Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Ознаки та аспекти культури мовлення

Читайте также:
  1. Аналітична теорія культури К. Юнга
  2. Архітектура у стихії масової культури
  3. Аспекти виміру потужності
  4. Аспекти корупції.
  5. Багатоаспектність культури породила розмаїття підходів до її теоретичного аналізу.
  6. Біологічні ознаки людини
  7. Види проектів та їх основні класифікаційні ознаки
  8. Визначення економічного розміру замовлення
  9. Вимоги до усного ділового мовлення.
  10. Виникнення культури
  11. Вихідні принципи й основні поняття концепції культури
  12. Водночас філософія як особливе явище духовної культури відрізняється від спеціальних наук.



Термін “культура мовлення” має широке і вузьке смислове вживання.

У першому випадку означає вміння використовувати всі способи впливу на слухачів, які пов’язані з мовою і збігаються з поняттям “мовленнєва майстерність”. У другому — це правильність, грамотність мовлення, тобто знання оратором загальноприйнятих норм (правил) літературної мови. Отже, культура мовлення означає наявність у промові вдало застосованих художніх форм і ораторських засобів, щоб зробити мову, за висловлюванням В.Г. Бєлінського, “не лише правильною …, але й виразною, чіткою, оригінальною і цікавою”.

Чудова думка втрачає всю свою цінність, коли вона погано висловлена (Вольтер).

Добре мовлення – це не просто лад слів, а й лад думок і почуттів. Тому, прагнучи до доброго мовлення, треба враховувати як суто мовні його особливості (ступінь оволодіння нормами, які діють у конкретну епоху), так і позамовні (знання законів мислення, практичний досвід). З огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення є:

- правильність;
- точність;
- логічність;
- багатство (різноманітність);
- чистота;
- доречність;
- достатність;
- виразність;
- емоційність.

Звичайно, всі ці ознаки об’єднуються поняттям правильність, бо залежать від того, порушено чи не порушено в мовленні правила організації мовної системи, логіки чи психології, естетики чи етики і т. ін.

Ясність. Арістотель у праці “Риторика” підкреслює, що ясність — головна позитивна якість промови. Ясність слова оратора означає, що воно має бути сприйняте абсолютно так, як його розуміє сам промовець. Краса й образність мови не завжди доречні: не можна, наприклад, хизуватися витонченістю стилю і вдаватися до яскравої образності, говорячи про результати медичного розтину трупа. Але ясність мови потрібна всюди.

Умовою ясності є точність. Оратор завжди має добирати такі слова, за допомогою яких можна було б найточніше висловити думки і почуття. Л.М. Толстой вважав, що мистецтво говорити — уміння щоразу поставити виключно необхідне слово лише на потрібне місце. Хто хоче оволодіти вмінням красномовства, повинен навчитися висловлюватися чітко. У дружній розмові вибору виразів можна, певна річ, приділити увагу не таку вже пильну, однак під час відповідального спілкування точність висловлювань відіграє вельми важливу роль. Про рівень працівників розумової праці можна робити висновки на підставі того, наскільки точно вміють вони висловлюватись.

Під час переговорів, що передують, наприклад, укладанню угоди, формулювання повинні бути винятково точні, бо в даному разі кожне слово має велике значення. Із часів стародавнього Риму існує професія, основне завдання якої — виражати і формулювати думки під час переговорів двох сторін. Це професія юриста, якому, між іншим, належить складати найрізноманітніші види законодавчих директив, угод, договорів тощо. Нефахівцям така точність часто здається зайвою. Проте мова, яку чуємо довкола та якою спілкуємося, нерідко відзначається неточністю, а найголовніше — часто дає підставу по-різному тлумачити виголошене. Отже, основна мета точного формулювання — виключити можливість неоднакового тлумачення змісту.



Один із військових діячів наприкінці минулого сторіччя сказав: “Військовий наказ має бути однозначним. Якщо в ньому припускається подвійне тлумачення, то він обов’язково буде виконаний неправильно”. Наприклад, якщо рота дістала наказ розпочати наступ о 8 год. 30 хв, то можуть виникнути сумніви щодо того, коли саме повинна розпочатися дана військова операція: вранці чи ввечері. І це незважаючи на те, що розподіл доби на 24 години є загальноприйнятим. Висновок, що випливає звідси, є однозначним: висловлюватися треба точно.

Однією з найважливіших ознак досконалості мови є її простота. М. Горький з цього приводу говорив: “Треба, щоб мова була простою, ясною, точною — тоді вона красива і зрозуміла, тоді все, що ви скажете цією мовою, прозвучить сильно й ясно”.

Простота допомагає слухачеві глибше проникнути в сутність явищ, краще запам’ятати почуте, керуватися ним у практичній діяльності. Неодмінною умовою простоти мови є її зрозумілість, дохідливість, відсутність пишномовних загальних фраз. Один адвокат, бажаючи показати свою вченість, самовпевнено дав на суді таке визначення: “Бійка, панове присяжні засідателі, є такий стан, суб’єкт якого, виходячи за межі дозволеного, здійснює вторгнення у сферу об’єктивних прав особи, які охороняє держава, намагаючись порушити цілість фізичних покривів цієї особи повторюваним порушенням таких прав. Якщо одного з цих елементів нема, то ми не маємо юридичної підстави вбачати у взаємній колізії субстанцію бійки”. А.Ф. Коні у своїй промові висміює таке “плетіння словес”. Що таке бійка, всім відомо, але якщо вже потрібно точно визначити дане поняття, то замість довгої формули захисника можна сказати, що бійка є такий стан, в якому одночасно кожен з її учасників завдає ударів і зазнає їх.

Дехто надто полюбляє уживати в розмові іншомовні слова, тим часом, як інші віддають перевагу словам рідної мови. Звичайно, у деяких випадках, наприклад, у розмові співробітників про виробничі справи, немає сенсу навмисно вишукувати слова й вирази рідної мови замість поширених і зрозумілих іншомовних термінів. Проте, якщо хтось починає в колі нефахівців зловживати іншомовними словами та професійними термінами (а таке часом трапляється серед фахівців, захоплених своєю сферою діяльності), співрозмовники його не завжди розуміють. Цій людині варто порадити стати на місце слухачів і уявити їх рівень знань у даній галузі. Чим пояснити таку “любов” до вживання іншомовних слів та наукових термінів у розмові з нефахівцями? Очевидно, причина полягає в бажанні справити враження своєю “науковістю” на інших людей. Їм можна дати пораду, перефразувавши прекрасне англійське прислів’я: “Write to express, not to impress”. У перекладі українською мовою воно звучить так: “Пиши для того, щоб висловитися, а не для того, щоб справити враження”. Ще більше ця настанова стосується усної мови.

До речі, той, хто вживає іншомовні слова або професіоналізми, безумовно, повинен знати їх значення і правильну вимову. Великий подив і навіть обурення викликає частіше за все людина, яка користується іншомовними словами, не знаючи їх значення або правильної вимови.

Чіткою, точною робить мову її чистота. Прагнення до мовленнєвої чистоти, до смислової точності закладається в підвалинах культури. Мова постійно змінюється. У ній з’являються нові слова й мовні звороти, а старі відживають своє і зникають. Деякі нові слова швидко стають “модними”. Але не всі вони прийнятні, бо не відповідають духові рідної мови. Спочатку такі нові слова надають мові більшої виразності, однак потім, поширюючись, перетворюються на банальність. Тому, вживаючи їх, треба бути надто обережними.

Засмічують мову так звані паразитичні слова і словосполучення: “значить”, “звичайно”, “власне”, “власне кажучи”, “от розумієте” та інші штампи, які слід нещадно вилучати, різні “мовні вихиляси”, які належить викорінювати з мовленнєвої практики загалом, а з ораторської — особливо. А такі слова, як “пропісочити”, “витинати номер”, “шурувати”, “змитися”, “газувати” у сполученні з ім’ям людини ображають її гідність.

Коли дитина починає вчитися говорити, її словниковий запас щороку збільшується на певну кількість слів. Доросла людина має словниковий запас, яким володіє пасивно (пасивний словник), тобто знає значення слів, але не вживає їх.

Учені США в результаті досліджень установили, що серед 80 тис. слів, якими люди користувалися під час телефонних розмов, виявилося 2240 основних лексичних одиниць і 5000 різних інших слів. Отже, обсяг словникового запасу, яким людина користується активно, не дуже обширний. Натомість автори високохудожніх творів вживають приблизно 10 тис. слів. Мовознавці вважають, що запас слів, значення яких людина знає, у 5–6 разів перевищує її активний словник. А в деяких мовах загальна кількість слів набагато більша і становить 200–400 тис. слів. Звичайно, точну цифру назвати неможливо, оскільки мова з огляду на різноманітність видів людської діяльності невпинно змінюється і поповнюється новою лексикою.

Кожен із нас також має активний словник певного обсягу. У розмові вибираємо слова з запасу активно вживаних слів. Одні мають малий запас слів, інші — великий. Незвично й неввічливо, наприклад, якщо молода людина говорить на жаргоні своїх одноліток, спілкуючись із дорослими (причому останні не завжди її розуміють). Недоречно також, коли хтось під час дискусії або на зборах вживає різкі, а то навіть і грубі вирази, якими він звик користуватися в оточенні своїх приятелів.

Більшість людей може писати літературною мовою, але в розмові чомусь нею не користується. Можливо, тому, що вони, як правило, пристосовуються до того середовища, в якому перебувають.

Однією з ознак мовної культури оратора є правильність мови. Вона визначається її відповідністю до загальноприйнятих норм мови. Саме тому будь-яке порушення негайно викликає опір аудиторії, принижуючи престиж оратора і його виступу.

В ораторській промові вагомого значення набуває дотримання мовленнєвої норми в трьох напрямах: граматиці, слововживанні, вимові.

 

4. Мовленнєва культура — критерій професійної майстерності фахівця

У сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства мова, що його обслуговує, стала багатшою, поліфункціональною. У зв'язку з цим уміння вести гармонійний діалог у професійній діяльності й досягати успіху в комунікації розглядаються як найважливіші складові професійної компетентності в різних галузях діяльності людини, адже за всієї наочної ерудиції недолік професійно-мовних навичок може стати причиною серйозних професійних помилок, невдач, навіть чинником тривалої власної недооцінки.

Проблемі формування професійного функціонального мовлення як важливому напряму професійної підготовки фахівців у системі вищої освіти присвячено праці Г. Бондаренко, Л. Златів, Н. Костриці, Л. Любашенко, Т. Окуневич, Р. Пентилюк, Т. Симоненко, О. Семеног, Н. Тоцької, В. Юкало, Я. Януш та ін.

Психолого-педагогічні аспекти формування професійної мови висвітлені в працях В. Артемова, І. Зязюна, В. Сластьоніна, З. Смєлкової, В. Шадрикова та ін.

Провідними у визначенні характеристики та взаємодії різних компонентів професійного мовлення стали погляди Л. Виготського, І. Зимньої, І. Зязюна, О. Леонтьєва, Л. Нечипоренко, Г. Сагач, Н. Тарасевич та ін.

Отже, професійна компетентність реалізується через професійні компетенції.

На думку І. Кузьміної, професійна компетенція повинна сприйматися як інтегральна характеристика особи, ключове поняття для характеристики діяльності, що дозволяє фахівцеві найпродуктивніше реалізовувати себе в конкретних видах трудової діяльності, забезпечуючи стійкий ефективний характер праці, визначаючи потребу і здатність постійного самопросування, саморозвитку, самоосвіти особи [2]. Отже, зміст і структура професійних компетенцій визначається змістом і структурою професійної діяльності фахівця.

Вимоги до професійно-особових компетенцій, які повинні бути сформовані в сучасних фахівців різних галузей, у зв'язку зі вступом до Болонський процесу широко аналізуються на різних рівнях.

І. Зимова, вивчаючи професійні компетенції, розділяє їх на такі: 1) прості, які формуються на основі знань, умінь, здібностей і реалізуються в певних видах діяльності, і 2) ключові компетенції, які виявляються в усіх видах діяльності, в усіх відношеннях зі світом і відображають духовний світ і сенс діяльності особи.

Дослідники визначили такі особові якості, які забезпечують максимальну професійну реалізацію менеджера: упевненість, емоційна стабільність, креатівность, амбітність, заповзятливість, комунікабельність.

Д. Цодикова визначила ключові компетенції менеджерів XXI століття, серед яких такі: 1) стратегічні, 2) соціальні, 3) функціональні, 4) управлінські, 5) професійні.

В. Черевко стверджує, що професія менеджера вимагає поєднання загальної та професійної компетентності, що вимагає формування особово-професійної комунікативної компетентності: розуміння комунікативної ситуації, уміння реалізувати комунікативні дії в поведінці, облік досвіду попереднього зворотному зв'язку, усвідомлення себе в професійно-значущій ситуації, оволодіння індивідуальними прийомами ділового спілкування в професійній ситуації.

На думку Л. Мацько, у формуванні фахівців особливу увагу необхідно приділити вивченню проблеми розвитку професійно-мовної компетенції, оскільки уміння спілкуватися на мові професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися не тільки на виробництві, але й у безпосередніх ділових контактах з колегами. Найвищим рівнем формування особи і проявом її мовної культури вважається "рівень володіння професійної метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстоутворення) і рівень мовного іміджу соціальних ролей (політика, державного діяча, керівника, ученого та ін.)".

У сучасній науці виділяють наступні компетенції в області спілкування:

- мовна компетенція – оволодіння всіма видами мовної діяльності й основами культури усної та письмової мови, базовими уміннями і навиками використання мови в життєво важливих для даної особи ситуаціях спілкування;

- соціокультурна компетенція – оволодіння одиницями мови з національно-культурним компонентом значення та відповідним мовним етикетом.

Вказані компетенції забезпечують людську здібність до використання мови як засоби спілкування в різних сферах і ситуаціях.

Професійна діяльність менеджерів туризму здійснюється не тільки на рідній, але й частково декількома іноземними мовами. Застосовуючи термін компетенція до вивчення іноземної мови, що характеризує певний рівень володіння мовою, лінгводидактикою до мовної і мовної компетенції додають ще і комунікативну. Компетентний з іноземної мови (за М. Хомським: той, що розмовляє / те, що слухає) повинен: а) створювати пропозиції / розуміти мову; б) мати думку про сказане, тобто бачити формальний збіг / різницю в значеннях двох пропозицій.

Вітчизняна лінгводидактика оперує такими поняттями, як мовна і комунікативна компетенції, часто не розмежовувавши їх, оскільки мовна компетенція включає чотири види комунікації: аудіювання, говоріння, читання й писання. Отже, мовна компетенція входить до складу комунікативної і означає володіння способами формування та формулювання думок за допомогою мови й уміння користуватися такими способами в процесі сприйняття й оволодіння мовою.

Володіти комунікативною компетенцією означає в умовах прямого або опосередкованого контакту успішно вирішувати завдання взаєморозуміння та взаємодії з носіями іноземної мови, якою спілкуються відповідно до норм і традицій культури цієї мови.

В основі формування комунікативної компетенції майбутніх менеджерів туризму лежить мовна діяльність, що є одночасно метою, змістом, формою і засобом навчання. Вона має певну структуру, до якої входять такі компоненти усномовного спілкування, як ситуація, роль, позиція, співпраця, вид і сфера професійно орієнтованої комунікації. Така мовна діяльність визначає і кінцевий результат навчання - сформовану професійно-мовну компетенцію.

Під професійно-мовною компетенцією менеджера туризму розуміємо таку ключову компетенцію, яка забезпечує уміння адекватно, доречно і практично користуватися мовою в конкретних професійно-комунікативних ситуаціях згідно функціональним обов'язкам. Основними функціями менеджерської діяльності є управлінська й комунікативна, що реалізуються з урахуванням знань мовців і національно-культурних традицій, правил мовного етикету в таких видах професійної мовної діяльності, як говоріння, аудіювання, писання і читання.

Успіх майбутнього менеджера туризму повною мірою залежить від рівня його професійної підготовки.

До основних понять, що визначають мету і результат професійної освіти, належать: компетентність (І. Батракова, В. Воронцова, В. Гайворонськая); майстерність (Н. Абішкіна, І. Зязюн, В. Орлов, В. Сластьонін); творчість (О. Кульчицька, Н. Родіонова); особові характеристики готовності до професійної діяльності (Р. Гуревич, Є. Лузик, О. Піхота, Р. Сергєєв) і професіоналізм (Я. Кміт, В. Михайлівський, П. Корчемний, Н. Нічкало).

Професійна майстерність припускає здатність ефективно здійснювати відповідну діяльність і забезпечується взаємозв'язком між професійно важливими знаннями і досвідом менеджера, набутими управлінськими і творчими здібностями, а також характеризується такими якостями особи як комунікабельність, кмітливість, креативність, уміння вести діалог із партнерами, дотримуючись норм культурної, ділової та мовної етики.

Варто відзначити також, що результатом професійної підготовки, паралельно з якою відбувається формування професійно-мовної компетенції, є становлення особових якостей професіонала.

Отже, професіоналізм фахівців в області туризму є якістю, результатом діяльності особи, активною складовою спілкування, що допомагає взаємопізнанню, розвитку взаєморозуміння і встановленню культурно-економічних зв'язків між народами.

Для досягнення професіоналізму в професійно-мовній діяльності менеджера туризму необхідно впродовж навчання у ВНЗ формувати професійно важливі якості особи.

Розвиток особи майбутнього фахівця і формування його психічної готовності до професійної діяльності передбачає і становлення професіонала.

Отже, особові якості працівника значно впливають на процес і результати професійної діяльності, а з іншого боку, саме формування людської особи значною мірою відбувається в процесі професійної діяльності і під її впливом.

Підтвердженням цього висновку є дослідження, здійснені Л. Корнєєвою, С. Фірсовою, Б. Ананьєвим, завдяки чому було встановлено, що сформовані професійно важливі якості особи можуть значно впливати на:

- успішність, надійність та інші об'єктивні показники професійної діяльності. Така закономірність справедлива для найрізноманітніших видів діяльності типу "людина-людина";

- швидкість отримання професійної майстерності та якість підготовки;

- задоволеність працею;

- потенціал оптимізації професійної діяльності.

Спрямованість особи, що виявляється у вигляді її переконань, світогляду, ідеалів, прагнення, інтересу, можна позначити як мотивацію до подальшої професійної діяльності.

Визначимо сукупність мотивів професійної діяльності майбутніх менеджерів туризму. Для цього розглянемо базовий компонент мотивації діяльності людини як основу для формування мотиваційної сфери майбутніх фахівців.

О. Лєонтьєв визначив такі види безумовно-рефлекторних мотивів діяльності людини: дослідницький (орієнтування), інстинкт навчання, інстинкт наслідування (імітація), інстинкт домінування та ієрархії, інстинкт безпеки та виживання. Перші три види базових мотивів визначають групу професійно-пізнавальних мотивів, четвертий – соціальних мотивів, п'ятий вид – біологічних мотивів. Для професійної підготовки майбутніх фахівців основну роль відіграють професійно-пізнавальні і соціальні мотиви.

Таким чином, рівень професійно-мовної компетенції майбутніх менеджерів туризму безпосередньо визначає і рівень їх професіоналізму, а показниками сформованості професійно-мовної компетенції є:

- наявність теоретичних знань з основних функціональних обов'язків менеджера туризму в управлінській і комунікативній діяльності;

- володіння професійною метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстоутворення);

- уміння адекватно, доречно і практично користуватися мовою в конкретних професійно-комунікативних ситуаціях відповідно до функціональних обов'язків із урахуванням таких компонентів усномовного спілкування, як ситуація, роль, позиція, співтовариство, вид і сфера професійно орієнтованої комунікації і особового стану мовців, національно-культурних традицій, правил мовного етикету в таких видах професійної мовної діяльності, як говоріння, аудіювання, писання і читання;

- володіння такими професійними якостями особи, як комунікабельність, кмітливість, креативність, уміння вести діалог із партнерами, дотримуючись норм культурної, ділової і мовної етики;

- сформованість позитивних базових мотивів для подальшої професійної діяльності.

Професійна діяльність, що виражається якісним рівнем мовної діяльності, визначає загальний високий рівень сформованості професіонала.

 

5. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури

Однією з проблем розвитку сучасного суспільства можна вважати значне зниження рівня мовної культури. На даний час стало модним посилено наповнювати мову вульгаризмами, намагатися узаконити застосування ненормативної лексики, без розбору використовувати запозичення, регулярно демонструвати в засобах масової інформації стилістичну недбалість. Таким чином, актуальним є формування в того, хто навчається, високого рівня мовної культури на основі осмисленого ставлення до мови як духовної скарбниці нації.

Мовна культура виявляється в трьох взаємопов'язаних аспектах.

Перший – нормативний. Охорона норм літературної мови є справою національної важливості, оскільки літературна мова - один із чинників (разом із єдністю території і господарського життя), що об'єднуюють націю в єдине ціле.

Другий аспект – комунікативний. Деколи текст, в якому бездоганно дотримані всі норми, не виконує поставленого завдання. Річ у тім, що в кожній конкретній ситуації спілкування з усіх мовних засобів необхідно вибрати такі, які з максимальною повнотою й ефективністю виконають поставлене комунікативне завдання. Розвиток комунікативного аспекту культури мови можливо тільки у вільній мовній діяльності, будь-яка диктатура і творчість несумісні.

Третій аспект культури мови – етичний. У кожному суспільстві існують загальноприйняті норми поведінки, які в рамках культури мови визначаються як мовний етикет. Вже стародавні риторики наголошували на тісному зв'язку мови з її змістом і саме останньому віддавали пріоритет при оцінці вислову.

Перший і головний критерій гарної мови – етичний: мова повинна бути правдивою, а цілі комуніканта благородними.

Змістовність і правдивість вислову – важливі позалінгвістичні чинники ефективності спілкування. Решта критеріїв оцінки рівня мовної культури має безпосереднє відношення до мови: культурна і грамотна мова – це мова правильна (нормована), точна, логічна, доречна, чиста, виразна, багата.

Виходячи з даних аспектів культури мови, можна сформулювати декілька правил, які будуть прийняті основою процесу спілкування.

· Мова повинна бути грамотною і правильною, тоді вона буде зрозуміла для слухача.

· Мова того, хто говорить, повинна бути правдивою і щирою, такою, що не порушує загальноприйняті норми поведінки а моралі.

· У процесі спілкування необхідно дотримуватись культури слухання.

Дані правила повинні бути усвідомлені й прийняті всіма учасниками спілкування, оскільки їх виконання забезпечить ефективність спілкування. Центральним поняттям спілкування стає “мовний вчинок”. Тим самим, по-перше, підкреслюється особиста відповідальність мовця за своє слово; по-друге, пріоритетною виявляється спонтанна “вигадливість” мови (відтворення готової мови тут бути не може).

 

6. Культура мовлення під час дискусії

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це, у першу чергу, стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань, вміння висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двозначного трактування своїх висловлювань і позицій. Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

Не можна в жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони учасників, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

Д/З:

1. Конспект лекції вивчити.

2. СРС № 2: опрацювати текст виступу Л. Костенко.

 





Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 3924; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.225.20.73
Генерация страницы за: 0.013 сек.