Супровід кредиту

Аналіз економічної літератури та внутрішніх інструктивних матеріалів комерційних банків України показав, що в процесі супроводу кредиту необхідно здійснювати контроль за такими основними напрямками:

· цільове використання кредиту;

· фінансовий стан позичальника;

· стан збереження застави;

· своєчасність повернення основного боргу і відсотків.

Розглянемо, що передбачають кожний із визначених напрямів контролю.

Контроль за цільовим використанням кредиту передбачає:

ü перевірку відповідності призначення платежу в платіжних документах, які надані позичальником, цілям, які визначені в кредитному договорі;

ü проведення на місці у позичальника перевірок цільового використання кредиту. При проведенні на місці цільового використання кредиту, банк перевіряє факт отримання прокредитованих цінностей, як на підставі бухгалтерської звітності позичальника (первісних документах, даних журналів-ордерів, головної книги, тощо), так і визначає фактичне їх місцезнаходження. По результатах проведеної перевірки цільового використання кредиту складається довідка, яка з боку позичальника підписується директором (заступником директора – в межах наданих повноважень) та головним бухгалтером. Довідка надається для розгляду начальнику кредитної служби та керівнику (заступнику) філії банку (по Центральному апарату – начальнику ОПЕРУ або заступнику Голови Правління в межах їх повноважень).

Контроль за збереженістю об’єкта застави передбачає:

ü нагляд за точністю виконання заставодавцем умов договору;

ü проведення на місці у позичальника перевірок (як правило, щокварталу, по товарах в обігу - щомісячно) стану наявності та стану збереження застави. По результатах проведеної перевірки стану збереження заставленого майна складається довідка, яка з боку позичальника підписується директором (заступником директора – в межах наданих повноважень) та головним бухгалтером. Довідка надається для розгляду начальнику кредитної служби та керівнику (заступнику) філії банку (по Центральному апарату – начальнику ОПЕРУ або заступнику Голови Правління в межах їх повноважень);

ü відстеження ринкової кон’юнктури, аби оцінити можливості продажу заставленого майна.

Контроль за фінансовим станом передбачає відстеження динаміки основних показників господарсько-фінансової діяльності позичальника з метою визначення можливості своєчасного та повного виконання ним своїх зобов’язань перед банком. Зокрема оцінка фінансово-господарської діяльності проводиться, як правило, щомісяця (чи щоквартально) на підставі звітності, наданої позичальником. Доцільним є періодична перевірка представленої позичальником звітності на достовірність.

Контроль за своєчасністю повернення основного боргу і відсотків полягає в перевірці фактичних строків сплати кредиту і нарахованих відсотків у відповідності з встановленим графіком повернення.

Надання довгострокових кредитів переважно на фінансування інвестиційних проектів обумовлює також необхідність контролю банку за станом реалізації інвестиційного проекту та його функціонуванням до повного погашення боргових зобов’язань позичальника перед банком. Важливість даного контролю підсилюється у випадку довгострокового кредитування аграрних підприємств. Внаслідок низького внутрішнього інвестиційного потоку аграрних підприємств в сучасних умовах джерелом погашення довгострокових кредитів виступають грошові потоки від реалізації інвестиційного проекту, що кредитується. Тому збої в реалізації інвестиційного проекту напряму впливають на своєчасність повернення основного боргу та відсотків.

Вся інформація отримана в процесі супроводу кредиту додається до кредитної справи позичальника в хронологічному порядку та в обов’язковому порядку включається до переліку документів, що міститься у кредитній справі з визначенням їх назви, дати, кількості листків. (сформ. на підставі Укрсоцбанку)

Супровід кредиту передбачає не тільки проведення контролю за умовами кредиту, а і запровадження заходів в разі виявлення чинників, які можуть спричинити погіршення стану кредиту.

Перелік заходів є індивідуальним для кожного випадку. Він залежить “від того, як рано виявлено проблему, наскільки міцний капітал банку порівняно з його сумарним портфелем проблемних кредитів, а також від конкретних особливостей кредиту” (Вісн.НБУ №8,02).

За рекомендаціями західних експертів (Питер Роуз, с. 193) дуже важливим є швидке виявлення та оголошення про виникнення будь-яких проблем, пов’язаних з кредитом; як правило, затримка тільки ускладнює (погіршує) ситуацію. Також бажаним є, щоб вчиненням заходів займався не кредитний відділ. Таким чином унеможливлюється зіткнення інтересів у конкретного кредитного інспектора.

Дослідження показали прийняття таких заходів щодо виявлення наступних проблем:

Ø у випадку виявлення нецільового використання кредиту, згідно чинного законодавства накладається штраф в розмірі 25% від суми кредиту, використаного не за призначенням (ст.ст. 51, 52 Положення НБУ “Про кредитування”), а також банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку (ст. 27 Положення НБУ “Про кредитування”).

Ø У випадку недотримання умов збереження застави, кредитор вдається до вимоги дострокового виконання зобов’язання.

Ø У випадку несвоєчасного повернення кредиту і відсотків, по-перше, згідно вимог НБУ стягується пеня (ст. Положення “Про кредитування”), по-друге, з’ясовуються причини затримки платежів і розробляються заходи по покращенню. Як правило, затримка з платежами обумовлена погіршенням фінансового стану позичальника та проблемами реалізації та функціонування інвестиційного проекту, якщо передбачено, що джерелом погашення кредиту є грошовий потік від інвестиційного проекту.

Ø У випадку погіршення фінансового стану, невчасної реалізації інвестиційного проекту або не набуття інвестиційним проектом запланованого розвитку, банк з’ясовує причини, розробляє разом з позичальником план “реабілітації” кредиту, який може передбачати такі пункти:

ü скорочення видатків;

ü прискорення реалізації продукції та надлишків товарно-матеріальних цінностей;

ü інкасація дебіторської заборгованості;

ü надання кредитної підтримки фінансово-стабільним дебіторам позичальника для розрахунку з позичальником;

ü перегляд застави, нова оцінка її, тощо.

Одночасно банк складає із позичальником новий графік погашення заборгованості.

Якщо позичальник не дотримується розробленого плану дій банк розриває договір і вимагає дострокового погашення основної суми боргу і відсотків, в тому числі за рахунок використання права звернення стягнення на предмет застави.

Якщо позичальник відмовляється виконувати зобов’язання банк задовольняє свої вимоги за рахунок звернення стягнення на предмет застави (у випадках, коли забезпечення довгострокового кредиту оформлено заставою майна).

Законодавство України передбачає позасудовий та судовий порядок звернення стягнення на предмет застави.

Позасудовий порядок можливий за двома шляхами або заключається договір між банком і позичальником про передачу заставленого майна у власність банку, або укладається тристороння угода між банком, позичальником і торгівельною структурою.

В разі судового порядку реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу арбітражного суду, або виконавчого напису нотаріусів (ст. 20 Закон “Про заставу”).

Реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів). (ст. 21 Закон “Про заставу”).

Проведення аукціонів регламентується постановою Кабінету Міністрів України №1448 від 22 грудня 1997р. “Положення про проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна”.

Якщо аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, заставодержатель за згодою заставодавця має право залишити заставлене майно за собою за початковою оцінкою. У випадках, коли заставодавець такої згоди не дав, то заставлене майно реалізується у встановленому порядку, якщо інше не передбачено договором (ст. 21 Закон “Про заставу”).

Судовий порядок звернення стягнення є досить тривалий в Україні і дорогий.

Хоча законодавство дозволяє здійснювати позасудовий порядок він можливий лише за взаємної згоди сторін. Відповідно, якщо заставодавець відмовляється, звернення стягнення здійснюється у довготривалому судовому порядку.

Дата добавления: 2014-01-11