Факторингові операції

Факторинг – це надання позичальником банку права отримання платежу за платіжними дорученнями за поставлений товар, виконані роботи, надані послуги, згідно з договором (угодою). Іншими словами, факторинг – це:

1) стягнення (iнкасування) дебiторської заборгованостi покупця;

2) надання йому короткострокового кредиту;

3) звільнення його від кредитних ризиків при операціях.

Факторингові операції з’явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності та зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

Ринок факторингових послуг має досить коротку історію розвитку. Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х pp. XX ст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності у США в 1963 р. З часом факторингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог:

-· наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

-· ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;

-· інкасування його заборгованості;

-· страхування постачальника від кредитного ризику.

Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, як правило, тісно пов’язані із банками або є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями. Факторингові операції застосовуються в Україні з грудня 1989р. і здійснюються комерційними банками.

Головна мета факторингового обслуговування – інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів, тобто отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Ця послуга може надаватися фактором клієнту:

− без фінансування – клієнт факторингової компанії (банку), відвантаживши продукцію, пред'являє рахунки своєму покупцю через фактора, завдання якого одержати на користь клієнта платіж у строки згідно із господарським договором {зазвичай – 30–120 днів);

− з фінансуванням – факторингова компанія купує рахунки-фактури у клієнта на умовах негайної оплати 80–90% вартості від вантаження, тобто авансує обіговий капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур).

Отримання такої послуги найповніше відповідає потребам підприємств, оскільки дозволяє їм через посередництво фактора перетворити продаж з відстрочкою платежу на продаж з негайною оплатою і в результаті пришвидшити рух свого капіталу.

Факторинг здійснюється наступним чином. Банк отримує у господарюючого суб’єкта-продавця право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) i протягом 2-3 днів перераховує господарюючому суб’єкту 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію на час її пред’явлення. Після одержання платежу за цими рахунками від покупців банк перераховує господарюючому суб’єкту суми рахунків 30-10% за мінусом процентів i комісійних винагород. Вартість фактичного обслуговування залежить від виду послуг, фінансового становища, клієнта тощо.

При визначенні оплати за факторинг слід виходити з прийнятого сторонами процента за кредит i середнього терміну перебування коштів у розрахунках з процентами. При розміщенні документа продавця в картотеку покупця вся сума пені також є доходом факторингу.

Існують різні види факторингових операцій:

· відкриті (конвенційні)

· закриті (конфіденційні),

· з правом регресу

· без права регресу.

При відкритому факторингу постачальник ставить до відома боржників про участь банку (фактор-фірми), і всі платежі направляються на адресу банку. Цей вид факторингу є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції.

При закритому – боржники не повідомлені про посередництво банку. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Факторинг з правом регресу означає, що банк має право зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, тобто постачальник несе кредитний ризик. Угода без права регресу в світовій практиці укладається досить рідко, так як вважається, що вона виправдана лише в тому випадку, коли можливість появи суперечливих моментів або настання неплатоспроможності платника зведена до мінімуму. Від виду операції залежить ступінь ризику, яка визначає і вартість операції (комісійну винагороду банку).

Розрізняють такі форми факторингу, який надається банком:

− за методами надання, який, у свою чергу, поділяється на: разовий; відповідно до відкритої кредитної лінії; резервний (гарантований) із заздалегідь обумовленою датою надання, або ж з наданням у міру виникнення потреби;

− за способом виплати відсотків: відсотки виплачуються в разі закінчення строку користування факторингом; виплачуються по закінченні обумовленого періоду (місяця, кварталу, півріччя, року).

Факторинговому обслуговуванню не підлягають підприємства:

− з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких виражається невеликою сумою;

− які займаються виробництвом нестандартної або вузькоспеціалізованої продукції;

− будівельні та інші фірми, які працюють із субпідрядниками;

− які реалізують свою продукцію на умовах післяпродажного обслуговування і практикують компенсаційні (бартерні) угоди;

− які укладають із своїми клієнтами довгострокові контракти і виставляють свої рахунки після завершення певних етапів роботи чи до здійснення поставок (авансовий платіж).

Факторингові операції також не проводяться за борговими зобов'язаннями фізичних осіб, філій або відділень підприємства. Подібні обмеження пов'язані з тим, що в наведених випадках факторинговій компанії (банку) надто складно оцінити кредитний ризик, а також невигідно брати на себе підвищений обсяг робіт і додатковий ризик, який виникає при перевідступленні таких вимог оплата яких може не проводитися в строк через невиконання постачальниками своїх договірних зобов'язань.

Плата за факторингові послуги складається з:

- плати за управління дебіторською заборгованістю (0,1–1% річного обороту клієнта);

- плати за кредитні операції (розмір процента за кредит установлюється на рівні ринкової процентної ставки за короткостроковими кредитами, збільшеної на 2–4% для компенсації ризику неповернення)

- комісійної винагороди за обслуговування (0,5–3% від суми заборгованості (куплених розрахункових документів)).

Переваги факторингу для клієнта:

· зменшення кредитного платіжного ризику,

· своєчасна інкасація дебіторської заборгованості,

· можливість планувати платіжний оборот,

· прискорення оборотності оборотного капіталу,

· покращання кредитоспроможності.

Крім того, банки (фактор-фірми) надають своїм клієнтам додаткові послуги.

Недоліком факторингу для клієнта є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом унаслідок високого рівня оподаткування факторингових операцій і підвищеного рівня ризику цих операцій в Україні

Переваги факторингу для банку:

o розширення сфери їх діяльності;

o залучення нових клієнтів

o диверсифікації джерела доходів

Недоліком факторингу для комерційного ба нку є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільності економіки, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу в цій сфері. Всі ці фактори змушують банки підвищувати плату за здійснення факторингових операцій. З метою мінімізації ризику комерційні банки лімітують кредитну заборгованість постачальників, страхують окремі угоди тощо.

Дата добавления: 2014-01-11