Питання 2

Ольмеки:

Першим народом, який перетнув межу між первісністю та цивілізацію на американському континенті були ольмеки. Вони вважаються прабатьками культури всього Мезоамериканського регіону. Загалом про них відомо дуже мало. Їхню цивілізацію відкрили у 1862 р., коли у джунглях випадково наткнулися на гігантські кам'яні зображення людських голів висотою від 1,5 до 3 м. З часом виявили 11 таких голів, до того ж із різними антропологічними типами, що дозволило припустити, що ця цивілізація об’єднувала 2 народи: 1) «народ Ягуара» - чистокровних ольмеків, які мали приземкувату статуру, монголоїдні очі, пласкі носи та пухлі губи і були схожі на негроїдів; 2) «народ Змії» - високі худорляві бородані з орлиними профілями. Усі голови розвернуті у напрямку Атлантичного океану. На сьогодні найпоширенішою є версія, що ці голови були вирубані з колишніх вівтарів або тронів владик і є їхніми посмертними статуями.

Історія ольмеків нам майже невідома. Вчені припускають, що їхня цивілізація зародилась десь між 1500 і 1200 р. до н.е. Згідно легенди, ольмеки ведуть свій рід від шлюбу жінки та ягуара. А їхня писемність, яка вибита на кам’яних стелах, статуетках чи вирізана на керамічному посуді, досі нерозшифрована, що не дозволяє нам заглибитися у їхню історію.

Мешкали ольмеки в дерев'яних хижах, укритих пальмовим листям. Основним їхнім заняттям було вирубно-вогневе землеробство, хоча займалися вони також полюванням, рибальством і збиральництвом. Металів вони не знали, зате з каменем уже могли робити все, що завгодно: обтісувати, розпилювати, терти, шліфувати, свердлити. З каменю виготовляли не лише знаряддя війни та праці, а й пам’ятки мистецтва. Також вони виготовляли ступінчасті піраміди, найвища з яких сягає 33 м. Ходили вони голими або у довгих сорочках, а волосся на голові голили. Серед культів найбільшого поширення набули культ бога дощу, культ ягуара та культ богині Місяця. Зафіксований також канібалізм, але який характер він мав, культовий чи просто харчовий, сказати важко.

Висока концентрація населення і відносно стабільне економічне становище сприяли розвитку інтелектуального життя. Їхні мудреці розробили складну календарну систему, створили двадцятеричну числову систему, якою потім послуговувалися всі народи Мезоамерики. Зналися на медицині та агрономії. Також побудували перший в Америці міський водопровід. Ольмеки створили знамениту «гру з м’ячем», яка поширилась і в пізніших цивілізаціях. Також винайшли піктографічну писемність, яку поки що вчені не можуть розшифрувати до кінця.

Скоріш за все, їхня цивілізація була конфедерацією міст-держав. Кожне місто було політичним, культовим і торгово-ремісничим центром, якому підпорядковувалась аграрна периферія. Очолював його верховний вождь-жрець, влада якого була абсолютною. Після смерті йому будували пишний мавзолей. Ритуал поховання ольмецького вождя був доволі моторошним: йому відрізали голову і клали її разом із тілом у саркофаг, а для супроводу покійника кам’яними сокирами рубали голови молодим хлопцям і клали їх поруч із трупом володаря. Щоб не допустити до верхівки кар’єристів, претендентам влаштовували низку доволі неприємних процедур. Їхні жерці штучно деформували собі черепи шляхом стискання, підпилювали зуби, регулярно протикали собі вуха та язики для пожертвування крові богам. Та найголовнішою перепусткою до стану жерців була добровільна самокастрація. Простолюдини жили значно скромніше, зате від них подібних обрядів ніхто не вимагав.

У ІУ – ІІІ ст. до н.е. починається криза ольмецького суспільства, яка завершується його крахом. Причини на сьогоднішній день не встановлено, є хіба що ряд гіпотез: виснаження природи від господарської діяльності, величезна соціальна нерівність, яка завершилась бунтом низів (однак, його поки що ніхто не довів), великі міграції в регіоні і прихід нових племен. Наявні сліди руйнувань та раптовий, а не поступовий занепад цивілізації схиляють вчених до думки про насильницький характер її загибелі.

Теотіуакан:

З початком нашої ери на теренах Мексиканського плоскогір’я починає розвиватися ще одна унікальна цивілізація, яка базувалася навколо міста Теотіуакан (в перекладі з ацтекської – «місто богів». Ацтеки під час своїх мандрів добралися до уже покинутого мертвого місця і масштаб будівництва їх настільки вразив, що їм навіть на думку не спало, як таке диво могли створити смертні люди). Згідно ацтекської легенди, на місці Теотіуакана боги розвели вогонь, щоб створити світ і задля цього згоріли у тому полум’ї. І вдячні люди там побудували місто на їхню честь. А на місці, де горів вогонь, звели найбільшу в Америці чотириступінчату піраміду Сонця, висота якої сягала 65 м, а ширина основи – 225 м. Також у місті було збудовано піраміду місяця висотою 42 м і створено центральний проспект, який ацтеки назвали вулицею Мертвих. В епоху свого розквіту (ІІІ – УІІ ст.) Теотіуакан досяг вершин культурної, економічної та політичної могутності, у ньому жило від 85 до 150 тис. осіб, а за площею він був більший за Давній Рим часів імперії. Усі храми і палаци прикрашалися мозаїками з коштовного каміння, вишуканими скульптурами, рельєфами та барельєфами. Свою систему цінностей та здобутків Теотіуакан розширив на сусідні міста-держави, однак, експансія, швидше за все, відбувалася культурно-економічним, а не військовим шляхом.

Господарською базою цивілізації було землеробство. В околицях міста було створено мережу зрошувально-транспортних каналів, для зрошування використовувалися також води рік. Теотіуаканці винайшли унікальну технологію чінампів – плавучих островів, яка потім поширилася по всій Мезоамериці. На сплетену з гілок основу насипали шар ґрунту, саджали необхідні росини, після чого пускали такий острів-город плисти водами озера чи болота. Рослини споживали воду прямо з водойми. На чінампах майже не росли бур'яни, тому такий острів не потребував догляду і одна людина могла доглядати величезні «посівні площі». Врожаї збирали 2-3 рази у рік, тому продуктивність підвищилася колосально. Через це активізувався розвиток ремесел, торгівлі, і, передусім, будівництва, прискорилися процеси розвитку державних інституцій. Повелителями і тут були царі-жерці, які, буквально, потопали в розкошах, але від яких вимагали суворого дотримання всіх моральних норм (хоча, самокастрації тут уже не було).

Ще однією загадкою є загибель цієї цивілізації, яка сталася приблизно в УІІ ст. В момент найвищого піднесення Теотіуакана населення раптом покинуло місто з невідомої причини. Є гіпотези про вулканічну чи екологічну катастрофу, про нашестя варварів, тощо. Але твердо відомо одне: раптово, в один момент населення масово покинуло Теотіуакан, який перетворився на місто-привид і більше ніколи не відродився.

Тольтеки:

У УІІІ ст. на рівнини Центральної Мексики вдираються нові орди диких племен. Серед них були і тольтеки, яких на початку було дуже важко виокремити із загальної маси. Звідки вони прийшли точно невідомо, але в їхніх переказах як прабатьківщина згадується Теоколуакан («Божественна гора із загнутою вершиною»). Спочатку вони виглядали як типові варвари-дикуни, але доволі швидко запозичили чимало корисних цивілізаційних здобутків у розпорошеної теотіуаканської спільноти (іригаційне землеробство, ткацтво, керамічне виробництво). А їхня войовничість поступово забезпечила їм роль гегемона у цьому регіоні і дозволила підкорити сусідні племена. Хоча аборигени стояли вище у культурному розвитку від тольтеків, це не завадило останнім презирливо ставитися до них і називати їх ноновальками – безсловесними. Владу над ними тольтекам забезпечувала нещадна жорстокість, за вияв непокори вони карали, а всіх полонених приносили в жертву богам, серед яких виділялися кривавий бог-творець і він же бог темряви Тескатліпока і бог дощу Тлалок.

Природно, що у цій державі ніколи не вщухали суперечки за лідерство, згодом один із ображених вождів заснував власну столицю і взяв собі дружину із місцевих ноновальків. Їхній син Торпільцин згодом став однією із найвидатніших постатей у державі тольтеків. Його батьки загинули ще коли він був немовлям. Спочатку він став жерцем бога Кетцалькоатля – Пернатого Змія, швидко досяг висот ієрархії, і, опираючись на прихильників, повів боротьбу за трон. У 30 років він очолив державу і спробував провести реформи. Він відмовився від кривавих жертвоприношень і силових варіантів, надав ноновалькам статус рівноправних мешканців і проповідував принцип мирного співіснування з ними. Тобто, це був по суті, варіант гуманізму та віротерпимості. Із такими принципами Торпільцин проправив із 925 по 947 рр. Це був час загального розквіту держави, активізувалось містобудівництво, ремесла, торгівля, тольтеки приручили перших домашніх тварин, навчилися плавити золото і срібло, ткати бавовняні тканини. Високого розвитку набула медицина, музика і танці. З'явилася тольтецька писемність. Однак, не всім реформи Торпільцина були до душі. Багато хто з тольтеків не бажав вживатися з ноновальками, а особливо було невдоволене жрецтво традиційних кривавих культів, оскільки Тропільцин ввів культ Кетцалькоатля. В результаті змови цар був дискредитований перед народом і від нього майже всі відвернулися. Він пішов у вигнання, а його гуманістичний курс був назавжди забутий. Разом із ним пішло кілька тисяч його прихильників. Після довгих блукань вони дійшли на півострів Юкатан, де їх зустріли шаленим опором індіанці майя. Боротьба з аборигенами відзначалася нелюдською жорстокістю з боку тольтеків-вигнанців, які тільки таким чином змогли забезпечити собі місце під сонцем. Принцип гуманізму зазнав повного фіаско і був остаточно був відкинутий як недоцільний в умовах життя Мезоамерики.

У самій тольтецькій державі знову запанував принцип насильства. Відновилися пригнічення та залякування ноновальків та пишні людські жертвоприношення. Завдяки таким методам тольтеки ще впродовж двох століть трималися при владі. Однак, у ХІІ ст. міць тольтеків почала вичерпуватися, а після тривалої посухи бунти спалахнули з надзвичайною силою. Людські жертвоприношення сягали нечуваних масштабів, але боги все ніяк не хотіли змилостивитися. Врешті, навала варварів з півночі та небувалий мороз від якого загинув майже весь врожай, дестабілізували ситуацію до краю. Від страшного голоду вимерло більшість тольтеків, війну варварам вони програли і країна зазнала небувалого погрому. Останній вождь вчинив ритуальне самогубство у 1174 р. Так влада тольтеків канула у небуття.

Дата добавления: 2014-01-11