Корупція — фактор конфліктності влади й народу

Чесність — правильний і єдиний шлях, на якому людина ніколи не заблукає.

Народна мудрість

Термін "корупція" походить від сполучення латинських слів соггеі та гитреге (соггеі — обов'язкова причетність кількох представ­ників однієї із сторін до справи, гитреге — порушувати, ламати, пошкоджувати, скасовувати). З часом утворилося самостійне поняття — соггитреге, що означає участь у діяльності кількох (не менше двох) осіб, мета яких полягає у пошкодженні процесу керування справами суспільства.

За правління Івана VI хабарництво за "Судебником" 1550 року було визнано кримінальним злочином. М. М. Карамзін пише в "Истории государства Российского" (М., 1994): "Закон не допускав ніяких хабарів, але хитруни винаходили спосіб обдурювати: чоло­битник, входячи до судді, клав гроші перед образами, начебто на свічки... Тільки в день Святого Воскресіння дозволялося суддям та урядовцям разом з червоним яйцем приймати в дарунок і кілька десяток..."

Сучасного значення термін "корупція" набув у Європі в XV-XVI ст., а нормативно він закріплений у міжнародній резолюції "Практичні методи боротьби з корупцією", підготовленій секретаріатом VIII Конгресу ООН про попередження злочинності й ставлення до правопорушників (27 серпня — 7 вересня 1990 р., Гавана, Куба).

У Довіднику ООН про міжнародну боротьбу з корупцією записано: "Корупція — це зловживання державною владою для одержання вигоди з особистою метою".

Протидія корупції є важливою проблемою у взаєминах народу і влади. Психоаналітики твердять, що корупція — конфліктоген владних відносин на нинішньому етапі розвитку суспільства.

Що ж відбувається? Чому корупція показує своє негативне обличчя найрізноманітнішим чином? Причини різні.

У багатьох країнах навіть панує думка про те, що більшість державних організацій — корумповані. Навіть фірми, пов'язані між собою співробітництвом, теж відчувають корумпованість. Тому і в Україні народ сприймає чиновництво не як слуг народу, а як неформальну інституцію, не підзвітну суспільству, яка служить йому лише через свої професійні обов'язки. Тому саме це є причиною того, що і народ їх вважає просто чиновниками, а не слугами українського народу.

Західні вчені називають два найочевидніші шляхи корупції виконавчої влади:

• перший проявляється там, де послуги та підписання контрактів (різноманітних документів) здійснюються відповідно до інструкцій, але, щоб швидше це сталося, дають чи пропонують хабар;

• другий — коли хабар дається за послуги, які чиновникові заборонено надавати, але він це робить, бо хоче мати побічний прибуток. До чого призводить корупція:

• корумпована діяльність не здатна досягти мети, якої прагне уряд (корупція при призначенні на посаду породжує неефективність і призводить до втрат; корупція при вступі в університет та інші види корупції);

• корупція засмічує ділове середовище, в якому доводиться працювати;

• корупція призводить до подорожчання управлінського апарату;

• корупція у формі хабара скорочує загальну кількість коштів, спрямованих на задоволення громадських потреб;

• корупція принижує, знецінює мораль (кожний чесний громадянин повинен собі поставити запитання: "Чому я не повинен бути зберігачем моралі?");

• корупція в уряді, яка усвідомлюється народом, зменшує довіру до органів влади;

• корупція в політиці є перешкодою для політичного розвитку й позитивного іміджу держави;

• корупція значно знижує продуктивність праці;

• корупція веде до судових процесів;

• корупція веде не до задоволення людських потреб, а до лазівок для окремих ділків.

Що ж породжує корупцію? Багато дослідників стверджують, що корінь зла — в бідності й багатстві, в аморальності та бездуховності, в безвідповідальності й антипатріотизмі.

З аконом України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" крім спеціальних (Координаційний комітет боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, спецпідрозділи МВС, СБУ) визначено також інші державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю: органи внутрішніх справ України та Служби безпеки України; органи прокуратури України; митні органи; підрозділи Прикордонних військ України; органи Державної податкової адміністрації та Державної контрольно-ревізійної служби.

Відтак ми вважаємо, що причини низької ефективності боротьби з корупцією в державі неоднозначні. Вони зумовлені зокрема неузгодженістю чинного законодавства.

Корупція в Україні фактично паралізує реформи, вона стала реальною загрозою побудови не тільки ринкової економіки, а й демократичної держави, утвердження в ній громадянського суспільства. Тому питання про відкритий осуд громадськістю цього явища та пошук шляхів і форм його профілактики, запобігання, вдосконалення боротьби з ним — справа всього народу, питання честі, порядку, духовності та іміджу нації перед майбутніми поколіннями і світовою спільнотою. А найважливіше — захищати політиків-управлінців, обов'язок яких — дати народові відчувати себе людьми, стати нарешті державним народом.

7.4. Соціально-психологічний клімат у колективі (організації)

Одним із показників успішної діяльності керівника організації (фірми, колективу) є рівень сформованості соціально-психологічного клімату. Так, Б. Д. Паригін зазначає, що соціально-психологічний клімат — "один із вирішальних чинників успішної діяльності людини в усіх сферах життя суспільства".

Соціально-психологічний клімат будь-якої установи породжується міжособистісною взаємодією, яка опосередковує не тільки міжособистісні впливи, а й вплив навколишнього фізичного середовища: речей, предметів, явищ природи тощо. Настрій однієї людини впливає на настрій іншої, позначається на різноманітних актах поведінки, діяльності, життя людини.

Р. X. Шакуров пропонує розглядати соціально-психологічний клімат з урахуванням трьох особливостей: психологічної, соціальної та соціально-психологічної. "Психологічна форма клімату, — пише Р. X. Шакуров, — розкривається в емоційних, вольових та інтелектуальних станах і властивостях групи (так, можна говорити про атмосферу оптимізму, страху, цілеспрямованості або вольової розслабленості, творчого пошуку та інтелектуальної активності людини тощо)". На його думку, якщо в інтелекті, емоціях, волі фіксувати їхній соціальний зміст, то тут виявлятиметься соціальний аспект, соціально-психологічний аспект виявляється в єдності, згоді, задоволенні, дружбі, згуртованості.

Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини.

Найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату групи (колективу):

Суб'єктивні ознаки:

• довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;

• доброзичливість і ділові претензії;

• вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;

• відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;

• достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;

• високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;

• усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.

Об'єктивні ознаки:

• високі показники результатів діяльності;

• низька плинність кадрів;

• високий рівень трудової дисципліни;

• відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.

І хоча кожен колектив має своє, неповторне обличчя, стиль, інтереси, згадані ознаки майже універсальні для будь-якого колективу.

Український психолог Н. Л. Коломінський розробив схему, де враховано основні чинники, що зумовлюють задоволеність людей виконуваною роботою, а також взаємний вплив різних компонентів. Така схема цікава для керівника, бо допомагає запобігати конфліктності в колективі.

Аби керівник сприяв згуртованості колективу, він має володіти такими особистішими характеристиками: визначеність, усвідомленість, цілеспрямованість, вибірковість, тактовність, дієвість, вимогливість, критичність, відповідальність.

Доброзичливими, комфортними будуть стосунки людей в колективі, коли члени колективу ставитимуться з повагою, симпатією один до одного. Це дуже важливо. М. М. Обозов, Г. В. Щокін систе­матизували основні чинники, які визначають характер міжособистісних стосунків.

Заключення:

1. Конфлікт - це різновид соціального протиріччя і соціальної взаємодії.

2) Характеризуючи суб'єкт конфлікту, треба розуміти мотиви конфліктного поводження, що залежать від особистостей учасників взаємодії, а об'єкт конфлікту - від сфери суспільства і типу конфлікту. А для цього необхідно знання структури особистості, групи і структури самого конфлікту.

Високий рівень розвитку колективу означає наявність згуртованості, високої соціально – психологічної стійкісті, стабільності, що обумовлюються спільними моральними цінностями – патріотизмом, дисциплінованостю, службовою злагодженістю, особистою дружбою.

3) Знання загальних законів конфлікту є важливою умовою прогнозування їхнього розвитку і регулювання конфліктного процесу;

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть фактори, які впливають на виникнення конфліктів у групах та колективах?

2. За яких умов формальна та неформальна структури колективу можуть збігатися?

3. В чому полягають умови ефективного існування неформальних груп у колективах?

4. Чим відрізняється вплив неформального лідера від впливу формального керівника?

5. Охарактеризуйте міжособистісні конфлікти.

6. Перерахуйте першопричини міжособистісних конфліктів.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Типологія міжгрупових конфліктів.

2. Основи регулювання міжгрупових конфліктів.

3. Конфліктна компетентність особового складу ОВС.

Теми рефератних повідомлень:

1. «Конфлікти у підрозділах ОВС»

2. «Психологічні особливості та передумови конфліктності особистості».

3. Міжособистісні конфлікти: суть, причини та шляхи розвитку»

4. «Вплив конфлікту на соціальне оточення та його учасників»

Дата добавления: 2014-01-11