Пітер Ейзенман

Стенлі Тайгерман

Роберт Стерн

Резиденція Вестчестер-хаус (Армонк, Нью-Йорк, разом з арх.. Джоном Хегменом, 1974-76) - “Фрагментарі знаки, що мають відношення до класичної архітектури, Ф. Л. Райта й Тоскани (світла охра з тонкими червоними карнизами).”

Значний архітектурний пласт постмодернізму пов’язано з використанням метафоричних можливостей архітектурної форми.

Як зауважує Ч. Дженкс, - “духовна функція архітектури залишається, тому постмодерністський архітектор, кристалізує власний духовний світ навколо можливих, “підручних”, метафор... Більшість архітектурних метафор – приховані й змішані. Заяложена метафора походить від органічної традиції модернізму й дуже тісно пов’язана з образом тіла й спорідненістю людини з природою й тваринним світом. Архітектурна метафізика використовує прямі порівняння. Тіло людини, його обличчя, симетрія тваринних форм стає основою для метафізики, яку люди вважають безпосередньою”.

Дейзі-хаус, Індіана (1976-77): букв.: “дім-маргаритка”, або ж “першокласний дім”; план і частини фасаду, що “відтворюють з різним ступенем витонченості відомі частини анатомії чоловіка й жінки”. Виправданість такої форми пов’язано з побажанням клієнтів До тієї ж галузі іронічного споживацького формоутворення належать численні “фейс-хаусіз” (“будинки-обличчя”).

Внесок архітектора у концептуальний доробок архітектурного постмодернізму поягає у ретельному вивченні нових формальних й суто раціоналістичних засобів формоутворення, які є спробою продовження їх можливостей за межі суто функціоналістичних прийомів. Перед усім, це втілено у серії формальних композицій та реалізацій під гаслами “Будинок”, де продовжуються складні формально-композиційні трансформації.

Будинок ІІІ для Роберта Міллера, Лейквіл(1971): “Обережне протиставлення під кутом у 45^о – структури, об’єму, функціі, простору, меблів та решти, де ви шукаєте й чекаєте на присутність чи відсутність діагоналі. Це – архітектура значення, де ви можете стежити за грою, якщо знаєте, що власне мається на увазі...”

“Деякі малюнки, за допомоги яких створювався цей дім, “стадіально” експонують рещітку колон (3), ріжучі стінові площини (5), головні опозиції між двома решітками під кутом у 45^о (6), концептуальну решітку коробчастого простору (7). Фасади “відзначають” деякі трансформації інтер’єру лише коли роздивлятися їх з діаграмами у руках у супроводі довгих роздумів. Ця архітектура потребує доповнюючого тексту, аби бути вповні зрозумілою.”

Будинок VI для Франків, Вашингтон, Коннектикут (1975): формальну композицію побудовано на основі зіставлення “реальних” і “фактичних” площин, що орієнтують рух і сприйняття, - у сполученні з “реальними” й “фактичними” сходами; а також – на основі “присутності” й “відсутності” решітки колон. Про суто формальний характер композиції свідчить, що “відсутня” колона проходить крізь стелю, покрівлю й підлгу й навіть поділяє навпіл подружнє ліжко. Первинно проріз відкривався просто у гостину на нижнім поверсі. Формальний задум було підкреслено кольоровим вирішенням: так, колони фарбувалися у різні відтінки сірого й білого, щоб продемонструвати різні умови їхнього використання; фальшиві сходи було пофарбовано на червоно - на противагу зеленому кольорові справжніх сходів й на позначення заборони чи дозволу руху. Знову – архітектурний простір як запрошення до витонченої гри за встановленими архітектором правилами.

Дата добавления: 2014-01-11