Регулювання МЕД суб’єктів міжнародного права

Цілями регулювання МЕД є:

- забезпечення зовнішніх умов, які сприяють розвитку світової економіки;

- вирішення глобальних проблем;

- надання допомоги країнам, що розвиваються, тощо.

Регулювання МЕД суб’єктів міжнародного права здійснююється за допомогою міжнародних нормативно-правових актів, які мають:

- обов’язковий характер;

- рекомендаційний характер.

Обов’язковий характер мають міжнародні договори:

- багатосторонні

- двосторонні.

І. Багатосторонні договори мають найбільше значення для забезпечення сталого розвитку міжнародних економічних відносин.

Категорії багатосторонніх договорів, які регулюють МЕД:

1) міжнародні договори в різних сферах.

ГАТТ – універсальний міжнародний договір у сфері торгівлі. З 1994 р. він разом з низкою доповнень (ГАТТ-1994) увійшов у Марракешський пакет угод 1994 р., який включає: Протокол до статті VI ГАТТ («Антидемпінговий кодекс»), Угоду про сільське господарство, Угоду про текстиль і одяг.

Багатосторонні акти Марракешського пакету (згодом угоди, укладені під егідою СОТ) складають правову систему СОТ («право СОТ»), в т.ч.: Угода про торгівлю послугами (ГАТС), Взаєморозуміння (Understanding) про правила і процедури врегулювання суперечок, Угода про торговельні аспекти інтелектуальної власності (ТРІПС), Угода про торговельні аспекти інвестиційних заходів (ТРІМС), Угода (Четвертий Протокол до ГАТС) про лібералізацію торгівлі основними послугами в області далекого зв'язку (телекомунікацій); Угода про лібералізацію торгівлі фінансовими послугами (чотири додатки до ГАТС, а також П'ятий протокол до ГАТС 1997 р.), Домовленості про лібералізацію електронної торгівлі, досягнуті після підписання Марракешських документів, та ін.

Цей комплекс документів регулює торговельні взаємини не лише країн-членів СОТ, але опосередковано і країн, що не є членами СОТ

2) установчі документи (статути) міжурядових економічних та інших організацій:

- Статут ООН (розділ IX «Міжнародне економічне і соціальне співробітництво» і розділ X «Економічна і соціальна рада»),

- Угоди про створення СОТ, МВФ, МБРР тощо;

- Угода 1991 р. і Статут 1993 р. Співдружності незалежних держав.

3) багатосторонні договори, конвенції та інші акти, присвячені міжнародно-правовому забезпеченню транскордонних приватноправових інтересів, як у сфері торговельного обороту (щодо уніфікації для держав-учасників їх національного приватноправового регулювання і які входять до складу міжнародного торгового права), так і в частині захисту прав власності:

- Венська конвенція ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів;

- Гаазька конвенція 1986 р. про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (так звана «Конвенція про міжнародне приватне право»);

-Оттавської конвенції 1988 р. «Про міжнародний фінансовий лізинг» і «Про міжнародний фінансовий факторинг»,

-Конвенція ООН 1974 р. про морське перевезення вантажів («Гамбурзькі правила»);

-Конвенція 1956 р. про договор про міжнародне дорожнє перевезення вантажів;

-Віденська конвенція 1991 р. про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі;

-Вашингтонська конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами;

-Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій;

- багатостороння Угода країн СНД 1994 р. про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності тощо.

Рекомендаційний характер мають рішення (рекомендації, постанови) міжнародних організацій та конференцій. Ці норми з точки зору міжнародного права не тільки рекомендують, а й забезпечують правомірність дій (бездіяльності) держави.

Наприклад, Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. прийняла Женевські принципи, в яких, зокрема, містилася рекомендація про надання країнам, що розвиваються, преференційних митних пільг (знижок з митного тарифу), що було вилученням принципу найбільшого сприяння. Такі пільги були б неправомірні за відсутності відповідної рекомендаційної норми.

Найбільша кількість рекомендацій з питань міжнародного економічного співробітництва та МЕД приймається органами ООН, а також організаціями, що входять до системи ООН (ЮНКТАД, ЮНІДО та ін.)

Рішення міждержавних економічних конференцій - заключні акти (особливий різновид багатосторонніх договорів) можуть мати і рекомендаційну, і обов'язкову юридичну силу.

Для розвитку МЕД значення мають рішення міждержавних економічних конференцій:

- Женевська конференції ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. - заключний акт - Принципи, що визначають міжнародні торговельні відносини і торговельну політику, які сприяють розвитку,

- розділ «Співробітництво у галузі економіки, науки і техніки і навколишнього середовища» Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р.,

- розділ «Економічне співробітництво» в Паризькій хартії для нової Європи, прийнятої на саміті у рамках ОБСЄ в 1990 р.

Всі міжнародні економічні організації приймають нормативно-правові акти, які регулюють МЕД, що мають локальний характер - поширюються тільки на держав-членів цієї організації, а також на її органи та її посадових осіб (персонал).

Деякі міжнародні організації мають судові арбітражні органи (Міжнародний суд ООН; Процедура врегулювання суперечок у СОТ; Суд ЄС; Економічний суд СНД та ін.), які вирішують спори, що виникають між її членами, з використанням «внутрішнього права» організації, що грунтується на її актах та рішеннях. Правова зобов'язуюча сила рішень міжнародних організацій може варіюватися від рішень морально-політичного характеру (наприклад, багато положень резолюцій органів ООН) до рішень юридично обов'язкових (Рада Безпеки ООН).

Рішення, які приймають неформальні організації, неофіціальні форуми президентів, глав урядів окоремих країн світу. Багаторічна практика самітів «Великої вісімки» свідчить про те, що його учасники, незважаючи на вільну форму домовленостей, змушені дотримуватися прийнятих рішень та рекомендацій в силу розуміння впливу змін в політиці однієї країни на економіку інших країн.

ІІ. Двосторонні договори, які пов’язані з МЕД, поділяються на дві категорії:

а) двосторонні договори загального, рамкового політичного характеру (про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу), які поряд з основними політичними обов’язками сторін закріплюють обов’язки щодо розширення економічного співробітництва, сприяння торгівлі, інвестуванню, розвитку науково-технічних зв’язків;

б) двосторонні договори, які націлено на розвиток окремих напрямів МЕД:

- торговельні договори (ціль - закріплення виду торгово-економічного режиму у взаємних відносинах держав та їхніх фізичних і юридичних осіб (режим найбільшого сприяння, національний режим, преференційний, недискримінації, взаємної вигоди));

- договори щодо торговельно-економічного співробітництва, які визначають конкретні області і форми співпраці: будівництво та реконструкція промислових об'єктів; виробництво і постачання устаткування та інших товарів; купівля та продаж патентів і ліцензій; спільне підприємництво тощо; Україною була укладена угода з ЄС про торгівлю текстильною продукцією, про торгівлю деякими сталеливарними виробами з Європейсь­ким співтовариством з вугілля та сталі.

- договори щодо виробничого співробітництва, включаючи спеціалізацію і кооперування виробництва та коопераційні поставки;

- договори щодо міжнародних валютних розрахунків. У більшості віпадків здійснюється об'єднання торговельних та валютно-фінансових умов в угодах, що іменуються угодами або про товарооборот, або про товарооборот і платежі. Однак існують і спеціальні міжнародні платіжні догоди;

- договори щодо науково-технічного сприяння, що грунтуються на комерційних умовах і які включають, зокрема, передачу виробничого досвіду («ноу-хау»), прав використання (на основі ліцензій) винаходів, навчання кадрів тощо;

- клірингові угоди, які передбачають взаємне зарахування надходжень і витрат у зустрічних торговельних, економічних операціях, причому або без погашення сальдо у валюті (погашення поставками товарів і послуг), або з погашенням на певних умовах сальдо у вільно конвертованій валюті. Використовуються зазвичай державами, які застосовують неконвертовану валюту;

- договори щодо кредітування. Перший тип договорів передбачає надання однією державою іншій ресурсів в грошовій, товарній, змішаній формах зі зустрічними забовязаннями погашення кредитів. Другий тип - цільовий умовний кредит передбачає закупівлю у держави-кредитора визначеного переліку товарів. Подібні кредити в багатьох випадках зв'язуються з наданням державі-кредитору торговельних пільг (митних, контингентних та ін.), прав контролю (допуск інспекторів, надання статистичної та іншої інформації тощо). Це відноситься і до фінансування держав міжнародними організаціями. Фінансування держав іноземними приватними банками здійснюється на базі приватноправових угод;

Наприклад, що Україна уклала договори та угоди про надання фінансової допо­моги з такими організаціями, як МВФ, МБРР та ЄБРР.

- договори щодо товарообігу (щодо взаємних поставок товарів), які дозволяють забезпечити контроль держави над торговельними потоками. У договорах визначаються взаємні контингенти (квоти) експортних та імпортних поставок товарів у фізичних вартісних показниках. Сторони приймають забов’язання або забезпечити відповідні поставки і закупівлі в рамках контингентів, або видавати експортні та імпортні ліцензії, якщо такі застосовуються, а також сприяти і не перешкоджати поставкам і закупівлям товарів, що контингентуються. Подібні договори вміщують такоже клірингові умови розрахунків;

- договори щодо стимулювання та захисту прав інвесторів. Викликані до життя вони були поєднанням інтересів як країн-експортерів капіталу, які потребували в договірному забезпеченні безпеки експортованих капіталів від всіляких «некомерційних» ризиків, так і країн-імпортерів, що зазнають потребу в залученні іноземного капіталу для інтенсифікації розвитку своєї економіки. Основою цих угод є захист іноземного капіталу від всіляких «некомерційних» ризиків (експропріацій, націоналізацій, народних хвилювань і т.п.), вільне повернення інвестиційного капіталу, а також вивезення виручки від його експлуатації, причому держава-імпортер приймає на себе суброгаційні зобов'язання відшкодування збитків по компенсації виплачених страховиками збитків інвесторів від «некомерційних» ризиків;

- договори щодо уникнення подвійного оподаткування. Поява їх збігається за часом з широкою практикою транскордонної ділової активності, коли зареєстрована юридична/фізична особа проживає в одній країні, а доходи від своєї ділової активності отримує в іншій країні/має в іншій країні нерухомість. Сенс відповідних угод полягає у визначенні країни (зазвичай на підставі постійного місцеперебування, реєстрації особи, місцезнаходження майна), де повинен сплачуватися податок;

- договори щодо умов постачання товарів (наприклад, Угода 1992 р. про Загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД).

Важливим видом угод між державами та МО є угоди щодо надання техніч­ної допомоги. Угода між Урядом Австралійської співдружності та Продовольчою і сільськогосподарською органі­зацією ООН про надання технічної допомоги урядам тропічних та напівтропічних регіонів у формі стажування фахівців з вивчен­ня евкаліптів. Специфіку має правове оформлення надання технічної до­помоги, наприклад, Україні від міжнародних організацій, якщо зна­чна частина такої допомоги надається за рахунок фінансових кош­тів, отриманих від цих організацій. Зазначені угоди включають: положення щодо обсягів та порядку надання фінансових коштів, безпосередньо опис технічної допомоги, яка нада­ється за рахунок цих коштів. У ряді випадків укладаються так звані Рамкові угоди. Україною була укладена Рамкова угода щодо грантів технічної допомоги МБРР, яка встановлює загальні умови надання коштів на техніч­ну допомогу за періодичними зверненнями держави.

Дата добавления: 2014-01-11