Окремі громадяни як суб’єкти кримінально-правової оцінки

Суб’єкт кримінально-правової кваліфікації

Об’єкт кримінально-правової кваліфікації

Структура кримінально-правової кваліфікації

Об’єктом кримінально-правової кваліфікації є те, на що спрямовано відповідну діяльність, яку оцінюють з погляду кримінального закону.

Кримінально-правовій оцінці піддають не лише злочинні посягання, а й інші діяння, які чимось подібні до злочинів. До поля зору органів, які здійснюють кваліфікацію, останні входять тому, що мають низку ознак, спільних, зі злочинами. Вони можуть бути формально передбачені кримінальним законом; бути об’єктивно суспільно небезпечними у зв’язку із заподіянням істотної шкоди правоохоронюваним інтересам; характеризуватися умислом на заподіяння великої шкоди; вчинятися з мотивом чи метою, які характерні для злочинів.

Узагальнено ж об’єктом кваліфікації можна назвати діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці.

Суб’єкт кваліфікації – це той, хто здійснює кримінально-правову оцінку діяння. Для характеристики таких суб’єктів важливим є те, що:

- ними є не окремі особи – працівники правоохоронних органів, судів, а самі такі органи;

- перелік органів, які здійснюють кримінально-правову кваліфікацію, вичерпний. Ними є органи дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також суди;

- остаточну кваліфікацію здійснюють лише судові органи.

Усі інші особи, органи здійснюють не кваліфікацію (яка передбачає обов’язковість, процесуальне закріплення), а кримінально-правове оцінювання.

У літературі часто поділять кваліфікацію на офіційну та неофіційну. Під останньою розуміють кримінально-правову оцінку діяння, яку здійснюють особи, не уповноважені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти). Вони справді можуть оцінювати ті чи інші діяння (реальні злочини, описані в умовах задач, зображені в художніх творах тощо) на предмет того, чи є вони злочином і яким саме. Однак враховуючи, що така діяльність не має жодної з вказаних вище рис, її не можна вважати кримінально-правовою кваліфікацією, навіть неофіційною. Водночас, чинне законодавство передбачає чимало випадків, коли на окремих громадян покладено обов’язок проводити кримінально-правову оцінку чи то власної поведінки, чи то діянь інших осіб.

Окремі громадяни можуть здійснювати лише розумову, мислительну оцінку скоєного. Таку оцінку власної поведінки або ж поведінки інших осіб здійснюють у зв’язку з:

1) використанням низки обставин, що виключають злочинність діяння – реалізацією свого права на необхідну оборону, затримання злочинця, виконанням наказу тощо;

2) приховуванням злочинів;

3) реалізацією права на порушення кримінального переслідування у справах приватного обвинувачення;

4) участю в кримінальному процесі в ролі захисника, обвинуваченого (підозрюваного, підсудного), потерпілого чи його представника;

5) залученням до справи фахівців у галузі права (як спеціалістів чи експертів).

Звісно, оцінювати з позицій КК власні або діяння інших осіб можуть будь-які особи: студенти, які вивчають право, журналісти, окремі громадяни. Така оцінка не лише не тягне жодних правових наслідків, її не мають аналізувати органи, які здійснюють офіційну кримінально-правову кваліфікацію.

Зміст кримінально-правової кваліфікації

Зміст кваліфікації є оцінка скоєного з погляду кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки. Для цього здійснюють вибір кримінально-правової норми (норм), яка передбачає певне діяння, доводять, що застосуванню в конкретному випадку підлягає саме ця норма (ці норми), юридично оформляють та закріплюють висновок про оцінку скоєного. Звідси випливає:

1. Кримінально-правова кваліфікація є частиною всієї правової кваліфікації. Кожне діяння, стосовно якого здійснюють кримінально-правову кваліфікацію, оцінюють з позицій не лише кримінального закону, а й нормативних актів інших галузей права. Висновок про відсутність у скоєному ознак злочину може тягнути за собою подальшу оцінку скоєного як діяння, що перебуває поза межами правового регулювання; як правомірного вчинку; як правопорушення, відповідальність за яке передбачено нормами інших галузей права.

2. Кримінально-правова кваліфікація не полягає лише у кваліфікації злочину. Про те, що скоєне може бути кваліфіковано саме як злочин, можна стверджувати лише після закінчення другої стадії процесу кваліфікації, коли буде доведено наявність ознак складу конкретного злочину.

Дата добавления: 2014-01-14