Додаткова. 1. Ділова українська мова: Навч

Основна

1. Ділова українська мова: Навч. посіб. – За ред. О.Д. Горбула. – К.: Знання, 2002. – С. 3-10.

2. Довідник з українського правопису / За ред. І.Р. Вихованця. – 5-те вид. – К.: Діал, 2006. – С. 5-70.

3. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: фахове і нефахове спілкування. – Донецьк: ТОВ»ВКФ «БАО», 2011. – С. 4-9.

4. Зарицька І.М., Чикалкіна І.О. Українське ділове мовлення: Практикум. – Донецьк, 1997. – С. 55-59.

5. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – 4-те вид., доп. – Х.: Торсінг, 2003. – С. 15-17.

6. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1998. – С. 5-13, 379-388.

7. Потелло Н.Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навч. посіб. – К.: МАУП, 1999. – С. 95-96.

8. Сербенська О.А. Культура усного мовлення: Практикум. – К.: 2004. – С. 17-18.

9. Український правопис / НАН України, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні; Інститут української мови. — К.: Наук. думка, 2007. – С. 10-86.

10. Шевчук С.В. Ділове мовлення: Модульний курс: Підруч. — К.: Літера, 2003. – С. 8-13.

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991. – 253 с.

2. Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посіб. – К.: АртЕк, 1998. – С. 166-171.

3. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – С. 29-35.

4. Брус М.П. Українське ділове мовлення: Навч. посіб. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – С. 24-129.

5. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – С. 8-32.

6. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Вища шк., 2006. – С. 171-220.

7. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підруч. – К.: Либідь, 1993. – С. 19-35.

Словники

1. Головащук І.С. Словник-довідник з правопису та слововживання. - К., 1989.

2. Головащук І.С. Російсько-український словник сталих словосполучень. - К., 2001.

3. Головащук І.С. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. — К., 1995.

4. Словник-довідник з культури української мови / Д.Гринчишин, А. Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. — К.: Знання, 2006.

5. Словник-довідник труднощів української мови. — К., 1992.

1. Поняття літературної мови

Мова — це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.

Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи слов'янських мов, що входять до індоєвропейської мовної сім'ї.

Державна мова — це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.

Термін «державна мова» з'явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонаціональних державах немає необхідності конституційного закріплення державної мови. У багатонаціональних країнах статус державної закріплюється за мовою більшості населення.

Українська мова мала статус, близький до державного, вже в XIV-першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному й приватному листуванні.

Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Отже, не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова». Національна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову творить народ, тоді як відшліфована її форма — літературна мова — творилась митцями слова.

Літературна мова — це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Унормованість — головна ознака літературної мови.

2. Мовна норма, варіанти норм

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

- орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень),

- акцентуаційні (правильний словесний наголос),

- графічні (передавання звуків на письмі),

- орфографічні (написання слів),

- лексичні (слововживання),

- морфологічні (правильне вживання морфем),

- синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень),

- стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування),

- пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною й соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алф а віт і алфав і т), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, а в Р. в. моста й мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість та якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються в правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Дата добавления: 2014-01-11