Питання 4. Уривчасті свідчення, які дійшли до нас про історію майя, ховають у часі період її зародження

Уривчасті свідчення, які дійшли до нас про історію майя, ховають у часі період її зародження. Вчені припускають, що швидше за все, майя були аборигенами на своїх землях і за довгий час їхнього існування розвинулася і загинула ціла серія культур майя, через що майя різних часів не можуть бути одним і тим же етносом.

Територія, яку вони посідали, охоплює південь Мексики, півострів Юкатан, землі сучасних держав Сальвадору, Гватемали, Гондурасу та Белізу. У ті часи ця земля була вкрита джунглями, з якими і довелося мати справу першим землеробам.

В їхній історії зазвичай позначають три періоди (докласичний: 1000 р. до н. е. — початок н.е.; класичний: початок н.е. – 987 рр.; та посткласичний: 987 – 1524 рр.). Впродовж першого періоду відбувся перехід від первісності до початків цивілізації (під впливом ольмеків, частина з яких з'явилася на цих землях). В цей час у майя з'явилися мистецтво теракотових статуеток, живопис, кам'яна архітектура і зародки ієрогліфічної писемності, вони почали будувати поселення, запозичили двадцятеричну систему рахування. Однак, їхня система господарювання (вирубно-вогневе землеробство) була дуже виснажливою для природи і через це вони не могли осідати на одному місці довгий час.

Початок класичного періоду позначився будуванням міст. Однак, один з найбільших парадоксів полягає в тому, що на відміну від інших відомих нам цивілізацій, він не позначився жодними зрушеннями у способі господарювання. Майя значно вдосконалили систему вирубно-вогневого землеробства, що дозволило виробляти більше продуктів, але далі цього способу не пішли (та й умов особливих не було). Щоправда, безпосередньо на землі вони працювали близько 100 днів на рік, що давало можливість займатися багатьма іншими видами господарства (полювання, рибальство, бджільництво, тощо). Майя не знали металів, тобто впродовж усього класичного періоду перебували на рівні неоліту (однак це їм не завадило виготовляти безліч зручних та надійних предметів із каменю, глини, кісток та дерева).

Історія майя класичного періоду – це історія конгломерату міст-держав (Тікаль, Паленке, Копан, Вашактун, Яшчілан, Калакмуль та ін.), не поєднаних між собою. Владу у місті мав цар (ахав), який водночас був і верховним жерцем. Він розпоряджався усіма ресурсами та очолював військо. Жив він за тогочасними мірками у надзвичайних розкошах і ні перед ким, окрім богів, не відповідав за свої вчинки. Після нього у соціальній ієрархії стояла спадкова знать, а нижче – служила знать. І хоча вся знать жила розкішно, зате вона змушена була постійно жертвувати свою кров богам (для цього треба було проткнути собі частину тіла та протягнути крізь неї мотузку), і чим вище стояла людина, тим частіше від неї це вимагалося. Проміжне становище було у ремісників та купців, які в силу своїх доходів жили краще, аніж землероби. Найнижчий статус був у рабів, проте в силу невисокої ефективності господарства, їх масово не використовували.

Також знать була зобов’язана брати участь у ритуальній «грі з м’ячем», після якої програних приносили в жертву та у т.зв. «квіткових війнах» (квітка у Мезоамериці – символ людських жертвопринесень). Ці війни влаштовувалися між знаттю різних міст і вони не мали на меті завоювання чи пограбування, а просто ритуальну забаву, в ході якої, однак, вбивали по-справжньому, що теж вважалося жертвою богам. Якщо траплялися полонені, то їх потім відпускали. Участь у «квіткових війнах» вважалася надзвичайно престижною. Можна сказати, що на першому етапі існування класичної цивілізації майя, практично всі війни між містами були «квітковими».

Майянські жерці вдосконалили набуту від ольмеків систему літочислення, додавши до неї поняття «нуль», що відображає масштабний рівень абстрактного мислення. Глибокі математичні знання стали базою для формування майянського календаря – найточнішого і найскладнішого серед відомих. Релігія у майя була кривавою, як і в інших народів Америки, а своїх богів вони називали хунтам («ті, про кого дбають») і ділили їх на повелителів небес та повелителів підземного світу. Більше вшановували перших, але також боялися помсти з боку останніх, тому не забували і їх. На честь богів споруджували величні піраміди, храми та скульптури. Також майя вірили в посмертне життя, але при цьому статус у підземному світі визначався не добрими справами,а типом смерті. Посмертне щастя чекало тільки тих, хто помер «святою» смертю, а до таких відносилися: смерть жінки при народженні дитини, смерть від втоплення, від самогубства, від прокази, через жертвопринесення, загибель воїна в бою.

Однак, постійна експлуатація ґрунтів спричинила їхнє виснаження, що призвело до посухи, голоду і кризи класичної цивілізації починаючи з другої половини УІ ст. Першою її ознакою став напад володаря Калакмуля на найбагатше місто Тікаль у 562 р. Після зовнішнього ритуалу, притаманного «квітковим війнам», далі все розвивалося по іншому. Калакмульці завдали тікальцям раптового удару, раптово захопили та пограбували місто, а всіх полонених стратили. Це був шок для традиційного укладу. Відтоді майянське суспільство поринуло в хвилю нещадних кривавих воєн між містами, які велися на знищення переможених та захоплення нових земель і ресурсів. Це спричинило «гонку озброєнь» і навколо міст постали потужні оборонні споруди, невідомі раніше. Переможці й переможені у цих війнах мінялися з калейдоскопічною швидкістю, тому жодне місто не могло втримати статус гегемона довше як кілька десятків років. Воювали майя пішки, тому кожен ахав міг найдімо контролювати тільки ту територію, яка була на відстані дня ходьби його війська (до 30 – 40 км). Годувалися за рахунок переможених, тому вступати у далекі землі було дуже небезпечно. Така ситуація тягнулася століттями, тому відчай і зневіра дедалі сильніше охоплювали суспільство майя, яке поринуло у кривавий військово-політичний та спустошливий господарсько-екологічний морок. Війни, голод та епідемії спричинили до того, що до кінця Х ст. на землях, де проживало до 15 мільйонів людей, залишилося кількадесят тисяч, а колись пишні міста поглинули джунглі.

За таких умов на землях майя з'явилися тольтецькі вигнанці у 987 р., чим розпочався посткласичний етап в історії майянської (чи, вірніше уже, майя-тольтецької) цивілізації. Це були колишні сповідники принципів гуманізму в тольтецькій державі. Однак, після довгих поневірянь, вони відразу відкинули свої принципі в ході затятих боїв, тому для дезорганізованих майя їхня навала стала суцільним кривавим кошмаром. Тотальним терором прибульці забезпечували послух, колосально зросли масштаби жертвоприношень богу Кетцалькоатлю (в майянській транскрипції – Кукулькану), культ якого встановили тольтеки на цих землях. Але поступово тольтеки інтегрувалися в нове середовище шляхом шлюбів і хоча їхні нащадки залишалися панівною верхівкою, однак синтез обох культур витворив нову спільноту, яка стала відомою як посткласичні майя.

У цей період більшість територій контролювалися єдиним містом-гегемоном, яке час від часу змінювалися. Оскільки нащадків тольтецького володаря було багато, то вони розселилися по різних містах, які змагалися між собою, що спричиняло постійні інтриги та війни. Спочатку домінувало місто Шишен-Іца, потім його змінив Майяпан. В цей період майя навчилися плавити золото, срібло, мідь та бронзу, однак їхнє землеробство і далі залишалося вирубно-вогневим, яке, навіть попри значні вдосконалення, неминуче мало закінчитися виснаженням ґрунтів. І хоча ХІІ – ХІУ позначилися бурхливим господарським розвитком, надалі суспільство знову спіткала моторошна продовольча криза, яку прискорили війни між нащадками тольтеків за панування.

З другої половини ХУ ст., а саме з часу падіння Майяпану як єдиного центру суспільство майя остаточно вразила глибока і затяжна криза. Влада на місцях почала переходити до жрецтва, яке стало практикувати зовсім жахливі навіть для цього регіону звичаї. Зокрема, практикувалося, що тільки жерці як носії знань мали право жити до старості, а всіх інших, кому виповнилося 50 років, обезгловлювали, «щоб вони не стали чаклунами». Знову відродилися масові людські жертвоприношення, у людей на вівтарях відрубували руки та ноги, виривали серця, а у зідраній шкірі жерці виконували ритуальні танці. Фіналом цих церемоній були прилюдні колективні кровопускання, у яких брали участь уся знать. Кров страчених жерці виливали на себе, через що їхнє волосся було настільки переплутане і забруднене, що його важко було зрізати, не те що розчесати. На додаток, загострилася екологічна криза, регіоном часто проносилися спустошливі урагани, зокрема, у 1463 – 1464 рр. один із них був настільки спустошливим, що поламав усі великі дерева на півострові Юкатан, а слідом за ним відбулася колосальна епідемія лихоманки. Знову почали зникати міста, території навколо яких нагадували суцільну пустку. Ознакою цілковитого морального краху стала епідемія масових самогубств, що охопила Юкатан. Доведені до відчаю люди не бачили жодних перспектив і жертвували себе і своїх дітей богам. Саме таке суспільство застали європейці, що прибули сюди у 1524 р., тому не дивно, що велична цивілізація під їхніми ударами так швидко канула у небуття.

Дата добавления: 2014-01-11