Види, методи і форми контролю

Викладені принципи, як регулятори контролю навчальної роботи й оцінки знань учнів визначають конкретні види, методи, форми організації, критерії та норми оцінок знань, умінь, навиків учнів.

Залежно від дидактичної мети використовують різні види контролю за навчанням (рис. 1.3): діагностичний, попереджувально-застережливий, поточний, повторний, періодичний, тематичний, підсумковий [15].

Рис. 1.3. Види контролю навчальних досягнень учнів

Вхідний (попередній) контроль має бути спрямований на визначення рівня освітньої компетентності учнів з певної проблематики. Напередодні вивчення теми, засвоєння якої має ґрунтуватися на раніше вивченому матеріалі, викладач з’ясовує рівень розуміння опорних знань, актуалізує їх.

Попередня перевірка знань може проводитись у формах письмових контрольних робіт, фронтальних опитувань перед початком практичних чи лабораторних робіт, усної перевірки знань окремих груп учнів, стандартизованого контролю знань.

Поточний контроль здійснюється в ході повсякденної роботи, в основному на аудиторних заняттях. Цей вид контролю проводиться за допомогою систематичного спостереження викладача за роботою всієї групи і кожного учня окремо. Перевірки знань, умінь і навичок, набутих учнями в процесі вивчення нового матеріалу, його повторення, закріплення і практичного застосування проводяться викладачем зі збереженням оперативного (безпосередньо у процесі навчання), зовнішнього (викладач – студент – викладач) і внутрішнього (викладач – студент – студент) зворотного зв’язку. Цей вид контролю має велике значення для стимулювання у учнів прагнення до систематичної самостійної роботи, виконання завдань, підвищення інтересу до науки і формування почуття відповідальності за рівень знань, умінь і навичок, виконання вправ [11].

Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу і проводиться у рамках чинних форм організації навчання у ВНЗ: на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Частіше вона здійснюється у таких формах:

· усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції, з оцінкою відповідей учнів (10-15 хв.);

· письмове фронтальне опитування учнів на початку чи в кінці лекції (10-15 хв.). Відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у позалекційний час;

· фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань учнів за кількома темами лекційного курсу (5-20 хв.).

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив К.Д.Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам’яті.

Тематичний контроль пов’язаний з перевіркою, оцінкою та корекцією рівня знань, умінь та навичок в обсязі розділу чи теми конкретної навчальної дисципліни.

Важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань учнів виступають колоквіуми. Головне завдання колоквіуму – мобілізація учнів на поглиблене вивчення провідних тем чи розділів курсу. Мета колоквіуму – допомогти учням глибше розібратися в теоретичних питаннях, стимулювати їхню дослідницьку діяльність.

При вивченні педагогічних дисциплін колоквіуми здебільшого проводяться перед педагогічною практикою, а також в кінці навчального року або семестру.

Консультації з контрольними функціями мають два основних різновиди: а) консультації, на яких викладач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу учнів з літературою, допомагає учням сформулювати необхідні узагальнення; б) консультації для учнів, які пропустили лекції, семінарські заняття.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань учні володіють з тих або інших проблем стосовно вимог програми.

Підсумковий контроль має своїм завданням з’ясувати рівень засвоєння учнями навчального матеріалу в кінці семестру або після завершення вивчення дисципліни. Він проводиться, як правило, у формі заліків, курсових робіт, семестрових і державних іспитів.

Заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи, виробнича і педагогічна практика традиційно вважаються основними формами контролю навчальної роботи учнів. Кількість іспитів та заліків з кожної навчальної дисципліни визначається навчальними планами. Кількість іспитів, як правило, не повинна перевищувати п’яти, а кількість заліків за семестр – шести, у тому числі не більше двох диференційованих.

Іспити складаються за білетами, затвердженими кафедрою. Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у вигляді вільної бесіди. При цьому запитання білета виступають стрижнем такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. Це сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння. Великим майстром проведення іспитів у формі співбесіди був проф. С.Х. Чавдаров (Київський університет).

У деяких ВНЗ нагромаджений певний досвід проведення іспитів без білетів (з урахуванням специфіки курсу). С. С. Вітвицька виділяє наступні види іспитів.

Іспит з „відкритим підручником” розрахований насамперед на перевірку уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними посібниками тощо. Очевидно, такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і великих за обсягом дисциплін. Академік П.В. Копнін (Київський університет) вважав, що такий іспит доцільно проводити, наприклад, у бібліотечному залі з відкритим фондом літератури.

Практичний іспит найчастіше зводиться до виготовлення учнями натуральних об’єктів, схем, макетів тощо. У учнів педагогічних університетів іспит може проходити у вигляді розв’язку підготовлених педагогічних ситуацій.

Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо учнів-відмінників, які серйозно і систематично працюють протягом року.

Процес перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів на екзаменах базується на таких принципах:

· достатньої обґрунтованості;

· єдності вимог;

· гуманізму;

· доброзичливості.

У процесі підготовки учнів до екзаменів і їх проведення у вищих навчальних закладах трапляється чимало недоречностей, педагогічних помилок.

По-перше, надія на екзамени як важливий чинник підсумкової перевірки якості знань, умінь та навичок учнів не завжди виправдовує себе. Коли учні протягом семестру не включені в активну навчальну роботу, немає системи організації самостійної навчальної роботи, її оцінювання, вони підходять до екзаменаційної сесії з надто бідним багажем знань. За три-чотири дні перед екзаменом, маючи молоду, активну пам’ять, учні заучують значний обсяг знань, на екзамені „видають” їх, після чого залишається надто мало знань, а тим більше умінь і навичок.

За навчальними планами на екзамени виділяється багато часу.

Наприклад, учні, які навчаються за спеціальністю „Історія”, мають скласти 37 екзаменів і 84 заліки. У цілому за п’ять років навчання на екзаменаційні сесії виділяється 25 робочих тижнів (175 днів). Майже півроку витрачається на процедуру екзаменів. А результати цієї роботи низькі. 3а даними окремих дослідників, випускник ВН3 володіє 5-6 відсотками інформації, яка передбачена навчальними планами і програмами. Навіть поверховий аналіз свідчить не на користь традиційної системи перевірки й оцінки знань, умінь та навичок учнів. Більш ефективними і продуктивними є модульно-рейтингова та кредитно-модульна системи.

По-друге, під час екзаменів учні витрачають надто багато фізичних і психічних зусиль. Велика нервова напруга, стресові ситуації, які зумовлюються недостатньою педагогічною культурою окремих викладачів, та інші чинники призводять до невиправданих витрат енергії. Період навчання у ВН3 не сприяє збереженню здоров’я.

По-третє, традиційно під час екзаменів надмірним тягарем для учнів є „система шпаргалок”. На їх підготовку витрачається багато часу. Безпосередня процедура їх використання під час екзаменів, реакція викладачів на це явище – усе це принизливо і недостойно. Користі – ніякої, а шкоди багато: даремна витрата часу і сил на підготовку, створення на екзамені стресових ситуацій, породження конфліктів між учнями і викладачами, виникнення передумов для необ’єктивності оцінки знань, умінь та навичок учня та виявів соціальної несправедливості в оцінюванні.

Чи можна боротися з цим явищем? Яким чином уникати таких виявів? Можна і потрібно боротися. Найбільш доцільний спосіб – дозволити учням на екзаменах користуватися необхідними джерелами інформації: записами, додатковою літературою. Але запитання мають бути побудовані таким чином, щоб вони орієнтували учнів не на репродуктивні відповіді, а спонукали до творчих роздумів, виявляли розуміння сутнісних процесів. Необхідно переконувати учнів, що час і здоров’я, витрачені на підготовку шпаргалок, не дають результатів. Адже немає установки на запам’ятання, усвідомлення закономірностей, процесів, явищ. Діє лише установка написати шпаргалку, таємно скористатися нею, обманути викладача. Поряд з цим у процесі адаптації учнів до навчальної роботи у ВН3 необхідно навчити їх раціональним методам підготовки до заліків і екзаменів.

На думку А.І. Кузьмінського у процесі підготовки і складання екзаменів мають розв’язуватися такі соціально-педагогічні завдання:

· формування соціальної відповідальності учнів перед собою, викладачами, батьками;

· відчуття радості від успіхів навчальної роботи;

· забезпечення умов для коригування здобутих знань, самостійної навчальної діяльності;

· забезпечення виховного впливу педагога на учня.

Технологія організації і проведення екзаменів має охоплювати такі аспекти:

v ознайомити учнів із програмою проведення екзаменів, яка містить перелік вузлових питань навчальної дисципліни та літературу, яку учні можуть використати у процесі підготовки до екзаменів;

v ознайомити учнів з ефективними методами підготовки до екзамену з урахуванням особливостей конкретної навчальної дисципліни;

v ознайомити учнів з методикою проведення екзамену. Екзамен може проводитись за екзаменаційними білетами і без них; можуть бути використані різні методи перевірки: усна, письмова, тестова (з використанням комп’ютерів і на паперових носіях);

v напередодні екзамену викладач має організувати консультування для учнів, у яких виникли певні утруднення при підготовці;

v безпосередньо на екзамені педагог має створити позитивний емоційний фон, аби зменшити психологічне напруження учнів;

v викладач має уважно, зацікавлено вислуховувати відповіді учнів, стимулюючи їх до активного мислення словами („добре”, „правильно мислите”, „так”, „молодець”) та стверджувальними і підбадьорливими жестами. Монологічну відповідь учня ні в якому разі не можна переривати зауваженнями, додатковими запитаннями, виразами здивування. Учень, готуючись до відповіді, у своїй пам’яті певним чином побудував виклад навчального матеріалу. Коли викладач перериває учня, вдаючись до діалогу, це викликає у більшості учнів занепокоєння, нервовість, від чого відповідь стає плутаною, логічно непослідовною. У процесі монологічної відповіді на запитання викладач, зрозумівши, що учень відповідає впевнено, змістовно, може зупинити його і попросити перейти до розкриття наступного запитання білета. Після з’ясування усіх питань, що були в екзаменаційному білеті, варто поставити кілька запитань з інших розділів навчальної дисципліни. Такий підхід допомагає уникнути випадковостей.

Таким чином, екзамен – складний процес підбиття підсумків пізнавальної діяльності. Він потребує від викладача високої педагогічної культури, майстерності, педагогічної техніки [15].

Наприкінці семестру чи навчального року викладач у формі заліку перевіряє відповідність рівня засвоєння учнями теоретичних та практичних знань до вимог державних стандартів. Водночас перевіряє особистісні досягнення кожного учня та його інтелектуальний розвиток і вихованість [21].

Заліки – це підсумкова форма перевірки результатів виконання учнями практичних, лабораторних, курсових робіт (проектів), засвоєння ними матеріалу семінарських занять, практики. Заліки, як правило, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бесіди викладача з учнями. Співбесіди можуть проводитися індивідуально. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання учнями необхідних робіт. Якщо учень якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік „автоматично”.

Ні в якому разі не можна перетворювати залік в екзамен.

Курсові роботи (проекти) учні захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні екзамени приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед визначеному і затвердженому складі. Окрім державних екзаменів учні-випускники захищають перед ДЕК дипломні роботи (проекти).

В історії розвитку професійної освіти виокремилися такі основні методи контролю знань, умінь та навичок: усна, письмова, графічна, практична, тестова перевірка.

Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Метод усного опитування. Ц ей метод використовують при вивченні майже всіх предметів як один із найефективніших методів контролю знань. Полягає він у з’ясуванні рівня знань учня завдяки прямому контакту з ним під час перевірочної бесіди. Усне опитування передбачає постановку вчителем питань (завдань), підготовку учнів до відповіді та демонстрування своїх знань, корекцію і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді, аналіз та оцінювання її. Цей метод сприяє розвитку в учнів уміння мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення.

Перевірочні питання і завдання вчителя бувають репродуктивними (відтворення вивченого), реконструктивними (застосування знань і вмінь у змінених ситуаціях), творчими (застосування знань і вмінь у нестандартних умовах, перенесення засвоєних принципів доведення на вирішення складніших мислительних завдань).

Такі питання бувають основними (передбачають самостійну розгорнуту відповідь), додатковими (уточнення по ходу відповіді), допоміжними (навідними, допомагають виправити неточності у відповіді).

Індивідуальне опитування передбачає перевірку знань, умінь та навичок окремих учнів. При цьому більшість учнів залишається пасивними. Тому важливо під час такого контролю активізувати увагу та діяльність усієї групи. Цього можна досягти за допомогою таких прийомів, як продовження або рецензування відповіді, внесення до неї доповнень та уточнень.

При підготовці до перевірки знань викладач повинен підготувати форму для обліку результатів опитування. Усне, контрольне опитування проводять протягом 10-20 хв. На одне й те саме запитання може бути вислухано декілька відповідей, поки не буде одержано правильну і вичерпну.

Фронтальна (побіжна) перевірка передбачає оперативне, найчастіше, усне опитування всіх учнів. Масовість та оперативність часто роблять її дещо формальною і поверховою. Однак з її допомогою викладач може визначити прогалини у знаннях усіх учнів.

Групова перевірка охоплює невелику групу (5-7) учнів і відбувається найчастіше у формі ущільненого опитування. Під час неї одночасно різними способами опитують кількох учнів (індивідуальне опитування біля дошки, виконання завдань на місці за картками, коментування або рецензування відповіді товариша та ін.). Вона дає змогу перевірити більшу, ніж звичайно, кількість учнів, але порушує фронтальну роботу і логічність у побудові уроку. Групову перевірку використовують здебільшого під кінець семестру, переважно для спеціальної перевірки учнів, підготовка яких викликає певні сумніви. Групове опитування займає проміжне місце між фронтальним та індивідуальним за глибиною перевірки і кількісним охопленням учнів].

Письмова перевірка порівняно з усною більш ефективна, оскільки протягом певного часу можна одночасно перевірити рівень володіння знань, умінь та навичок усіх учнів академічної групи. Це сприяє підвищенню якості самостійної пізнавальної діяльності учнів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу. Викладач має готувати з кожної теми багатоваріантні завдання, аби забезпечити самостійність праці учнів. Тривалість таких робіт може бути різною (15-30 хвилин). Усі роботи викладач має ретельно перевіряти й об’єктивно оцінювати.

Письмовий метод контролю найчастіше використовується у вигляді контрольних робіт. При виконанні письмової контрольної роботи заздалегідь попереджають про умови її виконання, визначають перелік матеріалів, якими вони мають право користуватися при виконанні роботи.

Графічна перевірка спрямована на виявлення умінь і навичок учнів у процесі виконання ними різних видів графічних робіт: побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Така робота сприяє розвитку в учнів просторового мислення, оволодінню методами систематизації, узагальнення, моделювання опорних схем тощо. Виконання графічного завдання потребує додаткового приладдя (лінійки, циркуля, транспортира та ін.). Особливий вид графічної перевірки – робота з контурними картами.

Практична перевірка тісно пов’язана із залученням учнів до конкретної практичної діяльності, під час якої перевіряються вміння застосовувати знання на практиці, формувати уміння і навички. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль. Здійснюючи практичну перевірку, треба ретельно підходити до підготовки завдань, які б спонукали учнів до застосування знань у практиці. Важливо, щоб ці завдання мали чітку професійну спрямованість. Адже в кінцевому підсумку рівень професійної підготовки майбутніх фахівців визначається не лише теоретичними знаннями, а передусім вміннями і готовністю застосовувати їх у конкретній практичній діяльності. Визначаючи завдання для практичної перевірки, треба дбати про забезпечення умов для самостійної діяльності учнів. Так звана колективна діяльність учнів над розв’язанням практичних завдань (один учень виконує завдання на дошці, а інші займаються переписуванням готових результатів) не дає бажаних результатів [15].

Тестова перевірка все більше набуває поширення. Сутність цього методу полягає в тому, що учням у певному дидактичному блоці визначають конкретні завдання (запитання), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь. Якщо йти таким спрощеним шляхом, то це може призводити до простого вгадування відповіді. Важливо моделювати завдання в такий спосіб, щоб учень аргументував свій вибір відповіді, аналізував, чому інші відповіді він вважає помилковими чи неповними. Тестова перевірка може здійснюватися машинним і безмашинним способом].

Викладач має володіти повним спектром різноманітних методів контролю навчальної діяльності учнів, творчо підходити до їх використання залежно від дидактичної мети, змісту навчального матеріалу, рівня навченості учнів і їх інтелектуального розвитку.

Дата добавления: 2014-01-14