Філософія Елейської школи

Філософія піфагорійської школи

Найчастіше називається “піфагореїзм”. Така назва походить від імені засновника – Піфагора (VI ст. до н.е.).

Спочатку піфагорійство виникло як релігійний рух, що сформувався у релігійну громаду в місті Кротон (південна Італія — колонія Греції). Основними положеннями вчення були уявлення про живе тіло Космосу (міф про Саламандру), що перетворює простір у Космос з відокремленням усіх речей між собою, підпорядкуванням речей єдиному законові. Внаслідок змішування, поєднання протилежностей – безмежного та межі – утворюються усі речі, які ототожнювалися піфагорейцямн з числами. Це ототожнення було можливим за умов невіддільності чуттєво даного і неданого в уявленні. Наділення чуттєво неданого властивостями утворювати закони для чуттєво даного фактично призвело до створення вчення про виникнення Космосу із Логосу. Чуттєво неданим, але реально існуючим, що підкоряє своїм законам усе чуттєво дане, є число та взаємовідношення чисел. Тому піфагорейці вважали, що тільки математика може дати знання законів Космосу. Піфагорійці - прихильники і послідовники Піфагора (2-я половина VI — початок V вв. до н.е.), давньогрецького філософа і математика:

· першопричиною всього сущого вважали число (усю навколишню дійсність можна звести до числа і вимірити за допомогою числа);

· намагалися виділити “протокатегории”, що показували діалектичну єдність світу (парне – непарне, світле – темне, пряме – криве, праве – ліве, чоловіче – жіноче й ін.).

Виникла в м. Елеї на півдні Італії у VI-V ст. до н.е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський.

Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття. Елейська школа вперше розрізнила мислення (і мислиме буття) та чуттєві дані (і буття, що сприймається чуттєво), виділила буття як поняття про дійсність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати сформулювали поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності. Поняття “буття” стало одним з головних для побудови перших логічно обгрунтованих систем знання.

Елеати:

• вивчали проблеми пізнання;

• жорстко розділяли почуттєве пізнання і вище духовне пізнання, ототожнене із мисленням

• були прихильниками монізму – виводили всю множинність явищ з єдиної першооснови

• вважали все суще матеріальним вираженням єдиної першооснови – “буття”

Характерними рисами всіх досократичних філософськихшкіл були:

· яскраво виражений космоцентризм

· підвищена увага до проблем пояснення явищ навколишньої природи

· пошук першооснови походження світу

· гілозоїзм (одушевлення неживої природи)

Лекція 3. Класичний (сократичний) період розвитку давньогрецької філософії (середина V - кінець IV ст. до н.е.)

1. Класичний (сократичний) період давньогрецької філософії

2. Філософія софістів

3. Філософія Сократа

4. Філософія Платона

5. Філософія Арістотеля

1. Класичний (сократичний) період – час розквіту давньогрецької філософії (що збігається з розквітом давньогрецького поліса).

До даного етапу відносяться:

· філолофсько-просвітницька діяльність софістів

· філософія Сократа та “сократичних” шкіл

· філософія Платона

· філософія Арістотеля

Філософи даного періоду виявили цікавість до проблеми людини, суспільства, держави; створили метафізичний та диалогічно-доказовий методи філософствування; внесли вклад у розвиток логіки, риторики, етики.

Дата добавления: 2014-01-11