Визначення кредитоспроможності корпорацій-покупців

Управління дебіторською заборгованістю

Практичне використання моделі Міллера—Орра

Ситуація 1. Припустимо, що залишок коштів корпорації наближається до максимуму 31 634 дол. До яких дій повинен вдатися менеджер?

Менеджер повинен: 1) знизити залишок коштів: 31634 – 17211 = 14423 дол.; 2) купити короткострокові ліквідні цінні папери на суму 14423 дол., збільшивши портфель корпоративних цінних паперів.

Ситуація 2. Припустимо, що залишок коштів корпорації знизився до мінімуму 10 000 дол. Що повинен робити менеджер?

Менеджер повинен: 1) відновити кошти до суми точки повернення: 17211 – 10000 = 7211 дол.; 2) продати з корпораційного портфеля цінних паперів 7211 дол. для поповнення залишку коштів.

Модель Міллера—Орра показує, що чим вище s², тим більша різниця між точкою повернення і мінімальним сальдо. Чим більша невизначеність, тим вище верхня межа і чим більша варіативність, тим більша вірогідність того, що сальдо знизиться нижче мінімуму. Отже, політика проведена менеджером, має бути спрямована на запобігання таких обставин.

Таким чином, зміст обох моделей полягає у виборі між розміром операційних витрат і витрат на виплату процентів. Точка повернення за моделлю Міллера—Орра мінімізує суму операційних витрат і витрат на виплату процентів.

Корпорація інвестує до 20 % своїх активів у дебіторську заборгованість. Переважна більшість фірм реалізують свої товари в кредит. В американській фінансовій літературі зазначається, що ця стаття за 1950—1980 рр. подвоїлася, що відбило зростання продажу за інфляції, що посилилася.

Ефективне управління дебіторською заборгованістю сприяє підвищенню прибутку. Для вирішення цієї проблеми керівники корпорацією розробляють кредитну політику. Її основні принципи полягають у визначенні: 1) стандартів кредитоспроможності покупця (credit standards); 2) умов торгівлі (terms of trade); 3) політики інкасації (collection policy).

Для визначення кредитоспроможності фірм-покупців корпорація користується інформацією спеціальних агентств. Так, наприклад, у США Даний енд Бредстріт (Dun & Bradstreet) видає довідник (Reference Book), у якому публікуються дані про 3 млн підприємницьких одиниць, із зазначенням галузі підприємництва, фінансового стану, акціонерного капіталу, поточних боргових зобов’язань, кредитоспроможності, судових позовів та інша інформація. Деякі галузі господарства мають свої власні агентства інформації. У літературі зазначається, що найбільш цікавими і важливими джерелами інформації є місцеві кредитні бюро, що інформують про щоденні угоди в даній місцевості (в окрузі, районі, місті).

Таблиця 7.3

МОЖЛИВІСТЬ ВТРАТ ПРИ НАДАННІ ВІДСТРОЧКИ ПЛАТЕЖУ [159]

Клас ризику	Коефіцієнт утрат, %
	Немає втрат
	0—0,5
	0,5—1,0
	1—2
	2—5
	5—10
	10—20
	Понад 20

Інформаційні агентства визначають клас ризику і коефіцієнт можливих утрат. Варто звернути увагу на те, що і сама корпорація як покупець із розстрочкою платежу піддається агентством такому ж аналізу, як її покупці.

Залежно від класу ризику, до якої належить покупець, формується кредитна політика. Терміни кредиту — головна умова торгівлі під час продажу на виплат. Вони, у свою чергу, впливають на обсяг реалізації товарів і послуг і час одержання виторгу. Корпорація може поставити собі за мету розширення ринків збуту за рахунок збільшення термінів кредиту (наприклад, із 30 днів до 60 днів). Але можуть виникнути і безнадійні, “погані” борги (bad debts), а покупці з невеликими обсягами угод можуть прострочити оплату рахунків. У випадку, якщо корпорація встановлює більш жорсткі терміни кредиту, вона може втратити своїх покупців, конкуренти можуть потіснити її на ринку.

Визначаючи свою кредитну політику, корпорація повинна оцінювати не тільки кредитоспроможність покупця, а й кон’юнктуру ринку. За економічного спаду корпорація лібералізує умови кредиту, навіть у разі зростання питомої ваги передбачуваних безнадійних боргів. У роки піднесення за можливості розширення збуту корпорації роблять кредитні умови жорсткішими. Це стосується також умов ринку, коли товари корпорації є дефіцитними.

Корпорація може вдатися до страхування безнадійних боргів, при цьому враховується вартість страхування. Своєрідним видом страхування є факторинг — продаж прав на стягнення дебіторської заборгованості. У цьому випадку фінансовий менеджер повинен провести аналіз із погляду вигідності факторингу. Він повинен особливо врахувати ту важливу обставину, що при застосуванні факторингу можуть бути розкриті деякі комерційні таємниці (докладно про факторинг див. 8…).

Дата добавления: 2014-11-06