Роль занять спортом у системі реабілітації інвалідів

Термін "інвалідність" означає серйозне хронічне безсилля, яке:

• охоплює психічні і фізичні недоліки або їхні комбінації;

• може тривати нескінченно;

• включає істотні функціональні обмеження в трьох або більше головних сферах життєдіяльності: самообслуговуванні; спілкуванні за допомогою мови; навчанні; рухливості; самостійності; здатності до самостійного життя; економічної достатності.

• відображає потребу особистості в різноманітному догляді, лікуванні або інших послугах протягом тривалого часу або всього життя.

Багаторічна вітчизняна та закордонна практика роботи з інвалідами свідчить про високу ефективність спорту в системі їхньої реабілітації. Використання спорту в системі реабілітації починається вже в стаціонарі (лікарні) і триває після виписки хворого зі стаціонару.

Мета занять спортом для інвалідів: 1) нормалізація психоемоційного стану; 2) відновлення побутових навичок; 3) нормалізація (відновлення) рухових функцій, навичок; 4) навчання (перенавчання) нової професії й повернення інваліда в суспільство; 5) працевлаштування по знову придбаній спеціальності.

В останні роки спорт інвалідів набув значної поширеності і популярності. Проводяться численні змагання (чемпіонати Європи, світу, Параолімпійські ігри та ін.) з різних видів спорту.

Вид спорту й методика занять вибираються з урахуванням віку інваліда, його фізичної підготовленості й часу, що пройшов з моменту травми (захворювання).

Інваліди тренуються і виступають у таких видах спорту, як стрільба з лука, настільний теніс, баскетбол у колясках, футбол (хворі із ДЦП, ампутанти на милицях), плавання, гірські лижі, перегони на колясках, стрибки в довжину й висоту, штовхання ядра, метання диска, сидячий волейбол (ампутанти), важка атлетика, фехтування, лижні перегони й ін.

Травми (захворювання) ОРА, нервової системи тощо приводять до структурних (морфологічних) змін моторної функції, локомоторного апарату та ін. Заняття спортом не можуть відновити порушені (втрачені) рухові функції, але дають психоемоційне й соціальне задоволення, дозволяють ефективно боротися з вимушеною гіподинамією інваліда-спортсмена (особливо при ампутаціях нижніх кінцівок, ураженнях нервової системи).

Інвалідність не дозволяє інвалідам-спортсменам правильно виконувати той чи інший рух (вправу). У цьому зв'язку можуть виробитися (часто так і відбувається) технічно невірні рухи, а при багаторазовому виконанні додатково виникають інші захворювання ОДА (періартрити, періостити, міозити, потертості й ін.). Тому дуже важливо підбирати види спорту з урахуванням особливостей патології, ступеня відновлення рухової функції в інвалідів.

Дата добавления: 2014-01-11