Питання 1: Форми діяльності Верховної Ради України

Вступ

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни: «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні»

По темі № 4 “Форми діяльності Верховної Ради України. Порядок підготовки обговорення та прийняття правових актів Верховною Радою України.”

Для студентів юоридичного факультету.

Спеціальність: 7.060101 “Правознавство”.

Питання:

10. Форми діяльності Верховної Ради України.

11. Національна парламентська група України у Міжпарламентському союзі.

12. Порядок підготовки, обговорення та прийняття Верховною Радою України Законів України.

Відповідно до Конституції України (ст. 75), єдиним органом за­конодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. У своєму Рішенні від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002 Конституцій­ний Суд України зазначив, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Конституція України не вказує на представницький характер па­рламенту, а тільки підкреслює, що це єдиний законодавчий орган. Але це не означає, що наш парламент не має представницьких ознак і властивостей. Останні виявляються у вказівках на представ­ницький мандат народних депутатів України (ст. 78), у виконува­них Верховної Радою завданнях і функціях. Конституція України встановлює, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої (тобто, прямої) демокра­тії (ст. 69), що народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування (ст. 5). Тим самим кон­ституційне в нашій державі встановлюється представницька демок­ратія, що реалізується насамперед через парламент — Верховну Раду України. Політична воля народу знаходить свій вияв насампе­ред через цей орган, що прийняв Конституцію України, що розроб­ляє і приймає конституційні і звичайні закони, які регулюють най­більш важливі питання державного і громадського життя нашої держави.

Верховна Рада займає провідне місце серед вищих органів дер­жавної влади, у першу чергу завдяки своїм законодавчим повнова­женням, а також виступає в якості центральної ланки політичної системи України, визначаючи основні засади внутрішньої та зов­нішньої політики нашої держави. Парламент є ареною боротьби різ­номанітних політичних сил країни, інструментом досягнення злаго­ди у суспільстві і соціально-політичного компромісу.

Форми діяльності Верховної Ради України обумовлені колегіаль­ним характером цього органу та універсальністю його компетенції. За юридичними наслідками форми діяльності парламенту поділяються на правові та неправові, а останні, у свою чергу, — на орга­нізаційні та матеріально-технічні.

До правових форм роботи українського парламенту належать нор-мотворча (або законодавча), установча, правозастосовча та контро­льна. Вони були в цілому розкриті у попередній лекції при висвітленні функцій Верховної Ради України. При цьому слід від­значити, що Основний Закон 1996 р. фактично позбавив парламент можливості використовувати інтерпретаційну форму діяльності, на­давши виключне право офіційного тлумачення Конституції та зако­нів України Конституційному Суду України. Тому інтерпретаційна діяльність Верховної Ради України зводиться лише до тлумачення її постанов.

Організаційні форми роботи Верховної Ради України можна умов­но поділити на основні та допоміжні. У межах основних організа­ційних форм здійснюється безпосереднє вироблення і прийняття рішень, а допоміжні являють собою способи інформаційного обміну між парламентом та іншими особами та організаціями. Іншими сло­вами, основні форми роботи парламенту покликані забезпечити реа­лізацію компетенції парламенту, а допоміжні — забезпечити парла­мент повною і вірогідною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих, зважених рішень, а також довести зміст прийнятих рішень до відома громадськості. До основних організаційних форм діяльності Верховної Ради України належать: сесія; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тимча­сових слідчих і спеціальних комісій; персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; парла­ментські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів у парламенті та поза ним. Серед допоміжних ор­ганізаційних форм діяльності можна виділити особистий прийом громадян і посадових осіб; роботу з заявами, скаргами і звернення­ми громадян; проведення прес-конференцій та інтерв'ю; організа­ційні форми діяльності, пов'язані з участю в міжпарламентських заходах, а саме — Загальні збори Національної парламентської групи України, засідання Виконавчого комітету Національної пар­ламентської групи України; участь народних депутатів України в наукових, міжпарламентських щорічних та спеціалізованих конфе­ренціях і зустрічах; закордонні візити делегацій депутатів і парламе­нтського керівництва та ін.

Серед організаційних форм діяльності Українського парламенту головною, безумовно, є чергові та позачергові сесії. Чергові сесії Верховної Ради України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Позачергові сесії склика­ються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань Верхов­ної Ради і засідань комітетів та спеціальних тимчасових комісій Верховної Ради, що проводяться у період між пленарними засідан­нями. Комітет Верховної Ради або її робоча група може проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради в тому випадку, коли законопроект визнаний невідкладним, або за дорученням Верховної Ради, якщо в цей час пленарне засідання не пов'язане з прийняттям рішень, проведенням виборів, призначен­ням або затвердженням посадових осіб.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002 (у справі щодо повноваженості Верховної Ради України), повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Як правило, перший і третій тижні сесійного періоду відводяться для пленарних засідань, другий — для роботи комітетів, а четвер­тий — для роботи депутатів у регіонах, їхньої самостійної роботи, пов'язаної зі здійсненням депутатських повноважень, а та­кож для роботи комітетів за дорученнями Верховної Ради України. У разі потреби Верховна Рада після можливого скороченого обгово­рення може прийняти рішення про одноразову зміну свого місячно­го або тижневого розпорядку роботи.

У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її коміте­тів починається у вівторок о 10 год. і закінчується в п'ятницю о 14 год. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної робо­ти депутатів, пов'язаної зі здійсненням депутатських повноважень, Для їхньої роботи в депутатських фракціях або у регіонах.

У вівторок та четвер тижня, відведеного для пленарних засідань, якщо не прийнято (ad hoc) іншого рішення Верховної Ради, протягом дня проводяться два засідання: ранкове - з 10 до 14 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і вечірнє - з 16 до 18 години. У середу та п'ятницю проводяться лише ранкові засідання. Друга половина середи відводиться для роботи народних депутатів у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях та тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях. Понеділок та друга половина п'ятниці відводяться для самостійної роботи народних депутатів, пов'язаної із здійсненням депутатських повноважень.Порядок денний сесії Верховної Ради включає два розділи: перший - питання, повністю підготовлені для розгляду Верховною Радою і у встановленому порядку надані народним депутатам; другий - питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим спеціальним комісіям, а також законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні.

Відповідні головні ко­мітети подають до Верховної Ради свої висновки про готовність закріплених за ними для підготовки і доробки питань і пропозиції про включення їх у той або інший розділ порядку денного сесії. Проект порядку денного готується Головою Верховної Ради разом із заступниками та Погоджувальною Радою фракцій і повідомляється депутатам не пізніше 10 днів до відкриття чергової сесії. Проект по­рядку денного сесії обговорюється і затверджується в цілому біль­шістю голосів народних депутатів від конституційного складу Вер­ховної Ради України.

Суттєвими відмінностями характеризується перша сесія Верхов­ної Ради України нового скликання. Специфіка її полягає в тому, що вона має організаційно-установчий характер, тобто її головна мета полягає у створенні всієї необхідної структури парламенту (йо­го інституціалізацІЇ) і визначенні порядку його подальшої роботи. За тривалістю вона майже удвічі коротша від звичайної.

Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30-й день після оголошення результатів виборів.

Секретаріат Верховної Ради України надсилає депутату не піз­ніше ніж через 10 днів після його обрання комплект документів, з якими він повинен ознайомитись для повноцінної участі у роботі парламенту від самого початку першої сесії: 1) Конституцію Украї­ни; 2) Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969 р.; 3) Закон України «Про статус народного депутата України»; 4) Рег­ламент Верховної Ради України; 5) Закон України «Про комітети Верховної Ради України»; 6) перелік комітетів Верховної Ради по­переднього скликання і Положення про них; 7) Положення про по­рядок розробки проектів законів; 8) Положення про структуру, виклад і оформлення проектів законів; 9) Положення про референта-консультанта народного депутата України; 10) Положення про Сек­ретаріат Верховної Ради України; 11) список посадових осіб Секре­таріату Верховної Ради і їхні службові телефони.

Депутату пропонується також не пізніше ніж за 20 днів до почат­ку сесії направити свої попередні побажання про входження до складу того або іншого комітету і повідомити про необхідні житлові умови в м. Києві для здійснення депутатських повноважень.

Для розробки проекту порядку денного першої сесії Верховної Ради нового скликання і проектів інших документів, що виносяться на першу сесію, підготовки пропозицій щодо організації роботи створюється Підготовча депутатська група з числа новообраних на­родних депутатів.

Перше після виборів пленарне засідання Верховної Ради відкри­ває найстарший за віком народний депутат. Порядок головування на подальших засіданнях до обрання Голови Верховної Ради визна­чається Погоджувальною Радою фракцій. Надалі засідання веде Го­лова Верховної Ради або його заступники, вони ж організують робо­ту Верховної Ради. На першому засіданні головуючий пропонує де­путатам почати формування депутатських фракцій, дає пояснення про їхні права і порядок формування.

До створення комітетів Верховна Рада України проводить за­сідання з таким порядком денним:

1) обрання тимчасової Лічильної комісії;

2) обрання Президії сесії;

3) доповідь Підготовчої депутатської групи;

4) доповідь Голови Верховної Ради попереднього скликання;

5) доповідь Президента України про соціально-економічне стано­вище в Україні;

6) обрання Голови Верховної Ради і його заступників;

7) попереднє обговорення і визначення переліку, кількісного складу і функцій комітетів Верховної Ради;

8) питання про формування і реєстрацію депутатських фракцій (груп); утворення Погоджувальної ради фракцій (груп);

9) створення комітетів Верховної Ради;

10) розгляд і затвердження порядку денного сесії. Зазначена вище частина порядку денного першої сесії парламен­ту не вимагає обговорення і затвердження.

Після того, як вищеозначені питання вирішені, Верховна Рада України нового скликання переходить до звичайного режиму роботи.

Рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймається на її пленарному засіданні після його обговорення. Прийняття рішення без обговорення питання на пленарному засіданні допускається ли­ше у випадках, зазначених у Регламенті Верховної Ради України. Винесенню питання на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради передує його підготовка у відповідних комітетах Верховної Ра­ди, за винятком випадків, зазначених у Регламенті.

Обговорення питання на засіданні Верховної Ради включає: 1) доповідь, запитання доповідачу і відповіді на них; 2) співдоповіді (в разі необхідності), запитання співдоповідачам і відповіді на них; 3) виступи депутатів з оголошенням та обґрунтуванням окремої дум­ки, якщо вона є додатком до висновків чи пропозицій комітетів, з приводу яких виступали доповідач і співдоповідачі, за умови, що окрема думка не була поширена серед депутатів разом з висновком відповідного комітету; 4) виступ ініціатора внесення пропозиції; 5) внесення, обговорення і прийняття рішення щодо преюдиціаль­них і відкладальних питань та питань про неприйнятність, якщо та­кі є; 6) виступи по одному представнику від комітетів або тимчасо­вих спеціальних комісій, якщо їх висновки щодо обговорюваного питання чи пропозиції не були поширені серед депутатів; 7) висту­пи представників від кожної зареєстрованої депутатської групи і фракції; 8) виступи депутатів; 9) оголошення головуючим на за­сіданні про припинення обговорення та повідомлення про тих, хто виступили і записалися на виступ; 10) внесення депутатами пропо­зицій, які не були виголошені в ході обговорення; 11) заключне сло­во співдоповідачів і доповідача; 12) уточнення і оголошення голову­ючим на засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування; 13) виступи з мотивів голосування (депутата-ініціатора внесення пропозиції, що розгля­дається, або депутата від депутатської групи (фракції) — ініціатора внесення обговорюваного питання; по одному представнику від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції); окремих депу­татів.

Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці біля залу для засідань. Закон України, постанова Верховної Ради та інше рішення (крім процедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо після їх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість від конституційного скла­ду парламенту, крім випадків, передбачених Конституцією Украї­ни. Рішення про застосування заходів для забезпечення присутності депутатів на засіданнях Верховної Ради України та її органів, а та­кож про перенесення дати чи часу засідання приймаються більшіс­тю голосів депутатів, присутніх на засіданні, незалежно від їх кіль­кості.

Рішення Верховної Ради України приймаються відкритим не-фіксованим, відкритим фіксованим (поіменним) голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів чи таємним го­лосуванням шляхом подачі бюлетенів. Поіменне голосування про­водиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 депутатів, які взяли участь у голосуванні.

Матеріально-технічні форми діяльності українського парламенту (діловодство, стенографування, бухгалтерський облік та ін.) здійснюються безпосередьо апаратом Верховної Ради України.

Питання 2: Національна парламентська група України у Міжпарламентському союзі.

Серед вищезгаданих організаційних форм діяльності Українсько­го парламенту слід виділити роботу Національної парламентської групи у Міжпарламентському Союзі, створеної у повному складі Верховної Ради України Постановою Верховної Ради України з метою вступу до Міжпарла­ментського Союзу та подальшої участі в його роботі. Формами робо­ти Національної парламентської групи є Загальні збори, робота Ви­конавчого комітету і робота парламентських делегацій.

Згідно зі Статутом (Правилами) Національної парламентської групи України у Міжпарламентському Союзі, Національна група України збирається на вимогу Голови Національної групи України або її Виконавчого комітету у разі необхідності, але не менше 2 ра­зів на рік. Загальні збори Національної групи скликаються, як пра­вило, у зв'язку із щорічними конференціями Міжпарламентського Союзу або спеціалізованими конференціями, які організує Союз. Метою їх скликання може бути як підготовка до конференції, так і обговорення її результатів.

Виконавчий комітет Національної групи України призначає чле­нів делегації на щорічні та спеціалізовані міжпарламентські конфе­ренції, визначає завдання делегатам, сприяє делегації в її роботі, вживає необхідних заходів для її забезпечення під час перебування в країні, що приймає делегацію; попередньо вивчає питання, які включені до програми запланованої конференції або міжпарламент­ської зустрічі, узгоджує позиції щодо надання необхідної документації, проводить консультації з відповідними урядовими І неурядо­вими органами і організаціями для підготовки текстів документів, організує брифінги, прес-конференції з питань, пов'язаних з діяль­ністю Виконавчого комітету Національної парламентської групи України, самого Міжпарламентського Союзу та ін. Виконавчий ко­мітет Національної парламентської групи України проводить за­сідання щокварталу або у разі необхідності на вимогу Голови Націо­нальної парламентської групи України.

Питання про формування делегацій Національної парламентсь­кої групи України для участі у конференціях, зустрічах, організова­них Міжпарламентським Союзом, вирішується Виконавчим коміте­том Національної парламентської групи України. Кожна делегація має включати до свого складу щонайменше одну жінку, а її склад залишається незмінним щонайменше протягом року. Члени делега­ції проводять консультації між собою щодо узгодження позицій і перебігу голосування. Делегація Національної парламентської гру­пи України на міжпарламентських конференціях, зустрічах має право встановлювати відповідні двосторонні контакти з представни­ками органів влади країни, що їх приймає, і з делегаціями країн-учасниць. Делегати від України мають право здійснювати необхідні заходи щодо інформування громадськості про роботу Міжпарла­ментського Союзу, використовуючи пресу, радіо і телебачення. Сек­ретаріат Національної парламентської групи передає Секретаріату Міжпарламентського Союзу в Женеві надруковані на цю тему в Україні статті та інтерв'ю.

Після кожної міжпарламентської конференції, зустрічі делега­ція від Національної парламентської групи України подає на роз­гляд Верховної Ради України звіт про свою діяльність, включаючи оцінку роботи Міжпарламентського Союзу, його рішень і резолю­цій. Виконавчий комітет групи інформує Уряд України про рішен­ня та резолюції, прийняті Міжпарламентським Союзом.

Окрім Національної парламентської групи в Міжпарламентському Союзі, діють:

Постійна делегація у Парламентській асамблеї Ради Європи

Українська частина Комітету з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом

Постійна делегація у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі

Постійна делегація у Парламентській асамблеї Організації Чорноморського економічного співробітництва

Постійна делегація у Парламентській асамблеї НАТО

Постійна делегація у Міжпарламентській асамблеї держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав

Постійна делегація у Парламентському вимірі Центральноєвропейської ініціативи

Постійна делегація в Міжпарламентській асамблеї Євразійського економічного співтовариства (в якості спостерігачів)

Постійна делегація у Міжпарламентській асамблеї Православ'я

Постійна делегація в Асамблеї Західноєвропейського cоюзу

Постійна делегація у Парламентській асамблеї ГУАМ

Питання 3: Порядок підготовки, обговорення та прийняття Верховною Радою України Законів України.

Порядок підготовки, обговорення, прийняття правових актів Верховної Ради України, а також порядок набуття ними чинності визначається Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України від 16 березня 2006 р., Указом Президента України «Про по­рядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та на­брання ними чинності» від 4 грудня 1997 р. № 1327/97. Порядок проходження проектів правових актів через підрозділи парламент­ського апарату визначається Інструкцією з діловодства в апараті Верховної Ради України, затвердженою розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 березня 2002 р. № 153.

Аналіз чинного законодавства дає підстави виокремити такі ста­дії законотворення:

1. Законодавча ініціатива — закріплене в Конституції право пев­ного суб'єкта внести пропозицію про прийняття закону і відповід­ний законопроект до Верховної Ради України.

2. Рішення Верховної Ради України про необхідність видання акта, розробку його проекту, включення до плану законопроектних робіт.

3. Розробка законопроекту і попередній його розгляд у комітеті, який приймає відповідний висновок і вносить його на розгляд Вер­ховної Ради України.

4. Обговорення законопроекту — починається із заслуховування доповіді представника суб'єкта, який вніс законопроект.

5. Прийняття закону — за допомогою, як правило, відкритого го­лосування простою чи кваліфікованою більшістю голосів.

6. Підписання закону Головою Верховної Ради України і направ­лення його на підпис Президенту України.

7. Підписання закону Президентом або його повернення на по­вторний розгляд протягом 15 днів з моменту прийняття парламен­том.

8. Повернення до стадій 3—6 у випадку накладення вето Прези­дентом України.

9. Опублікування закону протягом 10 днів після підписання Пре­зидентом.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам та Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України. Законопроект подається до Верховної Ради за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом. Ініціатор внесення чи представник суб'єкта права законодавчої ініціативи має право на доповідь законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради та на засіданні головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії з цього питання. Якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі "Перехідні положення" цього законопроекту або у одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття. Законопроект вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується Верховній Раді прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою, яка має містити: 1) обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі законодавства; 2) обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття; 3) інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту. У разі внесення законопроекту, реалізація якого впливає на видаткову та/або доходну частину державного чи місцевих бюджетів, до нього додаються фінансово-економічне обґрунтування (розрахунок розміру витрат) та пропозиція щодо покриття цих витрат. Якщо реалізація законопроекту не впливає на видаткову та/або доходну частину державного чи місцевих бюджетів, про це зазначається в пояснювальній записці. До законопроекту про внесення змін до законів додається порівняльна таблиця, яка містить редакцію відповідних положень (статей, частин, пунктів, абзаців тощо) чинного закону та нову його редакцію з урахуванням запропонованих змін. Якщо законопроект вноситься за погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади, до нього додається таке погодження. Законопроект, внесений до Верховної Ради, реєструється в апараті Верховної Ради в день його внесення. Кожен законопроект після його реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк направляється Головою Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків Першим заступником, заступником Голови Верховної Ради України в комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на доходну та/або видаткову частину бюджетів та виконання закону про Державний бюджет України в поточному бюджетному періоді, та в комітет, який визначається головним з підготовки і попереднього розгляду законопроекту.Головний комітет не пізніш як у тридцятиденний строк попередньо розглядає законопроект і ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної Ради. До висновку головного комітету додається висновок комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, який має бути поданий до головного комітету не пізніш як у чотирнадцятиденний строк з дня отримання законопроекту для надання висновку. Підставами для повернення законопроекту без його розгляду на пленарному засіданні є: висновок комітету, до предмета відання якого належать питання конституційного права, про те, що законопроект суперечить положенням Конституції України, крім випадків, коли він стосується внесення змін до Конституції України; невідповідність оформлення законопроекту вимогам закону, Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; відсутність фінансово-економічного обґрунтування законопроекту, якщо головний комітет чи відповідна тимчасова спеціальна комісія не вважають за можливе розглядати його без такого обґрунтування; наявність прийнятого в першому читанні законопроекту, щодо якого внесений проект є альтернативним; відхилення на поточній сесії Верховної Ради законопроекту, положення якого дослівно або по суті повторюють поданий законопроект.Верховна Рада своїм рішенням може зняти законопроект з розгляду, якщо внаслідок прийняття інших законодавчих актів чи з інших причин законопроект втратив свою актуальність. У разі прийняття Верховною Радою за основу одного з альтернативних законопроектів інші альтернативні законопроекти знімаються з розгляду без прийняття про це окремого рішення. Знятими з розгляду вважаються також відкликані та відхилені законопроекти. Щодо кожного законопроекту, включеного до порядку денного сесії Верховної Ради, апарат Верховної Ради та головний комітет ведуть справу законопроекту. Невідкладними є законопроекти, що визначені Президентом України або рішенням Верховної Ради як такі. Законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань. 1) перше читання - обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу; 2) друге читання - постатейне обговорення і прийняття законопроекту у другому читанні; 3) третє читання - прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому. За дорученням Голови Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків - Першого заступника, заступника Голови Верховної Ради України або за рішенням головного комітету законопроект направляється на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового дослідження; при цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені. Окремі законопроекти можуть направлятися для одержання експертних висновків до Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, інших державних органів, установ і організацій, а також окремих фахівців. За наслідками підготовки законопроекту до розгляду в першому читанні головний комітет ухвалює висновок. Висновок, підготовлений головним комітетом до першого читання законопроекту, висновки відповідних комітетів та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за сім днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради. Розгляд законопроекту в першому читанні, як правило, проводиться за процедурою повного обговорення законопроектів. За наслідками розгляду законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про: 1) прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання; 2) відхилення законопроекту; 3) повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету для підготовки на повторне перше читання, визначивши при цьому основні положення, принципи, критерії, яким повинен відповідати доопрацьований законопроект чи його структурні частини; 4) опублікування законопроекту у визначеному Верховною Радою друкованому засобі масової інформації для всенародного обговорення, доопрацювання його головним комітетом з урахуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше читання. Пропозиції та поправки для підготовки законопроекту до другого читання вносяться в чотирнадцятиденний строк після дня прийняття законопроекту в першому читанні за основу. До повторного другого читання законопроекту пропозиції та поправки вносяться в десятиденний строк після дня попереднього другого читання. Законопроект, підготовлений до другого чи повторного другого читання, висновок головного комітету та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради. Законопроект, підготовлений до другого читання, подається у вигляді порівняльної таблиці, яка має містити: 1) текст законопроекту, прийнятого за основу; 2) усі внесені та не відкликані пропозиції (можливо, із стислим обґрунтуванням), поправки, що мають суцільну нумерацію і розміщуються на рівні з відповідними статтями законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення - суб'єктів права законодавчої ініціативи; 3) висновок головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок; 4) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується головним комітетом для прийняття у другому читанні. Під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування окремі частини, пункти, підпункти, речення або статті. Після завершення постатейного розгляду законопроекту Верховна Рада проводить голосування щодо прийняття законопроекту в другому читанні. Якщо до законопроекту немає зауважень народних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ради.

До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті.

Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:

1) голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні;

2) голосування щодо проекту постанови, внесеного народними депутатами - членами головного комітету, про схвалення підготовленого Кабінетом Міністрів України плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів щодо введення в дію закону після прийняття законопроекту;

3) голосування законопроекту в цілому.

За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:

1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;

2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;

3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;

4) відхилення законопроекту.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою, не пізніш як у десятиденний строк оформляється головним комітетом, візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету чи особами, які виконують їх обов'язки, керівником юридичного підрозділу та керівником підрозділу, на який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради України прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпис Голові Верховної Ради України. Якщо текст закону завізований із зауваженнями, вони разом із текстом закону подаються Голові Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України підписує поданий на підпис закон не раніше двох і не пізніше п'яти днів з дня його подання.

У разі виявлення порушень законодавчої процедури, передбаченої цим Регламентом, наслідком чого може бути скасування результатів голосування, а також у разі подання на підпис Голові Верховної Ради України тексту закону, не ідентичного тексту законопроекту, прийнятого Верховною Радою, народний депутат у дводенний строк може письмово звернутися до Голови Верховної Ради України з обґрунтованою пропозицією про внесення уточнень до прийнятого закону. У цьому разі Голова Верховної Ради України не підписує закон без розгляду зазначених пропозицій Верховною Радою у порядку, передбаченому Регламентом (стаття 48).

Підписаний закон Голова Верховної Ради України невідкладно направляє Президентові України.

У разі якщо Президент України застосував право вето щодо прийнятого Верховною Радою закону і у визначений частиною другою статті 94 Конституції України строк повернув закон до Верховної Ради зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, наслідком цього є скасування результатів голосування за закон у цілому і відкриття процедури його повторного розгляду у Верховній Раді.

Закон, повернений Президентом України до Верховної Ради для повторного розгляду, після його підготовки у головному комітеті розглядається позачергово на пленарному засіданні Верховної Ради, не пізніш як через 30 днів після його повернення з пропозиціями Президента України, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення.

Закон з пропозиціями Президента України подається головним комітетом у вигляді порівняльної таблиці. Якщо пропозиції Президента України зводяться до вимоги відхилити прийнятий закон, порівняльна таблиця не подається.

Розгляд пропозицій Президента України починається з доповіді цих пропозицій посадовою особою, визначеною Президентом України. Відсутність цієї посадової особи не перешкоджає розгляду питання. Після доповіді заслуховується співдоповідь головного комітету. Доповідач та співдоповідач відповідають на запитання народних депутатів.

У разі якщо Президент України пропонує відхилити прийнятий закон, голосування проводиться щодо відхилення закону в цілому. Якщо пропозиція про відхилення закону в цілому підтримана більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, закон вважається відхиленим. У разі якщо пропозиція Президента України про відхилення закону в цілому не підтримана Верховною Радою, голосування проводиться щодо повторного прийняття закону в цілому (долання вето), і він вважається прийнятим у цілому, якщо на його підтримку отримано не менш як дві третини голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, після чого закон направляється на підпис Президенту України.

Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду частково прийняла пропозиції Президента України і проголосувала за закон не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, він вважається знову прийнятим з подоланням вето.

Прийнятий після повторного розгляду закон із пропозиціями Президента України оформляється головним комітетом і подається на підпис Голові Верховної Ради України, який підписує та невідкладно направляє його Президентові України.

У разі якщо Президент України не підписав закон, прийнятий Верховною Радою під час повторного розгляду не менш як двома третинами голосів народних депутатів від її конституційного складу, Голова Верховної Ради України невідкладно офіційно оприлюднює такий закон і опубліковує за своїм підписом.

Література:

16. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 чер­вня 1996 р. - К.: Юрінком Інтер, 1996.

17. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В.К. Пжевський, В.В. Головченко В.С. Ковальський (кер.) та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

18. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 18 жовтня 2001 р. // ВВР. — 2001. — №51—52. — Ст. 265 (з наступними змінами та доповненнями).

19. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 4 квітня 1995 р. // ВВР. - 1995. — №19. — Ст. 134 (з наступними змінами та доповненнями).

20. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. — 1993.

21. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К.: Інститут економіки і господарського права, 1998. — Ч. 1. — 88 с.

22. Теорія держави і права: Навч. посіб / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. — К.: Юрін­ком Інтер, 2002. - 368 с.

23. Колодій А.М., Олійник Ю.А. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464с.

24. Журавський В. С., Серьогін В. О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 672с.

25. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 1998. - 208 с.

26. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 304 с.

27. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка (керів­ник авт. кол.), В.С. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. — К.: Юрін­ком Інтер, 2002. - 512 с.

28. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 1999. - 735 с.

29. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К.: Інститут економіки і господарського права, 1998. — Ч. 1. — 88 с.

30. Кравченко В. Місцеве самоврядування в історії України // Місцеве та регіо­нальне самоврядування. — 1992. — Вип. 1. — С. 22—30.

31. Кравченко В.В., Штабський М.В. Деякі питання структури та формування місцевого самоврядування // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. - Харків: НЮАУ, 1995. - С. 118-120.

32. Кривенко Л.Т. Верховний Совет Украины: место в системе государственной власти // Гос-во й право. — 1995. — №5.

Дата добавления: 2014-01-11