Система розробки та продажу страхових послуг 2 страница

Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, в межах певних адміністративних одиниць особливості виконання заходів, визначених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування. У зв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загальнодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страховій галузі незначна.

Законом України "Про страхування" було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року. Укрстрахнагляд був центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковувався Кабінетові Міністрів України. За своїм статусом Комітет мав ранг Державного комітету України.

У процесі адміністративної реформи Указом Президента України "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року за № 1573/99 функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України.

Законом України "Про страхування" визначені такі основні функції органу нагляду:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) проведення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності.

6) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю;

7) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;

8) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;

9) участь у міжнародному співробітництві і сфері страхування та перестрахування.

У рамках цих основних функцій орган нагляду за страховою діяльністю має такі конкретні завдання:

* видача ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірка щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;

* планові, тематичні та комплексні перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

* методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;

* розробка проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;

* прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;

* аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;

* контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями;

* забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;

* установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;

* розробка та контроль за дотриманням єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;

* аналіз стану та тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;

* організація заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

* налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового досвіду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;

* інформаційно-роз'яснювальна робота через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;

* розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;

* управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам й організаціям, які входять до сфери його управління;

* інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Законом України "Про страхування" визначено основні права органу страхового нагляду:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій;

2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіш як один раз на рік призначати (з визначенням аудитора) додаткову обов'язкову аудиторську перевірку;

3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Дія ліцензії після її відкликання поновлюється в порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону "Про страхування";

4) звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про підприємництво". Крім того, орган державного нагляду має право:

* одержувати від кожного страховика встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про його фінансовий стан, а від підприємств, установ, організацій, банків і громадян - інформацію, необхідну для виконання покладених на цей орган функцій;

* створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;

* заслуховувати на колегії доповіді керівників страховиків з питань їхньої діяльності;

* одержувати безоплатно від органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на орган нагляду завдань;

* звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.

У складі Мінфіну створено департамент фінансових установ та ринків. Останній на відміну від Укрстрахнагляду, не може самостійно подавати до Кабінету Міністрів України як суб'єкта законодавчої ініціативи проекти законодавчих актів.

Департамент забезпечує проведення Мінфіном державної політики стосовно не лише страхування, а й державних лотерей, фінансових установ і ринків.

Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх на розгляд керівництва Міністерства. У межах своїх повноважень Департамент організовує виконання нормативно-правових актів і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основні завдання Департаменту у справах нагляду за страховою діяльністю такі:

* розроблення пропозицій з основних напрямів розвитку страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;

* регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;

* проведення роботи із вдосконалення методів фінансової діяльності страховиків;

* участь за дорученням керівництва Міністерства у міжнародних заходах з питань страхування й посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

1) забезпечує ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) і державного реєстру страхових брокерів;

2) розглядає та готує документи, що стосуються видачі ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності, і проводить перевірки її відповідності виданій ліцензії;

3) розглядає і готує документи, на підставі яких видаються свідоцтва про включення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки стосовно додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та стосовно достовірності їх звітності;

4) проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

5) готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції щодо видання приписів страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність або про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

6) готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції про призначення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

7) готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції щодо видання приписів страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а в разі їх невиконання - про виключення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;

8) у межах своєї компетенції здійснює методичне забезпечення роботи страховиків та страхових посередників;

9) розробляє рекомендації щодо захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;

10) узагальнює практику страхової та посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає на розгляд керівництва Міністерства пропозиції щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

11) готує у межах своєї компетенції і подає на затвердження керівництву Міністерства проекти актів Міністерства з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні;

12) проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

13) здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

14) забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у

страхуванні й перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;

15) розробляє та подає на затвердження керівництву Міністерства правила формування й розміщення страхових резервів, а Департаменту податкової політики і макроекономічного прогнозування - пропозиції щодо правил обліку таких резервів і показників звітності;

16) розробляє та подає до Департаменту податкової політики і макроекономічного прогнозування пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;

17) аналізує стан і тенденції розвитку страхової та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні; аналізує стан і розробляє пропозиції щодо національних систем розрахунків і платежів;

18) координує навчання, підготовку й перепідготовку кадрів та розробляє і подає на затвердження керівництву Міністерства кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють свою діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;

19) за дорученням керівництва Міністерства бере участь у міжнародних заходах у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, а також державних лотерей; вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;

20) готує роз'яснення порядку застосування законодавства про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

21) здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;

22) здійснює експертизу фінансових питань приватизації;

23) розглядає звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань, що належать до його компетенції і не потребують вирішення керівництвом Міністерства;

24) здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Тема 2. Страховий ринок та страхові ризики

1. Поняття страхового ринку, його види, їх загальна характеристика

2. Будова страхового ринку, його інфраструктура

3. Регулятори та інструменти страхового ринку

4. Страхові послуги та страхові продукти, їх реалізація

5. Ризики в страхуванні

1. Поняття страхового ринку, його види, їх загальна характеристика

Поняття „страховий ринок” поєднує в собі дві неоднозначні категорії, а саме – „ринок” та „страхування”. Під ринком розуміють певні економічні відносини з приводу купівлі-продажу, а також систему інститутів, які організують відношення обміну. Під страхуванням, як економічною категорією, розуміють певний вид економічних відносин з приводу організації страхового захисту за рахунок створення і використання страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.

Використовуючи ці два поняття можна сформулювати підходи до визначення страхового ринку:

це сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист;

це форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу по формуванню та використанню страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;

це сукупність страховиків, страхувальників, посередників, що приймають участь в реалізації відповідних послуг;

це середовище, у якому функціонують страхові компанії;

це механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.

Обов'язковим умовами функціонування страхового ринку є наявність:

об’єктів страхування, що мають споживчу вартість;

потреби у страхових продуктах, послугах;

суб’єктів страхових відносин – страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати;

можливість прийняття рішення про участь у страховій угоді.

До основних функцій страхового ринку можна віднести:

організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів та укладання договорів страхування;

акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;

забезпечення „зустрічі”, взаємодії страхувальника та страховика.

На сучасному страховому ринку будь-якої країни діє система об’єктивних та суб’єктивних законів економічного розвитку. До основних об’єктивних законів відносяться:

закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні споживачеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту;

закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;

закон конкуренції, забезпечує підвищення якості страхових послуг, їх асортименту, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури.

Окрім того, на страховому ринку діє безліч суб’єктивних економічних законів, які створюють правове поле держави, міжнародний правовий режим.

З метою наукового дослідження, практичного застосування в умовах глобалізації економіки важливим є створення певної класифікації страхового ринку. Сьогодні науковці та практики не розробили єдиної класифікації чи єдиних підходів до класифікації страхового ринку. Вона може бути здійснена за різними ознаками, в залежності від цілі дослідження чи спостереження, вивчення умов функціонування, напрямків розвитку, потреби аналізу з метою виявлення певних тенденцій тощо.

Сучасний страховий ринок за територіальною ознакою поділяється на: місцевий (регіональний);

· національний (внутрішній);

· світовий (зовнішній).

В залежності від місця споживання страхових послуг деякі вчені та практики виділяють страхові ринки:

· внутрішній;

· зовнішній;

· міжнародний.

Крім того, страховий ринок можна поділити за видами страхування:

· особисте страхування;

· майнове страхування;

· страхування відповідальності тощо.

В свою чергу кожний з цих ринків можна поділити на окремі сегменти у відповідності до підгалузей (підвидів) страхування, в залежності від форми здійснення страхової послуги, об'єкту страхування, роду небезпек. Наприклад, страхування державного майна, колективного майна, приватного майна тощо. А також страхування будівель, споруд, засобів транспорту, врожаю тощо. Або страхування від нещасних випадків, страхування дітей, страхування додаткової пенсії, змішане страхування життя, страхування до повноліття тощо.

За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на:

авторитарний (жорсткий) тип – це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується;

ліберальний (м’який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;

змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи – виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.

За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:

екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг;

інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення їх власного капіталу, покращання їх фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.

За станом попиту на страховому ринку він буває:

насичений;

ненасичений.

Наведений перелік ознак для класифікації страхового ринку не є вичерпним, тому її вибір залежить від багатьох факторів та цілей створення. Наприклад, є пропозиції поділяти страховий ринок за сегментами у сфері маркетингових досліджень. В практичному плані найбільш часто використовуються наступні ознаки: за місцем споживання страхових послуг, за видами, галузями, підгалузями страхування та за типом державного регулювання страхового ринку.

Товар, що пропонується на страховому ринку, є страховою послугою. А перелік видів та підвидів страхування, якими може користуватися страхувальник, відображає асортимент страхового ринку.

Отже, страховий ринок має певні підходи у визначенні, свої умови функціонування, виконує певні функції, класифікується за відповідними ознаками. Страховий ринок представляє собою складну багатофакторну динамічну систему за внутрішнім змістом та зовнішнім оточенням з власною структурною будовою та інфраструктурою.

Практика страхування свідчить, що страховий ринок має могутні важелі свого саморозвитку, такі як: ініціатива, підприємливість, стимули до найбільш повного задоволення потреб страхувальників. А державне регулювання якісно доповнює ринковий механізм страхування.

2. Будова страхового ринку, його інфраструктура

Страховий ринок представляє собою досить складне явище, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб’єктами страхового ринку, з іншого – страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв’язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб’єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

1-й сектор – уповноважений орган державного нагляду за страховою;

2-й сектор – структурні елементи страхового ринку – страховики страхувальники та об’єднання страховиків;

3-й сектор – елементи інфраструктури – страхові та нестрахові посередники.

Перший сектор – Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України.

Другий сектор структурної будови страхового ринку України представлений:

страховиками – страховими компаніями та перестраховиками у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній;

страхувальниками – юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю;

об’єднаннями страховиків – страхові бюро; страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об’єднання страховиків.

Страховика в Україні можна розглядати з двох позицій:

установа, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику завданий страховий збиток або здійснити виплату страхових сум;

структура певної організаційної форми, передбаченої законодавством даної країни.

В цілому, страхові організації різняться за багатьма ознаками, наприклад:

за належністю (урядові, державні, акціонерні, взаємні, приватні);

за територією діяльності (місцеві, регіональні, національні, транснаціональні або міжнародні);

за характером роботи (такі, що здійснюють страхування життя, здійснюють інші види страхування, здійснюють виключно перестрахування);

за спеціалізацією (спеціалізовані – здійснюють певний вид страхування, універсальні – здійснюють різні види ризикового страхування чи довгострокового страхування, перестрахувальні – здійснюють перестрахування найбільш великих та небезпечних ризиків);

за формою власності (колективні, державні, змішані страхові організації, приватні);

за організаційною формою (акціонерні, товариства, кооперативні тощо).

У відповідності до чинного законодавства страховиками в Україні визнаються фінансові установи, які створені у відповідних формах (рис.5.4) та у встановленому порядку отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

Акціонерна форма організації страховика найбільш поширена в Україні. Створюється за допомогою централізації грошових коштів за допомогою продажі акцій. Бувають відкриті, закриті, кептивні акціонерні страхові компанії. На вітчизняному страховому ринку існують наступні форми акціонерних страхових компаній:

закриті акціонерні страхові компанії, акції яких розповсюджуються серед засновників (переважаюча форма в Україні);

відкриті страхові компанії, акції яких вільно продаються та купуються на фондовому ринку країни;

кептивні страхові компанії – створюються потужними корпораціями, фінансовими групами, діяльність яких обмежується інтересами засновників.

Товариства повні, командитні, з додатковою відповідальності представлені на страховому ринку менше, ніж акціонерні. Створюються за рахунок внесків засновників. Різняться межею майнової відповідальності засновників за зобов’язаннями організації. створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальності в Україні заборонено. В Україні існують страхові організації у вигляді таких товариств:

з додатковою відповідальністю (господарські товариства, статутний фонд яких поділено на частки, визначені статутними документами);

з повною відповідальністю (кожний з учасників товариства несе повну відповідальність за зобов’язаннями страхової компанії усім своїм майном);

командитних (одні учасники несуть відповідальність за зобов’язаннями страхової компанії усім своїм майном, а інші – відповідають тільки своїм вкладом).

Державні страхові компанії – це форма організації страхового фонду державою. Формуються на підставі заснування державою або націоналізацією акціонерних страхових компаній. Як правило, функціонують в конкретному сегменті ринку (страхування експортних кредитів, медичне страхування іноземних громадян, які заїжджають в Україну, обов’язкове страхування від нещасних випадків на залізничному транспорті).

Страхувальниками в Україні можуть бути юридичні особи та громадяни (дієздатні), а також фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю.

Об’єднання страховиків представлені – страховими бюро; страховими пулами, товариствами взаємного страхування, спілками, асоціаціями тощо.

Моторне (транспортне) бюро є об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам; участь у ньому страховиків, що здійснюють страхування даного виду, є обов’язковою. Моторне (транспортне) бюро є гарантом відшкодування шкоди на території країн-членів міжнародної системи автострахування „Зелена картка”, яка спричинена власниками транспортних засобів, якщо вони надали відповідним іноземним органам страховий сертифікат „Зелена картка”, виданий Моторним (транспортним) бюро. Дане об’єднання страховиків встановлює єдиний зразок страхових полісів, свідоцтв, сертифікатів, які відображають умови договору страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. До основних завдань Моторного (транспортного бюро) відносяться:

виконання страхових зобов’язань із обов’язкового страхування відповідальності власників транспортних засобів у разі неплатоспроможності його членів-страховиків;

забезпечення пільг із обов’язкового страхування відповідальності власників транспортних засобів окремим категоріям автовласників за рахунок централізованих страхових резервних фондів у відповідності до умов КМУ;

здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів у межах та за умов, що передбачені чинним законодавством.

Авіаційне бюро є об’єднанням страховиків, які приймають на страхування авіаційні ризики; участь у ньому є добровільною.

Морське бюро об’єднує страховиків, яким дозволено займатись страхуванням морських ризиків, на добровільних засадах.

Страхові пули – Ядерний пул – є обов’язковою формою об’єднання страховиків, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Товариства взаємного страхування – є формою об’єднання громадян та юридичних осіб з метою захисту своїх майнових інтересів.

Спілки, асоціації (Ліга страхових організацій України) – об’єднання страховиків на добровільних засадах з метою захисту інтересів своїх членів та здійснення соціальних програм; не можуть займатись страховою діяльністю. Ліга страхових організацій України як добровільне недержавне неприбуткове об’єднання страховиків, заснована у 1992 р. Здійснює свою діяльність на принципах законності, відкритості, рівності її членів, компромісного вирішення питань з урахуванням інтересів всіх учасників страхових відносин, довіри та взаємодопомоги.

Третій сектор страхового ринку представлений елементами інфраструктури, до складу якої входять:

прямі посередники – страхові агенти, що діють від імені страхової компанії; страхові брокери, що діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; перестрахові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник;

непрямі посередники – здійснюють страхову експертизу, тобто ті, що професійно оцінюють страхові ризики (андеррайтер, сюрвеєр) та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер);

нестрахові посередники – виконують роботу іншого напрямку, таку як вивчення ринку, його обслуговування, рейтингова оцінка, тощо.

Посередники на страховому ринку України існують з моменту його виникнення наприкінці 80-х років минулого століття. Вони були представлені тільки страховими агентами. Професійні страхові посередники почали з’являтись на страховому ринку в середині 90-х років ХХ століття в особі страхових брокерів. У вересні 1997 р. дев’ять професійних страхових посередників заснували Асоціацію професійних посередників України (АПСПУ). Підвищенню ролі посередників на страховому ринку України сприяла Постанова КМУ № 1523 від 18.12.1996 р.

Дата добавления: 2014-11-07