Сертифікація програмістів

Досі не вирішене питання, що таке програмування - наука, мистецтво чи ремесло. Мабуть все разом. Програмісти вважалися особливою кастою, закритим цехом. Непосвячені не розуміли, чим вони займаються, тим більш не могли це оцінити. Поки помилки у програмах не приносили відчутних неприємностей їх користувачам, програмісти завдавали шкоди тільки собі, і тільки вони були зацікавлені підвищувати свою кваліфікацію.

Ситуація змінилася. Програмне забезпечення почало допомагати в управлінні компаніями з мільйонними оборотами, технологічними процесами, життєво важливими системами. Отже зросла зацікавленість суспільства у створенні ПЗ без суттєвих помилок, що вимагає від програмістів підвищеної відповідальності і достатнього професійного рівня, суспільство захотіло мати якісь гарантії щодо нього. Виникли пропозиції ліцензування діяльності професіоналів від комп"ютерної техніки, щоб забезпечити контроль за діяльністю програмістів. Для цього пропонувалось розробити стандарти, які передбачали б обов"язкову спеціальну освіту за новітніми методиками, яка надавала б право на ліцензію строком дії 5 років, з наступною обов"язковою перепідготовкою для освоєння нових методологій і засобів для отримання нової ліцензії. Стандарт повинен встановлювати різні рівні ліцензування, які дозволяли б програмісту виконувати роботу тільки свого рівня, щоб уникнути створення програмних продуктів низької якості.

Протилежна точка зору полягала в тому, що ліцензування праці програмістів на державному рівні не зробить її більш ефективною, тим паче, що неможливо уявити загальні тести, які відібрали б серед усіх програмістів найкращих. Якими вони повинні бути, коли в галузі програмування все так динамічно змінюється, як держава може цей процес регулювати на рівні закону і яким повинен бути відповідний державний орган, як і коли взагалі визначається якість програмного продукту.

У всьому світі з ринковою економікою існував ринок праці програмістів, який відрізнявся високою конкуренцією, отже він завжди був здатний регулювати себе сам. Не кажучи вже про те, що процес ліцензування досить коштовна процедура і хто має платити за неї, що робити з тими, хто її не пройшов, і багато інших проблем, що є супутніми до проблеми ліцензування.

У Радянському Союзі питання ліцензування не виникало, але щось аналогічне до нього, як візитна картка програміста-професіонала, було свідоцтво про те, що розроблену ним програму взято до Державного фонду алгоритмів і програм, а всі інші можуть безкоштовно користуватись цим програмним продуктом гарантованої якості. Зрозуміло, що через 5-10 років це свідоцтво вже ставало "медаллю за старі заслуги".

Таким чином, ні в нашій країні, ні за її межами загальне ліцензування не знайшло державної підтримки, тим більше, що із прискореним зростанням кількості мов, засобів, технологій програмування, засобів автоматизації проектування та розробки програмних продуктів зникли програмісти - універсали. Але з іншого боку, наймаючи на роботу програміста, як визначити його кваліфікаційний рівень? Тоді ідея загального ліцензування програміста перетворилася на ліцензування його знань і вміння працювати з окремими програмними засобами або в певному апаратно - програмному середовищі. Зразу стало ясно, що оцінювати знання та уміння (тобто видавати сертифікат чи ліцензію) буде розробник цих продуктів, а платити гроші за сертифікацію буде зацікавлена сторона (програміст чи фірма, де він працює).

Зрозуміло, що ліцензування на рівні розробників ПЗ не є законом, але дає переваги при працевлаштуванні. Програміст, який має декілька сертифікатів від різних всесвітньо відомих розробників ПЗ, може розраховувати на високооплачувану роботу в будь-якій країні.

На Заході серед IT-фахівців існує чималий ажіотаж відносно сертифікації, і особливо по продуктах Microsoft. Представництва західних фірм та багато іноземних компаній вимагають, щоб в штаті їх українських партнерів були сертифіковані фахівці. Але навіть якщо такої перспективи нема в найближчому майбутньому, не завадить отримати підтвердження своєї професійної спроможності, скажімо, від Білла Гейтса. Принаймні, кваліфікація підвищиться.

Проблема в тому, що ні підготовка, ні авторизовані курси, ні практичний досвід, ні знання документації самі по собі зовсім не гарантують успіху при проходженні тестів. Крім книг загального плану і підручників, існують також спеціально призначені для підготовки до здачі тестів. П'ять таких книг нещодавно випущені на російській мові видавництвом «Питер». Назва серії «Экзамен экстерном», а до її складу увійшли книжки для здачі чотирьох основних і одного екзамену за вибором на звання MCSE: no Windows NT Server, NT Workstation, Networking Essentials, TCP/IP, NT Server in the Enterprise.

На Заході поширені різні програми самотестування, що дають можливість провести серію пробних екзаменів. Якісні системи такого типу дозволяють генерувати випадкову послідовність питань, ведуть облік ваших успіхів і прорахунків, мають посилання до учбової документації. Найбільш авторитетними вважаються тести Transcender Corp. (лінія Microsoft) і продукт CNEQuizer канадської фірми Cyber Password (Unix, Novell і останнім часом Microsoft). Відзначають високий збіг питань цих тестів з реальними екзаменами - 40-60%, тому вони дуже корисні при підготовці. Демонстраційні версії цих та інших тестів доступні в Internet (www.transcender.com).

Ясна річ, що у програмуванні є люди, обдаровані від Бога, які самі приносять нові ідеї в цю дивовижну галузь, створюють нові програмні засоби і системи, чим час від часу збуджують весь комп"ютерний світ, не маючи при цьому ніяких сертифікатів. Але це не є правилом.

Дата добавления: 2014-01-11