Основи соціальної психології

ТЕМА 9.

1. Поняття соціальної групи. Види соціальних груп.

2. Соціометрія та референтометрія.

Усе своє життя ми перебуваємо серед людей, об’єднуємося у групи.

Соціальна група – це об’єднання у просторі та часі особистостей, які мають спільні інтереси, спільну мету і займаються спільною діяльністю. Саме такі ознаки соціальної групи виділив Томас Гоббс у праці «Левіафан».

Класифікація груп проводиться за різними критеріями. За розмірами і характером взаємодії людей виділяють великі та малі групи. Велика група – це стійка сукупність значної кількості людей, які діють ідентично в соціально значущих ситуаціях. Великі групи підрозділяються на умовні і реальні (контактні).

Умовні групи людей поєднуються за визначеними ознаками (стать, вік, професія і т.п.). Умовна велика група – це кількісно необмежена умовна спільнота людей, яка виділяється на основі визначених соціальних ознак. Люди, включені у велику умовну групу, можуть ніколи не зустрічатися одна з одною, але у зв’язку з тією ознакою, на основі якої вони були виділені в подібну групу, мати спільні соціальні та психологічні характеристики. Так, наприклад, студенти можуть бути об’єднані в одну умовну групу.

Реальна велика група – це значна за розмірами, складно організована єдність людей, яка існує в певному просторі та часі і залучена до тієї або іншої суспільної діяльності. Прикладом таких великих груп може бути колектив підприємства, вищого навчального закладу, школи.

Головний предмет вивчення соціальної психології – це малі групи. Мала група – це нечисленна і відносно стійка спільнота людей, об’єднаних будь-якими загальними цілями і задачами, у такій групі суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів.

Мала група – це завжди реальна група. У малих групах велике значення для здійснення спільної діяльності і взаємин має групова думка. Особисті контакти дозволяють усім членам групи брати участь у виробленні колективних норм, цінностей, переконань і контролі їхньої реалізації. Істотною характеристикою малих груп є також наявність емоційних стосунків між членами групи, що впливає на групову активність. Важлива ознака малої групи – наявність постійної мети, спільної діяльності і взаємин. Малим групам притаманні поділ і диференціація персональних ролей.

У залежності від наявності або відсутності офіційного статусу і пов’язаного з ним характеру стосунків групи підрозділяються на формальні та неформальні. Формальна група – це соціальна спільнота, стан і поведінка окремих членів якої регламентується нормативними документами. Формальна група – це вторинна група. Вона може бути як великою, так і малою за кількістю учасників. Неформальна група – реальна спільнота, яка не має юридично зафіксованого статусу. Це добровільне об’єднання людей на грунті спільних інтересів, дружби і симпатій або на основі прагматичної користі. Як правило, неформальна група виникає стихійно.

У кожній групі існує досить складна диференціація взаємин, де кожний індивід має певний статус і престиж і відіграє певну роль. Статус – це стан індивіда у системі міжособистісних відносин, який визначає його права, обов’язки і привілеї. Престиж – це відображення у груповій свідомості реального стану індивіда, що характеризує ступінь впливу, довіри і поваги, який він має у групі. Роль – це нормативно заданий і колективно схвалений зразок поведінки, очікуваний від людини, яка займає в групі визначений статус і користується певним престижем.

В основі диференціації лежить система міжособистісних переваг – виборів, які можна знайти або шляхом тривалого емпіричного спостереження, або експериментальним шляхом. Американським психологом Дж.Морено був запропонований соціометричний спосіб виявлення міжособистісних взаємин у групі – соціометричне опитування і техніка їхнього фіксування була названа соціометрією.

Соціометричний метод виявляє стосунки індивідів у групі як міжособистісну перевагу. Цей метод припускає проведення опитування членів групи з метою виявити, кому в певній ситуації надають перевагу або чию кандидатуру відхиляють. За допомогою соціометричного методу можна з’ясувати кількісну міру переваг, байдужості або неприйняття, які виявляють члени групи у процесі міжособистісної взаємодії; дає матеріал для діагностики психічного стану групи.

Один із найважливіших аспектів взаємодії індивіда у групі полягає в тому, що він звертається до своєї групи як до джерела орієнтації в навколишній дійсності, значне місце серед якої займають ціннісні орієнтації. Дослідженнями встановлено, що референтність виявляється в ситуації, коли визначається ставлення суб’єкта до значущих для нього об’єктів.

Для виявлення факту референтної переваги використовується особливий методичний прийом, розроблений під керівництвом А.В.Петровського, – референтометрія. Ідея референтометрії, за Петровським, полягає в тому, щоб, з одного боку, дати можливість випробуваним ознайомитися з думкою будь-якого члена групи з приводу заздалегідь відібраних і, безсумнівно, значимих об’єктів, а з іншого боку – обмежити кількість таких осіб, які обираються. Це змушує випробувано виявляти високий ступінь вибірковості до кола осіб, чия думка й оцінка для нього є найбільш вагомими.

Література:

1. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.

2. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х.-К., 2005.

Дата добавления: 2014-01-11