Основні функції господарського механізму і його сут­ність

У межах однієї суспільно-економічної формації ді­ють закони, властиві як всьому суспільному способу ви­робництва (тобто виробничим відносинам у їх взаємодії з продуктивними силами), так і чотирьом окремим підсис­темам. Оскільки економічний закон виражає внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки насамперед між проти­лежними сторонами явищ і процесів господарського жит­тя, то він має і свої конкретні форми вияву. Система еко­номічних законів знаходить своє вираження в системі економічних категорій. До неї, зокрема, належать товар, споживча вартість, вартість, ціна, собівартість, прибуток тощо. До господарського механізму безпосередньо вхо­дять усі конкретні форми економічних законів економіч­ної системи. Тому з погляду співвідношення господарсь­кого механізму та економічних законів всієї економічної системи, або суспільного способу виробництва, логічно випливає, що господарський механізм є механізмом ви­користання економічних законів.

Використання економічних законів (загальносистемних, підсистемних) є найважливішою функцією господарського механізму. Перша умова такого викорис­тання — пізнання економічних законів, умов, за яких діє певний закон. Так, змістом закону вартості є насам­перед обмін еквівалентів, тобто обмін товару на товар, за якого суспільно необхідні витрати праці на виробництво одного товару обмінюються на рівнозначну кількість сус­пільно необхідної праці на виготовлення іншого товару. Такий механізм слід встановити насамперед щодо обміну товарів промисловості та сільського господарства.

Оскільки існують також закони розвитку продуктив­них сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних і виробничих відносин (або економічних відносин власності), то господарський механізм може бу­ти більш локальним — як механізм використання зако­нів кожної з цих підсистем.

Розв'язання соціально-економічних суперечностей — друга за значенням його функція, якщо виділяти її з по­гляду всього суспільного способу виробництва. Вона ви­пливає з попередньої, бо кожний економічний закон міс­тить у собі суперечність. Водночас, оскільки явище чи процес багатші за закон, ця функція спрямована на розв'язання ширшого кола суперечностей, ніж ті, що на­явні у межах законів. До таких суперечностей, якщо ви­ходити з принципу примату виробництва, належать супе­речності самої системи продуктивних сил (наприклад, між рівнем техніки, з одного боку, рівнем освіти і квалі­фікації робочої сили — з іншого), між системою продук­тивних сил та її речовою формою (наприклад, між рівнем розвитку техніки й досягнутим ступенем концентрації виробництва, його спеціалізації тощо), між технологіч­ним способом виробництва та його суспільною формою, а і також суперечності в межах самої суспільної форми (наприклад, між прибутком та заробітною платою, між монополістичною і державною власністю тощо). Най­важливіше значення для реалізації цієї функції має ви­користання суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, а також основної суперечнос­ті суспільного способу виробництва.

Реалізація відносин економічної власності — третя функція господарського механізму. В її межах вирішаль­на роль належить господарському механізму в економіч­ній реалізації власності на засоби виробництва. Виконан­ня цієї функції повинно спрямовуватися на те, щоб від­носини власності сприяли розвитку всієї системи продук­тивних сил, насамперед основної продуктивної сили — людини, безпосереднього працівника. Слід домогтися в межах економічної системи існування плюралізму форм власності, конкурування і співпраці різних її конкретних форм. Конкретними формами реалізації відносин влас­ності є безпосереднє привласнення необхідного і додатко­вого прибутку в різних формах.

За умов плюралізму форм власності їх суб'єкти (тру­дові колективи, підприємці, держава та ін.) повинні при­власнювати насамперед частку створеного прибутку, ма­ти змогу використовувати його для розширення вироб­ництва, створення кращих умов праці тощо.

Всебічний розвиток людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів — четверта важлива функція господарського механізму. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму полягає в розвитку як біологічного, так і соціального аспектів її сутності. У першому випадку необхідно домог­тися оптимального гармонійного співвідношення взаємо­дії людини з природою, не допустити екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, в якій органічно поєднувалися б економічні умови життєдіяльності людини (умови її праці, освіти, набуття кваліфікації то­що) зі збереженням довкілля, нормальним розширеним відтворенням в Україні та інших країнах, де ця потреба диктується особливостями національного розвитку люд­ської популяції, гармонійною взаємодією цивілізації та природи. У другому випадку завдання господарського ме­ханізму полягає в тому, щоб людина стала активним суб'єктом виробничих відносин, або відносин еконо­мічної власності, а також соціальних, політичних, право­вих, культурних відносин, щоб у кожній із цих сфер мог­ла реалізуватися її соціальна природа. Іншими словами, йдеться про те, щоб людина могла брати участь у політич­ному житті, вдосконаленні законів, у розвитку культури, мистецтва тощо. В останньому випадку господарський ме­ханізм набуває ознак соціального. Оскільки людина всту­пає у відносини з іншими людьми, завдання господарсь­кого механізму полягає й у тому, щоб узгоджувати насам­перед економічні інтереси людей.

Крім цих найважливіших функцій, господарський механізм виконує й другорядні, наприклад стимулюван­ня науково-технічного прогресу, раціональне викорис­тання ресурсів тощо.

Якщо узагальнити основні функції господарського ме­ханізму, то він повинен забезпечити ефективну взаємодію всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і вироб­ничих відносин) в усіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.

Щоб реалізувати цю мету в умовах існуючої еконо­мічної системи в Україні, слід насамперед створити нау­ково обґрунтовану економічну програму і на цій основі виробити довготермінову соціально-економічну політику уряду. Наступний крок — створення відповідної законо­давчої правової бази політики реформ.

Характеризуючи господарський механізм, слід заува­жити, що процес взаємодії всіх елементів економічної системи два століття тому здійснювався переважно через ринок, через механізм попиту та пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентну боротьбу тощо. Отже, та­кий ринковий механізм був ядром господарського меха­нізму того часу: зв'язки між сотнями тисяч дрібних капіталістичних та дрібнотоварних підприємств відбува­лися переважно за допомогою ринку і виявлялися як від­носини конкуренції. Так регулювалися обсяги виробниц­тва, ціни, пропорції між галузями тощо. Протилежні цьому механізму свідоме, планомірне регулювання, від­носини організованості існували лише у межах окремих підприємств.

За минулі два століття внаслідок значного прогресу продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу пра­ці, еволюції відносин власності від індивідуальної до переважно колективних форм, зростаючої ролі держави в економіці та інших факторів замість ринку ядром госпо­дарського механізму стає державне регулювання еконо­міки. В його основі — дія законів планомірного і пропор­ційного розвитку економіки. Уперше така зміна яскраво виявилися у США під час кризи 1929—1933 рр. Саме рі­шучі дії уряду, який очолював президент Ф. Рузвельт, вивели країну з найглибшої економічної кризи. З того часу почалося широкомасштабне втручання держави в економіку. Вона з переважно «нічного сторожа» (тобто захисника приватної власності), верховного арбітра (стежила за дотриманням правил вільної конкуренції) перетворилася на крупного підприємця, фінансиста, спожи­вача, інвестора, роботодавця і головне — на регулюваль­ника макроекономічних процесів. Теоретично ці процеси вперше обґрунтував всесвітньо відомий англійський еко­номіст Дж. Кейнс. Він вважав закони вільної конкурен­ції, вільне ціноутворення тощо атрибутами економіки XIX ст., а розширення функцій уряду називав єдино практично можливим засобом запобігання цілковитому руйнуванню існуючих економічних форм та умовою успішного функціонування особистої ініціативи.

Господарський механізм — це система управління народним господарством за допомогою основних форм, методів і важелів використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

Основними методами і важелями державного регулю­вання є податкове, фінансово-кредитне, грошове та інше регулювання, проведення активної амортизаційної полі­тики тощо. Основні форми, в яких реалізуються закони планомірного і пропорційного розвитку, — державне ре­гулювання, планування, прогнозування й програмування економіки.

Дата добавления: 2014-01-11