Дивідендна політика

Дивіденди, їх види

Поняття дивіденди і дивідендна політика

Дивідендами називаються періодичні платежі корпорації її акціонерам. Вони можуть бути в грошовій формі, а також у вигляді акцій. Перші виплачуються з чистого прибутку, другі — із нових емісій акцій. Привілейовані акції є фінансовими інструментами з фіксованим доходом та їх першочерговою виплатою. Дивіденд у цьому випадку не залежить від руху прибутку. Звичайні акції прямо визначаються розмірами чистого прибутку та його розподілу між корпорацією як юридичною особою і акціонерами як фізичними особами (а також юридичними).

Дивіденди, що виплачуються за звичайними акціями у грошовій формі, можуть бути таких видів[99]:

регулярні;

додаткові;

спеціальні;

ліквідаційні.

Регулярні дивіденди корпорації США виплачують зазвичай 4 рази в рік, у Великобританії — 2 рази в рік. Дивіденди, які виплачуються наприкінці кожного кварталу або півріччя, до оголошення загальної суми, називаються проміжними (interium dividend). Наприкінці фінансового року виплачуються остаточні дивіденди (final dividend).

Додаткові дивіденди корпорація виплачує нерегулярно, за певних обставин, наприклад у разі одержання прибутку вище планованого.

Спеціальні дивіденди звичайно пов’язані з якимись подіями, що відбулися у фінансовому господарстві корпорації.

Ліквідаційні дивіденди пов’язані з реалізацією частини майна корпорації і виплачуються як із прибутку, так і за рахунок оплаченої частини акціонерного капіталу.

Дивідендна політика являє собою дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і корпорацією. Основною проблемою при розподілі прибутку на ту, що розподіляється серед акціонерів, і ту, яка не розподіляється, є можливість її реінвестування за більш високою ставкою. У західній літературі відомий так званий граничний принцип нерозподіленого прибутку [100]. Його сутність полягає в тому, що капітальні проекти, які фінансуються за рахунок нерозподіленого прибутку, повинні приносити більш високу ставку прибутку, ніж той капітал, котрий одержують акціонери у вигляді дивідендів. У даному випадку мова йде про альтернативні доходи (opportunity cost — “ціні шансу”), одержувані від вкладення акціонерного капіталу. Західні економісти розглядають дивідендну політику як найважливішу частину довгострокової фінансової стратегії корпорації.

В американській літературі зазначається, що дивідендна політика є “міцним горішком” для управляючих фінансами корпорації. Основна трудність полягає в необхідності поєднати дві протилежні мотивації: акціонерів, що претендують на зростання дивідендів, і корпорацію, яка повинна забезпечити зростання прибутку й економічний розвиток за рахунок внутрішніх джерел, зокрема через реінвестування прибутку.

Складність проблеми полягає в тому, що прийняття рішень про виплату дивідендів, перебуває під впливом, з одного боку, інвестиційної, з іншого — фінансової політики, яку проводить корпорація. Дивідендна політика, яку розробляють менеджери корпорації, передбачає досягнення певної рівноваги або поєднання інтересів корпорації та її акціонерів, що виражається у визначенні пропорцій між частинами прибутку, який не розподіляється і який розподіляється. Така рівновага може бути досягнута через зростання нерозподіленого прибутку на шкоду дивідендних виплат, із тим щоб збільшити внутрішні джерела фінансування певного проекту. У даному випадку рівновага визначатиметься інвестиційною політикою. На практиці може бути інший підхід. Корпорація приймає рішення не знижувати частки дивідендів у чистому прибутку, а профінансувати ухвалений проект за рахунок випуску боргових зобов’язань, у другому випадку менеджери корпорації вважають можливим випустити акції. Отже, рівновага визначатиметься фінансовою політикою.

Складність проблеми полягає також у тому, що спроможність корпорації сплачувати дивіденди визначається не тільки її прибутковістю, а й ліквідністю. Корпорація має у своєму розпорядженні прибуток для дивідендних платежів, але її грошові потоки в даний час не дають їх здійснити. Фінансові менеджери повинні в касовому бюджеті визначити відповідні суми для платежів у відповідні терміни.

З приводу дивідендної політики точаться дискусії, формуються протилежні концепції, що конкурують між собою.

Для визначення стратегії дивідендної політики потрібні дослідження динаміки показників з прибутку. За фінансовою звітністю корпорації за 10 років (1990—2000 рр.) його рух являє собою складну картину розвитку.

Дата добавления: 2014-11-06