Німецька класична філософія

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

ХVІІ – ХVІІІ ст. – доба видатних досягнень філософії, науки і культури. ХVІІ ст. - століття геніїв і вільнодумства, ХVІІІ ст. – століття Просвітництва  

  Бурхливий розвиток буржуазних економічних відносин

Наукова революція. Великі наукові відкриття Коперника, Галілея, Ньютона

Якісно нова картина світу

Нові соціально-етичні ідеали

Нова філософія історії

Методологія наукового пізнання

Визначення джерела людських знань

Вільнодумство та атеїзм

Соціально-природничо-політичні та наукові передумови

80-ті роки ХVІІІ ст. – середина ХІХ ст.)

Зробила великий внесок у розвиток діалектики, методології, онтології, гносеології

Здійснила глибоке дослідження проблем "мікрокосмосу", зокрема його моральної складової.

Дослідила співвідношення пізнавальних, вольових, діяльних можливостей людини і суспільства.

Розкрила зв'язок між об'єктивними законами історії і діяльністю різних суб'єктів історичного процесу у різні епохи.

Дослідила взаємозв'язок людини і суспільства у перспективі подолання релігійного відчуження

Зробила великий внесок у розвиток діалектики, методології, онтології, гносеології.

Здійснила глибоке дослідження проблем «мікрокосмосу»: зокрема його моральної складової.

Дослідила співвідношення пізнавальних, вольових, діяльних можливостей людини і суспільства

Розкрила зв'язок між об'єктивними законами історії і діяльністю різних суб'єктів історичного процесу в різні епохи

Дослідила взаємозв'язок людини і суспільства у перспективі подолання релігійного відчуження

Класична німецька філософія зробила величезний внесок у розвиток діалектики і методології, онтології та гносеології; дослідила радикальні для світогляду і долі людської культури проблеми і співвідношення «мікрокосмосу» людської особистості, зокрема її моральної складової, з суспільними нормами моралі, між ними і пізнавальними можливостями людини; між пізнавальними і волевими, діяльними можливостями людини і суспільства: між об'єктивними законами історії і діяльністю різних суб'єктів історичного поступу - людини, народів, їх цінностей в різні епохи; між людиною з її неповторністю і суспільством у перспективі подолання релігійних ілюзій, що деформують їх сутність. ї найвидатнішими представниками були Іммануїл Кант, Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейєрбах.

І. Кант ставив питання: як можливі в матема­тиці, природознавстві, філософії теоретичні поло­ження, що мають всезагальне і необхідне значення.

Апріорне, тобто всезагальне і необхідне в нашому знанні, вживається, за І. Кантом, лише для синтезу чуттєвих даних. Апріорними формами чуттєвості, стверджує І. Кант, є простір і час, а апріорними кате­горіями розсудку — дванадцять категорій, які вхо­дять у чотири групи (кількість, якість, відношення, модальність).

І. Кант визнавав поступальний розвиток суспіль­ства. Ідея суспільного устрою відображала зміст бур­жуазно-демократичних перетворень, про які мріяла німецька буржуазія. Гармонія між людською дією і винагородою можлива лише в потойбічному житті людей, існування якого, за Кантом, не можна довести, але яке є необхідним постулатом моральної свідо­мості.

Державу І. Кант розглядає як необхідне виражен­ня колективної волі громадян, а розвиток держави — як поступову реалізацію принципу загального блага. Громадянські, буржуазно-демократичні свободи та­кож є апріорними визначеннями людської сутності, що реалізуються в процесі розвитку суспільства шляхом подолання протиріч між існуючим і належним.

Видатним представником німецької класичної філософії є Гегель. Мислення, за Г. Гегелем, — є не суб'єктивна, людська діяльність, а незалежна від лю­дини об'єктивна сутність, першооснова, першоджерело всього, що існує: природи, людини, всесвітньої і історії.

Прагнучи послідовно провести принцип тотож­ності буття і мислення, Гегель розглядає мислення ("абсолютну ідею") як процес пізнання, що безперерв­но розвивається від одного ступеня до другого, більш вищого. Тобто, абсолютне мислення є не тільки почат­ком, а й змістом, що розвивається, всього існуючого. Вищим ступенем розвитку "абсолютної ідеї є "абсо­лютний дух" — людство, людська історія.

Основними складовими філософії Гегеля є логіка, філософія природи і філософія духу.

Раціональним зерном гегелівського вчення є його діалектика, хоча вона ідеалістична. Важливими мо­ментами тут є геніальні здогадки про взаємозв'язок, рух, розвиток явищ, про протиріччя як джерело руху, розвитку, про перетворення кількісних змін в якісні, про природу теоретичного мислення та логічних форм категорій, через які воно здійснюється, та ін. Важливими є його ідеї відносно розуміння найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства та пізнання, особливо, відносно теорії пізнання і логіки.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Для філософії Нового часу характерні:

А. емпіризм та раціоналізм

Б. антропоцентризм та гуманізм

В. космоцентризм та діалектика

2. Емпіризм – це науковий напрямок, який стверджує, що джерелом пізнання є:

А. чуттєвий досвід

Б. розмова діяльність

В. світогляд

3. Хто заклав основи емпіризму:

А. Декарт

Б. Бекон

В. Платон

4. Раціоналізм - це науковий напрямок, який стверджує, що джерелом пізнання є:

А. чуттєвий досвід

Б. розмова діяльність

В. світогляд

5. Хто заклав основи раціоналізму?

А. Декарт

Б. Бекон

В. Платон

6. Що вивчає гносеологія:

А. питання пізнання

Б. питання цінностей

В. питання буття

7. Основні світоглядні питання: «Що я зможу знати?». «Що я повинен робити?». «На що я можу сподіватися?». «Що таке людина?»-сформулював:

А. Гоббс

Б. Кант

В. Фіхте

8. Якого твердження притримувалися раціоналісти?

А. світ це комплекс моїх відчуттів

Б. я думаю, одже, існую

В. світ є витвором Бога

9. Засновник психоаналітичної філософії:

А. Фройд

Б. Ніцше

В. Конт

10. Філософії Нового часу притаманна:

А. орієнтація на природу як новий образ реальності і на науку;

Б. усвідомлення місця філософії у суспільстві;

В. спроба системного підходу до філософії.

Дата добавления: 2014-10-15