Контрольна діяльність Конституційного Суду України

Контроль з боку Конституційного Суду – особливий вид судового контролю, що стоїть окремо від контролю з боку судів загальної юрисдикції, в тому числі спеціальних судів. Це обумовлене як спеціальним статусом Конституційного Суду (єдиний орган конституційної юрисдикції), так і предметом його відання, що знайшло своє відображення в Основному Законі країни. Правовий статус Конституційного Суду закріплений у розділі ХІІ Конституції, а не в VIII – “Правосуддя”, як це зроблено щодо інших судів. Конституційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю у сфері державного управління. Відповідно до Закону України від 16 жовтня 1996 р. “Про Конституційний Суд України” до його повноважень належить обов’язок приймати рішення та давати висновки по справах щодо:

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 (порядок усунення Президента в порядку імпічменту) і ст. 151 Конституції України (повноваження Конституційного Суду в цьому питанні).

На нього також покладений обов’язок по офіційному тлумаченню Конституції та законів України. На думку судді Конституційного Суду України В. Тихого, цим самим означений орган виконує не лише роль “негативного законодавця”, визнаючи неконституційним той або інший акт законодавчої або виконавчої влади. Його акти офіційного тлумачення обмежують, коригують законодавчу діяльність парламенту й одночасно (разом) з Конституцією України застосовуються при вирішенні правових спорів. У той же час деякі науковці вважають, що суд повинен уникати небезпеки підміни законодавця. На їх думку, необхідно визначити межі офіційного тлумачення Конституції та законів України, а у випадках наявності прогалин у Конституції або необхідності видання законів для врегулювання певних відносин Конституційний Суд повинен відмовитись від тлумачення. Занепокоєність підміною функцій законодавця висловлює і В. Опришко. Зокрема, він пише: “Конституція України не визначає переваг у сфері законодавчої діяльності для інших інститутів влади, а саме Президента України і Конституційного Суду України, які в ряді випадків фактично підміняють остаточне рішення щодо подальшої долі ухваленого парламентом закону. Цим нівелюється уособлена в парламенті – представницькому органі – воля народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, що призводить до зниження ролі Верховної Ради України в системі органів державної влади”. Але деякі вчені особливої небезпеки в такому стані не бачать. Так, російська вчена Т. Я. Хабрієва вважає, що акти тлумачення Конституційного Суду є актами нормативної дії, мають вищу юридичну силу, рівень якої відповідає Конституції. В умовах наявності прогалин у законодавстві вони мають стати засобом їх подолання, повинні містити положення, що в майбутньому можуть стати нормою закону. Але й вона згодна з тим, що творити право Конституційний Суд не уповноважений.

Таким чином, хоча і опосередковано, але Конституційний Суд виконує функції контролюючого органу у сфері державного управління. Надаючи офіційне тлумачення найважливішим актам України, він контролює дотримання законності в цій сфері, сприяє тим самим розвитку та укріпленню прогресивних управлінських правовідносин у суспільстві.

Дата добавления: 2014-01-11