Питання 2: Структура центральних органів виконавчої влади

Структуру центрального органу виконавчої влади його керівник затверджує самостійно, а штатний розпис і кошторис видатків — за погодженням з Міністерством фінансів України.

Основними структурними підрозділами центрального органу ви­конавчої влади є: керівництво (керівник, його перший заступник і заступники), колегія, урядові органи державного управління (департаменти, служби), патронатні служби, центральний апарат (функціональні відділи і управління), територіальні органи, науково-технічні ради, робочі та консультативні органи.

Для узгодженого вирішення питань, що відносяться до компетенції центрального органу виконавчої влади, обговорення найважливіших напрямів його діяльності і розвитку дорученої йому галузі або сфери створюється колегія. До її складу входять: керівник центрального органу, його заступники і керівники структурних підрозділів. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням керівника центрального органу. Склад колегій центральних органів виконавчої влади України відзначається певним розмаїттям. Зокрема, до складу колегії Міністерства юстиції входить 15 осіб, Міністерства фінансів — 17, Міністерства аграрної політики — 18, а Міністерства освіти і науки — 25. У засіданнях колегії можуть брати участь представники місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Колегія за результатами своєї діяльності приймає рішення, що втілюються в життя наказами міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій по головних напрямах науки і техніки, обговорення найважливіших програм у центральних органах можуть створюватися науково-технічна ради в складі

вчених і висококваліфікованих фахівців. З урахуванням специфіки діяльності можуть створюватися інші робочі та консультативні органи.

У літературі з державного управління цілком слушно зазначається, що найсуттєвіша організаційно-структурна особливість центральних органів виконавчої влади полягає в тому, що вони мають у своєму підпорядкуванні місцеві (територіальні) органи, які створюють разом з центральним апаратом так звану виконавську вертикаль галузевої чи функціональної спрямованості (поширеною є така назва цієї вертикалі — система міністерства, державного комітету). Територіальні органи утворюються, реорганізовуються і лік­відовуються в порядку, встановленому законодавством. Призначення на посаду і звільнення з посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснює у встановленому порядку його керівник.

За загальним правилом, на місцевому рівні органами міністерств, державних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, хоч є і деякі самостійні місцеві органи, що не входять до кладу місцевих державних адміністрацій (наприклад, територіальні органи міністерств внутрішніх справ, оборони, юстиції тощо).

Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби). Утворення такого департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Кабмін (а до конституційної реформи - Президент України). Зокрема, Указом Президента України від 6 жовтня 2000 р. № 1120/2000 у складі Служби безпеки України утворено Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Ці органи діють у складі міністерства чи державного комітету і підпорядковуються йому. Департаменти утворюються, як правило, для здійснення функцій керівництва окремими підгалузями в межах відповідних секторів державного управління, інспекції — для здійснення контрольно-наглядових функцій, а виконавчі агенції — для здійснення реєстраційно-дозвільних функцій щодо фізичних і юридичних осіб, у тому числі на платних засадах. Зокрема, у складі Міністерства палива та енергетики створено чотири державні департаменти: електроенергетики; нафтової, газової та нафтопереробної промисловості; ядерної енергетики; вугільної промисловості. У складі Міністерства юстиції діє Державний департамент у справах національностей та міграції.

Всі ці установи й організації функціонують як єдиноначальні, очолюються державними службовцями і не мають права видавати загальнообов'язкові (нормативні) правові акти. Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади. Керівник урядового органу за посадою є членом колеги центрального органу виконавчої влади.

Положення про урядовий орган державного управління затвер­джується Кабінетом Міністрів України. Типовим положенням, урядовий орган державного управління у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади; здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності (зокрема, в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, здійснює управління майном підприємств, установ та організацій, що належать До сфери управління центрального органу виконавчої влади); виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності; здійснює регулятивні та Дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб; Узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення І вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади; здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Урядовий орган державного управління для реалізації покладених на нього завдань може за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади утворювати територіальні органи у межах граничної чисельності працівників урядового органу. Призначення на посади та звільнення з посад керівників цих органів та затвердження положень про територіальні органи здійснюється керівником урядового органу.

В урядовому органі може створюватися колегія у складі керівника урядового органу, його заступників та керівників структурних підрозділів урядового органу. Персональний склад колегії затверджується керівником центрального органу виконавчої влади, а її рішення проводяться в життя наказами урядового органу. Урядові органи функціонують як єдиноначальні і не мають права видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти.

Керівник центрального органу виконавчої влади має право формувати власну патронатну службу. Ця служба як особистий апарат керівника спрямована на підготовку для нього необхідних матеріалів, організацію його контактів з громадськістю та засобами масової інформації. Водночас патронатна служба виконує роль сполучної ланки між керівником та колективом службовців — апаратом центрального органу виконавчої влади, а також між певним керівником та іншими керівниками центральних органів виконавчої влади. Працівники патронатної служби призначаються на посади та звільняються з посад керівником відповідного центрального органу виконавчої влади.

Інші посадові особи центрального органу виконавчої влади є дер­жавними службовцями, які разом з технічними та обслуговуючими працівниками входять до складу його апарату (персоналу). Номенклатура функціональних відділів та управлінь апарату (персоналу) залежить від конкретного центрального органу виконавчої влади і визначається в положенні про нього. До складу центрального апарату органу виконавчої влади, як правило, входять: відділ кадрів; загальний відділ; управління справами; фінансово-господарське управління; прес-служба (центр громадських зв'язків); відділ міжнародних зв'язків; різні функціональні управління (наприклад, у Міністерстві юстиції України є управління конституційного законодавства, цивільно-правового законодавства, реєстрації відомчих нормативних актів, реєстрації об'єднань громадян, судоустрою і судочинства).

Питання 3: Функції та компетенція центральних органів виконавчої влади.

Всі центральні органи виконавчої влади є загальнодержавними органами спеціальної компетенції, які реалізують державну політику у відповідній галузі. Вони узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, розробляють пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносять їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень центральні органи виконавчої влади організовують виконання актів законодавства, здійснюють систематичний контроль за їх реалізацією.

Аналіз Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади в Україні дозволяє виділити три групи основних завдань цих органів.

Перша група пов'язана з розробкою державних програм та реа­лізацією державної політики. Це зокрема участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробка механізмів її реалізації, прогнозування розвитку економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України; розробка цільових перспективних програм, опрацювання комплексу заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи; реалізація державної стратегії розвитку відповідної галузі (групи галузей); забезпечення у межах своєї компетенції реалізації державної політики; складання макроекономічних та міжгалузевих балансів.

Друга група завдань включає питання економічного розвитку та системи оподаткування, а саме: внесення у встановленому порядку пропозицій про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях; розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, механізмів їх впровадження, затвердження галузевих стандартів; укладання державних замовлень наукових досліджень комплексного характеру; здійснення функцій управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства; розробка пропозицій про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки.

Третю групу завдань становлять питання, пов'язані зі здійснен­ням міжнародної та зовнішньоекономічної діяльності. Це вжиття заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної дія­льності; захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку; участь у підготовці міжнародних договорів України; укладання міжнародних договорів міжвідомчого характеру.

Центральний орган виконавчої влади в межах здійснення держа­вного управління відповідною галуззю (галузями) має право;

— залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з
керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

— представляти Уряд України за його дорученням у міжнародних
організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

— одержувати в установленому законодавством порядку від інших
центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, а від органів статистики України — статистичні дані, для виконання покладених на нього завдань (безплатно);

— скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

— притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерства, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління;

— самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.

Центральний орган виконавчої влади у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Центральний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, його рішення є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. У разі потреби центральний орган виконавчої влади може видавати разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Центральний орган виконавчої влади є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. Указом Президента України від ЗО листопада 2000 р. № 1271/2000 встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України можуть мати власні геральдичні знаки — емблему та прапор, а Міністр внутрішніх справ, Міністр оборони, Міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Голова СБУ, Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону, Голова Державної податкової адміністрації, Голова Державної митної служби, начальник Управління державної охорони, начальник Генерального штабу та командувач виду Збройних Сил України — також свій штандарт.

Література:

1. Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна. Навч. посібник.— К.:АМУУП, 1997.

2. Битяк Ю. П. Напрями наукових досліджень проблем місцевого самоврядування // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць. Випуск 2. — Харків: Ін-т державного будівництва та місцевого самоврядування, 2002. — С. 34—44.

3. Гарчева Л. П., Ярмьіш А. Н. Конституционное право Украйни: Учеб.пособие. — Симферополь: Доля, 2000.

4. Державне будівництво: Збірник нормативно-правових актів. У 2 кн. / За ред. М. І. Пайова. — Харків: Гриф, 2002.

5. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. —К.: Юрінком Інтер, 1998.

6. Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-прак. конф.
Листопад 1997 р. / Ред кол.: В. Ф. Опришко (голова) та ін. — К.: Ін-т зак-ства Верховної Ради України, 1997.

7. Журавський В.С., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підруч. Для студ. вищ. навч.закл. - К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2003. - 672 с.

8. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве
самоврядування: Навчальний посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2000. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. -—К.: Наукова думка, 2002.

9. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве
самоврядування в Україні: Підручник / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. - К.:Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.

10. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. — К.: Український центр правничих студій, 1999.
Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К.: Ін Юре, 2002.

11. Кравченко В. В. Конституційне право України. Навч. посіб.— К.: Атіка,2000.

12. Свирский Б.М. Государственное строительство и местное
самоуправление в Украине. Учебное пособие. — Харьков: Зспада, 2001.

13. Серьогін В. О., Серьогіна С. Г. Державне будівництво та місцеве
самоврядування в Україні. Частина Загальна. — Харків, 2000.

14. Селіванов В. М. Право і влада суверенної України: методологічні аспек­ ти. — Монографія. — К.: Ін Юре, 2002.

15. Советское строительство: Учебник / Под ред. А. А. Безуглова. — М.:Юрид. лит., 1985.

16. Советское строительство: Учеб. пособие / Под ред. О. Ф. Фрицкого, В. Ф.Кузнецовой. — К.: Вища школа, 1988.

17. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

18. Чукаева В. Государственное строительство и самоуправление Украины: Учеб. пособие. —Днепропетровск, 1999.

19. Цвєтков В. В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). —X.: Право, 1996.

20. Ярмиш О. Н., Серьогін В. О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. — X.: НУВС, 2002.

Дата добавления: 2014-01-11