюти як додаток до існуючих доларових резервів. Спочатку вартість СПЗ фіксувалась у золоті (одиниця СПЗ = 0,888671 ч. чистого золота), але з 1 липня 1974 р. їхня вартість визначали відносно кошика з 16 валют, а з 17 вересня 1980 р. вста­новлюють відносно п'яти валют — долара США, марки ФРН, єни, французького франка та фунта стерлінгів. Кожна валюта має в ко­шику свою питому вагу, яка станом на жовтень 1998 р. становила: долар США — 39 %, марка ФРН — 21 %, єна — 18 %, французький франк— 11 %, фунт стерлінгів — 11 %. Курс СПЗ розраховують щоденно на базі середньозваженого курсу вище перерахованих валют.

Паперові банкноти усіх країн втратили золотий вміст. Скасовані золоті паритети і офіційні ціни на золото, припинено розмін USD на золото і дозволено продаж і купівлю золота за ринковими цінами. Посилилась роль МВФ, йому надані функції регулювання і повноваження щодо спостереження за валютною політикою країн-членів.

Встановлено валютні паритети до СПЗ і до будь-якої іншої ВКВ, тобто став діяти багато валютний стандарт. СПЗ виконують функції світових грошей. Випущено 21,4 млрд. СПЗ, розподіл їх здійснюється автоматично, пропорційно квоті країн-членів МВФ.

Використовувати СПЗ можуть лише центральні банки держав. Розподіляють їх відповідно до квоти країни у МВФ.

Європейська валютна система (ЄВС)

Європейська валютна система (ЄВС) — це визначені правила розрахунків між групою країн — членів ЄС. ЄВС базується на трьох основних елементах: спеціальній євро­пейській валютній одиниці; механізмі валютних курсів та інтер­венцій; механізмі кредитування.

Мета створення ЄВС - забезпечення зони грошової стабільності в ЄС. Основа: європейська валютна одиниця ЕКЮ, а згодом євро.

Режим валютних курсів: європейська “валютна змія”: взаємні коливання валют - ± 2,25% від центрального курсу (для Італії ± 6%). У 1993 р. рамки коливань розширено до ± 15%.

Європейський валютний фонд створено у 1994 р. для підтримки курсів національних валют через кредитну допомогу. Європейський Центральний банк – для забезпечення переходу до єдиної валюти ЄС – євро;

З моменту створення і до 1 січня 1999 р. спеціальною євро­пейською розрахунковою одиницею було визнано ЕКЮ — спе­ціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співро­бітництва. Він використовувався як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, як розрахункова і кредитна одиниця між центральними банками, а також як база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Квота національних валют в структурі ЕКЮ визначалася економіч­ним потенціалом країн (їхньою часткою у сукупному ВНП та то­варообігом країни).

З 1 січня 1999 р. із введенням в обіг єдиної для Євросоюзу ва­люти — євро — в Європі почав діяти Економічний і валютний союз. Остаточний список держав, які готові до впровадження євро, було затверджено главами держав і урядів країн на самміті 2 травня 1998 р. у Брюсселі. Згідно з цим списком до монетарного союзу у січні 1999 р. приєдналися 11 з 15 країн Європейського Союзу — Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Утрималися від всту­пу Англія, Швеція, Данія, а Греція не пройшла за макроекономічними показниками.

Отже, з 1 січня 1999 р. євро замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а банкноти і монети введено в обіг з 1 січня 2002 р.

З 1 січня 1999 р. Міжнародний валютний фонд у своєму коши­ку резервних валют замінив німецьку марку і французький франк на євро.

Країни Євросоюзу, які не запровадили євро:

- за власним бажанням: Данія, Швеція, Великобританія;

- за неготовністю: нові члени ЄС, починаючи з 2004 року.

Під національними та регіональними валютними ринками ро­зуміють сукупність операцій з валютного обслуговування клієнтів (компаній, приватних осіб та банків, що не спеціалізуються на про­веденні міжнародних валютних операцій), що здійснюють банки, розміщені на території даної країни (регіону). Крім того, до опе­рацій внутрішнього національного ринку належать валютні опе­рації між окремими компаніями та приватними особами, а також ті, що проводяться на валютних біржах.

Валютний кліринг — це угоди між урядами двох або декількох країн про обов'язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобо­в'язань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.

Експорт товарів і послуг країни є причиною продажу іноземних валют з метою купівлі національної грошової одиниці. Водночас імпорт товарів і послуг спричиняє продаж національної валюти для купівлі іноземної валюти. Отже, здійснення міжнародних розрахунків переходить в площину міждержавних відносин. Поштов­хом до виникнення валютних клірингів стала криза 1929—1933 рр., яка викликала необхідність валютних обмежень та валютного конт­ролю. Перший двосторонній кліринг був підписаний у 1931 р. між Угорщиною і Швейцарією. До 1939 р. лише західноєвропейські країни уклали 141 клірингову угоду.

У двосторонньому клірингу рахунки ведуться в обох країнах з застосуванням прийнятих в міжнародній практиці форм розра­хунків (інкасо, акредитив, переказ тощо). Імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість валютного виторгу її отримують. Банки, які ведуть клірингові рахунки, здійснюють залік взаємних вимог.

За обсягом операцій розрізняють повний кліринг, який охоплює до 95 % платіжного обігу, і частковий, який поширюється лише на певні операції, Обсяги товарообігу і клірингу не збігаються: у част­ковому клірингу обсяг товарообігу перевищує обсяг клірингових розрахунків, а у повному — навпаки, оскільки кліринг охоплює і неторгові операції, зокрема й угоди з цінними паперами.

За способами регулювання сальдо клірингового рахунку розріз­няють кліринги:

- з вільно конвертованим сальдо;

- з умовною конвертацією, наприклад, через певний період після
утворення сальдо;

- з неконвертованим сальдо, за яких сальдо не може бути переведене
в іноземну валюту і погашається, в основному, товарними поставками.

Валюта клірингу може бути будь-якою. Інколи застосовуються дві валюти або міжнародні одиниці.

Дата добавления: 2014-01-11