Поняття, об’єкт, джерела і предмет інформаційної безпеки

Інформаційна безпека є однією із суттєвих складових частин національної безпеки країни, її забезпечення завдяки послідовній реалізації грамотно сформульованої національної інформаційної стратегії в значній мірі сприяла б забезпеченню досягнення успіху при вирішенні задач у політичній, військово-політичній, військовій, соціальній, економічній та інших сферах державної діяльності. Так, проведення в життя вдалої інформаційної політики може суттєво вплинути на розв’язання внутрьошньополітичних, зовнішньополітичних та військових конфліктів.

Інформаційна безпека – а) захищеність інформаційного середовища особистості, суспільства та держави від навмисних і ненавмисних загроз і впливів.

б) стан інформаційної озброєності особистості, суспільства, країни, тобто озброєності їх знаннями, при якому досягається захищеність і реалізація їх життєво-важливих інтересів і гармонічний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх загроз;

в) стан забезпечення завдань національної безпеки на інформаційному рівні, при якому досягається захищеність і реалізація життєво-важливих інтересів, гармонічного розвитку і потреб в інформації особистості, суспільства, країни незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх загроз.

В національному законодавстві є два різні за своєю суттю визначення поняття «інформаційна безпека» (ІБ) – в Законі «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» [4] та в Законі «Про телекомунікації» [6].

У першому законодавче визначення цього поняття ототожнюється з поняттям «інформаційна безпека України», а саме: «Інформаційна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації».

У другому визначення ІБ стосується не так інформаційної безпеки України, як безпеки узагальненої технічної системи, якою є телекомунікаційна мережа («Інформаційна безпека телекомунікаційних мереж – це здатність телекомунікаційних мереж забезпечувати захист від знищення, перекручення, блокування інформації, її несанкціонованого витоку або від порушення встановленого порядку її маршрутизації»).

У Законі «Про інформацію», який є базовим щодо нормативного закріплення інформаційної сфери держави, визначення ІБ немає, а в Законі «Про основи національної безпеки України», який є основним орієнтиром забезпечення безпеки нашої держави, системну сутність ІБ подано як невід'ємну складову національної безпеки України без точного визначення цього поняття. Крім того, в цьому законі замість поняття «інформаційна безпека України» використовується поняття «національна безпека України в інформаційній сфері» [5].

У Законі «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», який є одним із основних для забезпечення інформаційної безпеки держави у сфері інформатизації та телекомунікацій, поняття ІБ також не визначено, хоча широко вжито та визначено в різних відтінках поняття «захист інформації» [2].

Поняття «інформаційна безпека України» широко застосовується в Конституції України та низці інших нормативно-правових актів, підготовлених та затверджених Верховною Радою, Президентом України, Кабінетом Міністрів, центральними органами виконавчої влади. Так, стаття 17 Конституції наголошує, що забезпечення інформаційної безпеки – одна з найважливіших функцій держави, справа всього українського народу [7], а Закон «Про Концепцію Національної програми інформатизації» [3] проголошує, що «інформаційна безпека є невід'ємною частиною політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки». Воєнна доктрина України [10] прямо вказує, що «здійснення заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки» є одним із основних завдань Збройних сил України в мирний час.

У Програмі діяльності уряду від 05.06.2002 р. наголошується, що «ключові завдання уряду: …розвиток і вдосконалення системи гарантування інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки держави, запобігання злочинам у сфері інформаційних технологій», а в Програмі від 12.03.2004 р. – що «пріоритетними завданнями державної інформаційної політики є забезпечення реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформації, розвиток державного інформаційного ресурсу, захист інформаційної безпеки та національних інтересів в інформаційній сфері».

Водночас у жодному документі, затвердженому Кабінетом Міністрів України, роз'яснень щодо поняття ІБ немає, а тому воно хоча й широко застосовується в різних нормативних документах центральних органів виконавчої влади, але без роз'яснень. Так, про ІБ згадується лише в назві відповідного рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення [8], а в нормативно-правових актах Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, створеної на його базі наприкінці 2006 року, державних органів, які забезпечують (забезпечували) в Україні захист інформації, поняття ІБ широко використовується, однак не визначається (наприклад, у Білій книзі Держспецзв'язку).

Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси (у тому числі й інформаційні технології) та інформаційна інфраструктура (як матеріально-технічна основа створення, розповсюдження і використання інформаційних ресурсів), які входять до складу національного інформаційного потенціалу, сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни. У наш час «інформаційний потенціал» стає одним з найважливіших чинників забезпечення національної безпеки наряду з "економічним потенціалом", "військовим потенціалом" тощо.

У сфері інформаційної безпеки знання (в будь-якій формі їх подання) виступають, з одного боку, як об'єкт безпосереднього захисту, а з другого - як фактор забезпечення інтересів людини, суспільства та країни у будь-якій сфері їх життєдіяльності на інформаційному рівні. Під методологічними засадами інформаційної безпеки розуміємо єдність концептуальних, теоретичних і технологічних основ забезпечення на інформаційному рівні безпеки всіх сфер державної і суспільної діяльності (політичної, економічної, соціальної, воєнної, екологічної, духовної та ін.), а також сфер формування, обігу, накопичення і використання інформації (інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичне забезпечення органів державного управління у всіх різновидах діяльності тощо). Предметом методології інформаційної безпеки є дослідження способів, методів, засобів і каналів реалізації загроз національним інтересам на інформаційному рівні та їх своєчасного виявлення, запобігання і нейтралізації.

Завданням заходів з інформаційної безпеки є мінімізація шкоди через неповноту, несвоєчасність або недостовірність інформації чи негативного інформаційного впливу через наслідки функціонування інформаційних технологій, а також несанкціоноване поширення інформації. Саме тому інформаційна безпека передбачає наявність певних державних інститутів і умов існування її суб’єктів, що встановлені міжнародним і вітчизняним законодавством.

Крім цього, інформаційна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення цілісної державної програми відповідно до Конституції та чинного законодавства України і норм міжнародного права шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм, що стосуються національної інформаційної політики України.

Інформаційна безпека передбачає можливість безперешкодної реалізації суспільством і окремими його членами своїх конституційних прав, пов’язаних з можливістю вільного одержання, створення й розповсюдження інформації. Поняття інформаційної безпеки держави слід також розглядати у контексті забезпечення безпечних умов існування інформаційних технологій, які включають питання захисту інформації, як такої інформаційної інфраструктури держави, інформаційного ринку та створення безпечних умов існування і розвитку інформаційних процесів.

Необхідний рівень інформаційної безпеки забезпечується сукупністю політичних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на попередження, виявлення й нейтралізацію тих обставин, факторів і дій, які можуть вчинити збиток чи зашкодити реалізації інформаційних прав, потреб та інтересів країни і її громадян.

Дата добавления: 2014-01-11