Етика середньовіччя

1. Теологічне обґрунтовування моралі в середньовічно-християнській етиці

2. Моральна концепція середньовічної етики в навчанні Блаженного Августина

3. Філософсько-етичні погляди Хоми Аквінського

Виникнення і розповсюдження середньовічно-християнської етики припало на період глибокої кризи античній цивілізації спаду її основних цінностей. Людина, згідно християнському навчанню, створена як носій образу та подібності Бога. Проте гріхопадіння, зроблене першими людьми, зруйнувало богоподібність людини, наклавши на неї пляму первородного гріху. Христос, прийнявши хресні муки та смерть, спокутував людей, постраждавши за весь рід людський. Тому християнство підкреслює очисну роль страждання, будь-якого обмеження людиною своїх бажань і пристрастей: ”приймаючи свій хрест", людина може перемагати зло в собі самому і в навколишньому світі. Тим самим людина не просто виконує Божі заповіді, але й сама перетворюється і скоює сходження до Бога, стає до нього ближче. В цьому і є призначення християнина, його виправдання жертовної смерті Христа. З цим поглядом на людину зв’язано характерне тільки для християнства поняття “таїнства” – особливої культової дії, покликаної реально ввести божественне в життя людини. Це, перш за все – хрещення, причащання, сповідь (покаяння), брак.

Гоніння, випробувані християнством в перші століття його існування, наклали глибокий відбиток на його світогляд і дух. Ідеал мученика стає в середньовіччі-християнській етиці центральним.

Августин Блаженний  

У філософському і теоретичному розвитку середньовічної етики чималу роль зіграло навчання Блаженного Августина (354-430). До основних його трактатів слід віднести: “Сповідь”, “Про трійцю”, “Про град Божий”. Трактат “Про град Божий” вважається головним твором Августина, бо розкриває його філософсько-етичні погляди. Християнській основі своєї філософії Августин надавав велике значення. Він здійснив те, що тільки позначено у його попередників: зробив Бога центром філософського мислення, його світогляд був теоцентричним. З принципу, що Бог первинний, витікає і його положення про перевагу душі над тілом, волі і відчуттів над розумом. Ця першість має як метафізичний, так і гносеологічний і етичний характер. Бог є вищою сутністю, тільки його існування витікає з власного єства, все інше з необхідністю не існує. Він єдиний, існування якого незалежно, все інше існує лише завдяки божественній волі. Бог є причиною існування всякого сущого, всіх його змін, він не тільки створив світ, але й постійно його зберігає, продовжує його творити. Августин відкидає уявлення, згідно якому світ, будучи створеним, одного разу, розвивається далі сам.

Бог є також найважливішим предметом пізнання, пізнання ж скороминущих, релятивних речей безглуздо для абсолютного пізнання. Бог виступає в той же час і причиною пізнання, він вносить світло в людський дух, в людську думку, допомагає знаходити людям правду. Бог є щонайвищим благом і причиною всякого блага. Оскільки все існує завдяки Богу, так і всяке благо походить від Бога.

Спрямованість до Бога для людини природна, і єдино через з’єднання з ним людина може досягти щастя. Філософія Августина, таким чином, відкриває простір для теології.

Вся філософсько-етична думка Августина зосередилася на Богу як єдиному, досконалому, абсолютному бутті, світ же має значення як боже творіння і відблиск. Без Бога нічого не можна ні зробити, ні пізнати. У всій природі ніщо не може відбутися без участі надприродних сил. Світогляд Августина дуже чітко протистояв натуралізму. Бог як єдине суще та істина є змістом метафізики, Бог як джерело пізнання є предметом теорії пізнання, бог як єдине благо і прекрасне є предметом етики, Бог як персона всемогутня і повна милості є головним питанням релігії.

Оцінка добра і зла в світі, їх розрізнення були найпроблематичнішими в етиці Августина. З одного боку, світ як творіння Бога не може бути недобрим. З іншого боку, існування зла, поза сумнівом. При визначенні поняття теодицеї, або захисту досконалості творіння, Августин виходив з того, що зло не належить природі, але є продуктом вільної творчості. Бог створив природу доброю, але отруїла її зла воля. З цим пов’язана інша теза: зло не є чимось, що абсолютно протилежно добру, воно є лише недолік добра, його релятивний ступінь. Немає абсолютного зла, лише добро абсолютне. Зло виникає там, де ніщо не робиться добре, зло – ця огида від вищої мети, це або гординя, або жадання. Гординя виникає з прагнення обійтися без Бога, жадання – з пристрастей, направлених на скороминущі речі. Наступний аргумент теодицеї Августина полягає в тому, що зло не суперечить гармонії світу, але необхідне для неї. Покарання грішників так само не суперечить цій гармонії, як і винагорода святих. Августин, таким чином, не заперечує наявності зла в світі, проте розуміє його чисто негативно, як відсутність добра.

Етиці Августина властиво те, що він приписував злу інше походження, ніж добру. Зло походить від людини, має земний характер, добро ж виникає від Бога, продукт божої милості. Людина відповідає за зло, але не за добро.

Августин заклав основи середньовічної етики. Він уявляв Бога як нескінченність, а світ – як продукт надприродної сили і творіння милості. Інтроспективна позиція переходить в персоналізм, Бог – це, перш за все, персона, сутністю якої є воля, цим самим філософія Августина відвертається від універсалізму стародавніх. Вона заснована на довір’ї до сил волі, віри, любові та милості.

Хома Аквінський  

Одним з найвидатніших представників зрілої схоластики, був Хома Аквінський (1225/26-1274), учень знаменитого теолога, філософа і природодослідника Альберта Великого (1193-1280). Як і його вчитель, Хома Аквінський намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на навчання Аристотеля.

Слідуючи Арістотелю, Хома розглядає розум як вищу серед людських здібностей, бачачи і в самій волі, перш за все її розумне визначення, яким він вважає здатність розрізняти добро і зло. Як і Арістотель, Хома бачить у волі практичний розум, тобто розум, направлений на дію, а не на пізнання, що керує нашими вчинками, нашою життєвою поведінкою, а не теоретичною установкою і спогляданням.

У кінцевому рахунку, світі, що представляє Хома Аквінський, достовірно сущими виявляються в індивідуумів. Цей своєрідний персоналізм складає специфіку середньовічного природознавства, предмет якого – дія індивідуальних “прихованих сутностей” – “діячів”, душ, духів, сил. Починаючи з Богу, який є чистий акт буття, і, кінчаючи щонайменшою із створених сутностей, кожне суще володіє відносною самостійністю, яка зменшується у міру руху вниз, тобто в міру убування актуальності буття істот, розташованих на ієрархічних сходах. Навчання Хоми користувалося великим впливом в середні століття, римська церква офіційно визнала його.

Таким чином, в середні століття, не дивлячись на ідеологічне панування одного світогляду – релігійного, етичні дослідження були достатньо багатобічними, насиченими, інтенсивними. Саме в середні століття були сформульовані основні компоненти сучасної моральної культури.

Дата добавления: 2014-01-11