Конфлікціонізм

Головною альтернативою функціоналізму у аналізі основних структур суспільства є конфлікціонізм.

В той час, коли функціоналісти розглядають конфлікт як дещо ненормальне, як ознаку розладу у суспільстві, конфлікціоністи, навпаки, розглядають конфлікт як цілком нормальний і невід'ємний елемент соціального життя, а саме як головне джерело суспільного розвитку.

З точки зору конфлікціонізму, суспільство постійно знаходиться у стані змін, а джерелом цих змін є конфлікт.

Там, де функціоналісти знаходять у суспільстві взаємозалежність і єдність, конфлікціоністи знаходять боротьбу різних соціальних груп за владу, багатство або престиж. А те, що функціоналісти називають „контролюванням” конфліктів, конфлікціоністи розглядають як здатність однієї соціальної групи підкорити на якийсь час своїх суперників.

Наприклад, функціоналісти вважають цивільне право засобом зміцнення соціальної інтеграції в суспільстві. Конфлікціоністи ж розглядають цивільне право, як засіб встановлення та підтримання такого порядку, при якому одні соціальні групи мають можливість здобувати для себе вигоду за рахунок інших груп.

Наочний приклад протилежності функціоналістського і конфлікціоністського підходів - це та різниця між картинами соціального життя аеропорту, які дають ці два підходи. Функціоналістський підхід показує, яким чином різні служби аеропорту забезпечують його роботу. Конфлікціоністський же підхід виявляє суперництво між різними групами працівників та адміністрацією, а також намагання кожної з груп покращити своє становище.

Конфлікціоністи, наприклад, показують, що диспетчери повітряного руху домагаються збільшення штату диспетчерів та додаткового дорогого обладнання; що пілоти, з іншого боку, постійно намагаються ускладнити входження до їх професійної групи, для того, щоб зберегти свою високу зарплату; що вантажники, мийники, інший допоміжний персонал належать до войовничих профспілок; і що всі ці групи конфліктують з адміністрацією авіаліній та терміналів аеропорту, яка намагається знизити витрати та збільшити прибутки. Таким чином, основну увагу конфлікціоністи приділяють змінам у балансі сил суперницьких груп, а не їх взаємозалежності та співпраці.

Ця загальна конфлікціоністська орієнтація базується в основному на трьох взаємопов'язаних припущеннях.

Перше полягає в тому, що люди мають сукупність основних „інтересів”, і що предмети цих інтересів завжди є дефіцитними, такими, попит на які перевищує пропозицію. До предметів цих інтересів найчастіше відносять владу, багатство і престиж.

Друге і центральне з основних припущень конфлікціонізму - це припущення про особливе значення влади як стрижня суспільних відносин.

Конфлікціоністи розглядають владу як дещо, доступне тільки небагатьом членам суспільства, і що поділяється між ними дуже нерівномірно. І тому, з точки зору конфлікціоністів, влада, по-перше, є джерелом конфлікту, і, по-друге, базується на насильстві.

Цей висновок орієнтує конфлікціоністів на аналіз розподілу у суспільстві таких ресурсів, які дають тим, хто ними володіє, ту чи іншу владу.

Наприклад, конфлікціоністи вважають те, що відбулося з американськими аборигенами, було неминучим, тому що білі поселенці були численнішими, багатшими і мали досконалішу зброю. За такого співвідношення ресурсів білі поселенці, з точки зору конфлікціоністів, були просто приречені на те, щоб захопити землі і надра індіанців і мало що дати їм натомість. З позицій конфлікціонізму дивно не те, що релігійні та моральні переконання білих поселенців їх не зупинили, а те, що індіанці не були знищені повністю.

Третє з основних припущень конфлікціонізму полягає в тому, що цінності та ідеї розглядаються не як засоби солідаризації усього суспільства, а як знаряддя певних соціальних груп досягнення своїх власних, групових цілей.

З точки зору конфлікціоністів, консенсус стосовно цінностей суспільства є функцією. Вони вважають, що можновладці примушують решту населення до поступливості і згоди. У більшості випадків конфлікціоністи характеризують ідеї як відображення групових інтересів. Особливо це стосується ідей економічних, політичних та правових.

Дві течі ї у конфлікціонізму: „критична” та „аналітична”

Окреслені вище основні елементи конфлікціоністських теорій є загальними практично для усіх їх прибічників. В той же час серед конфлікціоністських концепцій вирізняються дві досить різні традиції.

Найбільш суттєві відмінності цих традицій полягають у двох аспектах: по-перше, у їх уявленнях про суспільні науки, по-друге, в їх поглядах, щодо можливості або неможливості викорінення соціальних конфліктів. Детальніше це можна охарактеризувати таким чином. Представники критичної течії у конфлікціонізмі вважають, що у кожного спеціаліста у галузі суспільних наук є моральний обов'язок займатися критикою суспільства. Одночасно вони вважають, що у суспільних науках неможливо відокремити аналітичні судження від оцінкових суджень або факти від цінностей. Крім того, теоретики цього напрямку переважно поділяють ту точку зору, що може виникнути суспільство, у якому вже не буде існувати підґрунтя для соціальних конфліктів. Через це прихильників критичного напрямку нерідко називають утопістами.

Представники другої течії у конфлікціонізмі, навпаки, вважають конфлікт невід'ємною та постійною властивістю суспільного життя. Вони також відкидають ідею про те, що висновки суспільних наук завжди ціннісно навантажені. Прибічники цієї течії у конфлікціонізмі спрямовують свої зусилля на побудову суспільних наук за тими самими канонами об'єктивності, за якими функціонують природничі науки. Цю течію у конфлікціонізмі найчастіше називають аналітичною.

Спеціалісти з історії соціології, що досліджують походження сучасних теоретичних концепцій, відзначають, що перша, критична, течія у конфлікціонізмі має своїм джерелом праці Карла Маркса. До цієї течії найчастіше відносять сучасний західний марксизм, теорії франкфуртської школи та праці американського соціолога Райта Міллза.

До представників другої течії у конфлікціонізмі, аналітичної, найчастіше зараховують таких відомих соціологів як німець Ральф Дарендорф, та американці Льюїс Козер і Рендел Коллінз. Історики соціології вважають, що вплив Маркса на цю течію також безсумнівний, але найбільший вплив на неї мали праці Макса Вебера.

Дата добавления: 2014-01-11