Деонтологічна свідомість журналіста. Моральний тип мислення

(комунікативний аспект)

1. Деонтологічна свідомість журналіста в контексті журналістського професіоналізму.

2. Сполучні ланки деонтологічної свідомості.

3. Деонтологічні вимоги як закон внутрішній. Каталог деонтологічних вимог.

4. Моральний тип мислення.

5. Векторна модель комунікування. Комунікативна піраміда. Внутрішній діалогізм тексту. Якісний діалог.

6. Морально-етичне спрямування журналістики/публіцистики.

7. Поняття правдивості журналістського матеріалу. Спільне шукання істини.

8. Інтерактивність мовних актів. Слухати і чути.

Нині у світі відбувається зміна людських орієнтирів, де мамонізм витісняє духовність. Через злоякісну пропаганду відбувається підміна понять і зло вирівнюєть з добром. Такі аномалії продукують хибні ідеї, сіючи поміж людей зневіру, сум’яття та песимізм. Журналістика у таких суспіль-політичних, соціально-культурних, економічних знедуховлених умовах починає втрачати дух „доброї новини“ і чимраз більше грузне у сенсаційності, аморальності та дешевизні.

Саме через засоби масової інформації відбувається виховання свідомості громадянського суспільства. На жаль, сьогодні вони втратили цю функцію, замінивши її на функцію вироблення інформаційного продукту для швидкозасвоєння. Світоглядна сфера, за якою мають наглядати передовсім журналісти, поступилася організаційній та технологічній. Здається, що вже немає виходу, але ж будь-який лабіринт десь починається, щоб там і закінчитись. Таким початком, архе, має стати мораль, відновлена в людині, а відтак і у людській спільноті. ЗМІ повинні вникнути в свою деонтологічну свідомість і на перше місце своєї діяльності поставити закон внутрішній, який є основою людських прав і свобод.

Ще Арістотель казав, що добрий вчинок – це добровільний вчинок, який зробила людина з прагнення моральної досконалості. Саме таким прагненням має керуватися журналіст у своїй діяльності. Оскільки всі чесноти модифіковані у християнській практиці, то це наглядний приклад деонтологічного виховання людини пера. Саме Біблія, як книга книг, має стати першим „кодексом честі“ на письмовому столі журналіста. Сучасний інформаційний світ настільки неправдивий і корисливий, що лише справжні християнські цінності можуть його зрівноважити, а зрівноваживши, врятувати. Місія журналістики тут першочергова.

Абсолютна істина не потребує доведення і не потребує захисту, але вона потребує проголошення. Однак більшість сучасних ЗМІ намагається дещо спотворити цю ж таки істину, маніпулюючи масовою свідомістю. Ці медійні акумулятори думок вміло надиктовують громадськості свою політику і в такий спосіб сприяють загостренню процесу інформаційної війни. Звідси випливає, що результат цієї „гри“ залежатиме від світоглядної позиції журналіста, морально оціночна основа якої формує власні мірила добра і зла, а відтак і вселюдські важелі милосердя, справедливості та доброчестя. Особиста визначальна основа є підґрунтям для журналістської добросовісності, яка своєю чергою формує деонтологічну свідомість самого журналіста.

Деонтологічна свідомість журналіста покликана в будь-який момент очистити журналістський професіоналізм від маскування під журналістику, від джинси та злоякісної пропаганди.

Про моральність і ділові якості, призначення й обов’язок журналіста, про значення цієї професії в громадському житті суспільства розмірковував ще М.Ломоносов у трактаті „Про професію журналіста“ (див. Москаленко А., Губернський Л., Іванов В. Основи масово-інформаційної діяльності, с.180-181). Він наголошував, що журналіст зобов’язаний завжди об’єктивно й точно викладати факти, що його слово – надзвичайно відповідальна справа. Цей трактат написаний з передових позицій того часу, але те повчальне, що стосується морального обличчя журналіста, актуальне і сьогодні:

1. Той, хто береться повідомляти нове, мусить наперед зважити свої сили, бо він береться за працю важку й надзвичайно складну. Журналіст має схопити в явищі нове й суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.

2. Щоб бути в змозі винести присуд щирий і справедливий, треба звільнити свою думку від будь-якого упередження.

3. Прислухатися до колективної думки фахівців з даного питання, сукупні знання яких значно більші, ніж відомості, які має журналіст.

4. Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпотези – це прагнення, що дають нам можливість досягти знань, до яких емпіричним шляхом дійти неможливо.

5. Журналіст мусить пам’ятати, що найбільш безчесним для нього є крадіжка у кого-небудь із своїх колег висловлюваних ними думок і суджень, привласнення їх собі.

6. Журналісту дозволяється заперечувати те, що в його очах підлягає запереченню. Він не повинен вважати, що незрозуміле і невияснене для нього є таким самим і для фахівців.

7. Журналіст ніколи не повинен бути високої думки про самого себе, про свою зверхність над людьми, про свій авторитет і якісь з своїх суджень.

„Професія журналіста, –читаємо у підручнику, – це, так би мовити, професія професій. Журналіст не синоптик, але часто він передбачає і навіть „робить” погоду, піднявши на щит слави чи на вила до цього часу невідоме ім’я, розкривши тисячам людей його чесноти чи його ганьбу. Журналіст не геолог, але в чомусь ці професії схожі: завжди в дорозі, завжди в шуканнях. І обидва проникають у глибини: один – землі, інший – справ і думок людей“. Справді, шлях журналіста, починаючи зі студентських років, - це щоденна праця, праця і ще раз праця. Це виснажлива робота, яка вимагає сміливості і принциповості, енергійного оптимізму і чистого розуму, комунікабельності і відданості справі, обов’язку і морального виховання, а ще – професіоналізму. Вміння виконувати свою справу блискуче з точки зору громадянського обов’язку і морального закону – ось суть деонтологічної свідомості журналіста.

Жоден людський учинок, а тим паче жоден акт комунікації просто не міг би отримати морального виміру, якби на передбачалося, що людина (журналіст) здатна усвідомлювати їх внутрішню проблематику, співвідносити їх з власним уявленням про добро і зло, належне і справедливе, з голосом власного сумління. Поза свідомістю, отже, мораль не існує, бо вона – це не лише втілення певних учинків та дій, а й феномен сама по собі. По-друге, мораль як така – це в будь-якому разі характеристика певних людських учинків, поведінки, людської активності загалом. Там, де всього цього немає, - не випадає взагалі говорити про мораль. І, по-третє, - мораль виникає та існує в контексті тих чи тих людських взаємин, взаємодії людини з природою, культурою тощо. Журналістська мораль саме в цьому й виявляється, бо стосунки „журналіст - авдиторія” – це комунікація у сфері морально-практичного людського досвіду, що виокремлюється зі сфери моральної, а відтак і деонтологічної (обов’язок, відповідальність, справедливість, честь і гідність, совість і сором тощо) свідомості. Щодо моральної відповідальності. То тут журналіст має свободу дії, вибору і волі; вчинок як елементарну форму моральної діяльності; співвідношення власної мети і засобів діяльності, мотиву і впливу на авдиторію. Щодо моральних взаємин, то він повинен підтримувати в собі моральну сутність комунікування, відкритості, діалогічність спілкування, толерантність, повагу і спів розуміння, і врешті-решт – етикет і культуру спілкування зі своєю авдиторією, не забуваючи про фактор дієвості впливу. Усе це ми можемо виокремити як сполучні ланки деонтологічної свідомості і зобразити у такий спосіб:

Дата добавления: 2014-01-11