Система розробки та продажу страхових послуг 3 страница

Страхові агенти (обов’язкової реєстрації немає) – юридичні особи, для яких посередницька діяльність на страховому ринку є виключним видом діяльності (страхові агентства); інші юридичні особи, що поєднують посередницьку діяльність з іншими видами підприємництва; громадяни-підприємці, що працюють на основі агентської угоди; фізичні особи, що працюють за контрактом; страхові компанії, що мають агентські угоди з іноземними страховиками; спеціалізовані об’єднання страховиків.

Страхові брокери (підлягають обов’язковій державній реєстрації) – юридичні особи, громадяни-підприємці, представництва іноземних страхових брокерів, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України. Діяльність страхових брокерів безпосередньо регламентується Постановою КМУ № 747 від 29.04.1999 р.

Андеррайтер (оцінювач страхових ризиків) – діє від імені страховика та має право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права.

Сюрвеєр (оцінювач страхових ризиків)– інспектор чи агент страховика, здійснює огляд майна, яке приймається на оцінку, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар (оцінювач страхових збитків) – встановлює причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, як правило займається дорожньо-транспортними пригодами.

Аджастер (оцінювач страхових збитків) – діє від імені страховика при вирішення та врегулюванні заявлених претензій страхувальників.

Диспашер (оцінювач страхових збитків) – спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.

Окрім того, в інфраструктурі страхового ринку працюють нестрахові посередники, які здійснюють консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги.

В інфраструктурі страхового ринку можна виділити п’ять підсистем:

· нормативно правову;

· технологічну;

· інформаційну;

· технічну;

· організаційну.

В цілому, інфраструктуру страхового ринку необхідно розглядати як велику і складну систему, головне призначення якої полягає у підтримці упорядкованих взаємовідносин між усіма учасниками цього ринку. У концепції розвитку страхового ринку на 2001 – 2004 роки вказано три проблеми стосовно інфраструктури:

· місце страхування в ринковій економіці України;

· розвиток телекомунікацій, інформаційне та кадрове забезпечення;

· виділення спеціальних послуг страхування і страхових компаній,

· а також визначення статусу суб’єктів, що їх надають.

3. Регулятори та інструменти на страховому ринку

На страховому ринку України діють певні його регулятори, а процес страхування здійснюється за допомогою відповідних інструментів.

Головними ринковими регуляторами, які впливає на всі його структурні елементи, на формування ціни страхової послуги є:

· податки;

· інші обов’язкові платежі (збори, внески, відрахування);

· біржова страхова діяльність.

Особливості оподаткування страхування досить специфічні для кожного окремого національного ринку.

Так, у відповідності до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22. 05. 1997 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, передбачено певний порядок оподаткування страховиків.

На відміну від загальноприйнятої практики, коли оподаткування базується на загальних критеріях, тобто на принципах оподаткування прибутку, в Україні оподатковуються валові доходи від страхової діяльності (окрім страхування життя) за ставкою 3 %.

Валові доходи від страхування життя оподатковуються двома способами:

Якщо договір страхування достроково розірваний (термін дії договору не може бути меншим, ніж 120 календарних місяців, а в перехідний період – до 2003 р. – не менше 60 календарних місяців для осіб старше 50-ти років), то застосовується ставка 6 %.

Якщо за інших умов, то застосовується порядок, як і при ризикових видах страхування, тобто оподаткування здійснюється за ставкою 3 %.

Доходи від інших видів діяльності, що не пов’язані із страхуванням – інвестиційної; від реалізації основних засобів чи нематеріальних активів, що вибувають; від операцій з борговими зобов’язаннями; штрафи тощо – оподаткування здійснюється на загальних умовах, тобто за ставкою 30 %.

Інші обов’язкові платежі, такі як до цільових позабюджетних державних фондів, місцеві податки та збори, інші податки та збори здійснюються на загальноприйнятих засадах господарюючого суб’єкта відповідної організаційної форми.

Біржа є універсальним регулятором ринкових відносин. Біржова страхова діяльність в Україні в чистому виді відсутня, так як і пряма біржова страхова діяльність в сучасних умовах не здійснюється практично ні в одній країні світу. Проте, роль біржі у світовому масштабі виконує страховий ринок „Ллойд”, який здійснює продажу полісів за такими основними напрямками: страхування морських, не морських, авіаційних, автомобільних ризиків.

Основним інструментом страхового ринку являється договір страхування, який повинен відповідати вимогам, що закладені в ст. 16 Закону про страхування. А саме:

- повинен укладатись відповідно до правил страхування;

- повинен містити чітко зазначені вимоги щодо назви документу, назви та адреси страховика й страхувальника, зазначенню об’єкта страхування, розміру страхової суми та страхових виплат, переліку страхових випадків, розміру страхових внесків, величини страхового тарифу, терміну дії договору та порядку припинення його дії, умов здійснення страхових виплат, переліку причин відмови у страховій виплаті, прав та обов’язків сторін, тощо.

Валюта страхування обмежується дією валютного законодавства та валютними застереженнями в Україні: страхові платежі вносяться лише у грошовій одиниці України, а нерезиденти – окрім зазначеного можуть і у вільно конвертованій іноземній валюті. Страхова виплата здійснюється у тій валюті, яка передбачена договором страхування.

Законодавством України встановлені певні вимоги щодо припинення дії договору страхування та умов визнання його недійсності.

Іншим інструментом на страховому ринку України є страховий поліс, який підтверджує факт укладання договору страхування, в деяких випадках замінює сам договір (страхування від нещасних випадків школярів, майна громадян, цивільної відповідальності власників транспортних засобів тощо) тобто, там, де застосовуються загальні правила та умови страхування чи страхові тарифи обмежені державою.

4. Страхові послуги та страхові продукти, їх реалізація.

В сучасних умовах досить часто при здійсненні процесу страхування застосовуються терміни страхові продукти та страхові послуги. В економічній літературі широко використовуються обидва цих терміни, часто підмінюючи один одного. А це, на наш погляд, призводить до таких негативних моментів, як:

коли мова йде про реалізацію страхових продуктів, то складається враження про існування особливого товару, хоча страхування як економічна категорія нічого не створює, а виконує захисну функцію шляхом мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів;

за допомогою страхування реалізується страховий захист не тільки матеріалізований у страховому фонді, а й в інших фондах страховика.

Здається більш коректним було б використання терміну „страховий продукт” при вказівці конкретного виду страхування. А термін „страхова послуга” дещо ширший, включає в себе значний спектр інших операцій, пов’язаних із страхуванням, таких як розрахунки актуаріїв, результати роботи професійних оцінювачів страхового ризику та страхового збитку, інформація про ймовірність настання страхового випадку та масштабність вірогідних ризиків і збитків тощо. Це також необхідно враховувати при здійсненні операцій на страховому ринку. Хоча, існують й інші підходи у визначенні зазначених термінів, що фактично їх ототожнюють.

Існує декілька концепцій страхового продукту:

· компенсаційна, основою страхового продукту є ризикова компенсація з боку страховика, яка ґрунтується на ймовірності настання ризику погіршення матеріального стану страхувальника, яка компенсується можливістю здійснення страхової виплати;

· інформаційна (фундатор – В. Мюллер) – надається страхувальнику не продукт, не послуга, а гарантія, яка забезпечується певним обсягом інформації – страховий продукт є матеріальним, а страхав послуга – інформацією;

· 3-рівневого страхового продукту (фундатор Халлер) – базовим рівнем страхового продукту є очікування, що ризик не реалізується, оскільки він є наслідком існування динамічного середовища та процесів, в який входять соціальна, технічна та фінансова підсистеми;

· концепція Д. Фарні – страховий продукт, як система, включає ризикову, накопичувальну, забезпечувальну підсистеми.

Страхові послуги, здебільшого, реалізуються у такий спосіб:

· прямий продаж;

· продаж за допомогою посередників.

· Прямий продаж здійснюється:

· в офісі страхової компанії;

· спеціально найманими працівниками – аквізиторами;

· за адресами у довідниках;

· поштовими відправленнями;

· по мережі Інтернет.

Продаж за допомогою посередників відбувається на комісійній основі (за винагороду) через:

· агентів;

· брокерів;

· інших посередників – банки, туристичні агенції, мережа Інтернет тощо.

Наявність посередників у страховій справі свідчить про достатню зрілість ринкових відносин. Агент чи брокер виконують роль проміжної ланки між страховиком та страхувальником, підвищують оперативність укладання договорів та збільшують активи страховика.

В Україні найбільшого поширення набули такі способи реалізації страхових продуктів як в офісі страхової компанії та за допомогою страхових агентів.

Нещодавно з’явилась нова форма реалізації страхових послуг – через мережу Інтернет. Інтернет – це досить потужне новітнє середовище передачі інформації, розвиток якого призводить до суттєвих змін у всіх галузях підприємницької діяльності, в тому числі й страхуванні. Страхові компанії використовують зазначену інформаційну систему як з точки зору удосконалення діяльності страхової компанії, так і розробки самого сайту. Також створюється сайт- екстранет, орієнтований виключно на клієнтів та партнерів з метою забезпечення здійснення страхових продаж, надання інформації щодо страхових виплат, статистики і таке інше. У використанні Інтернету в страхуванні можна виділити такі основні проблеми:

· мала чисельність та низька купівельна спроможність Інтернет-аудиторії;

· стереотипи мислення, гіркий досвід з фінансовими аферами;

· відсутність законодавчого регламентування механізму електронного підпису та документування, відсутність правових основ електронних страхових полісів;

· не всі страхові послуги можна продавати по мережі Інтернет, тому, що є такі підвиди страхування, які вимагають огляду об’єкта страхування (наприклад, автокаско на умовах онлайн тощо).

В цілому, на страховому ринку України системи продажу страхових послуг постійно удосконалюються, застосовуються нові форми та методи.

5. Ризики в страхуванні

Ризиком можна таку невизначеність, яку можна, оцінити кількісними параметрами. Вимірювання невизначених величии найточніше здійснюється розрахунком показників імовірності їх появи. Ця імовірність характеризується частотою настання події та величиною збитку, тобто величиною від'ємного відхилення фактичного результату від очікуваного,

Отже показник ризику – це не лише імовірність появи події взагалі, а й імовірність настання негативного результату.

В залежності від розрахункової бази, а також характеру випадкових явищ визначаються імовірності типів:

1. Математична (апріорна).

2. Статистична (апостеріорна); ґрунтується на законі великих чисел,

3. Експертна (естиматична); експертне оцінювання.

Природні ризики (статистичний характер)

Антропогенні - внаслідок науково-технічної діяльності (динамічний характер). За об'єктами ризики поділяються на майнові та особисті. Згідно з критерієм величини ризики поділяються:

- катастрофічні ризики;

- великі ризики;

- середні ризики;

- малі ризики;

- звичайні ризики.

Враховуючи можливі наслідки випадкових подій, ризики можна поділити на

- чисті;

- спекулятивні.

Тема 3. Організація, планування і контроль страхової діяльності

1. Зміст, складові та система стратегічного управління страховою організацією

2. Процес стратегічного планування в страховій компанії

3. Впровадження в діяльність страхових компаній управління на основі збалансованої системи показників

4. Контроль страхової діяльності

1. Зміст, складові та система стратегічного управління страховою організацією

Останнім часом усе більше уваги приділяється стратегічно­му розвитку страхових компаній, що обумовило виникнення тер­міну "стратегічний менеджмент страховика", під яким можна визначити комплекс довгострокових управлінських цілей та ме­тодів, побудованих на основі наукової методології і спрямова­них на досягнення кінцевої мети створення страхової організації.

Фінансові проблеми, які виникають у суб'єктів господарюван­ня, досить часто зумовлені відсутністю у керівництва чітких стратегічних цілей розвитку, довгострокових фінансових планів та нерозумінням місії суб'єкта господарювання. Управлінські рішення, які забезпечують лише тимчасову користь і приймаються без оцінки їх наслідків для майбутнього розвитку компанії, є, безумовно, шкідливими. Тому кожна страхова компанія повинна мати стратегічну концепцію розвитку, яка б враховувала мету діяльності компанії і можливості щодо досягнення даної мети.

Ініціювати розробку стратегії має топ-менеджмент компанії, а підтримати мають акціонери, оскільки на процеси стратегіч­ного планування відволікаються значні людські та фінансові ре­сурси. Процес розроблення стратегії показаний на рисунку 3.1.

Рис. 3.1. Учасники процесу формування стратегії страхової компанії

Стратегію розглядають як комп­лексний план або програму дій на перспективу, метою виконан­ня якої є покращення позицій компанії або досягнення головної мети її діяльності. Також необхідно звернути увагу на те, що стра­тегія повинна враховувати чинники як внутрішнього, так і зов­нішнього середовищ, в яких діє компанія.

Стратегічні напрямки управління страховою компанією, та­ким чином, можна визначити як комплекс дій, спрямованих на забезпечення тривалого зростання фінансових показників шля­хом прийняття і втілення рішень в фінансовій та нефінансовій сферах, досягнення за рахунок цього конкурентних переваг на ринку і збільшення добробуту власників.

В страхових компаніях, як і в більшості інших корпорацій, що працюють в сучасному бізнес-середовищі, складається генераль­ний стратегічний план розвитку терміном не менше, ніж на 5 років (частіше період стратегічного планування складає 10 і більше років).

Важливу роль у парадигмі стратегічного менеджменту відіграє диференціація видів стратегій розвитку компанії за їх рівнями. У системі цього управління виділяють звичайно три основні види стратегій - =>корпоративну стратегію, =>функціональні стра тегії і =>стратегії окремих господарських одиниць. Наочно це можна відобразити в такий спосіб (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Система стратегічного управління страховою компанією

Корпоративна стратегія визначає перспективи розвитку ком­панії в цілому. Вона спрямована на виконання місії компанії і найбільше комплексно забезпечує реалізацію головної мети функ­ціонування компанії - максимізацію добробуту його власників. На корпоративному рівні стратегія страхової компанії охоплює такі найважливіші питання, як вибір видів страхування, шляхи забезпечення довгострокових конкурентних переваг компанії на відповідних сегментах страхового ринку, різні форми конгломе­ратної реорганізації (злиття, поглинання), принципи розподілу всіх основних видів ресурсів між окремими стратегічними зона­ми господарювання і структурними підрозділами. Серед функціо­нальних стратегій страховика найбільш важливими є маркетин­гова і фінансові стратегії.

Стратегічні фактори конкурентної переваги фірми можна роз­поділити на фактори макросередовища (країни), інфраструкту­ри регіону та мікросередовища фірми. Наприклад, що стосується впливу інфраструктури регіону на страховий ринок, то за ста­тистичними даними переважна більшість страхових послуг реа­лізується в м. Києві та обласних центрах.

Більш складним є дос­лідження формування факторів конкурентної переваги на рівні компанії. Дуже часто компанії з приблизно однаковими початко­вими даними розвиваються по різному. У зв'язку з цим фактори мікросередовища страхової компанії є основними при формуванні її конкурентних переваг.

Напрямки реалізації даних стратегій можна відобразити за допомогою наступної схеми (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Напрямки реалізації функціональних стратегій страхової компанії

Функціональні стратегії компанії формуються, як правило, за основними видами її діяльності в розрізі найважливіших функціо­нальних підрозділів компанії. До числа основних стратегій цього рівня відносяться: =>маркетингова, =>страхових послуг, =>фінан­сова, =>персоналу, =>інноваційна. Функціональні стратегії ком­панії спрямовані на деталізацію корпоративної його стратегії (реа­лізацію її основних цілей) і на ресурсне забезпечення стратегій окремих господарських одиниць.

Стратегії господарських одиниць (бізнес-стратегії) компанії спрямовані звичайно на рішення двох основних цілей - забезпе­чення конкурентних переваг конкретного виду бізнесу і підви­щення його прибутковості. Прийняті на цьому рівні стратегічні рішення зв'язані звичайно зі створенням нових страхових послуг, розширенням або скороченням мереж збуту, інвестиціями в нові технології просування страхових послуг, обсягом відрахувань на рекламу.

2. Процес стратегічного планування в страховій компанії

Процес стратегічного планування розпочинається з визначення місії страхової компанії.

Під місією компанії зазвичай розуміють кінцеву мету її діяль­ності. Відповідно до цього, визначають три елементи місії:

Ø потреби споживачів в послугах, які будуть пропонуватися компанією;

Ø об'єкт обслуговування - сегмент ринку, на якому працюва­тиме компанія;

Ø комплекс дій, технологій та знань, за рахунок яких компа­нія має створювати споживчу вартість і забезпечувати потре­би своїх клієнтів.

На базі виробленої місії розробляється генеральне бачення розвитку компанії. Таке бачення розробляється мінімум на п'ять років і містить в собі наступні елементи:

Ø зміни в сегменті страхового ринку та їх вплив на розвиток компанії;

Ø зміни потреб споживачів, які компанії необхідно врахову­вати при розробці нових страхових послуг;

Ø поява нових сегментів ринку, які компанія може освоїти;

Ø формування позитивного іміджу компанії в період усього її існування.

Після формування місії і бачення розвитку компанії перехо­дять до встановлення більш конкретних цілей та орієнтовних термінів їх виконання. При цьому до стратегічних цілей страхо­вика можуть бути віднесені:

Ø збільшення частки компанії в реалізації своїх послуг на рин­ку в цілому або на окремому його сегменті;

Ø формування власної торговельної марки;

Ø досягнення конкурентних переваг за витратами на реалі­зацію страхових послуг;

Ø формування найбільш ефективних каналів реалізації стра­хових послуг;

Ø досягнення першості в якості кадрів і т.і.

Реалізація стратегічних цілей вимірюється зазвичай фінансо­вими показниками, до яких можна віднести:

Ø зростання ринкової вартості компанії;

Ø збільшення доходів компанії в цілому або в окремому сег­менті страхового ринку;

Ø зростання чистого грошового потоку компанії;

Ø отримання запланованої норми рентабельності.

Планування передбачає встановлення загального періоду фор­мування фінансової стратегії (1-5 років), на базі якого здійс­нюється формування стратегічних цілей операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. На основі наведених вище процедур формується маркетингова та фінансова політика страховика.

Процес формування стратегії розвитку компанії проходить низку етапів (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Основні етапи процесу управління стратегічним розвитком компанії

Постановка цілей обов'язково має передбачати контроль за їх виконанням та терміни такого конт­ролю. Контроль за реалізацією стратегічного плану компанії не потребує використання багатьох показників (як правило їх не повинно бути більше десяти). В стратегічному управлінні вико­ристовується такий термін як "кількісні ключові показники" (від англійського Key Performance Indicator).

* Key Performance Indicator (KPI) — це показники, за якими кількісно можна виміряти досягнення компанією страте­гічних цілей.

Для управління стратегією страхової компанії це можуть бути такі показники як:

1) частка компанії на страховому ринку в цілому;

2) частка компанії в окремому сегменті страхування;

3) кількість працюючих філій, представництв, точок продажу;

4) кількість штатного персоналу і страхових агентів;

5) сума додатного грошового потоку;

6) рентабельність активів;

7) рентабельність власного капіталу;

8) частка власного капіталу в джерелах фінансування;

9) рівень перестрахування;

10) рівень абсолютної ліквідності.

Перші чотири показники характеризують ринкову позицію компанії, а наступні шість показників її економічну і фінансову позиції.

В плані практичного управління власники компанії повинні сформулювати стратегічні цілі управління, описати їх за допо­могою КРІ і вимагати у менеджерів звітності виключно у фор­маті цих КРІ.

Будь-яка страхова компанія представляє собою відкриту сис­тему, оскільки на її розвиток, реалізацію поставлених цілей знач­ний вплив має зовнішнє економічне середовище. Висока динамі­ка основних макроекономічних показників, зв'язаних з фінансо­вою діяльністю підприємств, темпи технологічного прогресу, часті коливання кон'юнктури фінансового ринку, мінливість державної економічної політики і форм регулювання фінансової діяльності не дозволяють ефективно управляти фінансами страхової ком­панії на основі лише раніше накопиченого досвіду і традиційних методів фінансового менеджменту. У цих умовах відсутність розробленої стратегії, адаптованої до можливих змін факторів зовнішнього середовища, може привести до того, що управлінські рішення окремих структурних підрозділів страхової компанії бу­дуть носити різноспрямований характер, приводити до виникнення протиріч і зниженню ефективності фінансової діяльності загалом.

Особливого значення на формування і подальше коригування фінансової стратегії в останні роки набуває вплив чинників зов­нішньоекономічного середовища. Ефективним елементом в уп равлінні фінансовою стратегію в даному питанні є PEST-аналіз та експертний аналіз (аналіз експертних оцінок). PEST- аналіз показує в якому економічному середовищі працювала компанія в останні роки, і який вплив мало це середовище на отримані ком­панією показники.

Складові PEST-аналізу є такими:

Р - політико-правове середовище;

Е - економічне середовище;

S - соціокультурне середовище;

Т - технологічне середовище.

РЕБТ-аналіз зовнішнього середовища, в якому діяли українські страховики в останні роки.

Безумовно, страхові компанії мають реагувати на негативі зміни в зовнішньому економічному середовищі і коригувати свої фінансові стратегії з врахуванням цих змін. Визначення завдань фінансової стратегії на майбутнє необхідно проводити за допо­могою експертних методів. Завдання фінансової стратегії стра­хової компанії з врахуванням економічної ситуації в Україні мож­на представити так (табл. 3.2).

Таблиця 3.2.

Завдання фінансової стратегії для страхової компанії з врахуванням зовнішньоекономічних умов

Завдання	Обгрунтування
Управління активами	Попри кризу компанії повинні намагатися збіль­шити свої активи. Необхідність збільшення активів пов'язана з тим, що величина активів є одним з головних показників, за якими клієнти оцінюють фінансовий потенціал страхової компанії. Компанії з більшим розміром активів мають більший потенціал отримання інвестиційного прибутку. В умовах мож­ливого зменшення попиту на страхові послуги (як наслідок економічної кризи в країні) фінансові акти­ви компанії, що забезпечують інвестиційний прибу­ток стають однією з головних її конкурентних пере­ваг. При цьому, зважаючи на кризову ситуацію на фондовому ринку і зменшення надійності банків, головна увага в управлінні активами має приділя­тися оцінці ризиків їх втрати і прийняття відпо­відних захисних дій.
Управління власним капіталом	Це другий за значенням показник, що характеризує фінансовий потенціал компанії. Від збільшення цього показника залежить фінансова ємність ком­панії, здатність її приймати на страхування ризики з великими страховими сумами. Зі зростанням показ­ника зростатимуть можливості компанії щодо про­ведення вхідного перестрахування. В умовах змен­шеного попиту на страхові послуги величина активів і капіталізація компанії, а також співвідношення між ними будуть критеріями вибору того чи іншого страховика корпоративними страхувальниками. А саме корпоративний сектор, як і раніше, забезпечу­ватиме більші прибутки. В умовах економічної кризи, враховуючи високий рівень еластичності попиту на страхові послуги, не можна очікувати значного припливу клієнтів-фізичних осіб.
Управління маркетинговою діяльністю	Попри кризу компанії мають формувати збалансо­вані страхові портфелі і не відмовлятися від роботи в роздрібному страхуванні. Формування збалансова­ного страхового портфелю є можливим лише за умо­ви активних маркетингових дій страховика. Компа­нія, яка має в складі свого страхового портфелю значну питому вагу надходження страхових премій від фізичних осіб значно зменшує фінансовий ризик своєї діяльності. Договори страхування з фізичними особами характеризуються порівняно невеликими страховими сумами та неможливістю кумуляції катастрофічних збитків. Отже, збалансування порт­фелю такими договорами зменшує імовірність вели­ких страхових виплат. В умовах погіршення еконо­мічної ситуації в країні активізувати свою роботу з фізичними особами можуть лише декілька найбільш потужних страховиків. При цьому ця діяльність скоріш за все буде збитковою принаймні впродовж періоду загострення кризи.
Управління маркетинговою діяльністю	Попри кризу компанії мають формувати збалан­совані страхові портфелі і не відмовлятися від робо­ти в роздрібному страхуванні. Формування збалан­сованого страхового портфелю є можливим лише за умови активних маркетингових дій страховика. Компанія, яка має в складі свого страхового порт­фелю значну питому вагу надходження страхових премій від фізичних осіб значно зменшує фінансо­вий ризик своєї діяльності. Договори страхування з фізичними особами характеризуються порівняно невеликими страховими сумами та неможливістю кумуляції катастрофічних збитків. Отже, збалансу­вання портфелю такими договорами зменшує імовірність великих страхових виплат. В умовах погіршення економічної ситуації в країні активізу­вати свою роботу з фізичними особами можуть лише декілька найбільш потужних страховиків. При цьому ця діяльність скоріш за все буде збитковою принаймні впродовж періоду загострення кризи.
Управління прибутком	Попри негативні зміни в зовнішньому економічному середовищі, кожен страховик повинен намагатися працювати прибутково. В умовах економічної кризи менеджмент компаній має провести аналіз витрат і знайти резерви їх зниження. Можливо вдаватися до таких непопулярних, в принципі, дій як скорочення персоналу, зменшення рівня оплати праці, витрат на обслуговування страхового процесу, адміністратив­них витрат.

3. Впровадження в діяльність страхових компаній управління на основі збалансованої системи показників

Менеджмент страхових компаній має якнайскоріше впровад­жувати в свою діяльність нові управлінські технології. Від цього залежатиме тривалий фінансовий успіх страховика на ринку страхових послуг та ефективність використання наявних у ньо­го ресурсів.

Зараз в сучасному діловому середовищі набирає поширення система стратегічного управління на базі збалансованої систе­ми показників (Balanced Scorecard).

Дата добавления: 2014-11-07