Чинники дивідендної політики

Модель Дж. Лінтнера

Американський економіст Дж. Лінтнер на підставі проведених інтерв’ю з фінансовими менеджерами 28-ми компаній із питань дивідендної політики виявив основні напрямки рішень щодо дивідендів[102].

1. Менеджери вважають за краще змінювати коефіцієнт дивідендних виплат, а не встановлювати підвищені або знижені суми виплат.

2 Більшість менеджерів вважають, що норми дивідендних виплат повинні бути встановлені на тривалу перспективу.

3. Основним визначальним чинником дивідендних виплат є отриманий прибуток корпорації.

4. Інвестиційні рішення звичайно роблять невеликий вплив на дивідендну політику.

Дж.Лінтнер узагальнив думки менеджерів і відповідно до них запропонував модель дивідендної політики, виражену формулою[103]:

D_t – D_{t – 1} = C (BE ₁ – D_{t – 1}),

де D_t і D_{t – 1} — дивіденди зміни дивідендів (різниця);

С — ставка регулювання прийняття корпорацією;

В — необхідний коефіцієнт дивідендних виплат;

Е ₁ — доходи на одну акцію в даний рік.

Модель показує, що дивіденди визначаються:

розміром поточного прибутку на акції (Е);

дивідендами попереднього року (D ₀), а вони, у свою чергу, також визначаються дивідендами попереднього року, і т. д. Консервативні корпорації звичайно віддають перевагу більш помірним темпам регулювання, тому ставка регулювання буде нижчою (С).

Американські економісти Р. Брейлі і С. Майєрс вважають, що, “коли Лінтнер має рацію, ми можемо описати дивіденди через середньозважений розмір поточних і минулих прибутків. Вірогідність підвищення коефіцієнта дивідендних виплат була б найвищою за зростання поточних прибутків: вона була б дещо нижчою, коли б прибутки зростали тільки в попередньому році і т. д.”[104].

Численні дослідження підтверджують, що корпорації приймають рішення про збільшення дивідендів тільки в тому разі, якщо вони впевнені, що зможуть підтримувати їх зростання постійно в наступні роки.

Інформація про дивіденди, що надходить на фінансовий ринок, є одним із визначальних чинників формування курсу (ціни) акцій. Звістки про зниження дивідендів в абсолютному виразі розцінюються як зниження майбутніх прибутків й економічного зростання корпорації і, навпаки, підвищення дивідендів є гарною новиною, що активізує інвесторів, попит на акції зростає, відповідно, курс підвищується. Фінансові менеджери корпорацій проводять зважену, пруденційну політику щодо дивідендів, оскільки вона визначає поточну ціну акції, а отже, наступний доступ корпорації до ринку капіталів.

У західній літературі виділяються різноманітні чинники юридичного, економічного і фінансового характеру, що впливають на дивідендну політику корпорації. Перша група чинників пов’язана з юридичними обмеженнями при проведенні дивідендної політики, друга — з інвестиційними можливостями корпорації, третя — зі зберіганням контролю над акціонерним капіталом і четверта — з дохідністю акціонерного капіталу.

Дата добавления: 2014-11-06