Форми безготівкових розрахунків

Підприємства використовують (залежно від форми розрахунко­вого документа) такі форми безготівкових розрахунків:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги-доручення;

• чеки;

• акредитиви;

• векселі;

• інкасові доручення (розпорядження).

Платіжне доручення — це письмове доручення власника ра­хунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місце­вих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорю­ють обертання оборотних коштів; запобігають виникнення креди­торської заборгованості у покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за не­товарними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бю­джету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до дер­жавних цільових фондів.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в бан­ку, то розрахунки між постачальником і покупцем платіжним до­рученням не можливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку.

Переваги:

• відносно простий і швидкий документообіг;

• прискорення руху коштів;

• можливість використання цієї форми розрахунків за нетовар­них платежів.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручен­ня покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачаль­ника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направ­ляє покупцеві. Покупець, коли він згоден оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для пере­казу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовують­ся переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. (Акцепт – згода на оплату або гарантування оплати платіжних документів. Акцепт широко використовують для розрахунків за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги у внутрішньому та міжнародному товарно-грошовому обігу. Фізична та юридична особа своїм підписом на документі (платіжній вимозі, векселі та ін.) чи на цінному папері зобов’язується виплатити зазначену в цьому документі суму) Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-дору­чення, коли товари не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні; коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь до­даткові товари; коли документально встановлено наявність недо­броякісної або не укомплектованої частини товару; у разі завищен­ня цін, арифметичних помилок у товаротранспортних докумен­тах тощо.

Переваги:

• ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та госпо­дарським інтересам постачальників і покупців;

• зміцнює договірні відносини в господарстві;

• прискорює оформлення розрахункових документів;

• платежі здійснюються за згодою платника після попередньої пере­вірки розрахункових і товаротранспортних документів постачальника.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з доручен­ням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодав­ця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунко­вий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господар­ської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприєм­ствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відряд­ження, на господарські витрати.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодав­ством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це роз­рахунки чеками носять умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язан­ня погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи до­тримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитись у до­стовірності чека. Чек може бути оплачений тільки тою особою, яку вка­зано в ньому (іменний чек); або пред'явником, якщо чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність.

Розрахунковий чек із чекової книжки чекодавець виписує під час здійснення платежу і віддає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). При цьому чекодавець переписує залишок ліміту з корінця попереднього розрахункового чека на корінець виписаного і зазначає новий залишок ліміту.

Розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахункові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця. Якщо розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця за дорученням керівника підприємства, то право підпису розрахункового чека обумовлюється в цьому дорученні.

Приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє: відповідність його встановленому зразку; правильність заповнення; відсутність виправлень; відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку; строк дії; достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних чекодавця.

Розрахунковий чек, оформлений з порушенням вимог, до опла­ти не повинен прийматися.

Чекодержатель здає в банк розрахункові чеки разом із трьома при­мірниками реєстру чеків, якщо розрахунки чекодавця і чеко держа­теля відкриті в одному банку, і в чотирьох примірниках — якщо розрахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в різних банках.

Банк чекодержателя зобов'язаний перевірити заповнення рекві­зитів реєстру чеків згідно з вимогами та своєчасність пред'явлення їх до оплати. Суми розрахункових чеків, оформлені з порушенням вимог цієї Інструкції, викреслюються з реєстру чеків з виправлен­ням його загального підсумку і повертаються чекодержателю.

Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одному бан­ку, то після перевірки правильності заповнення реквізитів розра­хункових чеків і реєстру чеків банк на підставі першого примірни­ка реєстру чеків списує кошти з відповідного рахунка чекодавця та зараховує їх на рахунок чекодержателя.

Переваги:

• відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на ра­хунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської забор­гованості.

Недоліки:

• недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодав­ця може не бути потрібних коштів;

• неможливість розрахунків чеками на велику суму;

• складність оформлення чека.

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначен­ням умов використання задепонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєст­ри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або інши­ми видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

• покритий — акредитив для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку—"Розрахун­ки за акредитивами";

• непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це за­значається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої познач­ки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. (Бенефіціар – особа, якій призначений платіж, зокрема за векселем; одержувач грошей) Усі розпорядження про зміни умов відкличного ак­редитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути ану­льований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банка-емітента.

Такий акредитив становить собою тверде зобов'язання банка-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умова­ми акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до бан­ку, зазначеного в акредитиві, або банку-емітента та дотримано стро­ки й умови акредитива.

Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не по­відомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував йому ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погоджен­ня або відмову щодо внесення змін.

Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізуючий банк, якщо він не є виконуючим банком, не несе зобов'язань щодо сплати за акредитивом. (Авізо – офіційне письмове повідомлення про виконання розрахункових операцій).

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закін­чення строку і місця подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, перед­бачених умовами акредитива.

Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, за­кривається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з додаванням нормативного строку проходження документів спецзв'язком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

Переваги:

• ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

• для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна фор­ма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки га­рантує оплату.

Недоліки:

• покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні,
бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінан­сове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків — розрахунки між постачаль­ником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Є різні види векселів:

казначейські — один із видів державних цінних паперів, які
випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони
можуть бути використані: для здійснення розрахунків, для зара­хування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Векселедавцем і, відпо­відно, платником за казначейськими векселями є Головне управ­ління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'яв­ника зі строком платежу не більше одного року;

приватні — емітуються корпораціями, фінансовими група­
ми, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселе­давця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів;

фінансові — мають у своїй основі депозитну природу. Якщо
класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ре­сурсів;

товарні (комерційні) — використовуються для кредитуван­ня торговельних операцій. Вони визначають умови векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи;

прості (соло-векселі) — виписуються і підписуються боржником
(векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Векселедавець бере на себе зобов'я­зання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафік­сований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя;

переказні — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін;

забезпечені — це векселі, гарантовані заставою, яка надаєть­ся кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде спла­чено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні за­паси, цінні папери, основні виробничі запаси, обладнання;

на пред'явника — це такі векселі, що сплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим;

доміцильовані — це векселі, в яких вказується конкретне місце платежу;

у без паперовій формі — як запис на електронних рахунках.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язан­ня та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над па­перовими грошима. Векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшу­ють витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випад­ках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, не­доїмки в бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

Дата добавления: 2014-11-06