Національно-культурні особливості внутрішньої форми слова

Внутрішня форма слова – це та буквальна суть, яка складається із значень морфем, що створюють слово (тобто із значень його кореня, префікса і суфікса). Наприклад, у слова літун внутрішня форма така: 'той, хто літає', у слова незабудка – 'та, яка не забуває або не забуває(ться)'; жовток – 'щось жовте'. Внутрішня форма робить значення слова мотивованим, проте ця зумовленість – неповна, тому що внутрішнє значення допустиме, слова усюдихід – 'той, хто скрізь ходить' могло б позначати не лише машину, але й, наприклад, туриста, бродягу або спортсмена, який займається спортивним ходінням. А. А. Потебня називав внутрішню форму слова його „найближчим етимологічним значенням”. Найближче етимологічне значення створюється живими словотворчими зв’язками похідного слова. Таким чином, внутрішня форма – це спосіб представлення значення, що відчувається мовцями в слові. У різних мовах одне й те ж значення, як правило, представлене по-різному. Наприклад, білоруське слово запалка 'сірник' пов’язане з дієсловом запальваць 'запалити'; українська лексема сірник мотивована назвою речовини для запалювання – сірка; російська відповідність мотивована словом спиця 'дерев’яний або металевий стрижень', отже за внутрішньою формою російське слово ближче до лучини, ніж до запальнички; нім. Streichholz 'сірник' мотивоване streichen 'намазувати, фарбувати' і Holz 'дерево, деревина'; англ. match 'сірник' немотивовано, тобто для сучасної мовної свідомості (англійської) це слово позбавлене внутрішньої форми (як і будь-яке непохідне слово в будь-якій мові; історично англ. match сходить до лат. myxus 'гніт').

Завдання для аналізу. Поміркуйте над внутрішньою формою лексеми сукня, знайдіть відповідні лексеми й поясніть їхню внутрішню форму в інших мовах.

На думку Потебні, слово створюється художньою творчістю людини – так само як прислів’я, приказки, пісні. Тому внутрішню форму слова він зіставляв з такими явищами, як пряме (буквальне) значення в метафорі, алегорії або в прислів’ї, як композиція або сюжет в художньому творі. Дійсно, внутрішня форма слова для істориків народного світогляду представляє винятковий інтерес. Завдяки етимології, що розкриває первинну вмотивованість слів, мовознавство називають „лопатою історії”.

Вивчаючи історію народного сприйняття християнства, не можна пройти поза той факт, що в російській мові (єдиній зі всіх слов’янських) назва верстви, що складала більшість населення, мотивована найменуванням віросповідання селяни із стар.-слов. крестианинъ 'християнин'. В інших слов’янських і неслов’янських мовах Європи відповідне позначення мотивована інакше: белорус. селянiн, укр., болг, селянин пов’язано з праслов. *sed 'сидіти' і *sedlo 'поселення'; чеськ. rolnik від role 'рілля, нива'; польськ. chlор від праслов. *хоlръ 'хлопець, мужик' словенськ., србхрв. kmet сходить до лат. comes, comitis 'супутник, попутник, товариш'; нім. Bauer від bauen 'обробляти, обробляти (поле), розводити, вирощувати', англ. peasant пов’язане з лат. pagus 'село'. Аналогічно тільки в російській мові назва сьомого дня тижня мотивована християнською символікою, воскресіння; у решті слов’янських мов це день, вільний від справи (белорус. нядзеля, укр. недiля). У цьому ж контексті цікавий і такий факт, старо.-слов. погань – язичницький (від лат. paganus 'сільський; язичницький') у всіх східнослов'янських мовах набуло розширювального і вкрай негативного значення 'нечистий, бридкий, поганий', втративши при цьому початкове значення. У той же час в польській, чеській і словацькій відповідні слова зберегли значення 'язичницький' і не розвинули оцінного значення. У cрб-хрв. pogan є два значення: 'язичницький' і 'поганий, осоружний', болг. pogan означає язичницький, але є іменник поганец з тим же значенням, що і в українській мові.

Міжмовні відмінності у внутрішній формі лексичних відповідностей більш звичайні, ніж схожості, тому в поясненні мають потребу саме збіги. Схожість внутрішньої форми – це або результат калькування (наприклад, лат. impressio, нім. Eindruck, рос. враження, словенськ. utis), або наслідок типологічної близькості процесів назви (наприклад, в багатьох мовах однин з прикметників із значенням 'добрий, чуйний, щирий' утворений від слова із значенням 'серце' англ. hearty, cordial, угор. szives, szivbeli, лит. sirdingas, нім. herzlich, укр. сердечний, сердешний, словенськ. prisrcen, турецк. yurekli, франц. cordial).

Семантичний розвиток словника, процеси перерозкладення і спрощення морфемної структури слів ведуть до того, що внутрішня форма може блякнути, забуватися або вступати в суперечність з лексичним значенням слова. Так, чорнило можливе не тільки чорні, як і білизна – не тільки біла, підосиновик знаходять необов’язково під осикою, атом давно ділимий, а антибіотик – зовсім не проти життя. Та все ж „найближче етимологічне значення” внутрішньої форми живе в семантиці похідних слів. Це наче історична пам’ять мови, доступна творцю, слід вчорашнього бачення предмета, яке відтіняє його сьогоднішнє розуміння. Стикаючись з лексичним значенням, внутрішня форма створює своєрідну стереоскопічність словесного представлення світу. Важливо, що асоціації й смислові відтінки, які створюються внутрішньою формою слова, мають більшу національно-культурною своєрідність, чим денотативний компонент лексичних значень.

Ось одна з безлічі ситуацій, коли ця стереоскопічність бачення особливо відчутна: „У козубі була у мене кривава ягода костяниця, синя чорниця, чорна смородина” (М. Прішвін). Тут всі визначення суперечать внутрішній формі іменників і разом з тим приймають її: костяниця, із-за кісточки, що світиться усередині, дійсно яскраво-червоно, а чорниця поряд із смородиною дійсно синя... Та все ж так їх назвав народ, і для тих, що говорять на цій мові костяниця завжди буде з кісточкою, чорниця – чорною, а смородина – по-особливому запашною.

Дата добавления: 2014-01-11