Сутність економічного конфлікту

Вступ

Суспільство як складний соціальний організм живе і розвивається за своїми законами. У ньому, як і в іншій соціальній системі, виникають конфлікти, адже економіка, політика, духовна сфера, організаційні та управлінські аспекти вносять певні корективи в соціальні взаємовідносини. Уявляючи весь хаос найрізніших зіткнень, ми задаємося питанням: а чи є якісь об'єктивні закони, що регулюють ці процеси? Чи можна якось пояснити вже існуючі та наростаючі конфлікти, виходячи не із суб'єктивних чинників, не із оцінки поведінки конкретних осіб, або політичних груп, а з об'єктивних обставин?

Соціальна наука завжди приділяла увагу вивченню суперечностей, але вони не можуть розглядатися як синоніми конфліктів. Суперечності, протилежності, відмінності — це необхідні, але ще не­достатні умови для конфлікту; вони перетворюються на конфлікт тоді, коли почнуть взаємодіяти сили, які є їх носіями. Таким чином, конфлікт — це прояв об'єктивних і суб'єктивних суперечностей, який відображується в протиборстві їх носіїв, тобто сторін. Навчальний матеріал даної лекції знайомить курсантів зі специфікою конфліктів у соціальному середовищі сучасного суспільства, природою їх виникнення, методами та формами управління ними. Об'єктивною основою виникнення конфліктів у суспільстві є наявність у ньому сукупності соціальних взаємовідносин особливого роду - між націями, державами, класами (соці­альними групами).

Під конфліктами в суспільстві розуміють конфлікти різноманітних сфер суспільного життя (економічного, політичного, соціального, духовного), в якому відбувається зіткнення інтересів, цінностей, поглядів і цілей окремих специфічних суб'єктів соціальних взаємовідносин - націй, держав, класів, партій, спілок тощо.

Конфлікти в суспільстві поділяються на чотири основні групи:

• економічні,

• політичні,

• соціальні

• духовні.

У кожній з груп, залежно від тих чи інших факторів, виділяють конкретні види конфліктів. Наприклад, економічні конфлікти можна поділити на внутрішні (охоплюють конкретну державу) і зовнішні (міжнародні,); великомасштабні і місцеві та ін.

Аналіз економічного конфлікту, його сутності, різновидів, джерел, механізмів та динаміки розвитку, шляхів розв'язання, попередження та прогнозування щодо можливостей виникнення нових конфліктних ситуацій в умовах становлення ринкових відносин в Україні набуває особливого значення.

Якщо виходити із загального визначення конфлікту як прояву об'єктивних і суб'єктивних суперечностей, що відбиваються у про­тиборстві сторін, то економічний конфлікт можна представити як протиборство суб'єктів соціально-економічних відносин з приводу дефіциту економічних ресурсів, для подолання якого необхідно використовувати економічні, соціальні та політичні засоби. При цьому слід підкреслити, що будь-які конфлікти в суспільстві, від особистісних до конфліктів духовної сфери, часто можуть бути пов'язані з економічною стороною суспільного життя. Сутність економічних конфліктів досить яскраво розкривається через їх функції: виявлення та розв'язання суперечностей, особливо антагоністичних; пошук виходу із тупикових конфліктних ситуацій та створення засад для відносин на новому рівні.

В умовах переходу суспільства до ринку сутність і ступінь поширення економічних конфліктів істотно змінюються. У суспільстві, де панує державна власність, а ринку немає, основа для економічних конфліктів досить обмежена. Небезпідставними є твердження, що в тоталітарному суспільстві немає безробіття, страйків, боротьбі класів. Не обговорюючи питання, якою ціною це досягається, важливо відмітити інше: конфлікти загальнонаціонального масштабу в економічній сфері СРСР протягом багатьох років практично не зустрічались або були досить локальними і короткочасними. Це, зви­чайно, не стосується «тіньової» економіки, яка завжди перебувала у стані прихованої війни з державою.

При переході до ринку спостерігається інша картина. По суті справи, сам ринок постає полем постійних конфліктів не тільки у вигляді конкурентної боротьби або витискання супротивника, а й перш за все у формі торговельних угод, які завжди пов'язані з діалогом чи з різними діями (в тому числі погрозами, шантажем, насильством), які своєю метою мають примусити партнера до вигідної угоди. Поряд з цим у ринковій економіці виникають й інші гострі конфліктні ситуації: страйки, локаути, кризи в грошовому обігу тощо.

Особливістю великомасштабних економічних конфліктів є залучення до них широких верств населення. Наприклад, страйк авіадиспетчерів зачіпляє інтереси не тільки авіаційних компаній, а й тисяч пасажирів. Страйк лікарів зачіпає інтереси тисяч хворих. Тому заборона деяких видів страйків, є важливим засобом стабілізації суспільного життя.

Аналізуючи значеннєву структуру економічного конфлікту, особливу увагу слід приділити його предмету та об'єкту.

В економічному конфлікті, як і в будь-якому іншому, предмет — це об'єктивно існуюча або уявна проблема, заради якої конфліктуючі сторони вступають у боротьбу. В реальному житті це може бути проблема співвідношення державної «присутності» в економічній сфері та вільної конкуренції; проблема обмеженості економічних ресурсів, їх нестачі для всіх учасників економічних відносин; проблема недосконалості ринкового механізму в його самоорганізації тощо.

Об'єктом конфлікту в конкретній системі відносин завжди є певний дефіцитний ресурс, володіти яким прагнуть обидві сторони конфлікту. В економічному конфлікті об'єктом можуть стати ринки збуту, споживачі, фінанси, сировина, заробітна плата тощо. Тобто, за будь-яких обставин у сучасних умовах цінність чи ресурс стає об'єктом економічного конфлікту, коли має хоча б яке-небудь відношення до ринку.

Взагалі ринок постає як мінімум у двох іпостасях: з одного боку, він породжує конфлікти, з іншого — є важливим механізмом їх розв'язання, причому не тільки економічних, а й будь-яких соціальних конфліктів взагалі, бо в соціальному житті саме економічний аспект найважливіший. Цю особливість свого часу помітив ще А. Сміт. Він відкрив та описав механізм суспільної координації, яка діяла незалежно, як він вважав, від підтримки уряду.

Економічна теорія стверджує, що, діючи у своїх власних інтересах, люди створюють можливості вибору для інших, і що суспільна координація є процесом безперервного пристосування до змін, які виникають внаслідок їх взаємодії. В економічній діяльності людина переважно діє досить раціонально. Вона намагається співвіднести свої потреби з планами, цілями і засобами їх досягнення. Отже, виникають можливості щодо успішного врегулювання соціальних конфліктів.

Витоки, причини, рушійні сили та види економічних конфліктів. Спираючись на схему дослідження конфлікту О. Здравомислова, можна виділити такі глибинні причини конфліктів у економічній сфері: варіанти розподілу ресурсів, функціонування інститутів розподілу, а також протилежність економічних установок різно­го типу, прагнення вибрати між вигодою та додержанням умов до­говору між учасниками ринкових відносин.

В цілому дефіцит економічних ресурсів у суспільстві і зумовлені ним економічні конфлікти залежать від двох взаємопов'язаних груп проблем. Перша знаходиться у сфері виробництва, друга — у сфері розподілу.

1. Щоб розподіляти ресурси, їх треба мати. Отже, можливості розподілу ресурсів залежать від кількості матеріальних благ, створених суспільством протягом певного часу (валовий національний продукт), і кількості ресурсів на кожного члена суспільства (прибуток на душу населення).

2. Найбільш складними є питання розподілу ресурсів, бо поняття «справедливість» у цій сфері зумовлено численною кількістю чинників: по-перше, пов'язаних з типом і станом існуючої в суспільстві системи розподілу (наприклад, з її ефективністю, яка передбачає наявність таких властивостей, як дешеві витрати на її утримання, гнучкість, оперативність, відкритість тощо); по-друге, з суспільною оцінкою системи розподілу та її функціонування, в основі якої лежать правові та моральні критерії (законність, справедливість і т. ін.).

Слід підкреслити, що дефіцит ресурсів існує у будь-якому суспільстві. Тому конфліктність об'єктивно присутня в самій соціальній структурі суспільства.

З точки зору діалектичної теорії конфлікту суспільство — складна соціальна система, в якій неминучі конфлікти. Дефіцит ресурсів, а також їх нерівномірний та несправедливий розподіл є однією з основних причин конфліктів у суспільстві: чим більш нерівномірно розподілені дефіцитні ресурси, тим глибше суперечності між «бідними» та «багатими» і тим більш гострим є конфлікт.

Соціально-економічні суперечності пронизують всі сфери життєдіяльності суспільства (виробництво, науку, освіту, торгівлю тощо) і на всіх рівнях його взаємодії (від спору робітника з майстром до конфлікту центру та регіонів). Необхідно визначити основні лінії суперечностей, що розділяють конфліктуючі сторони в соціально-економічних конфліктах.

1. На першому місці за своєю конфліктогенністю знаходиться лінія суперечностей, що розділяє власників та найманих робітників. Під власниками тут розуміються керівники крупних підприємств і організацій, а також державні структури (міністерства, відомства), від яких залежить забезпечення населення робочими місцями та виплата відповідної винагороди за виконану роботу.

Суперечності між власниками та найманими робітниками можна розподілити на такі види:

а) суперечності, пов'язані з низькою заробітною платою;

б) суперечності, пов'язані з невиплатою (затриманням) заробітної плати;

в) незабезпеченість найманих робітників роботою, яка дозво­ляє мати стабільний заробіток, наприклад, приховане безробіття, неповна зайнятість тощо.

Особливо треба відмітити і такі суперечності, які виникають через зміст праці, стосунки у колективі та інтенсивність трудових зусиль. Ще на початку XX ст. вважалось, що всі виробничі питання можна вирішити за допомогою грошової винагороди. Але засновник індустріальної соціології Е. Мейо показав, що людина на роботі не тільки працює, а й живе (відомі хотторнські експерименти Мейо були проведені у 1927-1932 рр.). Тому тільки «людські стосунки» можуть забезпечити успішність праці як осмисленої діяльності.

Друга лінія суперечностей проходить між підприємцями та владними структурами, що регулюють підприємницьку діяльність.

2. Суперечності між соціальною державою та соціальними групами, що перебувають на так званому державному забезпеченні (студенти, пенсіонери, інваліди, непрацюючі батьки з дітьми та ін.).

3. Суперечності між різними професійними категоріями громадян, зумовлені бажанням перерозподілити ресурси на свою користь.

Сторони конфлікту. Визначення сторін соціально-економічного конфлікту та виокремлення його учасників випливає із розуміння сутності цього типу конфліктів. Узагалі до них можна віднести різноманітні соціальні групи, що ведуть боротьбу за економічні статуси та матеріальні ресурси, яким притаманні різні цінності та норми: власники і наймані працівники; представники ринкових структур та державного сектору; робітники виробничого та невиробничого секторів економіки тощо.

Якщо ж ми звернемося до трудових конфліктів, то в Україні в цьому разі сторони конфлікту досить чітко визначені на законодавчому рівні. Згідно 3 ст. Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Відповідно до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» незаконними вважаються ті страйки, мета яких — змінити конституційний лад, державні кордони та адміністративно-територіальний устрій України, порушити права людини; страйки, розпочаті без додержання найманими працівниками, профспілкою вимог закону щодо правил прийняття рішень про оголошення страйку та керівництво ним; заборонено також проведення страйків під час здійснення примирних процедур, передбачених цим Законом.

Припинення роботи як засіб розв'язання колективного трудового конфлікту забороняється, якщо це створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям; забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку; заборонено проведення страйків також у разі оголошення воєнного стану до моменту його скасування.

Більшого значення страйки набувають тоді, коли вони пов'язу­ються з політичною боротьбою, коли вимоги політичного характеру та політична мотивація стають переважаючими.

Отже, можна констатувати, що при виникненні конфліктів еко­номічного характеру важливу роль відіграє створення сприятли­вих умов для того, щоб вони не перетворилися на агресивні та руйнівні форми класового антагонізму, а стали предметом обговорення у раціонально організованому переговорному процесі. Принципи ж організації переговорного процесу в ситуації класового конфлікту будь-якого рівня сформулював ще Р. Дарендорф. До них належать такі:

1) кожна із конфліктуючих сторін повинна визнати за опонентом право на існування і право мати власні погляди. З цього аж ніяк не випливає, що ці погляди стають справедливими для опонента;

2) учасники конфлікту повинні визнати наявність розбіжностей і протистояння. Заява про повну спільність інтересів і розуміння ситуації є або демагогією, або спробою пригнітити супротивника, нав'язати йому свою правду;

3) всі учасники конфлікту визнають певні правила взаємодії сторін, особливо рівність у процедурі переговорів;

4) регулювання переговорів забезпечується соціальними інститутами парламентського типу, які: а) мають певні повноваження; б) володіють монополією на представництво інтересів своєї сторони; в) розробляють рішення, що є обов'язковими; г) діють демократично.

Очевидно, що кардинальне поліпшення конфліктогенної обстановки в економічних відносинах неможливо без виходу економіки із кризи. Але на виникаючі у суспільстві конфлікти необхідно реагувати терміново. Головну роль в урегулюванні цих конфліктів повинна відігравати держава — як сторона конфлікту, або як посередник чи арбітр.

Висновки з 1 питання:

Отже, соціальні конфлікти – це особлива форма протиборства громадян з владними структурами, що зумовлена обмеженням інтересів громадян, а також порушенням їх прав ї гарантій у соціальній сфері.

Дата добавления: 2014-01-11