Поняття та класифікація суб’єктів фінансового права

План

Тема: Суб’єкти фінансового права України.

НЕ 1.9.

1. Поняття та класифікація суб’єктів фінансового права.

2. Держава як суб’єкт фінансового права.

3. Громадянське суспільство як суб’єкт фінансового права.

4. Територіальна громада та органи місцевого самоврядування як суб’єкти фінансового права.

5. Фізичні та юридичні особи як суб’єкти фінансового права.

6. Гарантії реалізації прав суб‘єктів фінансових правовідносин: поняття і види.

7. Захист прав суб’єктів фінансових правовідносин.

Використана методична та навчальна література

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 1997. – Ст. 92.

2. Бюджетний кодекс України від від 8 липня 2010 року N 2456-VI // http://zakon.rada.gov.ua

3. Податковий кодекс України 1. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 92. – том 1. – ст. 3248. Із змінами і допов.

4. Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р. // http://zakon.rada.gov.ua

5. Фінансове право України: Навч. посібник / Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін. За ред. Л. К. Воронової; - К.: Правова єдність, 2009. – 395 с. – С. 81-84.

6. Греца Я.В. Гарантії реалізації прав суб’єктів податкових правовідносин: поняття та види // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. Вип. 253: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2004. – с. 108 – 111

7. Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. - К.: Алерта; КНТ, 2006. - 376 с. – С. 165-174.

8. Орлюк О.П. Фінансове право. Академічний курс: підручник / О.П. Орлюк. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - С. 139-142.

9. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці: ЧНУ, 1997. – с. 244

10. Посікіра Р. Поняття та види суб’єктів фінансового права України. // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Випуск 37. – С. 288-295

11. Семчик О. О.Держава як суб'єкт фінансових правовідносин / За ред. Л. К. Воронової. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. — 116 с.

12. Семчик О.О. Держава і фінанси: правовий зв'язок: Монографія / Відп. ред. Л.К. Воронова. – К.: вид-во «Юридична думка», 2010. – 204 с.

13. Тосунян Г.А., Викулин А.Ю. Финансовое право: Конспекты лекций и схемы: Учеб. пособие.— 2-е изд. — М.: Дело, 2002. — 224 с.

14. Тріска О.О. владарюючі суб’єкти фінансових правовідносин: поняття та види // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. Вип. 311: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2004. – с. 89 – 94.

На попередніх лекціях ви розглядали основні теми такого інституту Загальної частини фінансового права, як об’єктивне право. Закономірним продовженням буде вивчення суб’єктивного фінансового права. Перша тема даного розділу, яку ми сьогодні розглянемо, це – суб’єкти фінансового права. Але перш ніж перейти до теми слід зазначити, що ж таке суб’єктивне фінансове право.

Суб’єктивне право є ключовим елементом механізму правового регулювання. Дане поняття є багатозначним і існує два підходи до його розуміння:

1. Юридичне, що виникає з норми і обумовлене відповідним обов’язком.

2. Природно-правове розуміння, поширене в сенсі природних прав людини;

З позитивістського підходу Суб'єктивне фінансове право — це на­лежна фінансовому чи кредитному органу, а також іншим суб'єк­там цих зв'язків для задоволення їхніх інтересів міра можливої або дозволе­ної поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб відносин у сфері правового регулювання публічних фінансів. З етатистської точки зору, суб'єктивне право виражено в суворо визначених юридичних можливостях цієї особи, в наяв­ності у неї відомого «юридичного плюса», причому ці можли­вості не безмежні, їх чітко визначено за змістом, у цих межах особа й може будувати свою поведінку. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, основним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і ма­теріальних цінностей, їхнім збереженням, станом і достовір­ністю бухгалтерського обліку й звітності в міністерствах, відом­ствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і устано­вах, а також на підприємствах, установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валют­них фондів, відповідно до статей 10, 12 Закону України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року, має, наприклад, такі права: право проводити ревізії та перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т.д. грошові й бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджу­ють надходження й використання коштів і матеріальних цінно­стей; право одержувати від відповідних установ потрібні відо­мості тощо. До того ж, саме обов'язки іншої сторони фінансо­вих відносин, що містяться в нормі, виступають гарантією дотримання прав управомочених суб'єктів

З природно-правового підходу суб’єктивне фінансове право – це вид та міра поведінки людей, що виступає передумовою особистої свободи індивіда, засоби задоволення матеріальних та духовних потреб, забезпечує поєднання колективних, індивідуальних і суспільних інтересів. Тобто, суб’єктивне право виступає мірою свободи, наданої нормами окремим особам, які визначаються суб’єктивною здатністю окремої людини здійснювати свою владу.

Як висновок можемо зазначити, що з позицій природно-правового типу право розуміння суб’єктивне фінансове право це можливість реалізації невід’ємних прав і свобод особи у сфері правового регулювання публічних фінансів та максимальне їх закріплення та гарантування з боку публічного суб’єкта.

Наявнiсть правової категорiї суб’єкт фінансового права зумовлюється тим, що, регулюючи вiдповiдну сферу суспiльних вiдносин, фiнансове право визначає коло учасникiв цих вiдносин, надiляє їх юридичними правами та обов’язками, реалiзацiя яких забезпечує розподіл та перерозподіл ВВП та частини національного доходу та здiйснення фiнансового контролю за цими процесами.

С.С. Алексєєв вважає, що для суб’єкта права характерними є двi головні ознаки. По-перше, це особа – учасник суспільних відносин, яка за своїми властивостями фактично може бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Вона повинна володіти: а) зовнішньою відокремленістю; б) персоніфікованістю; в) здатністю виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю.

По-друге, це реально здатна брати участь у правовідносинах особа, яка набула властивості суб’єкта права в силу юридичних норм.

Суб’єкт фінансового права є поняттям ширшим, ніж суб’єкт фінансових правовідносин і співвідноситься з останнім як загальне і конкретне, оскільки є носієм передбачених нормами фінансового права суб’єктивних прав і юридичних обов’язків та має потенційну можливість участі у фінансових правовідносинах. Тобто, якщо суб’єкт фінансового права – це особа, яка потенційно здатна бути учасником фінансових правовідносин, то суб’єкт фінансового правовідношення – це реальний учасник конкретних правовідносин.

Загальною передумовою участі суб’єктів фінансового права у правовідносинах є правосуб’єктність, яка виступає соціально-правовою можливістю суб’єкта бути учасником правовідносин. Правові норми, які наділяють суб’єкта права правосуб’єктністю, вказують на якості, якими повинен володіти суб’єкт будь-яких правовідносин і зумовлюють наявність існуючого правового зв’язку між державою і суб’єктом. Немає суб’єкта з єдиною унiверсальною правосуб’єктністю, суб’єкт одних суспiльних вiдносин може не визнаватися суб’єктом iнших. Кожний вид суспiльних вiдносин характеризується специфiчним колом їхніх суб’єктiв.

Фінансова правосуб’єктність має похідний, вторинний характер. Для вступу у фінансові правовідносини особа повинна уже володіти якостями суб’єкта права, набутими в іншій сфері суспільних відносин. Передумовою фінансової правосуб’єктності виступають: конституційна правосуб’єктність – для Української держави, Автономної Республіки Крим та муніципальних утворень; адміністративна правосуб’єктність – для органів держави та місцевого самоврядування; цивільна правосуб’єктність – для фізичних та юридичних осіб.

Фінансова правосуб'єктність визнається за певним суб'єктом:

· безпосередньо – шляхом прямої вказівки на це в законі;

· опосередковано – шляхом окреслення їхніх прав та обов'язків у сфері правового регулювання публічних фінансів.

У загальній теорії права виділяють загальну, галузеву та спеціальну правосуб'єктність.

Відповідно, загальна правосуб'єктність – це здатність суб'єкта бути учасником правовідносин взагалі; галузева – здатність суб'єкта бути учасником лише фінансових правовідносин; спеціальна – здатність суб'єкта бути учасником певного кола фінансових правовідносин.

Спеціальна правосуб'єктність має свої різновиди: активна правосуб'єктність, якою наділені носії владних повноважень; пасивна правосуб'єктність, яка надана підпорядкованим суб'єктам.

Правосуб'єктність юридичних осіб виявляється у їх компетенції – сукупності прав і обов'язків, які надаються їм для виконання відповідних функцій.

Правосуб'єктність фізичних осіб складається з їх правоздатності і дієздатності, в деяких випадках вона включає деліктоздатність.

Категорія фінансова правосуб’єктність є складною і становить єдність понять фінансова правоздатність і фінансова дієздатність. Фінансова правоздатність – це зумовлена фінансово-правовими нормами можливість суб’єктів права мати суб’єктивні права і нести юридичні обов’язки у сфері публічних фінансів. Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку і роз­мірах, установлених законом. Усі громадяни щороку подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встанов­леному законом.

Під фінансовою дієздатністю слід розуміти обумовлену правовими нормами здатність суб’єктів фінансового права своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки у сфері правового регулювання публічних фінансів. Аналізуючи податкові правовідносини, слід за­значити, що громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто може реалізовувати свої обо­в'язки зі сплати податків) не раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України — 16 років) і зареє­струється у податковій інспекції за місцем проживання як плат­ник податків та отримає ідентифікаційний код. Отже, громадя­нин—суб'єкт фінансового права не завжди є суб'єктом фінансових правовідносин.

Розрізнення правоздатності і дієздатності є важливим для характеристики фінансової правосуб’єктності фізичних осіб, оскільки можливість своїми діями набувати права і нести обов’язки виникає у фізичних осіб лише після досягнення певного віку. У таких суб’єктів фінансового права як держава, муніципальні утворення, державні органи та органи місцевого самоврядування, юридичні особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

Однією із форм прояву дієздатності суб'єкта фінансових правовідносин є деліктоздатність, тобто встановлена правовими нормами здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за порушення тих чи інших правил поведінки, передбачених цими нормами.

Узагальнюючи наведене, можна дійти висновку, що особи, їхні об'єднання, організації та інші суб'єкти спочатку в силу приписів норм законодавчих актів набувають правового статусу суб'єктів фінансового права, а надалі, вступаючи у конкретні відносини, вони реалізують свою правосуб'єктність і переходять у статус суб'єктів фінансових правовідносин.

Класифікація суб'єктів фінансового права здійснюється із урахуванням наявності фінансової правосуб'єктності або, інакше кажучи, фінансово-правового статусу учасника правовідносин. Фінансові правовідносини є публічними за своєю правовою природою, тому у них завжди бере участь сторона, яка представляє та забезпечую публічний інтерес.

У фінансово-правовій науці серед учених найбільшпоширеним є підхід виділяти такі три групи суб’єктів фінансового права:

· суспільно-територіальні утворення;

· колективні суб’єкти;

· індивідуальні суб’єкти.

До суспільно-територіальних утворень відносять державу в цілому та її місцеві утворення (АР Крим, області, міста, райони, селища, села).

До колективних суб’єктів – органи державної влади, організації та інші. Третя група об’єднує індивідуальних суб’єктів, до яких відносяться фізичні особи.

Водночас питання віднесення суспільно-територіальних утворень до суб'єктів фінансового права є дискусійним. Так, деякі вчені вказують на те, що суб'єктами фінансового права виступає не держава в цілому, а її конкретні органи, що реалізують свої повноваження у конкретній сфері. Так, М. Гурвич зазначає, що відносини у фінансовій сфері можуть виникати лише між органами державної влади, органами державного управління, місцевими органами влади та громадянами. Аналогічну позицію щодо цього займають і інші вчені.

Водночас варто зазначити, що для публічних галузей права є характерним визначення держави як суб'єкта, що має специфічні ознаки. Що ж стосується приватних галузей права, то в цивільному законодавстві України існує пряма вказівка, що держава є учасником цивільних відносин, а відтак наділена цивільною правосуб'єктністю.

Деякі вчені виділяють дві групи суб’єктів: колективні суб’єкти, до яких відноситься держава в особі уповноважених органів, місцеві утворення, юридичні особи і та індивідуальні суб’єкти.

Також серед зазначених суб’єктів можна виділити управомочених суб’єктів фінансових правовідносин та зобов’язаних суб’єктів фінансових правовідносин. Наважимося припустити, що під терміном «управомочений суб’єкт» автори розуміють суб’єкта, наділеного владними повноваженнями у фінансовій сфері, якщо так то, це є не зовсім коректним використання даного терміна, оскільки він походить від російського слова «управление», яке українською мовою перекладається як «владарювання».

Тому більш співзвучним українській мові був би термін «владарюючий суб’єкт», тим більше, що і в російській мові прикметник «властный» характеризує суб’єкта, «що має право й можливість розпорядження чим-небудь, підкоряти своїй волі». Отже, остання класифікація, має виглядати так:

1. владарюючі суб’єкти фінансових правовідносин;

2. зобов’язані суб’єкти.

Д.В. Вінницький пропонує в основу класифікації суб’єктів податкового права покласти наявність (або відсутність) публічної влади у суб’єкта та поділити суб’єктів податкового права на публічних та приватних суб’єктів податкового права. Даний принцип можна застосувати і для класифікації суб’єктів фінансового права в цілому.

Серед ознак розрізнення публічних та приватних суб'єктів Д.В. Вінницький виділяє такі:

1. Приватні суб’єкти виражають у податкових правовідносинах (а відповідно й у фінансових), як правило, свою власну волю та інтерес. Публічні – волю та інтерес відповідної соціальної спільноти, що проживає на відповідній території;

2. Правосуб’єктність приватних суб’єктів характеризується правоздатністю та дієздатністю, правосуб’єктність публічних суб’єктів – компетенцією;

3. Виникнення публічного суб’єкта має або історичний характер, або він створюється в примусовому порядку. Для приватного суб’єкта більш характерним є добровільність створення (ця ознака має значення для колективних суб’єктів).

Водночас кожен із видів фінансових правовідносин (бюджетні, податкові, митні, валютні, кредитні та ін.) характеризується певною специфікою, яка проявляється як на рівні їх змісту, так і на рівні суб'єктного складу.

Л. К. Воронова та О. П. Орлюк дотримуються аналогічної думки що­до поділу на види суб'єктів фінансового права, але водночас пропону­ють дещо відмінну від наведеної класифікацію суб'єктів фінансових правовідносин*. Вони відносять до таких суб'єктів юридичних і фізич­них осіб, які можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків, при цьому зазначаючи, що правами юридичних осіб у фінансових відносинах наділені: держава в цілому; державні органи, що діють як окремі утворення в межах встановленої компетенції; орга­ни місцевого самоврядування; підприємства, установи (у тому числі бюджетні), об'єднання тощо. У своїх взаємовідносинах та у відносинах з громадянами юридичні особи виступають як єдиний суб'єкт, внутрішня структура якого не має значення для осіб, що вступають з ним у відносини.

Дата добавления: 2014-01-11