Онтогенез– (від грец. – ontos – суще) це процес розвитку індивідуального організму. Вивчається формування основних структур психіки індивіда від зачаттядо смерті

Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спіралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них.

Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Вони повязані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовнішнім світом, яка регулюється нервовою системою та її психічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомогою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.

Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості.

Розвиток людської особистості вивчався відомими психологами – Ж. Піаже, Л.С. Виготським, С.Л. Рубінштейном, О.М. Леонтьєвим, П.Я. Гальперіним, Б.Г. Ананьєвим, О.В. Запорожцем, Н.С. Лейтесом, Б.М. Тепловим, Д.Б. Ельконіним та багатьма іншими.

Характеристику психічного розвитку особистості дав Г.С. Костюк. Він розробив принцип розвитку у психології, що є центральним у розумінні природи психічного розвитку особистості.

За положеннями цього принципу, розвиток людської особистості – це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти.

Кількісні зміни, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей.

- Кількісні та якісні зміни особливо помітні в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську істоту.

Після народження дитини також відбуваються кількісні та якісні зміни в будові організму, функціонуванні його як цілого й окремих його органів, що характеризує процес його дозрівання.

Під «дозріванням» розуміють, насамперед, зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів внаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Так, можна говорити про дозрівання органічних функцій людини чи всього її організму.

Дозрівання становить фундамент розвитку, але не входить у це поняття як його аспект чи сторона, бо має якісно іншу природу.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Виникають нові психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об’єднання у нове ціле.

Процес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних структур, у якій генетично пізніші структури виникають з більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.

Ускладнення психічних структур при переході від нижчих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку – мотиваційного плану психічної діяльності дитини (комплекси потреб, інтересів та інших спонукань до дій), змістового боку психічних процесів (системи уявлень, знань, понять про об’єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.

Філогенез і онтогенез психіки.

Філогенез – це історичне формування групи організмів.

(від грец. Phyle – рід, плем'я, вигляд|вид| і genos| – походження)

Філогенез психіки – це процес виникнення та історичного розвитку психіки і поведінки тварин, виникнення та еволюції форм свідомості в ході історії людства.

Філогенез психіки (історичний її розвиток), розглядається за аналогією з філогенезом організмів; тому в дослідженні філогенезу мова йде про видовий розвиток психіки у тварин.

Філогенез вивчався переважно об’єктивними методами (дійсно, інтроспекція — самоспостереження, самоспоглядання як метод пізнання психіки для тварин виявляється неможливим). Погляд на філогенез вказує на те, що існує взаємозумовленість між рівнем розвитку психіки та рівнем організації нервової системи її тілесного носія. Про це переконливо свідчать порівняльно-фізіологічні й зоопсихологічні дані. Ця взаємозумовленість cклалась у процесі адаптації організму та його психічного складу до середовища.

Антропогенез – (від грец. – antropos – людина) процес походження людини (Homo sapiens). Вивчаються і морфологічні перетворення, і якнайглибші якісні зміни поведінки і психіки від людиноподібної мавпи до сучасної людини.

Підходи до розуміння того, кому властива психіка:

1. Антропопсихізм (Декарт) – психіка властива тільки людині;

2. Панпсихізм(французькі матеріалісти) – загальна натхненність природи; всій природі, всьому світу властива психіка (і каменю зокрема);

3. Біопсихізм: психіка – це властивість живої природи (властиво і рослинам);

4. Нейропсихизм (Ч. Дарвін) – психіка властива тільки організмам, які мають нервову систему;

5. Мозгопсихізм (К.К. Платонов) – психіка тільки у організмів з трубчастою нервовою системою, що мають головний мозок;

6. Критерієм появи зачатків психіки у живих організмів є наявність чутливості (А.М. Леонтьєв) – здатності реагувати на життєво незначущі подразники середовища (запах, звук і тому подібне), які є сигналами для життєво важливих подразників (їжа, небезпека), завдяки їх об'єктивно стійкому зв'язку. Критерієм чутливості є здатність утворювати умовні рефлекси.

Одну з гіпотез, що стосується стадій і рівня розвитку психічного віддзеркалення запропонував О.М. Леонтьєв, пізніше вона була допрацьована і уточнена К.Е.Фабрі. Так з'явилася концепція Леонтьєва-Фабрі. Вся історія розвитку психіки згідно цієї концепції ділиться на ряд стадій і рівнів. Виділяють 3 стадії:

1) елементарної сенсорної психіки (від лат. sensys – відчуття).

Це нижчий рівень розвитку психіки в філогенезі. Вона наявна в багатоклітинних безхребетних організмів. Поведінка тварин зумовлена впливом окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього світу.

2) перцептивної психіки (від лат. perceptio – сприйняття). При переході від однієї стадії до іншої відбувся гігантський стрибок в поведінці тварин і в організації їх нервової системи. Рівень психічного віддзеркалення безпосередньо залежить від рівня організації нервової системи організму, чим вона складніша, тим досконаліша психіка.

3) тваринного інтелекту. Стадія пов'язується головним чином з людиноподібними приматами (хоча наявна і в дельфінів). Ці тварини здатні до наочно-дійового мислення. Перед твариною відкриваються відношення між речами (у наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отже, мислення виступає головним психічним процесом на цій стадії.

Згідно з В. Келером, гештальтпсихологом, що став відомим завдяки дослідам із шимпанзе, вищі примати мають 4 кардинальні відмінності від тварин, які знаходяться на попередній стадії розвитку психіки:

— здатність до інсайтів (раптових осяянь), коли мавпа здогадується, як вирішити складне завдання;

— здатність відтворити одного разу здійснену операцію без нових спроб;

— здатність перенесення знайденого рішення у інші принципово подібні умови;

— здатність до рішення двохфазних завдань (завдань, у яких виділяються попередня фаза (підготовча) і фаза здійснення (досягнення головної мети).

Дата добавления: 2014-01-11